25 лютого, на другий день після повномасштабного російського вторгнення, під час оборони Києва загинула Ірина Цвіла. Учителька, громадська активістка, фотохудожниця. Вона вже мала за плечима бойовий досвід. У 2014 доброволицею стала до лав батальйону "Січ". Суспільне зібрало спогади людей про Ірину від її посестер і подруг.
"Класна і дуже світла жінка"
Журналістка Валерія Бурлакова, яка пішла на фронт доброволицею у 2014 році, познайомилась із Цвілою у Пісках на початку 2015-го.
"Спочатку вона була на базі у Кураховому, а потім поїхала на першу ротацію у Піски. І їй так "пощастило". Ми заїжджали в Піски під дуже сильним обстрілом. Тож мусили кілька годин чекати на "Республіці Міст" (позиція неподалік Пісків, — ред). І дехто навіть вважав, що Іра може передумати і повернутися. Але вона класно поводилась: стримано, виважено, попри те, що їхала вперше, робила якісь фото. І попри чотиригодинне очікування таки поїхала", – пригадує Бурлакова.
Каже, Цвіла завжди була дуже жіночною. Хлопці дарували їй квіти. Вона не тільки воювала, а й завжди дбала про інших: аби було чисто, аби було, що їсти, аби ніхто не залишився голодний.
"Вона була дуже сміливим і класним бійцем. Спокійно залишалася в самому пеклі, хоча ніхто не зобов’язував бути там ані її, ані її підрозділ. Це був її вибір. Класна і дуже світла жінка".
"Вона була така дівчинка-дівчинка"
Коло "Республіки Міст" познайомилась із Іриною і волонтерка Оксана Бикова.
"Пам’ятаю, як при в’їзді в Піски щось гупало нормально, і ми з нею стояли під "Республікою". Розмовляли, пили каву. Вона згадувала Майдан, а я її геть не пам’ятала. Вона казала, що ми там і познайомились. Але в мене погана пам’ять на людей. Може, десь і бачила, та хтозна, де. Ну а потім уже бачились у Пісках", – розповідає Бикова.
Вони продовжували спілкуватися, коли Цвіла повернулася з передової. Оксана завжди знаходила можливості відправити учасників бойових дій на реабілітацію — відпочити за кордон. Ірина "підкидала" людей.
"Вона про себе не думала. Все намагалась іншим допомогти. Весь час дзвонила: у того бійця інсульт, у того побратима — рак, тому треба допомогти. Уже коли була зморена геть, подзвонила і сказала, що дуже хотіла б чистого моря. А тоді турфірма якраз пропонувала Туреччину за смішні гроші. Іра казала, що не знає, де їх узяти. Я їй допомагала зібрати гроші", — розказує волонтерка.
Торік на початку літа вони поїхали відпочивати. Цвіла не була емоційною, каже Бикова, але розплакалась, коли всі зустрілися.
"Турки нас зустрічали з тортом, із нашими прапорами, із гімном України. Було дуже багато "атошників".
Бачилися кілька разів, випили пива на узбережжі.
"Іра з її коханим Дімою не хотіли бути з людьми. Вони поснідали і втекли. Облазили все узбережжя. А потім ми ще попили каву в аеропорту. І все", — зітхає Оксана.
Каже, Цвіла була дуже гарна.
"Вона така дівчинка-дівчинка була. Я досі не розумію, як вона опинилася на війні. У мене ці речі в голові не поєднуються: її любов до квітів і прекрасного — і війна. У неї були природа, квіти і війна. І така палка любов до України. Мене дуже підкосила її загибель. Я і досі не вірю. Я не бачила її у труні. Може, то неправда".
"Вони з мамою мінялися саджанцями троянд"
"Я не пам’ятаю, чи я з нею в Пісках познайомилася, коли ще їздила на ротації від "Госпітальєрів", чи вже в Києві на якомусь із ветеранських заходів. Намагалася днями згадати, і зрозуміла, що не виходить. Але в певний момент Іра стала другом нашої родини, — каже Олена Максименко, журналістка, парамедик служби "Госпітальєри". — Якось вона написала в себе на Фейсбуці, мовляв, після повернення з війни перестала відчувати себе жінкою".
Цей допис трапився на очі й Олениній мамі — професійному косметологу. Жінка запропонувала Цвілій зробити курс масажів обличчя — безкоштовно. Так і подружилися.
"Іра постійно приносила якісь подарунки мамі чи мені. Вони з мамою мінялися саджанцями троянд. Вона приходила до нас додому на каву. Я, звісно, в неї не раз брала інтерв’ю і коментарі, — розповідає Максименко. — Востаннє бачила на якійсь події типу "Ігор нескорених". Вона була з хлопцем, котрий брав участь у змаганнях. Аж сяяла від щастя. Власне, з ним вони разом і загинули. Така от історія".
Читайте також
Комунікаційниця, етнофотографка та співачка. Три історії жінок із Тероборони
"Хочеш миру — берися до зброї!": на Прикарпатті продовжують готуватися до оборони
"У мене власні рахунки з цими людьми". Колишні політв'язні Кремля воюють проти Росії
Укриття в Україні: де шукати. Інтерактивні карти та пункти надання допомоги
