Роман Сініцин (Балан) – капітан Збройних сил України. До мобілізації у 2023 році – очільник військового напрямку Благодійного фонду Сергія Притули. На службі в Силах оборони України був командиром розвідувально-ударного підрозділу БПЛА.
У 2026 році команда Михайла Федорова запросила Романа Сініцина працювати в Міністерство оборони. У липні він став державним експертом директорату політик закупівель Міноборони, мав реформувати систему державного гарантування якості. А 16 липня стало відомо, що Михайло Федоров не буде міністром оборони в новому уряді Сергія Корецького.
Суспільне зустрілося з Романом Сініциним, щоб поговорити про звільнення Федорова, протести, а також про те, що реально встигнути в міністерстві за пів року. В цьому інтервʼю також і про те, де в Міноборони є простір для корупційних зловживань, про нового головнокомандувача та виклики, які перед ним стоять. Відеоверсію розмови дивіться тут.
Дуже зацікавив ваш нещодавній допис про переведення в Міністерство оборони. Ми з вами востаннє зустрічалися у 2023 році, тоді розпочалася ваша військова служба. Зараз, виходить, вас запросили в Міноборони, ви перевелися – і відбулася відставка уряду. Скільки зрештою ви офіційно пропрацювали в МО?
Я поки що продовжую працювати. Офіційно мене й мого побратима перевели 2 липня. Зайняв цей процес місяці з півтора – і це ще дуже швидко. Прямо реактивна швидкість переведення насправді. Але було повне сприяння Міністерства оборони. І десь близько місяця, ще не будучи переведеними, за сприяння командирів ми зайнялися підготовчими етапами до запуску реформи.
Я працював – і продовжую зараз працювати – в команді Мстислава Баніка. Це заступник міністра, до його функціональних обов'язків, зокрема, входять закупівлі, їх реформа. І ми з побратимом займаємося реформою системи державного гарантування якості.
Поясніть, про що мова.
Це ціле управління, станом на зараз – військова структура зі штатом порядка тисячі людей. Вона лишилась нам у спадок від Радянського Союзу ще. Тоді була система «воєнприйомки» — у плановій економіці при кожному підприємстві оборонному були військові представники, які оцінювали якість вихідної продукції і так далі.
У команди Михайла Федорова була ідея провести, по-перше, аналіз і аудит процесів усередині цього органу. Тому що в кадровому плані це доволі велика організація. Тож був намір зрозуміти, що як відбувається, розкласти усі процеси на етапи — і на основі цього трансформувати цей орган, який є військовим, у цивільну агенцію. Тут можна провести аналогію з Агенцією оборонних закупівель.
А чи можуть цивільні фахівці аналізувати якість подібної продукції?
Залежить від номенклатури продукції. Мова про те, щоб це була цивільна агенція, але з військовими посадами. Частину фахівців зі старого органу перевели б у новий, зросли б зарплати, залучали б також фахівців із реального ринку, які б займались гарантуванням якості, назвемо це, хайтек-продукції: дронів, РЕБів і так далі. Тому що зараз вони взагалі ніяк не підпадають під систему державного гарантування якості — або дуже точково, в ручному режимі. І це, на нашу думку, давало б можливість покращити й оптимізувати цю систему.
Після скандалу з мінами, який ми всі пам'ятаємо, велику частину повноважень нинішньої структури з державного гарантування якості урізали. І станом на зараз ми маємо в структурі Міноборони орган із доволі-таки розмитими повноваженнями між різними стейкхолдерами процесу закупівель, представників державного замовника й так далі. Зараз цей орган мав би потрапити під процесний, функціональний і кадровий аудит.
Повернуся до історії з мінами. Тобто це управління мало б контролювати якість, щоб таких випадків – поставки неякісних мін у військо – не було.
Мова про все, що поставляється в Збройні сили. Плюс ремонти й модернізація техніки, і багато інших напрямків.
Насправді якась докорінна реформа закупівель без як мінімум аудиту процесів, коригування процесів у органі, який відповідає за якість, неможлива. Тому це була комплексна історія в рамках реформи закупівель в Міноборони в цілому.
Тому що, думаю, не секрет уже для всіх, що запускались і запускаються зараз тендерні майданчики, тендерні закупівлі…
Трохи й сам Михайло Федоров розповідав про це – і ще на етапі, коли був міністром оборони, і на своєму брифінгу після звільнення.
Умовно – це відкриття більш конкурентних, прозорих та зрозумілих умов для учасників ринку. І це часткова мінімізація корупційних ризиків. Тому що, я нагадаю, у нас оборонний бюджет – це більше трильйона гривень, Це прямо колосальна сума. І на цьому поприщі державних закупівель абсолютно очевидно, що є ряд [компаній з бажанням неправомірної вигоди]. Ми ж це бачимо навіть зі ЗМІ – постійні якісь розслідування, кримінальні справи й так далі. Але це – верхівка айсберга.
