"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн

"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн

Ексклюзивно
"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн
Олена Матвієнко з онуком. Фото з особистого архіву Олени

Суспільне Донбас підготувало цикл публікації "Історії, які вражають". Герої цього проєкту переселенці – люди, яким прийшлося покинути свої домівки, свою роботу, залишити тільки у своїх спогадах улюблені речі, фотоальбоми зі знімками різних поколінь своєї родини.

"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн
Олена Матвієнко з онуком Іллєю. Фото з особистого архіву Олени.

Ця жінка народилася у Маріуполі, тут навчалася в школі, тут працювала. Так склалися обставини, що 2017 році вона поїхала разом з молодшим сином жити до Ужгорода. Мати чотирьох дітей, трьох онуків, зараз на пенсії. Їй прийшлося чути обстріли в 2014 році, бачити, як летять над головами жителів міста снаряди… А в 2022 році – звертатися до Офісу Президента України, переїжджати через кордони, евакуювати свого пораненого онука. Важлива рятувальна операція відбулася, і все у українців вийшло. Про те, що прийшлося пережити, що плекає надію і віру в перемогу, надає сили, Суспільному розповідає Олена Матвієнко.

Це можу зробити лише я

Олено, як ви дізналися, що ваш онук знаходиться в окупованому Донецьку?

"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн
Ілля. Фото з особистого архіву Олени Матвієнко.

"26 березня ввечері мені зателефонував мій середній син, йому 36 років, він живе в Австрії. Повідомив : "Я зараз пришлю відео молодшому братові, але ти, мамо, прошу тебе, не дивись". Це було відео з Іллюшею, моїм онуком, яке у Донецьку знімала група російської компанії "Марс медіа" для російської аудиторії. Сюжет про те, як у Донецьку лікарі рятують хлопчика сироту із Маріуполя. Наш далекий родич побачив цей сюжет в російському Липецьку, скопіював і відправив моєму старшому синові до Австрії. Ну, звичайно, я одразу відчула сталося щось страшне. І, звичайно, подивилася це відео", Олена робить паузу, бо сльози заважають говорити. Потім продовжує: "Я побачила свого 10-річного онука Іллюшу. Хлопчик лежить поранений в Донецьку, дитину опитує журналіст… Малий каже, що його мати, а це моя дочка, загинула. Я кричала, плакала. Але раптом зрозуміла треба негайно взяти себе в руки і терміново робити щось, шукати вихід, допомогти Іллюші. І це можу зробити лише я! 27 березня я вже бігала всіма інстанціями, щоб визволити Іллюшу з Донецька".

Важко не помітити, що Олена Миколаївна вміє справлятися зі своїми емоціями. Життя змусило цю жінку бути сильною, розраховувати на свої сили. А пережито стільки...

Після цього зв’язку не було ні з ким

Ви так нічого і не знали, що з рідними, поки не побачили цей телевізійний сюжет з окупованого Донецьку?

"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн
Наталія з сином Іллєю. Фото з особистого архіву Олени Матвієнко.

"Востаннє я чула голос доньки 13 березня, згадує жінка. Це була дуже коротка розмова: "Мамо, я ще жива, я в підвалі. Але я більше не подзвоню!" Після цього зв'язку не було ні з ким", і ще раз повторює: "Ні з ким!".

Каже, що в неї стільки друзів у Маріуполі, але ні з ким не могла зв'язатися. Ні з онукою, яка навчалася у Харкові в університеті, а коли війна почалася, приїхала до своєї мами. "Останнє, що чула від неї: "Бабусю, ми ховаємось у підвалі на Лівому березі біля ПК Будівельників. Батько моєї онуки, мій старший син, був десантником, служив у ЗСУ. 2014 року він помер від невиліковної хвороби. Досі про онуку нічого не знаю", — зітхає пані Олена.

Потім визнає, що перебуваючи в Ужгороді, навіть не могла припустити, що на території сходу України можуть статися такі страшні події. З 2014 року в Маріуполі було неспокійно, часто було чути обстріли, адже місто знаходилося поряд із "лінією розмежування". Але місто будували, воно розвивалося.

