"Сказали рятуйте дітей, шукайте куди виїхати". Так згадує своє переселення з Житомирської області на Кіровоградщину Наталія Лісовська. Її рідне село Калинівка після аварії на Чорнобильській атомній електростанції визнали зоною радіаційного забруднення. Село розташоване за 90 кілометрів від Прип’яті, де 26 квітня 1986 року сталась аварія. За шість років після неї з Калинівки почали виселяти людей. У Кіровоградську область приїхали 437.
Наталія Лісовська називає своїм домом село Калинівка Житомирської області, хоча 33 роки живе у селі Бутівське на Кіровоградщині. Сюди з родиною жінка переїхала у 1991-му році.
"Ми переселилися на Кіровоградщину найперші, це було 19 квітня 1991 року. Коли переїхали сюди, тут був сад, серед якого закладені на хати вісім фундаментів. Нам першим збудували будинок, щоб ми змогли тут осісти".
З Чорнобильської зони відселення у Бутівське приїхали 437 людей. Для них побудували 191-ин будинок, розповів староста Костянтинівського старостинського округу Олександр Клімов.
"На місці цього села частина територій була під садом. Саме будівництво почалось у 1989-1990 роках. Перші переселенці більш масово переїхали у 1992 році. До того там жили декілька родин, які приїхали тріши раніше".
У 1992 році Олександр Клімов їздив у село перевозити речі переселенців. З його слів, люди не хотіли переїжджати на Кіровоградщину, бо жили добре.
"Їздив туди вісім разів, перевозили і худобу, і техніку. Там все було поділено на зони, що допускалось для вивезеня по нормах, а що було заборонено. З Калинівки ми могли забрати речі, бо мали дозвіл. Ситуація була не дуже радісна, людей відривали від рідного дому. Тут на Кіровоградщині не було ні дерева, нічого, все голе".
З 437 переселенців нині у Бутівському залишилось 161.
“Спочатку ми нічого не знали про аварію на ЧАЕС. Аж 1 травня мені подзвонила моя мама і сказала, що щось сталось. Ширилися чутки, що був вибух. Я з сім’єю з села Базар Народницького району ходила на роботу, діти в школу. І солдати в цей час у респіраторах вивозили з Чорнобиля землю, великими мішками. Ми дивились і ходили повз, і ніхто нічого нам не говорив. Лише казали пити вино і йод. Полуницю їсти не можна було. Також пити молока, після того, як подоїли корів" , – говорить Наталія Лісовська.
У школі зберігся альбом зі світлинами, як зводили будинки для переселенців з забрудненої радіацією зони. Його показав працівник школи Ігор Галудзін. Він переїхав із Калинівки у липні 1992-го.
"Була промислова зона румунських працівників. Вони привозили плити, черепицю, сантехніку, залізо. Наш був тільки пісок і щебінь. Будинки добротні будували. Після того, як ми переїхали, усі зручності у нас були на вулиці. А тут вода і все в хаті".
Згадує, до повного відселення у селі Калинівка, люди жили шість років. Чоловік розповів, чому вирішили їхати в Кіровоградську область.
"У нас навіть село було поділене на більш забруднене та менш. Але по всіх аналізах воно підпадало під відселення. Приїхали представники влади з верху і сказали, що у нас дуже велика радіація і треба переселятись. Тоді, на той час голова колгоспу Анатолій Временко, привіз до нас у село документальний фільм, який транслювали у будинку культури. Там показували, що на Кіровоградщині гарна місцевість, врожаї, працівники. І після цього народ дав згоду на відселення. Хоча село розділилось на дві категорії. Одні поїхали в Кіровоградську область, інші – в Житомирську".
Які б хороші умови не були тут, досі сумує за рідним селом, говорить Наталія Лісовська. На Житомирщину їздила щороку. Не була останні чотири.
Цю фотографію батьківської хати зробила у 2004-му.
