Помер із посмішкою на обличчі, ніби пишався тим, що віддав життя за свою місію — так згадує момент загибелі Олексія Юкова пошуковець Артур Сімейко, який був разом із ним у день смерті. Керівник загону «Плацдарм» загинув підірвавшись на міні, коли вони вже забрали знайдених загиблих. Сьогодні у Микільському мало відбутися прощання з Юковим, проте церемонію через загрозу цілеспрямованого удару скасували. Рідні, друзі, учні зустрілися в іншому місці. Розповідь про останні миті життя Олексія Юкова та спогади про нього та його місію — читайте.
Пошуковець загону «Плацдарм» Артур Сімейко 5 серпня, в день загибелі Олексія Юкова під час пошуку полеглих в Лиманській громаді, був разом з ним.
«Знайшов вже загиблих, але на жаль…Це був підрив на міні. Він закричав, сказав, що уходить. Він пішов швидко в світ мертвих. Для нас це, на жаль, а на нього в тому світі, можливо, чекають, бо він незвичайна людина.
Коли він помирав, він сказав: я йду. Коли ми його відвозили він лежав і навіть мертвий, він був дуже сильний. Ми на нього дивилися, і він посміхався. Таке відчуття, що він віддав життя за свою місію, і він цим пишається. Ми на нього дивилися розбиті всі, зламані, але він був дуже сильний. Ми бачили посмішку в нього. Це його місія, він посвятив цьому все своє життя».
Роботу пошуковий загін продовжить, каже дружина Юкова Євгенія Калугіна
«Я ще не розумію які, але будуть корективи, зміни, проте робота буде продовжуватися. Домовленості є. Я розраховую, що держава підтримає нас у цьому», — сказала Євгенія.
«Ми сьогодні в цей день проводжаємо найкращу людину в світі, людину, яка своє життя поклала для того, щоб в світі мертвих був спокій. З любовʼю до свого чоловіка, з любовʼю до своєю землі, з любовʼю до українців, які обʼєдналися навколо такої трагедії… мені не те що боляче… ».
Аліна Данченко — учениця бійцівського клубу «Боєць», Юков був її тренером. Каже: знала його з 14 ркоів, називає його «справжнім батьком». Зараз Аліна несе службу у 18 Словʼянській бригаді.
«Багато людей його знають як пошуковця, але також в нього є діти — ми. Бійці клубу. Саме завдяки йому в мене такий характер вольовий, завдяки йому в мене такий світогляд на цей світ і на багато речей я дивлюсь зовсім інакше. Якби не він, я не знаю, навіть, де б я зараз була. Завдяки ньому, я в колі найкращих людей».
Військовий капелан 30-й окремої механізованої бригади Олександр познайомився з Олексієм у 2015 році.
«Олексій протягом 25 років, ходив по лезу ножа, йшов у дуже небезпечні місця, для того щоб дістати (загиблих — ред.). Казав: «Пацани, я вас дістану». Коли ми спілкувалися, не раз, він казав: «Ми дістанемо всіх пацанів, на скільки ми зможемо це зробити». Так Олексій і робив до сьогоднішнього дня».
Повідомлення про загрозу атаки на місце, де планували церемонію прощання на Донеччині, написала в своєму Facebook дружина Олексія Юкова Євгенія.
«Росія вирішила вбити найкращих, які приїхали його провести, з ним попрощатися. Поховання і прощання не відбулося, тому що такий страх (у росіян — ред.), страх, коли померла людина, а ви все одно за нею полюєте», — сказала вона.
Через загрозу застосування росіянами авіабомби, прощання в Микільському скасували. 8 серпня церемонія відбудеться в Києві.
Що відомо про Олексія Юкова та його загибель
5 серпня 2026 року Олексій Юков, керівник пошукового загону «Плацдарм», загинув. Машина, на якій він повертався із завдання, в Лиманській громаді підірвалася на міні.
Це сталось в районі села Шандриголове Лиманської громади, під час пошуку тіл загиблих військовослужбовців.
Олексієві було 40 років. Всі роки російсько-української війни Юков брав участь у пошукових операціях і повертав з фронту тіла загиблих. До 2014 року брав участь у пошуках останків бійців Другої світової, після початку російсько-української війни займався поверненням в лінії фронту та тіл полеглих воїнів та цивільних.
