Президент Польщі Анджей Дуда — один з європейських лідерів, що найбільше підтримують Україну у війні з Росією. Про те, коли та чим вона може завершитися, про військову допомогу, тренування українських пілотів на винищувачах F-16, вступ України до ЄС, відносини між країнами після перемоги, про те, чого очікувати Україні від саміту НАТО у Вільнюсі та про вирішення питання з історичними шрамами — Дуда розповів в інтерв’ю українським журналістам.
Я радий вітати вас у Бельведері (палац у Варшаві — одна з резиденцій президента Польщі — ред). Це особливе місце, яке ми дуже поважаємо, воно пов’язане з нашою історією, починаючи з часів Листопадового повстання проти російського царя (повстання поляків і литовців проти РФ 1830-1831 років — ред). Саме звідси кадети розпочали наступ, щоб відвоювати Варшаву і відновити незалежність Польщі. Потім, у 1920-му році тут була резиденція Юзефа Пілсудського, коли він бився проти радянського вторгнення. Саме тут, до речі, він зустрічався з Симоном Петлюрою, і вони обговорювали спільну боротьбу проти радянської Росії, а потім — проти радянського вторгнення. Тож, це важливе місце як для поляків, так і для українців.
У певному сенсі це також і символ побудови польсько-української дружби. Тут недалеко знаходиться пам’ятник Тарасові Шевченку і площа його імені. Маю велику надію, що Україна — як вільна незалежна суверенна держава у своїх міжнародно визнаних кордонах, існуватиме і далі та буде сильною в Європі. Я вірю, що вона буде в дружбі й у великому економічному, а також і у військовому альянсі з Польщею.
Візьму на себе честь від усіх нас подякувати вам за прийом. Але ми тут все одно думками вдома. В ці хвилини відбувається багато речей на лінії фронту. Щодня чуємо про нові звільнені села. Маю просте питання: чи ви бачите, коли закінчиться війна?
Не можна дозволити Росії виграти війну. З кількох причин. По-перше, тому, що героїзм українського народу заслуговує на найвищу повагу і підтримку. Народ, який захищається від наступу в рази більшої армії, краще оснащеної, просто необхідно підтримувати. Тим більше ми прекрасно знаємо, справедливість на боці тих, хто захищає свободу, незалежність, домівку, країну.
По-друге, не можна дозволити РФ перемогти, бо вона продовжуватиме наступати. Це буде підтримкою її імперіалізму. Вона, як дикий звір. Якщо він пожирає людину, зазвичай кажуть, його треба вистежити та застрелити, бо він звик їсти людське м’ясо. Так само і з Росією. Якщо вона з’їсть Україну, навіть частково, кинеться на решту України, як тільки оговтається. А потім накинеться на інші країни — на Польщу, на країни Балтії, на країни колишньої сфери впливів Радянського Союзу. Можливо, Захід цього не розуміє, але ми це прекрасно знаємо.
Яким має бути справедливе завершення війни? Щонайменше таким, щоб відновити верховенство міжнародного права. Так станеться, коли Україна відновить контроль над своїми міжнародно визнаними територіями. Інше питання — це компенсація, яку мають виплатити Україні за понесені втрати. На щастя, ніхто на міжнародній арені не сумнівається, що це має зробити Росія. Чим швидше це станеться, хоча б через використання заморожених російських капіталів, тим швидше відновиться справедливість, і тим швидше ми повернемось до нормального світу.

Якими ви бачите відносини між Україною і Польщею після завершення війни?
Перш за все, я хотів би, щоб це були відносини між країнами, які є членами ЄС і НАТО. Це те, що, на мою думку, сприятиме процвітанню України, економічному процвітанню суспільства. Вірю, що в Європейському союзі українська влада буде вести політику так, що переваги перебування в ЄС, будуть справедливо розподілені в українському суспільстві. Маю на увазі свободу надання послуг, свободу ведення бізнесу, свободу вибору місця роботи, свободу розвитку. Це важливі елементи, які, якщо їх добре реалізувати, неодмінно принесуть процвітання.
