21 червня у Лондоні розпочалася конференція з відновлення України. Її ідея — залучити кошти міжнародних донорів на відбудову України після перемоги над РФ. Про залучення до цього процесу українського суспільства, рівень довіри між Україною та країнами-партнерами, та про відновлення у прив’язці до вступу України в ЄС — Суспільне поговорило в Лондоні з Орисею Луцевич, керівницею Українського форуму в Chatham House.
Який наш найбільший виклик якщо ми говоримо про відбудову України?
По-перше, я не зовсім погоджуюсь зі словосполученням "відбудова України". Мені більше подобається слово "відновлення", бо воно включає і відбудову інфраструктури, і відновлення людського капіталу. Адже ми повинні розуміти, що ціль відновлення — це повернення українців до домівок, дітей до шкіл, це створення нових робочих місць, щоб люди, для яких збудували мости й дороги, могли ними користуватися і їхати на цю ж саму роботу. Щоб вони відчували гідне життя в Україні під час і після війни.
У дослідженні, яке Сhatham House презентував за кілька днів до конференції, є побоювання щодо того, чи залучать в процес відновлення суспільство та громадські організації.
Наше дослідження вказує на шлях, яким потрібно іти, тому що в умовах війни складно забезпечити всі процеси інклюзії й місцевої демократії у зв'язку з безпековою ситуацією і через те, що це кризова ситуація, яку треба вирішувати швидко. Але Україна — велика країна, і коли ми провели консультативне опитування громадських організацій — а в цьому дослідженні, про яке ви говорите, взяли участь понад 170 організацій — вони сказали, що відчувають, наразі процес досить централізований і бачення відновлення України презентується без достатніх консультацій всередині країни.
Це не означає, що цей сектор не погоджується з баченням відновлення. Але вони б хотіли, щоб в них було місце за столом. Це спричинено тим, що вони вже зараз беруть участь у відновленні, мобілізуючи кошти громад, бізнесу, західних донорів. Це ж дослідження показує, що 60% організацій вже відбудовують і відновлюють Україну. Тому це, скажімо, таке попередження: якщо цього не зроблять, втратиться довіра і буде конфлікт, якого можна уникнути вже сьогодні.
Як може виглядати участь громад у відновленні?
Ми повинні рухатися від принципів до практики, і така практика в цьому дослідженні описана. На національному рівні громадські організації бачать себе, скажімо, в ролі співучасника розробки політик. Вони б хотіли на рівні міністерств долучитися до планування стратегії відновлення, проводити консультації з громадянами й передавати цю інформацію органам влади.
Якщо ми спускаємося на рівень громад, вони теж хочуть бути співучасниками відбудови. Вони бачать свою роль у плануванні проєктів відновлення, контролі за використанням коштів західних донорів. Також вони бачать свою роль, у згуртованості громади навколо відбудови, щоб люди відчували, що їхній голос має значення.
Мені здається, ось такі основні методи можливі, в українському законодавчому полі вони передбачені. Можна їх розвивати за рахунок інструментів цифрової демократії, можна проводити консультації — очні, цифрові.
Корупція, розкрадання коштів — моменти, що турбують українців, коли ми говоримо про майбутню відбудову. Чи ви, спілкуючись з представниками країн-партнерів України, бачите, що в них є ті самі побоювання?
Ми цю тему ведемо з 2015 року — слідкуємо за процесом антикорупційних реформ. Що ми бачимо в цьому процесі, особливо після Революції Гідності й дотепер? Безумовно, Україна закрила можливості для великої корупції, створивши цифрові механізми державних закупівель і екосистему антикорупційних організацій. Але в Україні залишається проблема монополізації певних ринків — енергетика, металургія. Плюс є до певної міри зв'язок бізнесу і політики, де бізнес фінансує якісь свої корпоративні інтереси через політичні партії, через доступ до певних людей в судовій системі, у виконавчій владі. Цю звʼязку приватного і політичного треба розірвати. Ізоляцію між цими двома аспектами можна прокласти через незалежну судову систему. Тому вона потребує швидкої реформи. З одного боку вона має гарантувати покарання за корупцію, а з іншого — гарантувати права інвесторам.
Наскільки високий рівень довіри між Україною і країнами, які нас підтримують?
Мені здається, зараз є довіра до України. Я гадаю, зараз найвищий рівень довіри й всередині України — і до влади, і до президента Зеленського особисто, і поміж людей одне до одного. Тому що є солідарність в спільній боротьбі проти ворога.
Тому цей момент важливо використати, не втратити його. Як це зробити? Відбудова незалежних інституцій, судів, медіа, органів місцевого самоврядування. Гадаю, є шанс це зробити й у зв'язку з нашою інтеграцією в ЄС. Це і є тією рамкою, яка буде стримувати корозію довіри. Але це тонкі матерії й потрібно на них зважати, бо якщо цю довіру втратити, це зашкодить Україні піднятися з тієї складної ситуації, в якій вона зараз перебуває. Ми не можемо собі цього дозволити.
Ви згадали про сценарій, коли кошти на відновлення йтимуть у зв'язці з виконанням Україною умов до вступу до ЄС. Такі тези лунають і від представників країн-членів ЄС. Це саме той варіант, який мають обрати Україна і західні партнери?
Безумовно, і ця нова ініціатива, яку оголосила Урсула фон дер Ляєн — про п'ятдесят мільярдів євро допомоги, що пропишуть в європейському бюджеті як статтю — це історична річ. До цих грошей будуть прив'язані вимоги, які український уряд повинен буде виконувати, щоб надходили транші. Думаю, це стане запобіжником процесам монополізації, корупції й блокування певних реформ. Гадаю, це було задумано Європейським Союзом зумисне.
