На головній сторінці провідного незалежного онлайн-видання Венесуели El Diario — два лічильника, що оновлюються в режимі реального часу. Перший — це підрахунок жертв червневого землетрусу, який забрав життя понад 5 тисяч венесуельців. А другий — актуальна кількість політвʼязнів, які опинилися за ґратами за часів експрезидента Ніколаса Мадуро, і скільки з них уже вийшли на волю. Усунення експрезидента від влади під час військової операції США 3 січня таки принесло ледь відчутну демократизацію, але близько 400 людей все ще увʼязнені.
Ці два лічильника добре відображають найважливіші питання для венесуельців, життя яких в останні місяці зазнало масштабних потрясінь. Політичного, коли США в ході операції «Абсолютна рішучість» захопили Мадуро й контроль над Венесуелою — та природного, яке виявило недоліки нової системи управління.
Ми поспілкувалися з місцевими журналістами й експертами, які на собі відчули ці зміни — і розповідаємо, як наразі живе країна під наглядом свого сусіда, куди йдуть прибутки від венесуельської нафти й чому режим Мадуро продовжує жити навіть без нього самого.
«Великий брат» для Делсі Родрігес
«Він упав, Мадуро вже впав. Тепер іде транзит влади. Він упав, він упав — починається відбудова», — йдеться у приспіві синглу Мігеля Алехандро Еррери, більш відомого як блогер Kilómetro Internacional, який вийшов буквально за кілька днів після падіння режиму Мадуро та швидко став вірусним. Крім цих слів, які повторюються у запальному латиноамериканському ритмі, є в пісні й застереження до тимчасової президентки Венесуели, віцепрезидентки часів Мадуро Делсі Родрігес: «Делсі, зважай на те, що каже Трамп. Інакше на тебе теж чекає "бум"».
За понад пів року, що минули зі спецоперації США, стало зрозуміло: пророцтво щодо «відбудови» країни не надто здійснилося, а ось Родрігес до рекомендацій у пісні дослухалась. За даними The New York Times, уранці 3 січня — коли США розпочали операцію проти Венесуели й захопили Мадуро, віцепрезидентка отримала телефонний дзвінок від держсекретаря США Марко Рубіо. Той в ультимативній формі дав зрозуміти: або вона йде на співпрацю з американською адміністрацією, або ж побачить розгортання ще більш масштабної атаки США проти інфраструктури, військових баз та інших високопосадовців Венесуели.
Делсі, яка спершу все ж називала викраденого президента «єдиним» лідером Венесуели, згодом зробила свій вибір: вона оголосила Рубіо, що готова робити все необхідне, «щоб Венесуела знову стала великою», як висловлювався Трамп. Він натомість обіцяв «керувати країною, доки не відбудеться безпечна, належна та розумна передача влади». Жодних сигналів, коли і як це буде, досі немає. Венесуельська конституція засвідчує: віцепрезидент може залишатися на посаді до 180 днів, та якщо відсутність президента буде визнано «постійною», вибори мають оголосити впродовж 30 днів. Обидва строки минули, а Родрігес усе ще на посаді.
«Те, що американці роблять із Венесуелою, є вкрай незаконним», — каже Сильвія Коломбо, бразильська журналістка та кореспондентка газети Folha de San Paulo, яка пише про весь регіон і зокрема стежить за ситуацією у Венесуелі. За її спостереженнями, дії США лише легітимізували внутрішню політичну нестабільність у південноамериканській крані — адже насправді вони не сприяли зміні режиму Мадуро, а просто передали керівництво країни його соратниці. За словами Коломбо, яка щойно повернулась із Венесуели, «люди там усе більше розлючені через політику».
Як відзначає TIME, чавістськийМадуро — прямий послідовник режиму колишнього лідера соціалістів Венесуели Уго Чавеса. режим зміг швидко переосмислити себе як союзника Америки й забезпечив собі подальший контроль над венесуельським народом та ресурсами країни. Цікаво, що адміністрація Трампа продовжує взаємодіяти з досі підсанкційними посадовцями у Венесуелі: та ж Делсі Родрігес досі перебуває під фінобмеженнями США, як і майже весь її уряд. Окрема історія — це міністр внутрішніх справ Венесуели Діосдадо Кабельо, голова репресивного апарату країни. Він приймає американських військових офіцерів у Каракасі навіть попри те, що Вашингтон не скасовував винагороду за його голову в розмірі 25 мільйонів доларів.
