1 жовтня, в День захисників і захисниць, о 09:00 відбудеться всеукраїнська хвилина мовчання на честь українських військових. Цього дня та в цей час вся країна на мить зупиниться, щоб віддати шану тим, хто повернулися з війни на щиті та тим, хто досі захищає українські кордони.
У Києві рух міста зупинять орієнтовно на 10 хвилин: поліція зупинить автотранспорт вулицею Хрещатик у межах перехрестя з вулицею Алея Героїв Небесної Сотні з 8:55 до 9:05.
Суспільне Культура розповідає про те, як з'явився цей ритуал та як він стає частиною українського повсякдення.
Хвилина мовчання як ритуал поваги до загиблих використовується у багатьох культурах та релігіях для вшанування пам'яті, вираження співчуття рідним та близьким. Походження хвилини мовчання встановити складно, оскільки подібні практики комеморації існують давно, однак саме трагічне ХХ століття зробило хвилину мовчання символом скорботи за мільйонами загиблих.
В Україні з початком російської агресії у 2014 році цей ритуал набув особливого значення. У березні 2022 року Президент Володимир Зеленський підписав указ про введення щоденної хвилини мовчання о 9:00. Цей крок став символом єдності українців у боротьбі за свою незалежність і вшанування пам'яті загиблих захисників та мирних жителів. А також символом єдності та підтримки тим, хто проживає втрату.
Про Ірину Цибух та проєкт "Хвилина Честі"
Хвилина мовчання — це лише один маленький крок до загальної системи пам'яті, в яку вірила Ірина Цибух — госпітальєрка, парамедикиня, журналістка Суспільного, громадська діячка, яка загинула на фронті 7 липня.
Протягом служби парамедикиня працювала над проєктом "Хвилина Честі", що присвячений темі пам'ятання, вшанування та увічнення. Вона пропонувала поглянути на хвилину мовчання ширше й закликала зробити цей момент більш особистим, осмисленим і глибоким.
Цибух вважала, що пам'ять — це не просто минуле, це те, що живе в нас. Тож кожна людина, яка загинула, заслуговує на пам'ять. І пам'ять є тим, що об'єднує українське суспільство.
Згідно з її ідеями, "Хвилина Честі" мала на меті створити платформу для вшанування пам'яті кожної людини, яка загинула внаслідок війни. Це могло бути через створення меморіалів, написання історій, проведення мистецьких акцій тощо. Проєкт мав на меті об'єднати суспільство в процесі пам'яті та вшанування. Це важливо для збереження національної пам'яті та зміцнення громадянської спільноти.
У інтерв'ю Суспільне Культура ексдиректор департаменту з гуманітарної політики міністерства ветеранів Костянтин Татаркін зауважував, що "Хвилина Честі" — намагання відійти від хвилини мовчання і загалом похмурої атмосфери. Цибух говорила про те, що кожна втрачена людина є важливою, тож пропонувала зробити хвилину пам'яті більш особистою, згадуючи конкретних людей та їхні досягнення; не лише загиблих, але й живих.
"Звичайно, хвилина мовчання, я сподіваюся, що більшість українців її дотримуються самі. Але це знаєте, навіть не хвилина мовчання, а хвилина пам'яті і вшанування. Вона говорила, що хвилина мовчання може бути персоналізованою, тобто мова може йти про конкретних людей в певних там організаціях. Це не має бути рутиною, що треба встати о 9 годині і помовчати. Це має мати значення, має мати сенсовість", — пояснювала мати Ірини Цибух в інтерв'ю Суспільному.
"Ми можемо приділити одну хвилину, щоб присвятити її тим людям, які сьогодні захищають та які захищали нас раніше, з 2014 року. Це люди, які інвестують свій час, своє життя, здоров'я в захист цієї країни. В захист нас із вами", — зауважував Костянтин Татаркін.
За задумом Ірини, "Хвилина Честі" мала стати моментом єднання, коли все суспільство об'єднується в спільній скорботі та вшануванні. І хоча Ірина Цибух не змогла особисто реалізувати та втілити проєкт "Хвилина Честі", він став частиною публічної дискусії та знайшов своє продовження у роботі та проєктах військових та волонтерів. Проєкт став символом пам'яті та поваги до всіх, хто загинули за Україну.
Зокрема проєкт продовжила журналістка, менеджерка проєкту, пов'язаного з пам'яттю, Катерина Даценко.
"Найбільший наш виклик — створити прецедент, щоб людям потрібно було пам'ятати подякою і гордістю. Що ми робимо у хвилину мовчання? Ми вшановуємо тільки загиблих чи ми загалом дякуємо тим військовим, які пішли нас захищати? А це і тим, хто загинули, і тим, хто продовжує зараз захищати, і жити, і воювати", — говорить Катерина Даценко в інтерв'ю Тетяні Трощінській.
"Для мене хвилина мовчання — це таке горло пляшечки. А ось пляшка — це саме та стратегія пам'яті, яку нам треба розробляти. Іра показала, що роботи дуже багато, але це треба робити. Вона дуже вміла надихнути. Ми дуже часто пам'ятаємо і згадуємо людей — те, що вони були хорошими — коли вони загинули. Не пам'ятаємо їх і не дякуємо їм, коли вони живі. Нам треба культура пам'яті й меморалізація. Нам дуже важливо не повторювати дурну і погану культуру, яка була в Радянському Союзі про могилу невідомого солдата та братські могили — в нас не мусить такого бути. Нам треба чітко знати наших людей, знати своїх героїв, будувати треба це все за життя. Це важливо продовжувати", — продовжує вона.
