"Бабусині краші", постіронія та молода Ірина Білик: як українська музика ностальгує за 70-ми і 90-ми

"Бабусині краші", постіронія та молода Ірина Білик: як українська музика ностальгує за 70-ми і 90-ми

Івасюк, Зінкевич, ВІА "Смерічка", Скрябін та молода Білик знову стали актуальними: чому
Про новий погляд на українську естраду: як ми знов полюбили музику 1970-1990-х. Колаж — Вікторія Желєзна/Суспільне Культура

Як покоління, яке навіть не жило в 90-х, наслідує його звучання, чому всі згадують "Територію А" та запрошують "Аква Віту" на "зумерські" фестивалі, а також як ми в знов полюбили естраду та "ВІА" 70-х — музична журналістка Юля Ткачук намагається розібратися у тому, як українці перевідкрили свою музику.

Увага! Розшукується національна ідентичність

Протягом десятиліть перебування під радянсько-російською окупацією українська культура носила образливий колоніальний наратив "регіональної", а тоталітарна влада усіма силами вдавалась до її примітивізації шляхом репресій, зміщення фокусу, знищення як митців, так і їхніх творів.

Кожна хвиля так званої відлиги чи до того українізації завершувалась жорстоким придушенням, нав'язуванням "величі" російської культури. Та ви це все і так знаєте.

З настанням незалежності русифікація стала більш нативною. Про це вам краще розповість Альберт Цукренко у фільмі "Русифікація в стилі поп".

Чергова відкрита російська агресія призвела до нової хвилі національного відродження. У намаганнях відійти від нав'язаної "вєлікої" культури українці почали згадувати, хто вони, віднаходити своїх забутих геніїв та переслуховувати те, що ще вчора було прибитим пилом архівом.

Кілька років тому важко було уявити, що ретроспективні відео на ютубі, які досліджують українську естраду, "вусатий фанк" та "Територію А" набиратимуть сотні тисяч переглядів.

ВІА "Смерічка"
ВІА "Смерічка". Facebook/Лев Дутковский

Особисто я переоцінила для себе творчість молодого Скрябіна вже після повномасштабного вторгнення, коли почула альбом "Казки" у тату-студії, яка набивала тату за донати на ЗСУ.

Сотні "модних" відвідувачів фестивалю "На часі" там же, на Нижньоюрківській, вривались то під "Аква Віту", то під (завжди) молодого El Кравчука. Паралельно на фестивалі "Леся Квартиринка" юні студенти підспівували на виступах "ВВ" та "ТНМК", а я дивувалась, що вони знають тексти.

Уже зараз можна справедливо стверджувати, що принаймні частина молоді переоцінила для себе той спадок, який залишила за собою музика 70-х, 90-х та ранніх нульових.

Тренд на відновлення пам'яті за минулою культурою, музикою, мистецтвом переріс спершу в тренд, а зараз уже радше в сталу тенденцію.

Як 70-ті перестали бути епохою "бабусиних крашів"

У дитинстві українська естрада радянського періоду здавалася мені нудною та застарілою. Я не до кінця розуміла свою маму, яка тоді з захопленням розповідала про Івасюка і ко, вважала цю музику нецікавою і слухала американський рок. Гадаю, схожа асоціація, на жаль, була не в мене одної, а великий прошарок людей взагалі й не знав далі пісні про "червону руту".

Тренд на "перевідкривання" 70-х припав на початок 2020-х. "Вусатим фанком" музику тогочасних ВІА почали називати після однойменного документального фільму Олександра Ковша та Віталія Бардецького. Стрічка розповідала про розвиток і занепад тогочасних вокально-інструментальних колективів та розкривала для глядачів забуте багатство музики тих часів.

З того часу добірки "українського фанку" на ютубі стабільно мають 100–300 тисяч переглядів.

Схожі компіляції, наприклад, робить лейбл Vertuha.