"Коли у 2021 році приїхала до Маріуполя, то не впізнала своє місто. Маріуполь став більш гарним. Весь транспорт автобуси, тролейбуси були нові. Усі будинки відремонтовані, відреставровані. Багато квітів, фонтани, що світяться".

Коли 24 лютого почалося бомбардування Маріуполя, Олена відразу зателефонувала доньці і сказала, що треба з околиці їхати в центр. Вони, Наталя та Ілля, прожили в готелі шість днів до 2 березня, доки не зникли зв'язок та світло. Потім перейшли ближче до міськвиконкому. Там ховалися у підвалі дванадцятиповерхового будинку дванадцять ночей.

"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн
Діти у підвалі. Фото з особистого архіву жінки.

"Центр міста вже був зруйнований, донька вирішила повернутися до свого будинку на околиці міста. Близько трьох годин вони з сином йшли під шквальним вогнем. Вони не здогадувалися, що їхнє житло розбомбили", про ці події бабуся тепер знає зі слів онука. Переказувати такі страшні факти тяжко. Але ж треба, бо це свідоцтва воєнних злочинів російської армії, вважає Олена.

Жінка тепер знає, що 10-річного онука та її доньку прийняла до себе сусідка. 20 березня бабахнуло поряд із будинком. Ілля та Наталя отримали тяжкі травми. Сусідка перетягла постраждалих до підвалу. У матері Іллі було осколкове поранення в голову у хлопчика множинні травми кінцівок та передпліччя. Наталя померла на очах сина.

Вночі у підвал увійшли російські військові, сказали, що це евакуація. Спочатку пораненого хлопчика відвезли до Новоазовська, потім до Донецька, до лікарні.

"У Донецьку хлопчику надавали допомогу. У нього було відірвано ліве стегно повністю, у правій ніжці великий уламок. Першу операцію зробили без наркозу, витягли цей великий уламок. Хлопчик казав мені: "Бабусю, я все відчував, я все бачив, я все пам'ятав. Було дуже боляче". А вже потім йому зробили дві операції з пересадки шкіри. Спочатку хотіли відрізати йому ногу, але потім лікарі помітили, що він рухає пальцями. Ногу зберегли та почали лікувати. Але вже в Києві чотири уламки дістали, а ще одинадцять дістати не змогли. Осколків в його ніжці одинадцять штук, але вони маленькі. Операції більше робити не можна, там уже все порізано", нарікає Олена.

"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн
Уламки, які дістали з тіла хлопчика. Фото з особистого архіву Олени.

Я впевнена, що в нас все вийшло завдяки тому, що ця історія стала відома у всьому світі

"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн
Олена Матвієнко, Ілля та український співак Святослав Вакарчук. Фото з особистого архіву Олени Матвієнко.

Як вам вдалося дістатися до Донецька, вивести онука до Києва?

"Як дісталася Донецька? Валерія Габор – керівниця Благодійної організації "Благодійного фонду "Сила Ужгорода" допомагала мені у всьому. Вже 28 березня мені зробили усі документи. Ми звернулися до Офісу Президента, відразу підключилася Віцепрем'єр-міністр — Міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук".

Олена Матвієнко підкреслює, що з Іриною Андріївною вона спілкувалася особисто. Так , наприклад, пані Ірина зателефонувала жінці і пояснила: "Олено Миколаївно, ви поїдете не сама. Ви поїдете з дідусем дівчинки з міста Чернівці, він теж забиратиме онуку. Терміново збирайтеся, зараз приїде машина".

"Так 17 квітня ми виїхали машиною з Києва, — каже Олена Матвієнко, — потім добиралися поїздом до Польщі, з Польщі — літаком до Туреччини, з Туреччини літаком до Москви, з Москви поїздом до Ростова, з Ростова машиною до так званої "ДНР". І там 24 квітня Олександр забрав свою онуку, а я свого онука". Вже в дорозі хлопчик розповів бабусі, що "якісь дядьки" вивозили з лікарні у Донецьку маріупольських дітей – сиріт до Москви.