Ана Ванесса Ерреро, журналістка-фрілансерка з Каракаса, зауважує: до кінця зрозуміти, що відбувається у Венесуелі на рівні системи державного управління, дуже складно. Утім, вона звертає увагу на одну суттєву зміну, яка свідчить про певну трансформацію чинного режиму. «З 2024 рокуНа виборах у липні 2024 року контрольована урядом виборча комісія країни оголосила Ніколаса Мадуро переможцем виборів — попри те, що опозиція наполягала на перемозі їхнього кандидата Едмундо Гонсалеса, а тисячі венесуельців вийшли на протести проти влади. Верховний суд Венесуели все ж підтримав Мадуро, на початку 2025-го відбулася його інавгурація. уряд заарештовував усіх, хто йому не подобався. Тепер же як журналістка я можу робити репортажі з вулиці й мені не загрожує безпосередній ризик затримання й років тюрми за звинуваченням у тероризмі. Немає свободи слова як такої, бо ви все одно завжди відчуваєте фонову небезпеку і вас завжди все одно переслідують чи цькують якимось чином. Але принаймні з 3 січня більше нікого не заарештовували», — каже Ерреро.
Як зауважує в розмові з Суспільним аналітик міжнародної кризової групи Філіп Гансон, що мешкає в Каракасі, ще одна помітна зміна сталася через присутність США у зовнішній політиці Венесуели. «Венесуела до 3 січня була близьким союзником Росії, Китаю, Ірану та Куби. Через втручання США цим країнам довелося значно скоротити За даними NYT, Рубіо змусив Делсі Родрігес утримуватися від ведення бізнесу з противниками США. Наприклад, після падіння Мадуро державна нафтова компанія Венесуели непомітно взяла на себе управління нафтовими проектами, якими вона володіла разом із російською державною компанією «Роснефть».свою присутність. США стали ключовим посередником для венесуельської економіки та взаємин між Венесуелою та зовнішнім світом. Тож США намагаються замінити своєю присутністю ті країни, яких вони вважають геополітичними суперниками», — пояснює Гансон.
За його словами, США нині керують ситуацією у Венесуелі у два основні способи. «Вони роблять це не шляхом військової окупації країни, а за допомогою загрози подальших військових дій. А передовсім завдяки контролю Сполучених Штатів над експортом нафти Венесуели — а це майже все, що Венесуела заробляє на міжнародному рівні. Понад 90% іноземних доходів Венесуели надходить із нафтової промисловості. І зараз США контролюють більшу частину того, що Венесуела продає на міжнародному ринку», — пояснює Гансон.
Нафта й «кишенькові гроші» від Рубіо
У Венесуели — найбільші у світі підтверджені запаси нафти, у 2023-му їх оцінювали в 303 мільярди барелів. Утім, за рівнем експорту країна роками помітно відставала від інших виробників — здебільшого через санкції США, запроваджені ще за першої адміністрації Дональда Трампа, та ЄС. Ці санкції істотно підвищили ціну на імпорт товарів до Венесуели й багато з них, зокрема продукти харчування та засоби гігієни, стали дефіцитними. За даними 2024 року, щонайменше 73% венесуельських домогосподарств жили за межею бідності.
Відсторонивши від влади Мадуро, якого почнуть судити в Нью Йорку у червні 2027-го за звинуваченням у наркотерористичній змові, контрабанді кокаїну, а також незаконному зберіганні зброї та вибухівки, США змінили підходи до венесуельської нафтовидобувної галузі. Трамп пообіцяв підвищити рівень видобутку нафти у Венесуелі, водночас безстроково контролюючи її продаж. Трамп мотивував це зокрема і як здобуток для самих американців: «Однією з переваг, яку від цього отримають США, будуть ще нижчі ціни на енергоносії», — наголосив він після операції у Венесуелі.
Американський президент закликав американські нафтові компанії інвестувати у венесуельську нафту до 100 мільярдів доларів — аби відновити Нафтову промисловість Венесуели було націоналізовано в 1976 році, а в 2006-му державний контроль над видобутком ще більше посилили, тож чимало іноземних компаній залишили ринок Венесуели. Американські нафтові гіганти ExxonMobil та ConocoPhillips відмовилися продати свої контрольні пакети акцій державній нафтовій компанії Венесуели PDVSA, тож їх видворили з країни, а їхні активи заарештували. Пізніше компаніям присудили мільярди доларів компенсації, які Венесуела не виплатила.галузь, яка постраждала від багаторічної занедбаності, корупції та санкцій США. Власне, для укладення угод із венесуельською державною нафтовою компанією PDVSA США навіть послабили окремі фінобмеження. Та загалом продажі венесуельської нафти наразі повністю в руках Вашингтона: виручка спершу надходить на рахунки, що перебувають під контролем США, а вже тоді розподіляється тимчасовому уряду Венесуели.
«Вони (США) беруть гроші від цих продажів і визначають, коли та скільки з них повертати до Венесуели — чи то уряду, чи приватному сектору. Отже, США контролюють Венесуелу ззовні, і здається цілком очевидним, що всі ключові рішення, усі найважливіші рішення, які ухвалює уряд тут, повинні бути схвалені, перш за все, Сполученими Штатами. Саме тому деякі люди називають держсекретаря США Марко Рубіо віцекоролем Венесуели», — каже Філіп Гансон.
Як ідеться у розслідуванні The New York Times, нині Рубіо (який, до слова, з часів операції США жодного разу не бував у Венесуелі) має останнє слово у більшості питань, які стосуються нафтової промисловості Венесуели та її відкриття для іноземних інвестицій. «Міністерство фінансів США отримує доходи від більшої частини експорту Венесуели, а потім розподіляє їх Венесуелі через банківську систему країни — схоже на те, як батьки видають дітям грошову допомогу. Рубіо та його команда встановлюють умови щодо того, на що й кому можна витратити ці гроші», — ідеться в розслідуванні.
Така система виявилася взаємовигідною для обох сторін. З одного боку, США в такий спосіб змогли припинити частину корупційних схемНаприклад, раніше родинне та бізнес-оточення Мадуро контролювало ключові держзакупівлі, розподіл валютних субсидій та державні контракти.Під час формування перехідного уряду Марко Рубіо висунув Делсі Родрігес пряму вимогу провести «чистку» кабінету й усунути від будь-якого доступу до урядових рішень і державних ресурсів родичів та найближчих бізнес-партнерів Мадуро. за участі венесуельської верхівки. При цьому й уряд Венесуели тепер має своєрідний захист із боку американської фінансової системи, що дає можливість уникнути переслідування численними кредиторами, які вимагають повернення мільярдних боргів. Утім, певна річ, це водночас є і важелем впливуNYT пише, що Рубіо і Родрігес обмінюються повідомленнями іспанською в WhatsApp, діляться плітками, вітають одне одного з днем народження. Утім, назвати це рівноцінним партнерством складно через фінансову залежність Каракаса від Вашингтона., який Рубіо має на рішення Делсі Родрігес.
«Делсі Родрігес керує країною радше під опікою, а не за вказівками Сполучених Штатів. Та насправді ситуація з тим, хто керує Венесуелою зсередини, не змінилася, тому що США зосередилися переважно на економічному елементі змін. Більшість змін у юридичному плані були для розширення доступу та гарантій для іноземних компаній, зокрема в енергетичному та видобувному секторі, в яких Сполучені Штати особливо зацікавлені. Марко Рубіо обіцяв, що це буде триетапний процес: економічна стабілізація, відновлення і, нарешті, політичний перехід до того, що, за його словами, буде функціональною демократією. Але політичну частину роботи насправді ще не розпочато», — зауважує Філіп Гансон.
Випробування трагедією
Ана Ванесса Ерреро пригадує, що вперше побачила море в Ла-Гуайрі, головному портовому місті на півночі Венесуели. Однойменний штат — найбільш постраждала від землетрусу частина країни, близько 80% будівель у ньому знищено. Масштабне природне лихо сталося 24 червня — два землетруси магнітудою 7,2 і 7,5 балів, найсильніші, які відбулися у Венесуелі за понад століття. За оцінками ООН, постраждати від наслідків лиха могли понад 8,8 мільйона венесуельців — це майже пʼята частина населення країни. Щонайменше 5 тисяч людей загинули, десятки тисяч досі вважаються зниклими безвісти.
Ерреро розповідає, що наступного дня після землетрусів вирушила до Ла-Гуайри шукати свою зниклу подругу та її трирічну доньку. Жінка мусила з годину стояти в заторі на вʼїзді в місто: тисячі мотоциклів, навантажені пляшками з водою та пакетами з їжею, блокували шосе. Місто, де вона бувала тисячі разів, було не впізнати: ті, хто вижив, писали балончиками з фарбою назви вулиць та номери житлових будинків на звалищах, щоб можна було бодай якось зорієнтуватися. За спогадами Ерреро, того дня вцілілі самотужки голіруч розбирали завали своїх домівок, не очікуючи на допомогу уряду. Так тривало ще кілька днів.
«Люди на місцях казали мені, що вони (представники влади, — ред.) не з'являлися принаймні перші чотири чи п'ять днів. Я підтверджую це, бо об'їжджала Каракас і Ла-Гуайру: бачила лише кількох військових Військові, на яких значною мірою спиралась влада Мадуро, після усунення від влади експрезидента підтримали Делсі Родрігес. Родрігес провела реорганізацію військового командування й кабінету міністрів, зокрема у березні 2026 вона усунула міністра оборони, який був близьким союзником Мадуро.у Каракасі, а в Ла-Гуайрі більшість із них просто регулювали рух транспорту. Вони не шукали людей і не працювали на завалах. Потім, за тиждень, я помітила кількох військових, які намагалися працювати, але без будь-яких ресурсів: без рукавичок, без захисних окулярів, без нічого, що могло б їх захистити», — зауважує журналістка в розмові з Суспільним.
Спостерігаючи за ситуацією на місцях, Ана зробила висновок: у більшості венесуельців склалося враження, що реакція уряду на землетруси була недостатньою і невчасною. Як пише TIME, коли професійні рятувальні команди з понад 20 країн дісталися зони лиха, голоси з-під завалів, які благали про допомогу, вже почали стихати. У відповідь на масштабні руйнування країни Міністерство фінансів США навіть тимчасово послабило частину санкцій проти Венесуели — до 23 жовтня, щоб дозволити фінансові операції, пов'язані з ліквідацією наслідків землетрусу. Але цього все одно недостатньо.
Такий масштабний землетрус був би катастрофою для будь-якої країни, але особливо боляче він бʼє по Венесуелі, де половина населення живе за межею бідності, економіка роками скорочується, а система охорони здоров'я нефункціональна. За оцінками Світового банку, землетрус у Венесуелі міг завдати країні збитків на близько 20 мільярдів доларів. Враховуючи нинішній стан державних та приватних інвестицій, більшу частину коштів на реконструкцію, ймовірно, доведеться перенаправити з інших, менш критичних інвестиційних проектів, прогнозують експерти банку. І якщо це вдасться, відбудова й відновлення економіки Венесуели після землетрусів триватиме понад десятиліття.
«Зараз найбільшим викликом буде пошук 50 тисяч людей, які досі вважаються зниклими безвісти. Це займе багато часу. Ще однією негайною проблемою буде житло. Уряд оголосив, що готовий зводити нові будинки. Але вони не поділилися планом із громадськістю. Той план, про який ми знаємо, полягає в тому, що вони думають знову будувати щось у Ла-Гуайрі. А це вже вдруге, коли там трапляється трагедія: перша була в 1999 році — із сильними повенями, які зачепили щонайменше 20 тисяч людей. Тепер — землетрус. Тож будівництво там знову викликає певну тривогу», — каже Еррера.
Філіп Гансон спостерігає зростання незадоволення на тлі землетрусів як урядом Делсі Родрігес, так і США.
«Оскільки США підтримують Делсі, утримують її при владі, є відчуття, що Сполучені Штати мають робити більше, щоб допомогти Венесуелі оговтатися від землетрусів. Але також треба робити більше, щоб рухати країну до демократії. Тому що ніхто не голосував за Делсі. Вона ніколи в житті нікуди не обиралася. І, звісно, венесуельці також не голосували за Дональда Трампа. Тож наразі нами керують два уряди, яких венесуельці не обирали. І фактично життя звичайних людей, наприклад, у плані того, скільки коштують щотижневі покупки, в плані доступності державних послуг, електроенергії, води, лікарень та всього іншого, із 3 січня лише погіршилося», — каже Гансон.
У пастці бідності
Життя у Венесуелі в останні десятиліття не було легким. Через провальну економічну політику Мадуро та його попередника Уго Чавеса цінність національної валюти за сам лише 2025-й рік впала відносно долара на більш ніж 80%. Мінімальна місячна заробітна плата у Венесуелі становить 130 боліварів (близько 30 центів), це незмінна сума з 2022 року. Для розуміння, це приблизно в 330 разів нижче за межу бідності, встановлену ООН — вона становить 3 долари на день. Лише завдяки бонусам деякі держслужбовці мали змогу отримувати до 140 доларів.
«У Венесуелі чимало проблем із транспортом, бракує продуктів у супермаркетах і на ринках, а ще ліків. Хто зараз хворий на рак у Венесуелі, змушений купувати препарати для хіміотерапії на чорному ринку», — розповідала Суспільному Сильвія Коломбо наприкінці минулого року. На початку червня цього року вартість базового продовольчого кошика у Венесуелі перевищила 700 доларів.
Землетруси, які стали великим ударом для країни, лише погіршили економічне становище людей, які втратили родини, близьких і засоби до існування. Ерреро каже, що родини вже просто не можуть звести кінці з кінцями. Продукти в країні доволі дорогі: щоби родина з чотирьох осіб могла дозволити собі триразове харчування, її дохід має становити понад тисячу, а то й дві тисячі доларів.
«Щонайменше 70% людей тут уже перебувають за межею бідності або балансують на її межі. Вони не знають, що таке триразове харчування. Їдять одне й те саме знову і знову: багато борошна, ніякої поживної їжі. Я брала інтерв'ю в тих, хто не їв курятину чи будь-який тваринний білок уже три місяці. У мешканців Каракаса кращі доходи, ніж решта країни, але 80% і його мешканців живуть у дуже поганих умовах. Якщо ви поїдете в інші частини країни — там ще гірше. Є люди, які їдять лише раз на день і не можуть дозволити собі найпростіші речі, як-от похід у кіно раз на два місяці. Для людини, яка бореться за виживання, це взагалі не варіант», — розповідає журналістка.
У квітні на тлі масових протестів із вимогою підняти зарплати й пенсії тимчасова президентка Венесуели пообіцяла, що це станеться. Щомісячний мінімальний дохід має зрости до 240 доларів, а пенсії – до 70 доларів. «Буханець хліба зараз коштує 1 або 2 долари залежно від того, де ви його купуєте. Уряд оголосив про деякі бонуси і з ними дохід становить близько ста з чимось доларів на місяць. Але ці гроші виплачуються в боліварах — і тут виникає економічна нерівність. Економіка працює на доларах і надзвичайно постраждала від інфляції, тому дохід у боліварах знецінювався роками. Якщо вам дають сто з чимось доларів у боліварах, це зрештою перетворюється лише на 80 реальних доларів купівельної спроможності», — каже Ерреро.
Філіп Гансон зі своїх спостережень каже: після 3 січня ціни на товари першої необхідності подвоїлися. «І вартість послуг також вищає. Наприклад, Венесуела має гостру нестачу виробництва електроенергії. По всій країні відбуваються відключення. У Каракасі в нас цього не так багато, але в інших частинах країни іноді трапляються блекаути двічі на день протягом кількох годин. І це лише погіршується, тому що економіка зростає швидше, ніж очікувалося — і зі зростанням економіки їй потрібно більше електроенергії. Оскільки не відбувається жодного збільшення поставок, звичайні споживачі стикаються з дедалі більшою кількістю відключень», — додає Гансон.
Ерреро звертає увагу на ще одну галузь, де нестача коштів є особливо значущою — це медицина. «Не забуваймо: якщо люди хворіють, вони мають платити за все лікування. Медичні послуги тут субсидуються державою, але система охорони здоров'я абсолютно зруйнована. Кожен, хто наважується звернутися до лікарні, потребує багато грошей. А якщо це приватна лікарня, то усе в десятки разів дорожче. Людям потрібно мати все підготовлене із собою — навіть спирт, вату й лікарняне обладнання, якщо вони потрапляють на операцію. У шпиталі вас просять принести речі, які лікар використовуватиме під час операції. Якщо у вас цього немає, операцію просто не проведуть», — каже журналістка.
Ерреро додає: за таких умов вирішальну роль відіграє взаємодопомога. Вона наводить приклад з власного досвіду: до неї телефонують люди з усієї країни з проханням допомогти знайти кошти на лікування дітей. Часто бракує навіть двадцяти доларів на елементарні аналізи. «Коли держава масово не змогла подбати про своїх громадян, цивільні подбали про себе самі. Саме венесуельці піклуються про венесуельців, а не уряд. І це відбувається після 25 років, протягом яких влада створювала наратив, що змусив світ повірити, нібито Венесуела — це рай для робітників та соціалістична утопія. Повірте мені, ніщо не може бути далі від правди».
Переговори, але не з тими
Опозиційні венесуельські політики й ті, хто висловлював критику уряду Мадуро, роками стикалися з переслідуваннями. Сотні опинилися за ґратами чи мусили тікати з країни. Наприкінці лютого Делсі Родрігес підписала закон про амністію, тим самим вперше визнавши, що у Венесуелі є політвʼязні. Десятки політв'язнів звільнили. Та все ж, згідно з підрахунками правозахисної групи Foro Penal, щонайменше 372 людини ще залишаються за ґратами.
У липні тимчасовий уряд Венесуели заявив, що з 1 серпня розпочне переговори з деякими членами опозиції. Хорхе Родрігес, брат Делсі Родрігес, який очолює підконтрольну уряду Національну асамблею, назвав приводом для переговорів масштабні руйнування через нещодавні землетруси. «Лише завдяки єдності ми можемо рухатися вперед у відбудові та підтримувати мир», — наголосив Родрігес.
Це могло б звучати як прорив, враховуючи, що за президентства Ніколаса Мадуро опозицію переслідували, а її шлях у політиці придушували. Так, у 2015-му опозиційні партії змогли востаннє здобути більшість у законодавчому органі країни — а у 2019-му та 2024-му, попри перевагу опозиційних кандидатів на президентських виборах, Мадуро все одно проголошував себе переможцем.
Втім, важливо те, з ким саме планує зустрічатися Хорхе Родрігес. Не з найвідомішою опозиціонеркою Венесуели, лауреаткою Нобелівської премії миру Марією Коріною Мачадо чи кимось з її оточення. Команду опозиції на зустрічі з Родрігесом очолить Дінора Фігера, яка повернулася до Венесуели в червні після майже восьми років вигнання.
«Фігера була опозиційною депутаткою в парламенті 2015 року скликання, але більше його не існуєТермін повноважень цього парламенту формально збіг у 2021 році, але опозиція продовжила функціонувати через так звану «Делеговану комісію» (Asamblea Nacional 2015) у вигнанні.. Є невелика група колишніх депутатів у вигнанні, які називають себе представниками цього парламенту, і Сполучені Штати визнають їх легітимною владою Венесуели», — пояснює Гансон. На думку експерта, така позиція значно зручніша для США, ніж підтримка Марії Коріни Мачадо.
Мачадо таємно виїхала з країни в листопаді минулого року на тлі напруження політичної ситуації й погроз США на адресу режиму Мадуро — аби отримати Нобелівську премію миру за свою роботу зі сприяння демократії. Вона навіть передала свою Нобелівську медаль у руки Трампу — втім, схоже, це не допомогло налаштувати американського президента на підтримку опозиціонерки. Мачадо намагалася повернутися до Венесуели невдовзі після двох землетрусів, але до країни її так і не пустили.
Як пише ВВС, Трамп заперечував, що його адміністрація блокувала спроби Мачадо в'їхати до Венесуели. Однак американські ЗМІ цитували неназваних чиновників, які називали її спроби повернутися «потенційно руйнівними» для зусиль із порятунку й відбудови після землетрусу. «США потрібно знайти спосіб зменшити загрозу, яку вони бачать від Марії Коріни, тож вони вирішили просувати переговори уряду Делсі Родрігес не з Мачадо, а з іншою невеликою опозиційною групою», — додає Гансон.
Якщо це так, то що саме лякає США в присутності Мачадо у Венесуелі? Коротка відповідь від Філіпа Гансона: демократична Венесуела — незручна та значно більш ризикована для Трампа, ніж підконтрольний йому авторитарний уряд. Тому значно зручніше продемонстувати видимість демократичних змін і нібито комунікацію чинної влади з опозицією, ніж запросити до країни справді впливову й популярну опозиційну політикиню.
«Дональд Трамп не втручався у справи Венесуели для того, щоб привести до влади опозицію, — каже Гансон. — Попри те, що могли думати Марія Коріна Мачадо та люди навколо неї, Трамп був набагато більше стурбований інтересами США та стабільністю Венесуели, ніж питаннями демократії та прав людини».
«Усі ці голоси, вся ця підтримка Мачадо трохи схожа на величезну суму грошей: ось вона лежить у банку, але насправді ваші гроші заморожені. Ви не можете їх перемістити, ви не можете ними насправді скористатися. Поки Мачадо перебуває за межами країни, її підтримка у Венесуелі — це те, що вона не може мобілізувати. Тому вона хоче повернутися й зробити це. А Трамп не хоче цього, бо боїться: якщо вона це зробить, це дестабілізує всю ситуацію та значно ускладнить йому життя», — підсумовує експерт.
