Суспільне Донбас підготувало цикл публікації "Історії, які вражають". Герої цього проєкту переселенці – люди, яким прийшлося покинути свої домівки, свою роботу, залишити тільки у своїх спогадах улюблені речі, фотоальбоми зі знімками різних поколінь своєї родини. Вперше - у 2014, а вдруге - у 2022.
У 2014 році Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля із окупованого Луганська був переміщений на підконтрольну Україні територію. Викладачів та студентів вузу прийняв в своїх стінах Сєвєродонецький технологічний інститут – один з філіалів університету. І тут, в новому обласному центрі Луганської області- місті Сєвєродонецьк, почали готувати бакалаврів, спеціалістів і магістрів. І саме цей університет приймав на навчання до своїх лав найбільше, чим інші виші України, абітурієнтів з окупованих регіонів Луганщини та Донеччини. 24 лютого 2022 року в життя викладачів та студентів цього учбового закладу, який мав великий науковий потенціал, знову вторглася війна. Про подальшу долю відомого не тільки в нашій країні, а й за кордоном вишу Суспільному розповіла ректорка Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, професорка, докторка технічних наук Ольга Поркуян.
Після всіх нарад для нас обрали місто Кам’янець-Подільський
- Ольго Вікторівно, ви керівник університету, який має більш ніж сторічну історію. Після першого переміщення виш був оновлений, побудовані сучасні аудиторії, створенні нові наукові бази. Йшло постійне співробітництво з країнами Європи… Війна знову зламала всі плани і надії. Який був для вас той день, 24 лютого 2022 року?
"Так сталося, що 24 лютого я була у черговій відпустці за межами України. Про початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну я дізналася з інтернету. Вже з ранку я прийняла участь в дистанційній нараді, яку проводив Міністр освіти і науки України. Було поставлено завдання визначитись, куди можна б було евакуювати колективи університетів у разі потреби. Одразу після наради я зв’язалася з першим проректором Дмитром Марченко, який під час моєї відпустки виконував обов’язки ректора. Ми з ним визначили, які кроки необхідно зробити, щоб підготуватися і розпочати евакуацію", — згадує пані Ольга.
І констатує, що ситуацію ускладнювало те, що Сєвєродонецьк росіяни почали обстрілювати з ранку 24 лютого. Пізніше проректор доповів, що всі установчі документи університету вже вивезені. Додав, що зараз важливо переконати колектив викладачів та студентів як можна скоріше евакуюватися…
"Але ж не всі члени нашого колективу одразу виявили таке бажання, — продовжує ректорка. — Багато хто сподівався, що агресія буде відбита в перші дні, що в нас потужна оборона. Та ще й авіаудари відбулися в різних куточках України, і ніхто не розумів, в якому регіоні буде безпечніше. Люди ще шукали вихід.
В перший же день війни я зв’язалася з ректорами в різних областях України, щоб дізнатися, куди б ми могли виїхати, на базу якого університету, в яке місто. Мене одразу в Міністерстві освіти попередили, що це повинні бути Західні регіони. І після всіх переговорив нам рекомендували місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області — Подільський державний університет.
Професорка підкреслює, вона одразу повідомила всіх деканів, що викладачам та студентам можна їхати до міста Кам’янець-Подільський. Там переселенців приймуть, розмістять в гуртожитку… Члени колективу і їх рідни можуть бути впевнені, що знайдуть прихисток в Кам’янець-Подільському.
"Для багатьох моїх колег такий переїзд під час обстрілів стався вже вдруге. Університет вже пережив евакуацію у 2014 році", — уточнює керівниця університету. І додає: "В 2022 році з перших днів війни була створена координаційна група з наших працівників. Ці колеги постійно були на зв’язку, контактували з волонтерами, займалися евакуацією. І навіть коли ще не діяв гуманітарний коридор, волонтери вивозили людей з зони бойових дій. Тому я дуже ціную витримку, відповідальність тих колег, які зуміли взяти себе в руки в такий страшний час, думаючи не про себе, а про збереження життів наших громадян, про збереження нашого університету, і знову почали все просто "з нуля".
На сьогоднішній день наш університет знаходиться в двох містах
- Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля – це велика наукова база, це сотні викладачів та тисячі студентів. Достатньо б було вашому закладу місця для розміщення тільки в Кам’янець- Подільському?
"Коли пройшов перший шок від всіх цих трагічних подій, ми зрозуміли, що Кам’янець - Подільський – це містечко, де можна знайти тимчасовий прихисток. Але якщо думати про подальший розвиток університету, то нам потрібна більша база для розміщення, бо в нас великий заклад, багато кафедр, факультетів, — пояснює ректорка. — Тим паче до нас приєднується Луганський національний аграрний університет. За наказом Міністерства освіти цей заклад увійде до складу нашого університету разом з коледжами, що підпорядковані цьому учбовому закладу. Ми опікуємся не лише студентами і колективом Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля, а ще й структурами, які до нас приєднуються. Ми думаєм про наше спільне майбутнє, зараз працюємо всі разом".
Враховуючи той факт, що багато викладачів з родинами в перші дні війни виїхали в Дніпро, Ольга Поркуян звернулася до керівництва Міністерства освіти з проханням, щоб вишу надали локацію не тільки в Кам’янець-Подільському, а ще й додатково в Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара.
Ректорка каже: "Це саме та база, на якій ми зможемо закінчити навчальний рік і підготуватися до нового, розмістити всіх наших студентів та викладачів. Зараз ми в основному працюємо дистанційно, більшість наших викладачів та студентів знаходиться в містах Кам’янець-Подільський та Дніпро. Є й ті, хто виїхав в Київ чи в інші міста України та за кордон. Але все ж таки позначився досвід такого переміщення в чотирнадцятому році, і наш університет дуже швидко налагодив свою роботу після евакуації. Практично через два тижні ми вже відновили дистанційний навчальний процес, запрацювали всі наші служби. Виплачуємо заробітну плату, координуємо освітню та наукову діяльність тощо. І збираємося після перемоги повернутися в Сєвєродонецьк, на свою університетську базу!".
Я дійсно відчувала, що люди з усього світу розуміють, наскільки зараз важко Україні
- Але ж тепер університет практично зруйновано російською авіацією та артилерією. І ви, як голова ради ректорів переміщених закладів вищої освіти України, говорили про це на конференції Асоціації Європейських університетів в Будапешті. Чи можемо ми розраховувати на допомогу європейських партнерів, на відновлення будівель тощо?
"Насправді ці переміщення в 2014 році і в 2022 – вони дуже різні, — зазначає пані Поркуян.— Адже зараз це переміщення відбувалося під тотальним щільним обстрілом, в дуже небезпечних умовах. На сьогодні два корпуси нашого університету суттєво зруйновані, і ми не знаємо, що буде з іншими корпусами. Бої відбуваються в самому місті Сєвєродонецьк. Але ми віримо, що Сєвєродонецьк буде відвойовано, Україна буде звільнена! Ми сподіваємося, що все буде відновлено, відбудовано. А все, що залежить від нас, ми готові зробити!"
Голова ради ректорів переміщених ЗВО України Ольга Поркуян впевнена, що і надалі Україна буде мати підтримку всього світу. І наводить зворушливі докази: "Таку впевненість мені дає спілкування з нашими закордонними друзями. Нещодавно я була на конференції за дорученням спілки ректорів України, де ми зустрічалися з колегами з Євросоюзу. Говорили про вплив російської агресії на освітню галузь України, на вищу освіту. Я розповідала про наш університет, про переміщення 2014 року, про переміщення цього року. Розповідала про те, як мої колеги мужньо поводилися в цих умовах. Не дивлячись на те, що ми втратили практично всю нашу базу, все ж таки здійснюємо освітній процес, займаємся науковою роботою.
Хочу декілька слів сказати про свою участь в щорічній конференції Асоціації Європейських університетів. Я готувалася до цієї конференції, свою презентацію передивлялась багато разів — ті самі слайди, що ми підготували разом з моїми колегами. І коли розпочала цей виступ, була спокійна, була впевнена, що зможу гідно донести всю інформацію до всіх учасників європейського заходу. Але коли знов побачила слайди, де відображені зруйновані наші аудиторії, корпуси, просто не змогла себе стримати. Сльози виступили на очах, і навіть подих перехопило. Настільки важко усвідомлювати те, через що проходить весь наш народ, вся країна, в тому числі й наша Alma mater!"
За словами пані Ольги Поркуян, європейські учасники небайдуже слухали її доповідь і були вражені інформацією про те, що відбувається в Україні, що відбувається з університетами… А потім ректорка Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, голова ради ректорів переміщених ЗВО України оптимістично та переконливо продовжує:
"До мене після виступу підходили колеги з багатьох країн. Говорили теплі слова, слова підтримки. Питали, чим можуть допомогти. Це було дуже щиро! Я дійсно відчувала, що люди з усього світу розуміють, наскільки зараз важко Україні, наскільки несправедлива агресія Росії. Вони готові допомагати і зараз вже допомагають. Ми обговорили, що нам спільно треба робити. Створена робоча група, яка буде займатися більш детальніше цими питаннями. Запропоновано створити фонд для відновлення вишів України, які постраждали від війни. Будуть працювати грантові програми для наших викладачів і студентів за кошти Європейського Союзу та європейських університетів. Будуть діяти різноманітні програми по академічній мобільності. Це означає, що наші студенти можуть безкоштовно навчатися в європейських університетах протягом деякого періоду, який буде їм зарахований в наших університетах. Внесені нові пропозиції щодо соціальних й до освітніх проектів. Нові проєкти фінансуватиме Європейський Союз. Буде гуманітарна і матеріальна допомога. Хоча ця допомога вже є, вже діє!"
Автор проєкту "Історії, які вражають" Наталія Федорова
Читайте також
- "Я хочу жити тільки в своїй країні! Іншої у нас немає!" Історія лікаря, нагородженого орденом "Лідер України 2020 року"
- "Їхали два дні та дві ночі". Історія евакуації вихованців Луганського обласного будинку дитини
- "Війна увірвалася до нашого будинку вже вдруге". Історія бабусі-опікунки та її онуків
- Пацієнти пишуть: "Коли закінчиться війна, ви повернетесь?" Я обов'язково повернуся. Історія медикині з Рубіжного
- "Українці об'єдналися як єдина сильна нація" – генеральний директор медичного центру Михайло Міщенко
- "Готова пів дня працювати будівельником, а іншу половину — за фахом, вчити дітей!" Історія вчительки з Сєвєродонецька
