Спортсмен з Олександрії Богдан Колмаков став володарем обох історичних титулів за рік: на перших для паркуру Всесвітніх іграх та чемпіонаті світу. Але ще пів року тому не був упевнений, що взагалі зможе займатися професійним спортом. Про паркур на олександрійських мікрорайонах, про війну, поразки та перемоги – розповів в інтерв'ю Суспільному.
"Ми займалися у дворі"
Богдан Колмаков народився в місті Олександрія на Кіровоградщині. В дитинстві грав у футбол та хотів займатися гімнастикою, але вихователі гуртків відмовили. Сказали – вже пізно.
"А про паркур я дізнався, мабуть, у вісім років. Це був 2007 рік. Ми з хлопцями передавали один одному через ІЧ-портІнфрачервоний порт – великий порт на Електронному пристрої, який надсилає та отримує інформацію за допомогою інфрачервоного світла. відео. Якось мені прислали відео з хлопцем із китайським символом на спині. Він стрибав по дахах, універмагах".
Це захопило малого Богдана. "Ми й до цього займалися таким з друзями. Придумували собі якісь місії та виконували. Десь вже в 14-15 років я зрозумів, що хочу займатися паркуром професійно".
На той час в Олександрії не було ні секцій, ні залів, ні тренерів, які б могли допомогти навчатися. Тож разом із друзями вчився сам. "Ми займалися у дворі. Самі вигадували вправи. Потім з'явилися перші відео в інтернеті, повторювали за ними. Оскільки були старші, то навчали менших. Вчилися на помилках".
Після закінчення коледжу, Богдан Колмаков переїхав у Київ та здобув освіту тренера. Паралельно тренувався у гімнастичному залі та залі для паркуру. Щороку брав участь щонайменше у трьох змаганнях на рік в Україні.
"У 2019 році спробував взяти участь у змаганнях Red Bull's Art of Motion, але не пройшов кваліфікацію. У 2021 спробував знов, теж не вийшло. Перемоги були потім".
Війна і крок назад
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну з'явилося відчуття невпевненості, переживання. Чоловік переїхав в Олександрію та зайнявся волонтерством: розфасовував речі, які небайдужі олександрійці привозили для переселенців. На два з половиною місяці Богдан випав з тренувань.
"Тренуватися було важко: на вулиці було холодно, а залів для паркуру в Олександрії немає. Звісно, я бігав, робив вправи – але цього було замало. Після двох місяців виліз на турнік і відчув, як темніє в очах. Зрозумів, що такого не хочу, таке більше не має повторитися. Було важко повертатися в форму".
Були й моменти, коли опускалися руки. Але до тями приводить улюблена справа, розповів спортсмен. Та підтримка рідних і близьких. "Я дуже вдячній своїй дівчині Олені, вона дуже багато мені допомагала".
Срібло, золото, золото
Також були побоювання, що чоловіків зовсім не випускатимуть за кордон і неможливо буде взяти участь у змаганнях, згадав Богдан Колмаков. Але побоювання виявились марними: Уряд дозволив перетинати кордон деяким категоріям військовозобов'язаних, серед яких і спортсмени.
У травні Богдан взяв участь у двох етапах Кубка світу 2022 з паркуру: у французькому Монпельє та столиці Болгарії Софії – посів друге місце.
У липні виграв золоту медаль Всесвітніх ігор в американському місті Бірмінгем. Вона стала першою у змаганнях з паркуру, що вперше включили до програми Всесвітніх ігор.
А у жовтні завоював "золото" чемпіонату світу-2022 у японській столиці Токіо у швидкості – перший в історії титул такого рівня, що розігрувався у паркурі. В Японії спортсмен був єдиний з України. І один.
"Я вже звик. Вчився та виховувався без тренерів, тому не звертав на це уваги. Багато спортсменів приїжджали з тренерами, з офіційними представниками. Для мене це було незвично ".
"Коли чули, що я з України, вболівальники кричали голосніше"
Найважче як на чемпіонату світу, так і в кожному змаганні – це обрати найкращий та найправильніший шлях, розповів спортсмен. Адже кожного разу траса абсолютно різна.
"Ти не знаєш, що на тебе чекає. У нас не так, як в легкій атлетиці: біжиш через перешкоду і знаєш, що можеш це тренувати. Кожна країна міняє трасу. Ти не знаєш, яка відстань, які нюанси. Які при цьому є привила. Ми бачимо вже по суті".
Усі суперники були сильні та швидкі, розповідає Богдан. Перемогти хотів, проте не переймався про це сильно. А коли таки отримував золото, каже, відчував полегшення. Адже важкі тренування виправдили себе.
У кожній країні, де був, відчував підтримку як спортсменів, так вболівальників. "Коли називали моє ім'я і мою країну, люди кричали набагато сильніше".
Місцеві та приїжджі, з якими спілкувався, знають про війну в Україні. Проте не усвідомлюють її, помітив Богдан. "Для них це так само, як ми сприймали війну в Іраку, наприклад. Вони все бачать, все знають. Але не розуміють так, як ми".
Далі – нові перемоги й досягнення. "Нещодавно почув: якщо ти став чемпіоном, то в мить, коли ти встав з подіуму, ти вже не чемпіон. Далі – наступні нагороди. Планую потрапити на Літні Олімпійські ігри 2028. Але побачимо".
Читайте також
- Змагались понад сто спортсменів. У Кропивницькому відбувся Кубок пам'яті захисників України з таеквон-до
- "Грали у Нью-Йорку, а серцями були в Україні". Бейсболісти з Кіровоградщини розповіли про поїздку в США
- "Чоловік для мене герой, тому що витримав і не зламався". Дружина звільненого з полону бійця з Кіровоградщини розповіла про його стан
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм, Інстаграм та Ютуб