Важливо зазначити, що повернулася мода не лише на музику 70-х років. Одночасно з цим люди також переоцінювали українське поетичне кіно та кіновиробництво початку ХХ століття (не в останню чергу через виставки "Довженко-центру"). Також значно гострішою стала тематика збереження пам'яток архітектури того періоду: мозаїк, модерністичних споруд тощо.

Наприклад, показовими стали протести довкола "реорганізації" споруди "Квітів України", які тривали кілька місяців. Судові процеси у справі тривають і нині.

Частину спадку "української естради" молодь переоцінила в постіронічному контексті. Так Степан Гіга став збирати солдаути у всеукраїнських турах не завдяки своїй зрілій аутиторії, а якраз навпаки — молодь "гасилась" під "Яворину" і "Золото Карпат" та радше по-доброму усміхалась від розшитих піджаків та іміджу "краша моєї бабусі".

Квінтесенцією постіронічного сприйняття Степана Гіги став збір Василя Байдака, де вони співають перероблену версію пісні "Цей сон" — "Цей збір".

Схожий постіронічний контекст молодь присвоїла також Іво Бобулу, якому, втім, через мізогінні висловлювання не вдалося втримати "лідерство". Також із прикладів можна згадати, звісно ж, Павла Зіброва з вічним постіронічним хітом про "Укрзалізницю лова-лова".

Повертаючись до плейлістів та "вусатого фанку". Музика того періоду почала активно пошриюватись не лише онлайн. Така зацікавленість підштовхнула до "дигерства" на ринку платівок. Ось тоді записи ВІА "Смерічка" чи ВІА "Кобза" стали на вагу золота, хоча до того вважались не більш як раритетом у звалищах столичного ринку "Петрівка". Знаходити платівки української естради та ВІА перетворилось на моду, а пропозиція не особливо задовольняла попит.

Так з'явився лейбл Shukai, який повертає до життя втрачені записи 60–80-х років. Серед їхньої колекції — платівки Віктора Власова, секстет Шаповалова, Володимира Бистрякова тощо. Вони також видають і платівки з альбомами 90-х ("Цукор біла смерть", Світлана Няньо, Валентина Гончарова).

Для тих, хто не слухає музику на платівках, теж з'явились пропозиції. Минулого року Українське Радіо відкрило "Радіоточку" — станцію, зосереджену на старій українській музиці — від 60-х до 2000.

Також Суспільне запустило подкаст Unzip, який досліджує українську музику 60–80-х: від класики до джазу, естради та фольку. Його веде Альберт Цукренко, занурюючи слухачів у величезні фонди Українського Радіо. Гостями подкасту стали ONUKA, Ярослава Кравченко, Євген Філатов, Дмитро Шуров, Мирослав Кувалдін.

90-ті: романтизація, музичний розквіт та наслідування

Чому молодь ностальгує за 90-ми, у яких майже або взагалі не жила? Часові межі повернення до культурного спадку українських 90-х, по суті, такі ж, як і у "вусатого фанку". Щоправда, тут є одна значна поправка: часто люди, які рефлексують про цей час, провели в ньому як мінімум дитинство.

Епоху 90-х вже проаналізувало кілька великих українських фільмів: "Носоріг", "Ля Палісіада", "Назавжди-назавжди", "Я, Побєда і Берлін". Усі вони частково показують жорстокість тих часів, частково романтизують чи іронізують над "хрущовками", "поліцейськими бобіками" та "сервізами-рибками". Більше про це читайте в інших наших матеріалах, присвячених українському кіно.

Та якщо говорити про переосмислення 90-х у музиці, йдеться насамперед про наслідування звучання раннього "Скрябіна", переслуховування євроденс-гуртів "АкваВіта", "Ван-Гог" та "Фантом-2" та дещо незрозумілу (для мене) ностальгію "за саме тією «Червоною Рутою»", на яку майже ніхто з тих, хто її пригадує, так і не потрапили. Люди пригадують молоду рудоволосу і україномовну Ірину Білик, "Вхід у змінному взутті", Сестричку Віку та звісно ж, Андрія Миколайчука з вічним хітом "Піду втоплюся у річці глибокій" (у ролика на YouTube 8,1 мільйона переглядів).

