У квітні 1986 року Надія Багрієнко назавжди покинула Прип’ять. Вона виїхала через радіаційне забруднення після аварії на Чорнобильській АЕС. Цими днями згадує місто своєї юності й людей, які там жили. Одним з її друзів був Володимир Правик – герой-ліквідатор, який одним з перших прибув на місце аварії й отримав біля зруйнованого реактора смертельну дозу опромінення.
Місто троянд
Надія Багрієнко зараз живе у Кропивницькому. У Кіровоградській області опинилася в 1986 році, після аварії на ЧАЕС. До цього жила в Прип’яті й Чорнобилі. Сама родом з Чернігівщини. У 1976 році закінчила культосвітнє училище і за направленням приїхала працювати в чорнобильську бібліотеку. До Прип’яті перебралася в 1984 році. У цьому місті також працювала в бібліотечній системі: була старшою бібліотекаркою і завідувачкою відділу обслуговування.
За словами Надії, у 1985 році в Прип’яті почали зводити багатоповерховий будинок, де вона мала отримати квартиру. Згадує: “Це було дуже гарне, чисте й молоде місто”. Середній вік жителів не перевищував 30 років. Вони працювали головним чином на атомній станції й в місцевих закладах обслуговування. “Люди були доброзичливими й дуже любили своє місто. Я не боялася ходити вечорами й зранку, бо повсюди була молодь”.
Надія каже: у місті було дуже багато квітів. “Що в мене залишилося в пам’яті, так це троянди, прямо цілі їхні алеї. Клумби були біля міськвиконкому, готелю, універмагу”.
26 квітня 1986 року
26 квітня було тепло й сонячно, згадує Надія Багрієнко. "Самої аварії на ЧАЕС я не бачила. Пожвавився рух автомобілів: у місті одна за одною їхали швидкі й пожежні машини. Паніки не було. У місті лише говорили, що сталася аварія. Офіційних заяв я не пам’ятаю”.
Того дня Надія після роботи поїхала в гості до друзів, які жили в Чорнобилі, і більше додому не поверталася: було розпочато евакуацію жителів Прип’яті, а згодом і Чорнобиля.
Майже все майно, у тому числі й одяг, залишилося в гуртожитку. “Потім речі я не забирала, тому що не знала, у якому вони стані, який там відсоток опромінення”.
З собою мала лише паспорт. Решту документів довелося згодом відновлювати. За словами жінки, на всіх її документах написано “дублікат”.
Найбільше шкодує за світлинами. “Фотографії залишилися там. Це єдине, що мені хотілося б забрати. Я думала, що це все лише на кілька днів, і ми повернемося назад”.
Ще живучи у друзів в Чорнобилі, Надія Багрієнко брала участь у ліквідації аварії. “1 і 2 травня ми насипали в мішки пісок, а потім його машинами доставляли до зруйнованого реактора”.
На початку травня переїхала до родичів у Київ. Там працювала в бібліотеці й управлінні культури. До Прип’яті поверталася ще двічі упродовж 1986 року. У серпні передавала документацію по бібліотеці, а потім брала участь в організації концертів для солдатів-ліквідаторів. А вже у вересні опинилася на Кіровоградщині. Тут працювала спочатку в дитячій бібліотеці, а потім – упродовж тридцяти років – у гімназії № 9. Зараз викладає українську мову в школі № 19.
У цьому місті отримала квартиру. Має двох дорослих дітей. “Мені все життя щастило на людей, які оточували. Це і друзі, і сусіди, і колективи, де я працювала”.
Володимир Правик – герой-ліквідатор
Надія Багрієнко знайома з багатьма людьми, які брали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС. Це родичі, друзі, знайомі. Деяких уже немає серед живих. Ще у травні 1986 року, через два тижні після аварії, помер Володимир Правик. Він був начальником караулу воєнізованої пожежної частини №2 з охорони ЧАЕС і тієї ночі саме перебував на посту. Володимир першим зі своїми пожежниками прибув на місце аварії до четвертого реактора. Під час гасіння пожежі отримав високу дозу опромінення. Його відправили на лікування до Москви. Там він помер 11 травня 1986 року.
Надія товаришувала з Володимиром і має про нього дуже теплі спогади. “Це була дуже добра і порядна людина. Про нього можна сказати тільки хороше. Треба схилитися перед пам’яттю цієї людини”. Про смерть Володимира Надії повідомила спільна подруга. Володимир похований у Москві на Митинському кладовищі, серед інших 28 ліквідаторів, які померли від гострої променевої хвороби у московській клінічній лікарні № 6. 25 вересня 1986 року Володимирові Правику надали посмертно звання Героя Радянського Союзу.
Надія Багрієнко каже: дуже сумує за друзями, за містом, де минуло два роки юності. “Маю велике відчуття втрати. Туди я вже більше не повернуся. Хоча інколи так хочеться. Інколи навіть сниться, що я йду Прип’яттю”.
Читайте також
- 37-мі роковини вибухів на ЧАЕС. У Кропивницькому вшанували пам'ять жертв аварії
- "Коли сталася аварія, закінчувала 8 клас". Переселенка з зони відчуження про життя на Кіровоградщині
- "Вивозимо післязавтра. Як? У мене кури, корова". Розповіді переселенців із зони зараження радіацією
- "На Мі-6 зайшов на реактор мій командир, другим – я". Олександрійські вертолітники з Кіровоградської області перші почали ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС з повітря, закидаючи в реактор пісок та свинець
Повідомляйте про події з життя вашого міста чи селища у Кіровоградській області за цим посиланням
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері, Телеграм, Інстаграм та Ютуб