Навколо протестів та звільнення Михайла Федорова чимало дискусій, багато що пишуть у соціальних мережах. Впевнена, ви багато чого з цього бачили. Як ви ставитеся до припущення, що головна причина конфлікту, який виник — майбутнє закупівель і [в цілому] оборонного бюджету?
Я цілком допускаю, [що це так]. Але, думаю, там збігся комплекс факторів.
На мою думку, однією з причин, чому так сталося – це саме певні кроки, певний прогрес у реформі закупівель. Це відкриття ринку для більш широкого загалу учасників, постачальників, виробників і так далі — з ціновими критеріями, з більшою прозорістю. Це підготовка й фактично вже запуск так званого Реєстру зброярів. Це тендерні закупівлі, які відбувались і продовжують відбуватись – на ті самі «старлінкольоти», в планах мали бути НРК, FPV і так далі. І це мільярди гривень, які раніше розподілялись непрозоро або не дуже прозоро.
А профільний департамент Міноборони, теж із новим керівником, який два чи три місяці тому приїхав з фронту — ініціював аналіз і перегляд десятків старих контрактів на основі їх доцільності й так далі. Це стосується і так званих «коротких» артилерійських снарядів, і ракет для реактивних систем залпового вогню з короткою дистанцією. Консультації з десятками військових частин підтвердили, що їм це не потрібно — але чомусь це контрактується. Це стосується також гранатометних пострілів, автоматичних гранатометів. Я думаю, не треба пояснювати, що це вже давно непрацююча історія: в нас кілзона 10-15 км і станкові гранатомети не застосовуються вже рік-півтора. А держава чомусь продовжувала їх закуповувати, чомусь подавалась із Генштабу потреба на це.
Загалом було ініційовано перегляд цих закупівель на суму порядка 25 мільярдів гривень.
Тобто, коли ви переглядали, на що витрачається оборонний бюджет, ви консультувалися з військовими?
Звісно, це постійний прямий зв'язок. Ну і це все робиться на основі здорового глузду, тому що частина команди – це люди, які пройшли бойові дії, розуміють поле бою. І коли ти бачиш, що, умовно, купуються снаряди короткі, а зараз артилерія не працює з дистанції, меншої за 10-12-15 кілометрів — то це абсолютно недоцільно. Плюс це постійний зв'язок і фідбек із командирами військових частин, з начартами і так далі.
А як тоді ви поясните, що все це потрапляло в потребу?
Цікаве питання. Можливо, комусь треба було, щоб це усе потрапляло в потребу. Я тут не берусь якось це прямо коментувати чи щось точно стверджувати. Але, повторюсь, мова йде про мільярди й мільярди гривень, які можна було не те щоб заощадити – тут заощадити не вийде — а перерозподілити на більш пріоритетні якісь історії. Ті ж дрони, ті ж НРК, ті ж засоби радіоелектронної боротьби, пікапи, багі й так далі.
До речі, з пікапами теж була проведена пряма закупівля. І було законтрактовано 5 тисяч пікапів — там контракти вже укладені, якщо я не помиляюсь. Це фактично перша закупівля таких от легких транспортних засобів для Збройних сил. І ми прекрасно розуміємо потребу й необхідність, тому що бронетехніки практично зараз немає на полі бою, а все вивозять на собі ось такі легкі й маневрені транспортні засоби. Це і підвоз боєприпасів та особового складу, і логістична робота в смузі забезпечення, і так далі.
Видання «Українська правда», пишучи про ймовірні причини конфлікту довкола Міністерства оборони й звільнення міністра Михайла Федорова, згадувало, що, зокрема, компанія Fire Point добивалася більшої частки у державному замовленні далекобійних дронів, але отримала значно меншу. Висловлювалося припущення, що представники компанії могли поскаржилися на Федорова. Чи вам щось відомо про цей кейс?
Я не готовий це коментувати, абсолютно. Я про цей кейс дізнався теж зі ЗМІ.
Але є об'єктивний факт. Було оголошено місяць тому тендер на закупівлю так званих «старлінкольотів» у трьох чи чотирьох категоріях. «Старлінкольоти» – це ударні БПЛА, які використовують систему зв'язку на Starlink. Це дає можливість уражати цілі на тимчасово окупованих територіях, в Криму в тому числі. Не так, що екіпаж запускає цей дрон по координатах і він прилітає кудись або не прилітає. А безпосередньо керувати ним до моменту влучання в ціль. А ще на ходу змінювати цілі. Поки в нас є доступ до технології Starlink, а у ворога — ні, ці засоби треба використовувати по максимуму. І має бути їх насичення в силах оборони – це теж важливо, щоб, умовно, в підрозділах була їх доволі висока кількість, щоб оперативно різати логістику ворога, вибивати склади ПММ і так далі.