Іще одна причина для ностальгії — "Територія А". Хіт-параду українських кліпів надали культового значення. І справді, він спонукав артистів робити музику українською (так трек потрапляв без черги), знімати кліпи та розвивати українську сцену попмузики.

Саме завдяки "Території А" люди познайомились із молодим Юрком Юрченком, El Кравчуком, ТНМК, Іриною Білик, Олександром Пономарьовим, "Скрябіним". Вела хіт-парад Анжеліка Рудницька, шоу виходило тричі на тиждень. Голосувати за того чи іншого виконавця у хіт-параді можна було шляхом надсилання листів у редакцію. Мабуть, і досі не вдалося створити більш успішний кейс хіт-парадів.

На відміну від 70-х, які все ще залишаються, хоч розширеною, але нішею, 90-ті для молоді ближчі та зрозуміліші. Бренди шиють футболки з принтами гуртів 90-х, Катя Чілі ремастерить та випускає старі альбоми на цифрові платформи, El Кравчук випускає нову музику, трохи кринжово намагаючись повернутися в старе амплуа, а сучасні артисти переспівують хіти своїх попередників.

70-ті та 90-ті у музиці сучасних українських виконавців

Якщо йдеться про наслідування, натхнення та запозичення, то можна виділити кілька принципів:

  • Спосіб перший полягає у запозичуванні характерного звучання: підбирають схожі гітарні чи клавішні партії, додають звукові ефекти, співають так, як було характерно, наприклад, для фанку 70-х. Часто їхня музика — це поєднання минулого звучання не лише України, а і США чи Європи. Додаємо сюди авторське бачення — і виходить повноцінне переосмислення жанру як такого. Так, наприклад, робить гурт Our Atlantic. Для них також характерний тематичний підбір костюмів та візуальної стилістики всього проєкту.
  • Другий спосіб взаємодії зі спадщиною 70-х та 90-х — додавання конкретних семплів до своїх треків.

Йдеться про цілісний шматочок з іншої пісні, який додається до твоєї. Ця практика зараз поширена в усьому світі. Головне тут — викупити права на семпл, а не брати шматок без дозволу, сподіваючись на те, що "пронесе" і не доведеться іти в суд. Шановні артисти, не робіть так, купуйте семпли.

  • Спосіб три — повна стилізація. Копіюється все — звучання, особливості вокалу, лірики. Із цього створюється нова пісня, аранжування якої за відчуттями ніби залишилось там, у 70-х, 90-х, 00-х.

Я була впевнена, що версія Софії Лешишак народної пісні "Порізала пальчик" була створена не у 2023-му. Все ж, це дуже вдала стилізація під 70-ті.

  • Спосіб чотири — постіронічний. Його використовують комедійні музичні проєкти, і таке гумористичне наслідування може стосуватись взагалі будь-якої епохи.

Наслідується звучання, візуальний ряд, а артист може виглядати, наче "вийшов" із тої епохи. Наприклад, Тарас Карун (Karoon) має проєкт Микола Серпень, де наслідує український євроденс 90-х. Також як не згадати "короля рейву", а зараз військовослужбовця бригади "Буревій" Сергія Сілакова, якого ви знаєте як thekomakoma. Також цей спосіб сьогодні використовують для креативних зборів (чого лише вартує гурт BadStreet Boys).

Повернення до спадщини минулого та її дослідження точно дає нам більше розуміння того, ким ми є. Зараз ці ретроспективи торкнулися кожного виду мистецтва: музики, фільмів, моди, а у галереях проводять виставки художників-шістдесятників. Це надає можливість простежити тяглість культурного розвитку, а отже — на основі цього більш усвідомлено творити майбутнє українського мистецтва і музики зокрема.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок