Він допомагав вимушеним переселенцям, а нині йому самому довелося стати переселенцем. Радник з питань вимушено переміщених осіб в Донецькій області Олександр Ворошков розповів Суспільному про евакуацію з Краматорська у Черкаси, а також про те, чим займається на новому місці та як йде адаптація хвостатих улюбленців сім'ї.
Евакуація пухнастих улюбленців
Всі 11 котиків, яких вивіз Олександр — це домашні улюбленці його сім'ї. У Краматорську вони жили у звичайній міській квартирі.
"Так вийшло що в нас стільки котів. Нам треба було евакуюватись, це було не просто", — згадує Олександр.

Ця історія евакуації, каже чоловік, може надихнути людей не боятися складнощів вимушеного переїзду. Особливо тих, у кого маломобільні родичі, або домашні тварини й вони думають, що не зможуть знайти для себе притулку. "Це більше історія не про мій особистий досвід. Це таке натхнення для тих людей, які бояться, які сидять до останнього, не зважаючи на всі негаразди, які відбуваються, які наближаються. І це для них повідомлення — шукайте можливості, є зараз можливості для вивозу маломобільних людей. Є можливості для вивозу людей з домашніми тваринами, з котами й собаками. Ніхто не залишається на вулиці".
У кожного котика своє ім'я та характер
"У нас є один, скажемо так, винуватець цього всього різноманіття, його звуть Крис. Він — "маленьке" кошенятко, вагою 10 кг. Є ще крім нього дві мами. Одну звуть Пуся. Є в нас ще Боня. У однієї від Криса п'ять котів, в іншої від Криса двоє котів".
"Ще одне кошенятко прибилося, кричало під домом на вулиці, воно таке маленьке було (ім'я Лорі — ред.). Я подумав, що воно, мабуть, саме на вулиці не виживе. Одна з доньок Пусі й Криса, її звуть Пусьона. Вона одразу взяла, оцю Лорі, під свою опіку і почала її няньчити". "Сини Боні — це Льова і Борис, два брати. Обидва люблять співати, обидва такі — самі по собі".
"А Уголь, він такий худенький — худенький. Він у нас любить лащиться. Ми його називаємо підлиза. Тому що коли пестиш якогось кота, то тут же прибігає Уголь, щоб його теж попестили".

"Є у нас є Сімба. Він абсолютно рудий. Тільки кінчик хвоста — білий, пухнастий. І він теж дуже любить, щоб його пестили. Більш того, в нього такий характер, що якщо йому треба, щоб, як моя дружина каже: "Вимагає любові та ласки" — він буде кричати й не відпустить. Йому абсолютно байдуже, що ніколи, на роботу поспішаєш, на зустріч, у тебе багато роботи. Йому байдуже. Йому треба, щоб його пестили, щоб йому час приділили".
Про евакуацію
Родині Олександра допомогли виїхати з Краматорська друзі та колеги.
"Колега з Черкаської області — Лариса, вона почала допомагати. Її партнерка, з якою вона зараз співпрацює — Олена Гавриш, вона сама громадський активіст, захисник осіб з інвалідністю, домашніх тваринок. Вона зараз опікується однооким котом з Маріуполя. Вона почула про нашу історію. Допомогла знайти волонтерів з Черкас, які возили на передову гуманітарку, і погодились відвезти нас. Пані Олена дала нам прихисток — свій дачний будинок. Каже: "Я розумію що не кожна людина може дати притулок одинадцяти котам. Це другий дуже важливий меседж: щоб містяни, черкащани, не боялась давати житло для людей з тваринами".
З квартири в будинок
Наразі котики повертаються до звичного життя, звикають до нового дому, каже Олександр.

"Ми дуже хвилювалися, бо вони домашні, на вулиці ніколи не були. Декілька з них тікали, ми потім їх шукали, знаходили. Вони бояться на вулиці, це для них чуже все. Почали ми їх випускати на вулицю, потрошку. Тепер вони відчувають себе вільготно. Вони ходять тут, жують травку. У них роздолля". "Ми їх годуємо сухим кормом. І раз на добу я їм даю ще вологий корм. Але не Віскас, а є такий дешевий варіант, як ми його жартуючи називаємо — тушонка. Івони травку їдять. У кожного різний смак. Можуть їсти піцу, є такі коти, що люблять огірки. Є такі що їдять майже все. Інколи дивуєшся, що вони їдять".
Не вистачає рідних стін
Перебуваючи на новому місці у Черкасах, каже Олександр, не припиняє займатися своєю діяльністю, допомагає евакуюватися тим, хто потребує цього: "Намагаюся працювати, бути корисним. Звернувся до місцевих волонтерів і тих що мене вивозили. Ходив до вишу місцевого, сказав що готовий допомагати, бо в них є переселенці. Консультую переселенців з Донецької області у телефонному режимі: підказую, які є можливості по гуманітарці, по евакуації. Зараз працюємо над формуванням гуманітарних вантажів. Будемо додому возить гуманітарку — харчі, ліки".
Олександр розповів, що наразі йому не вистачає рідних стін та він мріє повернутися додому, на звільнену Донеччину.
Читайте також
Психологиня з Лисичанська надає допомогу переселенцям у Хмельницькому
Відсвяткувала весілля у лікарні. Історія медсестри з Лисичанська, яка підірвалася на міні
"Їхали два дні та дві ночі". Історія евакуації вихованців Луганського обласного будинку дитини
Війна й коти: евакуація тварин із колонії з-під Мар'їнки. Фоторепортаж
Читайте всі новини Донбасу в Telegram та Viber