І саме з цією метою був оголошений швидкий тендер на велику кількість [таких дронів]. Я не пам'ятаю в сумах, бо це зона відповідальності загальної команди реформи закупівель — але це десятки чи, можливо, сотні мільйонів гривень. І тут уже грає роль не потреба, яка спускається від ГШ чи Командування Сил логістики.
Часто, я підозрюю, [замовлення організовувалось] під якісь конкретні моделі чи конкретних виробників Тому що були кейси по аналогії з тими ж екскаваторами — я ще про це розкажу. А тут грає роль ціновий критерій. І виробників таких засобів в Україні десятки — і є ще за кордоном якісь аналоги. Тому виходить, що виробник, який на основі тих чи інших ТТХ, які доволі детально прописані, заходить на цей тендер і в ринковій конкуренції його виграє.
Стосовно екскаваторів – це, по-моєму, публічна історія, показана журналістами-розслідувачами в тому числі. Це про те, що Командування Сил логістики спускало потребу на екскаватори під одного конкретного виробника. При тому, що на ринку існує ще два-три виробники з абсолютно аналогічними ТТХ, і вони дешевші. Тобто закупівля була фактично прописана під одного учасника.
І ми таке спостерігали постійно. Це звичайна буденна ситуація, коли спускалась потреба – можливо, завуальована – під конкретних виробників.
І власне, команда Михайла і Мстислава, профільного заступника, з цим – десь успішно, десь не дуже – боролась. Коригувала це, ініціювала перегляд на основі якихось координаційних штабів із Генштабом, робочих груп. Це все затягувалось. Але, тим не менше, частину отаких історій вдавалося «збивати», частину – ні.
На брифінгу, з яким Михайло Федоров вийшов до журналістів після свого звільнення, він розповідав:
«Були начальники департаментів, призначені приватними компаніями. Вони просто зі співробітниками певних правоохоронних органів приходять на наради. Я коли дізнався, чому ти, начальник департаменту, запрошуєш сюди правоохоронців на нараду по снарядах або, наприклад, по релокації підприємства — я був здивований. Ми почали звільняти цих людей».
Чи ви можете пояснити, про що йдеться? Чи ви з цим стикалися?
Я конкретно з таким не стикався, але раз міністр про це заявляв — то, мабуть, такі факти були.
Але щодо кадрового аудиту Міноборони — то я точно знаю, що ключові посади, у функціональні обов'язки яких входило прийняття якихось рішень із приводу розподілу бюджету й так далі — було ініційовано відправку цих людей на поліграф, додаткові якісь скринінги з внутрішньої безпеки. Частина цих людей поліграф не пройшла. Частина відмовились проходити це дослідження, їх звільнили чи перевели кудись. Всі нові люди, які заходили в команду закупівель — зокрема я — теж проходили поліграф. І це не стовідсотковий, звісно, інструмент для відсікання доброчесних чи недоброчесних людей — але сам факт, що люди відмовлялись це робити, або не проходили його (це були, зокрема, заступники керівників департаментів якихось) — він дуже показовий.
Ви сказали, що продовжуєте працювати. Від чого залежить ваша подальша доля? Ви все-таки військовослужбовець і не можете просто так звільнитись.
Не можу ані просто так звільнитись, ані перевестись. Це [може відбутись лише] за погодження мого безпосереднього керівництва. Потім це все йде на рівень міністра. Міністр погоджує переведення чи непереведення.
Запущено низку процесів, щось продовжує «котитися» по інерції десь. Це і нормативне забезпечення, якийсь аналіз, аудити, бізнес-аналізи тих чи інших процесів, зокрема в моїй сфері реформи. Поки що не прийшла якась інша команда, якій можна було б передати справи, відзвітувати й кудись переводитись. Очевидно, що новому міністру – так само, як і нинішньому виконувачу обов'язків міністра – потрібен якийсь час, щоб зрозуміти процеси, запущені реформи й вирішити, що продовжуємо, а що ні. Я так розумію, це відбувається. Євген Хмара на посаді скільки? Два тижні. Я думаю, що якийсь іще доволі тривалий час займе у нього розуміння масштабів всіх проблем та ухвалення рішень.
Чи будуть усі ці реформи бігти по такому темпу, по якому вони бігали за попереднього міністра – я не знаю. Тому що фактично там була цілісна, доволі монолітна команда, яка швидко рухалась по цілому ряду реформ. І це не лише по закупівлях, а й по дуже багатьох інших.
Я нагадаю, що попередній міністр Денис Шмигаль пробув на своїй посаді пів року. І Михайло Федоров так само. Як громадянин я, чесно кажучи, не розумію суті постійних змін. Це стосується не лише Міністерства оборони, а й інших відомств. Змін керівного складу, змін команд. Тому що це гальмує якісь поточні процеси.
Як – за вашими спостереженнями вже як людини зсередини системи – такі часті зміни впливають на мотивацію людей? От ви, наприклад, знали ж, що попередній міністр пробув на посаді пів року, але погодилися йти в міністерство до наступного.
Насправді для мене це було складне рішення, я не одразу погодився. Не скажу, що служба в зоні бойових дій – це прямо зона комфорту. Але все одно, перехід у міністерство – це докорінна зміна. Ти переїжджаєш у Київ, з капоніра в кабінет. Починаєш формувати команду, тому що коли ми прийшли на реформу якості, нас там було всього двоє. Ми почали шукати людей. Повірте, люди не дуже хочуть іти на державну службу чи щось пов'язане з нею. Ми робили ставку на військових, яких можна як мінімум спробувати прикомандирувати або перевести в структури Міноборони на цю реформу. Тобто ми тільки-тільки почали рухатись. Охочих у це стрибати, ціннісних і фахових людей, повірте, дуже мало. І їх важко знайти.
Тарас Чмут, очільник фонду «Повернись живим», в інтерв'ю нам розповідав про високу плинність кадрів у Міністерстві оборони й про фактично кризу державної служби, яка сформувалася під тиском постійних змін – не лише в Міністерстві оборони, але й в інших структурах.
Дослівно він казав: «Як тільки заступник міністра чи міністр із чимось розібрався, зрозумів, куди треба бігти, де на це шукати кошти, яку команду під це треба — у нас черговий виток: усіх звільняють, приходить наступний, і починається з нуля».
Дійсно – все з нуля?
Ну дивіться, новій команді для початку треба ввійти в курс справ, зрозуміти систему, як це працює. Це займає не тижні, а місяці. Тобто команді Михайла, попри те, що була купа поточних завдань, щоб система не впала, щоб усе працювало плюс-мінус так, як працювало до цього — потрібно було ще дизайнити десятки різних реформ. Трансформацію війська, трансформацію закупівель і так далі.
І коли ми прийшли на початку червня, то частини якихось процесів були тільки в стадії запуску. Це в контексті закупівель. Тобто почались тендерні закупівлі якихось пікапів, «старлінкольотів», «викотився» нарешті Реєстр зброярів. Тобто фактично за два місяці якось це почало все функціонувати і входити в якісь рейки. А тут — хоп! — і знову нове керівництво.
Можливо, буде якась часткова чи повна зміна команди, якій знову потрібно буде входити в курс справ. І дуже дорого дозволяти собі таку розкіш в часи повномасштабної війни, коли у нас є фронт, коли цей фронт потрібно швидко й ефективно забезпечувати. Тому мені важко – як громадянину, суб'єктивно – зрозуміти логіку якихось дій вищого військово-політичного керівництва.
Тому що справа ж тут не в прізвищах – не в Федорові, і не в Драпатому, і не в Сирському. А справа в тому, чому й що відбулося, яка мотивація. І її не пояснили. Пояснили конфліктом – ну окей, будь-який конфлікт можна вирішити. Чи треба в ньому було розбиратись? Очевидно, треба. Ніхто, я так розумію, особливо не розбирався. Просто змінили уряд заради – моя суб'єктивна думка – заради зміни одного міністра. Чому не було спрогнозовано наслідків, зокрема якихось медійних? Чи протестів?
Про протести. Ви – революціонер із досвідом.
Та ну, це дуже голосно сказано.
Студентом ви були на Помаранчевій революції. Пізніше були учасником Революції Гідності. Чи ви допускали, що звільнення Михайла Федорова може привести до протестів?
Я, по-перше, не думав, що його звільнять. На мою думку, це був би нонсенс. Якихось конкретних великих «факапів», назвемо це так, не було. Крім того, це, мабуть, перший міністр, чи взагалі – перша людина, дотична до війни — в якої була якась візія, якась стратегія ведення цієї війни, стратегія перемоги. Бо я не пам'ятаю, щоб у когось було щось осяжне, що можна було пояснити словами й покроково.
Коли я особисто зрозумів і коли було вже це рішення про звільнення Михайла і, очевидно, команди, яка працювала над тими чи іншими історіями – виник суспільний запит, який базувався на недокомунікованості. І після брифінгу Михайла, де він розклав зі своєї точки зору все, як є, питання якихось протестів висіло в повітрі, цю історію можна було передбачити. Я для себе зрозумів її відразу.
Жоден політтехнолог чи група політтехнологів не може за декілька годин спонукати тисячі людей в різних містах, в тому числі за кордоном, вийти на якісь площі з якимись картонками. Тобто це абсолютно органічна історія. Чому її не передбачили якісь там аналітики й не донесли військово-політичному керівництву? Я, чесно, не розумію. Тому що для мене – я думаю, і для вас – це була очевидна річ.
І тут, повторюсь, тут справа не в прізвищах – тут справа в недокомунікованості зміни керівництва. Чому ви це зробили? У всіх були якісь надії на реформи. Велика кількість людей бачила цей план перемоги — і це якась історія, по якій ми… Рухались. Вже, мабуть, не рухаємось? Я не знаю.
Президент Зеленський пояснював, що є запит на реформу мобілізації, але через нібито розбіжності між Федоровим і Сирським вона досі не запущена. Також, як виглядає, в цілому між Федоровим як міністром оборони та Сирським як головнокомандувачем був конфлікт. Це до питання ймовірних причин звільнення, відомих нам станом на зараз.
Ми з вами записуємо це інтерв'ю 29 липня. На 31 липня учасники протесту збирають ходу в центрі Києва. Як ситуація розвиватиметься далі, як ви думаєте?
Важко спрогнозувати. Думаю, що люди будуть і далі – от у мене таке є внутрішнє відчуття – виходити й запитувати: «А чому так? А куди ми рухаємся?» Це на фоні постійних заяв про важку зиму. Хоча в нас усі зими були важкі — але я погоджуюсь, що в разі широкої мобілізації в нашого противника у нас можуть бути серйозні проблеми на зиму чи на весну.
По суті, в якійсь широкій рамці, ми говоримо про запит суспільства на справедливість, про бажання рухатись у бік перемоги. Цей запит не закрито. Люди не зрозуміли, що відбулось, навіщо це відбулось. Якісь сентенції про конфлікт, у якому не хотілось розбиратись – це звучить насправді дивно, тому що в цьому потрібно розібратись. Це не конфлікт двох менеджерів на підприємстві — це історія про двох людей, які відповідають за те, куди ми рухаємось у військовому плані, чи переможемо ми, чи не переможемо, яка в нас стратегія війни й перемоги.
Тому для мене це все незрозуміло, як і для тисяч людей, які виходять десь там у Києві — і, думаю, будуть виходити. Можливо, менше, можливо, більше. Це ж все історія насправді реактивна: щось відбувається – люди виходять, тим чи іншим чином показують свою позицію, незадоволеність тими чи іншими рішеннями. А процес же цей треба розглядати в динаміці. Може щось відбутись – і щось спонукає ще виходити, і так далі, й так далі.
Відставка головнокомандувача Сирського – поки що головний результат цих протестів. Як військовослужбовець, як ви почуваєтеся від усвідомлення того, що переважно цивільні люди, учасники протестів, вплинули на зміну головнокомандувача Збройних сил України?
А ви впевнені, що вони вплинули на зміну головнокомандувача? Що вплинуло на зміну головнокомандувача? Ми тільки що тут розмовляли про недокомунікованість взагалі цієї історії. Тож от я не знаю що [вплинуло]. Можливо, люди з картонками, можливо, ні. Можливо, якась стаття у ЗМІ, можливо, хтось із військово-політичного керівництва переосмислив якісь свої дії.
На момент звільнення Михайла Федорова виглядало так, що в конфлікті «Федоров-Сирський» президент вирішив звільнити Михайла Федорова. Водночас кілька днів протестів привели до звільнення головкома Олександра Сирського.
Але ми не почули відповіді на запитання. Ну, я не почув. Я не знаю, чому зняли Сирського. Може, він не хороший головком, може, поганий. Але що взагалі відбулось? Це ж не про прізвища, це про підходи й про чесність комунікації з суспільством. Чи спричинили це протести? Я не готовий вам сказати: «Так, це через протести». Я не знаю. Чесної, відвертої комунікації влади з суспільством чомусь до сих пір немає.
Михайло Драпатий – новий головнокомандувач. Чи перетинались ви з ним по волонтерській роботі? Можливо, перетиналися вже як військовослужбовець? Що можете нам про нього розповісти?
Як військовослужбовець не перетинався. Як керівник військового напрямку фонду Притули – епізодично десь перетинався.
Я впевнений, що у нього, на відміну від інших, кого викликали в Офіс президента на оці оглядини — в нього є досвід проведення загальновійськових операцій, стратегічне бачення, досвід проведення операцій на кількох напрямках і так далі. Тому я б йому побажав тільки удачі, тому що це дуже складна структура. І це знову ж таки про те, що треба час для того, щоб зрозуміти, проаналізувати, адаптуватись і почати приймати ті чи інші рішення.
Тут навіть смішно – зрозуміти, хто тобі виписував раніше догани, які конкретно, чи ініціював перевірки. Тому що ж ми знаємо цю історію, вона публічна, що від попереднього головкома Михайло Драпатий отримав три догани й купу перевірок, з тих чи інших причин. Тобто це ж ті самі якісь люди, які сидять там в апараті чи інших структурних підрозділах Генерального штабу.
Виглядає на те, що від Михайла Драпатого дуже високі очікування. Ваша суб'єктивна думка: що для нього зараз стане ключовим викликом?
Втримати фронт. Оце ключовий виклик. Тому що я зі свого погляду розумію, що у нас дуже багато – прямо дуже багато проблем – і в разі активної мобілізації противником їх стане більше.
Недостатня кількість резервів — очевидно. Недостатня кількість – я зі своєї позиції це кажу, я це спостерігав постійно на відрізку фронту, де ми працювали – особового складу в підрозділах, неукомплектованість. Відсутність бажання в людей іти у військо.
Це комплекс проблем, які новому головнокомандувачу доведеться якось вирішувати для того, щоб втримати ситуацію і в ідеалі, звісно, десь її покращити. На шляху до перемоги, сподіваюсь.
Мобілізація, очевидно, є нагальним питанням і для нового головкома, і для міністра оборони — хто би, зрештою, ним не став. Ми також чули це від президента України в контексті побоювань, що росіяни можуть мобілізувати до пів мільйона людей вже цієї осені.
На вашу думку, в чому проблема процесу мобілізації, який в Україні зараз є? Якщо підходити до змін, із чого починати?
Я не готовий тут якось комплексно відповідати на це питання. Ви просто сказали, що це проблема номер один для нового головкома – насправді це була проблема номер один і для старого головкома. І проблеми з мобілізацією в нас почались, думаю, році в 23-му — можливо, під кінець. У 24-му, коли вже потік добровольців, після так званих цих «бригад наступу», суттєво зменшився в порівнянні з 22-м роком. На фоні накопичення великої кількості проблем нереформованості армійської структури, десь – вседозволеності й безнаказаності на фоні кругової поруки командирів військових частин, плодіння цих військових частин, роздування «штатки», дисбаланс між бойовою і небойовою компонентами, який привів нас до ситуації, де, умовно, в батальйоні лінійному може бути 15-20 людей, які виконують бойову роботу. А все інше – це забезпечення, штаби і так далі.
І людей нема. І вони не йдуть. У нас є практика «бусифікації» так званої. І абсолютно логічно, враховуючи, що людей нема, а вони потрібні для того, щоб тримати таку лінію фронту, формувати якісь ще резерви на випадок активізації ворога на тих чи інших ділянках, де бойові дії неактивні.
І це все проблеми, які не вирішувались у силу різних обставин. І це проблема не тільки Міноборони — це все працює в комплексі. Тому що, крім Міноборони, там є і Генеральний штаб, який – якщо ви подивитесь Михайла брифінг, він прямо казав, що там багато ініціатив блокувались. І є цілий ряд інших стейкхолдерів цього процесу. І якась докорінна реформа по мобілізації, по-перше, не буде швидка. Це раз. Це рік — роки, мабуть. І вона може відбуватись, тільки якщо всі рухаються в якомусь одному векторі з розумінням того, як ми йдемо й куди.
І це історія про діалог в суспільстві. Це історія про, назвемо це так, якийсь новий суспільний договір. Про комунікацію – ми хочемо перемогти, чи чого ми взагалі хочемо? Ми хочемо цю країну втримати, не втратити — чи не хочемо? І це про якийсь більш широкий діалог з суспільством, якого в нас, очевидно, немає – на прикладі останніх подій з зміною прізвищ. Хоч зміна прізвищ тут нічого не вирішить. Це більш глобальна, накопичена проблема, на жаль.
В контексті мобілізації ви згадали про брифінг Михайла Федорова, а я згадаю про інтерв'ю вже колишнього очільника Генштабу Андрія Гнатова. Він дав це інтерв'ю незадовго до звільнення. І сказав, що Міністерство оборони не ділилося з Генеральним штабом своїми напрацюваннями щодо майбутньої реформи мобілізації.
До теми людей і мобілізації. Один із поглядів на ці протести, які я чула, – що протестувальники підтримали Михайла Федорова, тому що він за «війну дронів», а не людей. І, можливо, є певне таке очікування від нього, що оскільки воювати будуть дрони, то ніяка широка мобілізація й не знадобиться. Що думаєте про це?
Я думаю, що більшість людей таких очікувань не мали. Мені здається, що люди розуміють плюс-мінус ситуацію.
Навіть якщо воювати будуть дрони, то ці дрони хтось запускає і хтось ними керує. І в якійсь мірі зараз оператори мультироторних засобів типу Mavic, FPV — вони дуже часто в піхота. Тому що якоїсь лінії фронту в класичному розумінні, якихось накопаних рубежів, у яких сидять якісь люди, як у Першу світову війну, – її немає. Це все якась розрізнена система спостережних пунктів, позицій, де люди сидять місяцями, і так далі. Що в нас, що у противника. І взагалі, враховуючи, що є дрони — уся концепція війни й ведення бойових дій дуже сильно змінилася. Вона міняється щодня, за розвитком технологій.
Мені здається, що мотивація людей трошки інша. Вона полягає в тому, що, можливо, багато хто бачив у новій команді Міноборони й зокрема в Михайлі якусь історію про план – куди ми рухаємось, якусь стратегію, яка була прокомунікована, озвучена й показана. Асиметрія, удари по тилах нашого противника, виснаження й підрив економіки — і так далі. І за п'ять років це, мабуть, була перша така історія, яка була прокомунікована. Чи все там вдавалося? Очевидно, мабуть, не все й були якісь помилки. Але ну камон, шість місяців – і ми міняємо знову команду? Яка невідомо, скільки пробуде.
Це не окей у воюючій країні давати такий короткий проміжок часу на якісь системні реформи. Це неможливо зробити, воно так не буває, воно так не робиться. Це величезна бюрократична машина, яка опирається цим змінам. І це ми постійно бачимо й бачили на прикладі, зокрема, невеликої кількості важливих реформ у сфері закупівель. Опір, саботаж, вставляння палок у колеса – це все було доволі активним. Тому що десь це про гроші, десь про інтереси, десь про якісь посади, десь про теплі місця, десь про те, що «ми так звикли й так десятками років все працювало». «Що ви тут прийшли? Хто ви такі? У нас тут вислуги двадцять років. Хто, що ти тут робиш?»
Я так розумію, це історія з реального життя.
Та ми такі історії проходили щодня.
Що Михайло Федоров встиг за ці пів року на посаді – це презентувати нові контракти для військовослужбовців, і чинних, і майбутніх. Яке ваше враження від цих контрактів як офіцера Збройних сил України?
Це недокомунікована історія. Очевидно. І Михайло це визнавав на брифінгу.
Якби ви не переводилися зараз в Міністерство оборони, а залишилися на своїй посаді у війську — ви би підписували цей контракт?
Ну, по-перше, я його підписав.
Новий?
Новий. Для мене конкретно це якась осяжність перспектив у житті. Тому що я розумію, що через два роки — вже менше — я на якийсь термін, у моєму випадку доволі тривалий (він же прив'язаний до кількості днів на «бойових», а я був там нон-стопом дуже багато ці два роки), я стану цивільним. Або не стану – в залежності від ситуації на фронті. Але це якась чітка рамка, де я розумію, що в день Х, це буде 2028 рік, якщо не закінчиться війна там якось — я стану цивільною людиною і зможу планувати своє особисте життя якось нормально. Тому що, коли ти військовий, ти отримуєш наказ — і його виконуєш. І ці накази можуть тобі не подобатися, але ти його все одно виконуєш, і твій час дуже часто не належить тобі. Ти не можеш якось у довгу щось планувати. Ось і все.
Ви кажете, що історія була недокомунікована. Водночас, ви все-таки підписали.
Зваживши за і проти, так. Але (сміється — ред.) ну, бачите, навіть міністр визнав, що історія недокомунікована. Але це був хоч якийсь крок. Сподівання у військах, серед військовослужбовців було інше. Бо я багато з ким спілкувався. Всі хотіли розуміти якісь осяжні терміни служби, перспективи й так далі — особливо для мобілізованих. І на виході отримали не зовсім те, про що мріяли чи що хотіли. Але отримали щось – на відміну від того, що не отримували взагалі нічого протягом попередніх трьох років. Ось і все.
До переведення в Міністерство оборони ви служили на посаді командира розвідувального ударного підрозділу БпЛА в структурі, яку ми не можемо називати. Останнє місце дислокації та роботи – це Запорізька область. На чому були зосереджені ваші зусилля там?
На знаходженні й ураженні високопріоритетних цілей, переважно. Це РЛС, місця проживання ворожих операторів БпЛА, їхні позиції, склади амуніції, боєприпасів, дронів, паливно-мастильних матеріалів. Робота по смузі забезпечення – це 30+ кілометрів від ЛБЗ. Тобто організація неприємностей противнику в тилу, дуже часто – в глибокому тилу.
А крайні [тижні] – мабуть, із квітня й до моменту, поки я почав переводитись у Міноборони, – це якраз операція по перерізанню противнику логістичних шляхів, зокрема [через] Бердянськ, Мелітополь, Джанкой.
Тобто події, за якими ми всі уважно й захоплено стежимо останні місяці, зокрема удари по тимчасово окупованій території, перерізання логістики ворога там – у цьому є внесок і вашого підрозділу?
Наших екіпажів, так. Значна кількість бензовозів там була уражена безпосередньо моїми побратимами й нашими екіпажами. І якийсь невеличкий внесок у цю паливну кризу в РФ є і наш.
Якого рівня досягнув вогневий контроль сил оборони України зараз на тимчасово окупованій території в Запорізькій області?
Я б не казав про повний вогневий контроль, але епізодичний суттєвий – так.
Із того, що зараз навіть відомо: окупанти змінюють свої логістичні маршрути, намагаються пересуватись не основною трасою, а ледве не якимись напівпольовими дорогами. Це все теж активно трекається засобами аеророзвідки і вражається.
Не варто думати, що це якась статична історія. От ми взяли під контроль один, два, три логістичних шляхи – і все, ми його тримаємо. Ворог постійно адаптується, змінює тактики. Зараз навіть іноді один бензовоз чи якийсь логістичний транспортний засіб вантажний прикривається мобільною вогневою групою на пікапі, що утруднює ураження, тому що частину наших БпЛА вони збивають. Закриваються логістичні шляхи їхніми екіпажами перехоплювачів. Умовно, відсоток успішних уражень у квітні-травні й відсоток успішних уражень зараз — наскільки я розумію, це різні відсотки. Тобто цей відсоток знижується, враховуючи, що ворог здійснює контрдії в напрямку прикриття своїх логістичних шляхів.
Проте в разі подальшого безперебійного забезпечення сил оборони — тому що там різні підрозділи працюють — середньо- і дальнобійними засобами ураження, я думаю, ми цю ситуацію зможемо тримати й далі. Це не повна ізоляція Кримського півострова, якщо ми говоримо конкретно про Крим — але створення їм значних проблем із постачанням і боєприпасів, і паливно-мастильних матеріалів, і провізії, і так далі.
І вони ж про це вже прямо говорять. Почали говорити ще в червні, що це загрозлива ситуація. І ми ж бачимо історію з тим же пальним на півострові.
Це ж не нова для вас робота. Як би ви пояснили, чому саме цього року вдалося розпочати таку кампанію ударів по тимчасово окупованій території, по Росії? Завдяки чому це стало можливим? Якийсь природний розвиток подій, чи цього року з'явилися якісь особливі можливості?
Це ж, насправді, й прописано в цій стратегії, у плані перемоги попередньої команди Міністерства оборони — маю на увазі Михайла Федорова. Це нарощення спроможностей по ударах, нарощення кількості засобів. Насправді, дивлячись по нашому підрозділу, в нас станом на весну, на літо — мабуть, кратно збільшилась кількість засобів, які можуть досягати цілей на глибині 150-200 і понад 200 кілометрів. Якщо раніше це були якісь одиничні історії, коли ми отримували 10-20 таких безпілотників на місяць, то зараз один екіпаж за місяць може й до сотні їх використати. Ось і все.
Тобто, тут питання забезпечення, навченості особового складу, тому, що постійно нові екіпажі навчаються на ті чи інші засоби. І питання історії, де всі розуміють, чому ми це робимо — і це загальна частина стратегії. Ось і все.
Президент України Зеленський нещодавно сказав, що операції з далекобійними дронами — це результат спільної роботи багатьох структур, а не справа однієї людини. Про це він говорив у контексті, зокрема, звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони.
У продовження того, що ви сказали – чи маєте ви побоювання чи прогнози, що ця кампанія буде згортатися, оскільки Михайло Федоров більше не міністр?
Побачимо. Звісно, це не справа однієї людини — я тут абсолютно згоден. Над цими логістичними локдаунами працювали і працюють десятки підрозділів, не тільки Збройних сил. Різні відомства – і СБУ, і ГУР, і інші.
Стосовно Михайла Федорова — тут же ж питання до Міністерства оборони як до фактично розпорядника коштів. І це десь про кількість засобів, десь – номенклатуру засобів, і об'єм коштів на ці засоби. Я думаю, тут саме заслуга команди Михайла, що в пріоритеті у нас десь з'явились засоби з можливістю ураження на такі дистанції з таким зв'язком. Десь це Starlink, десь це інші види зв'язку.
Плюс нам на руку тут в історії з логістичним локдауном сильно зіграло відключення Starlink противнику. Вони не можуть симетрично діяти на нашій території, літати з цим типом зв'язку — а ми можемо. І це теж заслуга попереднього міністра насправді.
Коли ми з вами записували інтерв'ю наприкінці 2023 року, ви сказали: «Цей дощ надовго. Воювати доведеться багатьом». Оскільки це інтерв'ю ми записуємо майже через три роки після попередньої зустрічі – дощ дійсно надовго. Але цікаво, чи з'явилося у вас відчуття чи розуміння, як ця війна може закінчитися?
Ми, по-моєму, три роки тому якраз говорили, що сценарії можуть бути різні. І дуже погані — я це постійно повторюю — і дуже хороші.
В моєму ідеальному світі все це має закінчуватись розгромом противника, в силу різних причин, економічних у тому числі. Дефрагментацією його на якісь різні державні утворення чи частини – за етнічним принципом, географічним і так далі. Я хочу, щоб ця імперія розпалася. Нагадаю, всі імперії розпадаються.
І особисто моя сатисфакційна історія має ще полягати в тому, що ми маємо їх максимально сильно принизити. От я так прям хочу – щоб вони не могли оговтатись після цього десятиліттями, а в нас був час на якийсь розвиток, рух уперед і унеможливлення на довгий термін подальших конфліктів з цією недокраїною.
