1 квітня ірландський юрист Майкл О’Флаерті вступив на посаду Комісара Ради Європи з прав людини й пообіцяв, що першою країною, яку відвідає у новому статусі стане Україна. До Києва він прибув 23 квітня і провів тут два дні. Про те, чим він планує займатися на посаді, про меседжі для людей на тимчасово окупованих територіях, про викрадених Росією українських дітей та про суди над керівниками РФ — О’Флаерті в ексклюзивному інтерв’ю Суспільному.
Щойно вас обрали комісаром Ради Європи з прав людини, ви сказали, що Україна буде першою країною, яку ви відвідаєте. Чому?
Найважливішим викликом для нас є російська агресія та порушення прав людини. Якщо Росія досягне успіху у війні, так чи інакше вся робота з часів Другої світової війни для побудови нової Європи, заснованої на цінностях, на правах людини, буде підірвана. Немає важливішої справи, ніж ця.
Що вам відомо про ситуацію на тимчасово окупованих територіях України?
Під час візиту в Україну я, зокрема, поїхав до деокупованої Бучі, зміг віддати шану загиблим. Жахливо усвідомлювати, що таке ж саме відбувається зараз на тимчасово окупованих територіях. Я багато чув про ситуацію там, про всі можливі форми порушення прав людини та утиски. Не забувайте про людей на окупованих територіях, про їхні права, інвестуйте в них — це одне з послань, яке я заберу з собою.
Також не можна забувати про людей, які були вивезені у РФ. Це, в тому числі, багато тисяч дітей. Ця шокуюча ситуація має бути першочерговим пріоритетом для всіх нас.
Що ми можемо зробити, щоб повернути дітей?
Передусім, ми не можемо зволікати. Рік, два, три в житті дитини — вічність. Шкода, завдана дитині в ці роки розвитку, може супроводжувати її все життя. Ми продовжуємо шукати способи тиску на РФ. Його важливою формою є обвинувальні акти в Міжнародному кримінальному суді, а також тиск на РФ через країни, які все ще взаємодіють з нею.
Міжнародний кримінальний суд ухвалив рішення заарештувати президента Путіна та уповноважену РФ з прав дитини Марію Львову-Бєлову. Але в Москві заявили, що не думають, що це може статися.
Так, це може зайняти час. Але я неодноразово бачив, як міжнародні судові переслідування врешті-решт відбувалися. Я, наприклад, був одним зі свідків у судовому процесі над президентом Ліберії. Ніхто не вірив, що міжнародний суд може ув'язнити президента країни, але це сталося. Ми повинні бути наполегливими.
Росія залишається відповідальною за виконання судових рішень, винесених проти неї в період, коли вона була учасницею Європейської конвенції з прав людини. Але ми не можемо подавати нові справи до Європейського суду з прав людини оскільки РФ вийшла з нього. Проте є й інші місця, де російська агресія може бути розглянута на міжнародному рівні. Існують міжнародні моніторингові органи, перед якими РФ все ще має зобов'язання. Є система ООН, є робота її спеціальних доповідачів — експертів з питань внутрішнього переміщення, тортур, позасудових страт. Багато з них були в Україні. Багато — підготували звіти. Це частина шляху до притягнення РФ та її лідерів до відповідальності.
Російська агресія вплинула на кількість порушень прав людини. Які з них стали найбільш поширеними?
Їх дуже багато. Право на життя, право не бути підданим тортурам, право не бути поневоленим, депортованим, право мати базовий доступ до послуг, свобода віросповідання. Я чув, як людей змушують приєднуватися до певної релігійної громади. Також, йдеться про індоктринацію (процес систематичного нав'язування певних ідей або переконань — ред.) дітей, що є порушенням їхніх прав.
Далі — руйнування через обстріли. Коли підривають школу або десь унеможливлюють проживання людей, це є порушенням їхніх прав. Я розглядав питання співпраці з громадами, з міжнародною спільнотою, для виділення ресурсів на відновлення шкіл. Ми ризикуємо втратити ціле покоління з нормальною освітою, якщо не будемо діяти швидко. Не можемо чекати, поки припиняться бойові дії, і тоді інвестувати в школи.
Нам також потрібно знайти ресурси на житло. У вашій країні 4 мільйони внутрішньо переміщених осіб. Існує величезний тиск на житловий фонд. Отже, має бути рішення в короткостроковій перспективі, але також важлива довгострокова перспектива для інтеграції людей в тих частинах країни, з якими вони не знайомі, і де вони повинні оселитися і почати нове життя.
Думаю, ви чули про рішення українського уряду щодо чоловіків за кордоном, і про обмеження надавати їм консульські послуги. Що ви можете про це сказати?
Не певен, що знаю достатньо, щоб коментувати конкретно це, але є контекст конфлікту і національної драми. У держав є можливість обмежувати певні права у виняткових обставинах. Не кажу, що йдеться конкретно про цей випадок, але загалом, під час надзвичайних ситуацій держава має більше свободи дій, більше можливостей, ніж це було б зазвичай.
Чи отримуєте ви якісь скарги від українців за кордоном про порушення їхніх прав в Європі?
Раніше я очолював Агентство з прав людини ЄС. Ми стежили за долею 4 мільйонів українців, які на той час були зареєстровані відповідно до так званої Директиви ЄС про тимчасовий захист. Загалом, історія була позитивною — теплий прийом, відносно непогана соцпідтримка, доступ до системи охорони здоров'я, пристойне житло. Звичайно, були й проблеми, наприклад, з ромами. Багато з них стикалися з упередженнями та дискримінацією, з якими стикаються скрізь, коли переїжджають.
Також в цьому сенсі маємо вчитися на випадок майбутніх криз. Наприклад, Директива про тимчасовий захист не стосується становища жінок, не вирішує їхні конкретні проблеми. Це ніколи не передбачалося. Догляд за дітьми, становище жінок на робочому місці не були належним чином враховані. Але це урок на майбутнє. Зараз, звичайно, мене турбує, щоб до українців продовжували ставитися з повагою, де б вони не були, і щоб була підтримка.
З якими органами в Україні ви найтісніше спілкуєтеся у роботі?
Передусім, я б назвав Уповноваженого ВР з прав людини (Дмитра Лубінця — ред). Далі, безумовно, це і Міністерство юстиції, і Генеральний прокурор. Потім — органи, повʼязані з житловим питанням, охороною здоров'я, ринком праці. Це — для роботи з реінтеграції людей з тимчасово окупованих територій.
У нас є реєстр збитків. Це хороша ініціатива Ради Європи, але вона не підкріплена грошима. Але коли з'являться ресурси, куди вони підуть? Безумовно, на відновлення України, але вони також повинні йти до людей, що постраждали. Ми повинні відновити справедливість стосовно них, це питання прав людини.
У мене є кілька меседжів. Не забувайте про людей на тимчасово окупованих територіях. Їхнє становище жахливе, воно потребує постійної міжнародної уваги та фокусу. Тримайте питання дітей, які були вивезені в Росію, на першому місці. Необхідно домогтися їхнього звільнення. Є певні зусилля, я їх ціную. Але міжнародна спільнота має розглядати це як один з головних пунктів порядку денного.
Також, маємо підтримати вашу владу у вирішенні таких проблем, як зруйновані школи, обмежений житловий фонд. Це, до речі, передбачає, що мене мають почути також і у міжнародній спільноті, де є донори, які надають підтримку. Україна має право на допомогу від міжнародних організацій і таких людей, як я.