Добре витрачені гроші Фонду гуртування (один з економічних інструментів ЄС — ред), які безумовно отримає й Україна, означають нові автомагістралі, залізниці, мости, багато інфраструктури в найрізноманітніших сферах життя. Якщо хтось хоче побачити, що означає ефективне використання цих коштів, запрошую поїхати подивитися до польського села. Якщо ми змогли подолати певні патології, такі, як корупція і багато інших, які залишилися після комуністичних часів, Україна також здатна це зробити. Єдине, що — люди повинні бути рішуче налаштовані це робити й бути готовими до певних ризиків, бо, зрозуміло, не всі будуть від цього в захваті. Але це треба зробити. Люди мають щиро вірити, що політика — це розумна розсудлива турбота про спільне благо всього суспільства. І я вірю, що такі люди в Україні є. Серед інших такою людиною є президент Володимир Зеленський. Тому вірю, ми будемо добре співпрацювати.

У липні у Вільнюсі відбудеться саміт НАТО. Ви закликали союзників надати Україні дорожню карту щодо вступу в Альянс. Як вважаєте, які конкретні результати Україна може отримати за підсумками саміту?
Те, що комітет Україна-НАТО трансформують у раду Україна-НАТО, це фактично вже вирішене питання. Рада буде набагато сильнішою структурою з точки зору здатності України мобілізувати Альянс, коли це буде потрібно. Наприклад, сильна пропозиція щодо цієї ради полягає в тому, що Україна може вимагати її скликання в будь-який час, якщо вважає, що виникла загрозлива ситуація. Це великий привілей. Позиція України як держави-партнера НАТО стане набагато сильнішою завдяки цьому.
Але, звичайно, було б набагато краще якби НАТО формально запросило Україну до членства. Тобто якби Україна вже розпочала цей, так би мовити, завершальний етап де-факто вступу до НАТО. Це ще не означає сам вступ, але це маяк, який показує кінець шляху до Альянсу. Це настільки серйозне рішення, що зараз воно на стадії обговорення. І я побоююся, що багато союзників будуть налаштовані скептично. Вимога української влади, президента Зеленського — імпульс для України від НАТО має бути сильним і чітким, щоб це не було повторенням того, що сталося багато років тому в Бухаресті. Я згоден, що Україна потребує набагато сильнішого сигналу і сподіваюся, його згенерують.
Для перемоги нам потрібні літаки. Україна врешті отримає F-16. Чи планує Польща долучитися до їхньої модернізації? І, можливо, навчання наших пілотів?
З самого початку війни ми проводимо навчання українських солдатів в різних сферах, в тому числі віднедавна і танкістів. Ми також пропонуємо тренування на F-16, тому що у нас є певний пул цих літаків і є пілоти, які мають великий досвід роботи на них — не тільки в Польщі, але є й на інших місіях, спостережних, наприклад, на близькому Сході. Тож, ми запропонували тренінги.
Вірю, це сприятиме відсічі агресора. Це той напрямок, який має бути. Ми не повинні дозволити Путіну замучити Україну і втомити нас. Ми повинні зробити так, щоб разом з Україною втомили російське суспільство і замучили Путіна.
Ми відправляємо зброю в Україну практично з початку конфлікту. Наприклад, наші САУ Krab. І не тільки відправляємо, але і надаємо сервісне обслуговування цим гаубицям в Польщі. За домовленістю з Німеччиною ми ймовірно незабаром матимемо сервісний центр для танків Leopard. Також ми передавали амуніцію, стрілецьку зброю, бронетехніку, понад 300 танків. Ми відправили наші МіГ-29, які мали велику перевагу в тому, що українські пілоти могли одразу літати на них, не треба було навчатися спеціально.

Чи ви думали про додаткову допомогу для українських біженців і чи, можливо, є можливість звертатися за нею до ЄС?
Що стосується допомоги від ЄС, ми були розчаровані. Ми вважали, це природно, що беручи на себе такий тягар через очевидну необхідність, отримаємо таку допомогу, яку свого часу отримала Туреччина, щоб зупинити потік біженців до західної Європи. Коли західна Європа була налякана і бачила велику зацікавленість у цьому, вона охоче давала гроші Туреччині. Але такій країні, як Польща, дає вже не так охоче. Тож, правда полягає в тому, що ми не отримали цієї допомоги.
Що б ви сказали країнам, які пропонують Україні піти на компроміс з Росією, зокрема поступитися територіями?
Я пропоную їм віддати свої території, у чому проблема? Якщо вони готові з такою легкістю віддавати території, вперед. Україна нехай отримає назад Донецьк, Луганськ і Крим, а хтось нехай віддасть шматок своєї території. Росія буде щаслива, якщо отримає якийсь гарний шматок Середземного узбережжя, наприклад.
У нас дуже давня глибока історія наших країн, якісь території були спільними й Росія часто це використовує, щоб нас сварити. Як покласти цьому край?
Вона й надалі буде це робити. Я не маю сумнівів, що ті різні типи суспільних настроїв, історичних шрамів і ран будуть використовуватися, щоб роз’єднати наші народи. Але завдання полягає в тому, щоб ці питання між нами вирішити гідним чином, з повагою до пам’яті, до кожного померлого, щоб в нього була своя могила, де буде його ім’я і прізвище, щоб було де помолитись, щоб родина мала куди прийти поставити свічку.

У вас дружні стосунки з Володимиром Зеленським. Ваші дружини теж дружать. Це допомагає втілювати якісь проєкти?
Кожен займається своєю справою. Ми з паном президентом (Зеленським — ред.) займаємося політикою. Кожен з нас представляє свою країну, у нас бувають різні дискусії, іноді складні. Але мене тішить і оптимістично налаштовує на майбутнє те, що навіть якщо ми обговорюємо складні питання, дух цих дискусій завжди дружній, тобто ніхто не хоче нікому насолити, нашкодити. Ми просто шукаємо точки дотику, шукаємо згоди, шукаємо вихід навіть зі складних ситуацій.
Перша леді України Олена Зеленська неминуче залучена в політику, тому що часто, наприклад, в Давосі, або в інших місцях, де ми брали разом участь, фактично представляє свого чоловіка. Володимир не може покинути Київ, то вона їздить і вирішує різні справи. Але здебільшого вона весь час займалася гуманітарною роботою. І тут вона співпрацювала з моєю дружиною, бо моя дружина взагалі не займається політикою. Вона займається гуманітарною роботою, допомагає біженцям, дітям, в тому числі й в Україні, тож, вона кілька разів була в Україні, привозила туди різного роду допомогу. Останнім часом обидві організували навчання для українських рятувальників і лікарів у польських медичних закладах, наприклад, в Любліні, де у нас є спеціальне відділення, опікова лікарня.
Україна зараз, мабуть, як ніколи близько до вступу в ЄС. З вашого досвіду, наскільки це буде миттєво?
Мені важко сказати, як довго триватиме цей процес. Можу запевнити в одному: я весь час стою поруч з Україною. Я був ініціатором листа президентів, які одразу після російської агресії проти України адресували його президенту Єврокомісії, щоб надати Україні статус кандидата. У той час багато політиків ЄС мали великі сумніви, було навіть багато таких, що пробували мене знеохотити до того і говорили, що це не має сенсу. А я вважав, що цей тиск має сенс. І в червні виявилося, що він має глибокий сенс, тому що Україна отримала статус кандидата, темпи були експресними.
Україна може завжди розраховувати на мене, тому що я твердо вірю в здатність українського суспільства адаптуватися до ЄС і якнайкраще використати членство в Союзі. Не маю сумнівів, що, не зважаючи на витрати, які доведеться понести, Європейському союзу окупиться, якщо Україна стане його частиною, як великий економічний ринок, як країна з великим сировинним і людським потенціалом.