Як кожна людина може взяти участь у проєкті "Хвилина Честі"
- Присвятити хвилину пам'яті — виділити час щодня або в особливі дати, щоб згадати загиблих та живих.
- Ділитися спогадами про знайомих, які загинули, з рідними, друзями або в соціальних мережах.
- Створити щоденник пам'яті. Наприклад, можна вести щоденник, де ви записуєте свої думки, почуття та спогади, пов'язані з війною та втратами, — це може стати цінним історичним документом для майбутніх поколінь.
- Приєднуватися до заходів, присвячених вшануванню пам'яті загиблих.
- Долучатися до волонтерських ініціатив, які допомагають родинам загиблих.
- Ініціювати створення невеликих меморіалів у своїх громадах, наприклад посадити дерево пам'яті або встановити меморіальну дошку. "Якщо, наприклад, замість меморіального гранітного пам'ятника посадити дуб — це ж дерево наших козаків-характерників. Висадити алею дубів — це набагато краще, бо ти доглядаєш за цим деревом, ти можеш, коли тобі стане сумно, відламати гілочку, це може бути персоналізований дуб для твоєї дитини", — коментує Катерина Даценко.
- Виразити свої почуття через творчість: створення малюнків, картин, відео та інші форми мистецтва.
- Ділитися в соціальних мережах інформацією про проєкт "Хвилина Честі" та інші ініціативи, пов'язані з вшануванням пам'яті.
- Підтримувати петиції, спрямовані на збереження пам'яті про загиблих.
Чи може долучитися бізнес та підприємці
- Фінансова підтримка у створенні меморіалів, пам'ятників або інших об'єктів, присвячених загиблим. Фінансування реабілітаційних центрів для ветеранів та сімей загиблих. Підтримка благодійних фондів, які займаються допомогою родинам загиблих.
- Інформаційна підтримка через розміщення інформації про проєкт на корпоративних сайтах та у соціальних мережах. Організація інформаційних кампаній, присвячених вшануванню пам'яті.
- Підтримка соціальних проєктів, спрямованих на підтримку ветеранів та сімей загиблих.
- Організація культурних заходів, присвячених пам'яті загиблих.
- Корпоративна культура: впровадження в корпоративну культуру цінностей поваги до загиблих та живих військових. Організація хвилин мовчання на підприємствах у дні пам'ятних дат, робити це персоніфіковано, розповідаючи історії реальних людей.
Як на цю ініціативу відгукнулися в регіонах?
"Ми трішечки насправді повідстежували і в регіонах, і в бізнесах. Де-юре, на папері вона існує, де-факто ми знаємо, що вона точно є в медіа. Є деякі громади, які це запровадили. Але систематичності в нас немає. Наприклад, Чернівці запровадили в себе хвилину мовчання, де зупиняються абсолютно всі, і навіть транспорт. В Рівному в центрі міста перекривають дорогу, але при цьому околиці не чують хвилину мовчання і вони там не зупиняються. В Острозі зупиняються абсолютно всі. Вінниця теж частково зупиняється. А є приклад Києва — жахливий, я перепрошую, приклад, де всі спішать, біжать, ніхто не зупиняється, ніхто навіть не усвідомлює", — ділиться спостереженнями Доценко.
У багатьох регіонах України хвилина мовчання стала невід'ємною частиною публічних заходів, робочого дня та навіть торговельної діяльності. Одними з найперших відгукнулися у Чернівцях. Там хвилину мовчання проводять на Центральній площі міста з 17 березня 2022 року. Ідея проведення хвилини мовчання саме на Центральній площі міста виникла в управління культури, — розповідає його керівниця Юлія Сафтенко Суспільне Черкаси.
"Ми обговорили, що мінімум, що ми можемо зробити — це зупинити на кілька хвилин місто, центральну частину. 17 березня 2022 року ми запустили першу хвилину мовчання, і вже другий рік поспіль вона відбувається в нас в Чернівцях. Після того, як ми запустили це в Чернівцях, околиці теж підхопили. Долучилися абсолютно всі — в кожному куточку Чернівців наразі о 9:00 лунає хвилина мовчання", — каже Сафтенко.
Хвилину мовчання на багатьох підприємствах проводять і в Тернополі.
"Ми часто бачимо заклики в різних містах. Сім’ям загиблих важливо розуміти, що люди пам’ятають. Для мене визначним маркером був День міста Полтави, де я була на відкритті "Ветеранського центру". В той день міська голова Катерина Ямщикова і вся громада оголосили, що Полтава буде вшановувати кожного ранку в 9-й годині. І тоді я подумала: чому ми так не можемо? Знаю, що в Черкасах та інших регіонах це запровадили", — говорить дружина загиблого командира "Сталевої Сотні" Сергія Коновала Ольга в інтерв'ю Суспільне Тернопіль. У липні вона створила спеціальна відео та виклала його в соцмережах — у ньому жінка закликає долучитися до хвилини мовчання всіх українців та пояснює, чому це важливо.
Люди на вулицях, у транспорті чи в громадських місцях долучаються до хвилини мовчання у багатьох містах, включно з великими обласними центрами та меншими містечками. Українці закликають долучатися й інших, щоб підтримати та висловити свою шану тим, хто цього потребує.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