"В нас все вийшло завдяки тому, що ця історія стала відома у всьому світі, набула широкого розголосу, про цю ситуацію дізналися міжнародні організації з прав людини, з прав дітей. Дуже багато структур було задіяно, багато країн! — наголошує пані Олена — Я дуже вдячна всім людям, які допомогли нам з Іллюшею повернутися! Це багато різних людей з різних країн, і високопосадовці і громадяни різних професій!"

Таким ж складним маршрутом вони поверталися до України. Іллюша ще не міг ходити, тому для нього замовляли велику машину, щоб він міг там лежати. А потім в Києві Іллю з бабусею відвезли до "Охматдиту". Там хлопця лікували півтора місяця.

"Це було як диво! — Олена нарешті усміхається, бо це добрі спогади. — Я дивлюсь на онука, а йому краще стає, дивлюсь ніжка розігнулася, дивлюсь на п’ятачку став, почав присідати. Ви розумієте, це не передати, яка я щаслива, що мій онук почав ходити! Дякую медикам з "Охматдиту"! Після лікарні, ми повернулися до Ужгорода. – додає Олена. – Я продовжує лікування, сама роблю Іллюші перев’язки. Ні, він поки не бігає, ще накульгує, але найголовніше, що він повернувся до нормального життя. Причини хвилюватися ще є, бо в хлопця була контузія, йому треба займатися з психологом…".

Я тобі зараз і матуся, і бабуся

Олено, розкажіть, будь ласка, в яких побутових умовах зараз живете, та про плани на майбутнє.

"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн
Ілля зі своїм дядьком. Фото з особистого архіву Матвієнко.

"Добре, що дитина заспокоїлася, їй тут, в Ужгороді, затишно, тихо. Іллюша почувається під захистом дядька свого рідного мого молодшого сина. Сергію, моєму молодшому синові, – 18 років. Він зараз готується до вступу в Ужгородський університет. Іллюша жартує: "Який Сергійко мені дядько, це мій брат!". А я зроблю все для того, щоб мій онук був здоровий та щасливий. Іллюша відчуває нашу величезну любов!" впевнена Олена Миколаївна. І наводить такий приклад: "Якось Ілля запитав: "Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?". Відповіла: "Можна. Я тобі зараз і матуся, і бабуся".

"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн
Розбомблена квартира Олени Матвієнко у Маріуполі. Фото з особистого архіву жінки.

"В те, що моя дочка померла, ми з сином не могли повірити, поки моя подруга з Маріуполя не сфотографувала могилу моєї доньки, а потім вислала нам цей знімок. Це місце у дворі будинку, де жили Наталя та Ілля. Тепер вже розбитий дім на околиці Маріуполя. Моя квартира та квартира сина у нашому рідному місті теж зруйновані".

"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн
Оселя, де мешкав Іллюша та могила його матері у дворі. Фото з особистого архіву Олени Матвієнко.

В Ужгороді вони живуть у гуртожитку. Кажуть, що там затишно, що зробили ремонт. Це дві просторі кімнати, окремий вхід, туалетна кімната та маленький коридорчик. Готують на електроплитці. "А ще в нас є домашні улюбленці – дуже розумна кішка та два хом'ячки. Іллюша від них у захваті, наголошує мужня жінка Олена Матвієнко. – Онукові дуже подобається Ужгород, тому ми вирішили, що житимемо саме тут. Звичайно, ми хотіли б отримати квартиру, але це питання компенсація за зруйноване житло в Маріуполі, будемо вирішуватиме лише після перемоги. Найголовніше, що Ілля тепер із нами!"

"Бабусю, можна я тебе мамою називатиму?" Історія жінки, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн
Олена з онуком, медики та український телеведучий Юрій Горбунов в клініці "Охмадит". Фото з особистого архіву Олени.

Автор проєкту "Історії, які вражають" Наталія Федорова

Читайте також

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook та Instagram

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди