Вони різні, але їх об’єднує любов та українське мистецтво. "Леся Квартиринка" — творчий проєкт, який організовує мистецькі вечірки, що єднають людей, надихають і рухають українську культуру. Все почалося зі звичайного квартирника, метою якого було посприяти створенню нового мистецького осередку в Києві, а сьогодні — це вже проєкт із масштабними подіями, який зберігає автентичний стрижень.
Історії творців "Квартиринки" про те, як маючи ентузіазм та любов, можна об’єднатися довкола спільної ідеї. Сьогодні "Квартиринка" — це міцна та динамічна спільнота, наповнена мистецтвом і цінностями.
Про те, хто ж стоїть за творенням "Квартиринки", хто робить її такою унікальною та формує її ламповий вайб? Історії творців різнобарвної "Лесі Квартиринки" для Суспільного Культура записала Анна Штопенко.
Іванка
Іванка — творчиня "Квартиринки". Їй 22 роки, вона випускниця "Києво-Могилянської академії", де здобувала освіту психолога. Дівчина є людиною активного соціального творчого життя — атмосфера мистецтва оточувала її завжди. Спершу Іванка займалася фотографією та візуальною творчістю загалом, потім музикою. З часом всі ці здобуті знання й навички нашарувалися та вилилися в "Квартиринку".
У часи пандемії ковіду, коли люди рідко збиралися разом, як розповідає Іванка — з тісного кола друзів утворилася спільнота "Клуб Оригамі". Саме ця спільнота в майбутньому стала підґрунтям для створення "Квартиринки".
"Це такі найближчі друзі, може, 20 друзів. Ми всі були такі митці пришебешкуваті, придумували собі якісь пригоди кожен день. Реально, книжки можна писати по тих пригодах. І суть в тому, що ми дуже якісно проводили час разом, концерти одне одному організовували, дуже якісно з днем народження одне одного вітали. І хтось сказав, типу, чому ми не виводимо це в люди, мовляв, треба це якось випускати назовні. Я зустрілася зі своєю подругою Ірою і ми придумали створити перший квартирник. І якось всі надто відчули захват від першої «квартиринки», що ми такі: «ну все, це не можна припиняти». І так воно крок за кроком якось нашарувалося у великий класний проєкт", — розповідає Іванка.
З початком повномасштабної війни Іванка виїхала в Будапешт, де, розповідає, — "увесь час марила Квартиринкою". За кордоном у неї були спроби засновувати свої мистецькі спільноти. "В Будапешті вдалося, ми створили комуну митців-українців, які виїхали. І робили там декілька заходів музичних", — розповідає вона. А вже після повернення Іванки в Україну сплелася до купи знов "квартиринська" команда-сім'я. Відтоді почалися і масштабні події на кіностудії імені Довженка, через які про "Квартиринку" почали чути більше людей.
Іванка каже, що досі часом не може охопити в собі те, що "Квартиринку" відвідує вже близько тисячі людей. І загалом, дівчина ділиться, що "Квартиринка" змогла виплекати любовність в людях.
"Ти приходиш і ти там варишся, як в сім’ї своїй. Ти сприймаєш тисячу людей як тих сто, які були на перших «Квартиринках». Хочеться ще. Бо у «Квартиринки» приваблива, дружня і дуже любовна атмосфера, і коли ти потрапляєш туди — ти знаєш, що всі ці люди дуже відкриті до тебе і вони хочуть дружити. Якось дуже класно, що ми змогли породити цей любовний стрижень, який поширюється і на людей, котрі приходять", — розповідає дівчина.
На питання, що у дівчини асоціюється з "Квартиринкою", відповідає: лимони, мильні бульбашки, яскраві пастельні кольори, "Бердичівське" пиво та желейні цукерки.
До речі, за словами Іванки, одне з того, що породило "Квартиринку" — це саме лимони. Лимони отримують люди, які виступають на "Квартиринці": хтось дарує квіти, а команда цього мистецького проєкту — лимони.
"Перша «Квартиринка», і я кажу своєму другові: «Сашко, я завтра роблю подію і треба всім виконавицям подарувати квітки». Ми йдемо вночі шукати квітки для цих виконавиць і він каже: «Іванко, подари їм лімони!». І все, і так воно протягнулося, що тепер у всіх гуртів на планеті є ці лимони. Дуже багато гуртів вже надкушує їх прямо на сцені або кидає зі сцени", — розповідає дівчина.
Аня
Аня — вокалістка гурту TheFeels. Дівчина з 14 років займається музикою, пише пісні й нині перебуває у Варшаві через повномасштабну війну. Історію сплетіння з "Квартиринкою" називає досить цікавою: ця історія розпочалася у роздягальні й на початку Аня не дуже серйозно сприйняла пропозицію Іванки взяти участь у створенні мистецької спільноти.
"Ми з Іванкою були на одному факультеті, й ми переодягались на фізкультуру. Тоді дуже багато на початку року було музичних тусовок. Іванка вдягала колготки і така: «Аню, я бачила ваш виступ TheFeels, мені дуже сподобалось, я хочу зробити якийсь осередок музикантів і творчих людей». А я вже тоді втомилась від всіляких тусовок і ми були серйозно налаштовані робити музику, випускати пісні, а там — люди просто для себе співали, виступали, нічого такого медійного, я б сказала. І щось я кажу Іванці: «Ну так, давай». Так далі нічого й не сталось, моєї ініціативи не було. Але потім Іра випустила пісню «якби», і мені дуже сподобалось. Виявилось, що Іванка й Іра разом живуть, вони подружки, і взагалі я почала більше стежити за Іванкою, підписалась на неї, і я зрозуміла, що вона не шуткує про осередок творчих людей", — ділиться історією Аня.
Аня розповідає, що була дуже задоволена після першої "Квартиринки", де вона виступала.
"Радісно, що багато людей зловили цей вайб, і мені подобається, що це може бути не просто якийсь креативний маленький вечір, а якась реально масштабна культурна подія, яка змінює мислення і потік творчості в Києві та взагалі в Україні", — продовжує вона.
Нині, оскільки дівчина перебуває за кордоном, вона не бере такої участі в організації "Квартиринки" як ті, хто є в Україні, тому приїжджає вже на готові події та, за її словами, виступає певною підтримкою в команді.
На питання, що у дівчини асоціюється із "Квартиринкою", відповідає: лимони, руде волосся Іванки та міфічна Леся, якої не існує.
"Для мене «Квартиринка» — це Іванка помножена на сто", — жартує Аня.
Іра
Іра, які часто кличуть Ренічкою, з міста Старокостянтинів, що на Хмельниччині. Після закінчення школи вона рік прожила в Миколаєві, а потім переїхала до Києва навчатися в "Києво-Могилянській академії". "Наразі більшу частину мого часу займає музика, а саме інді-проєкт renie cares, де я співаю і пишу тексти", — ділиться дівчина.
У 2018 році Іра познайомилася з Іванкою на національному відборі в Українську академію лідерства у Миколаєві — між дівчатами одразу зав'язалася дружба. Вони разом жили в гуртожитку та досліджували Київ. Постійно виступали на маленьких андеґраундних концертах, вписувались у будь-який двіж. В якийсь момент дівчата зібрали всі плюси й мінуси подібних тусовок і вирішили створити свою, аби зібрати друзів та святкувати музику. Так і народжувалася "Квартиринка"...
Іра ділиться, що скільки б людей не збирала "Квартиринка" — атмосфера залишається незмінною: "Родинно! Ніби всі-всі твої друзі в одному місці". А об'єднує її та ці мистецькі події щира інтенція до єднання навколо українського мистецтва.
"Мій улюблений етап — сидіти в нас вдома й брейнштормити з командою з приводу теми, дрескоду, лайнапу. І записувати то всьо на ватмані, приліпленому до стіни", — ділиться Іра своїми асоціаціями з "Квартиринкою".
Діма
Діма Гжибовецький — людина музики родом з Бердичева. Він закінчив КНУКіМ (Факультет Музичного Мистецтва). Займається музикою більшу частину свого життя. Нині Діма є ментором у "Проєкт-таборі", де допомагає молодим митцям розвивати свої творчі навички. У творчій сфері він тяжіє до аудіовізуального мистецтва, має власний проєкт "Український Бекґраунд". Обожнює диджиталарт, тому займається звукорежисурою, саунддизайном, відеомонтажем, візуальними ефектами та іншими видами творчості, пов'язаними з комп'ютером.
Діма ділиться, що його історія з "Квартиринкою" розпочалася з того, що від подруги Іванки, з якою вони колись записували пісні та викладали на YouTube, прилетіло запрошення на дівочий музичний вечір.
А далі було ще цікавіше: "Усі виступи знімалися і після третьої «Квартиринки» Іванка попросила мене допомогти покрутити звук, щоб лайви не тільки мали гарний вигляд, а й звучали. Відтоді влився в команду, а коло моїх повноважень лише розширювалося. Зараз це зведення лайвів, курування YouTube-каналу з лайвами, курування і розробка сайту, керування платіжною та квитковою системами", — розповідає Діма.
І ось, "Квартиринка" розростається: від звичайного запрошення на дівочий вечір до відчуття трепету та відповідальності — один крок і розширення потенціалу проєкту. Діма ділиться, що в якийсь почав відчувати ейфорію, відповідальність і трохи страху.
"А ще гордість за нашу аудиторію, коли бачив, як люди кооперуються між собою, спілкуються, заводять нові знайомства, надихаються, а потім створюють нові мистецькі проєкти, власні події / квартирники. Це неймовірне відчуття", — каже він.
Діма також розповідає, що викликами й водночас набуттям цінного досвіду для нього було те, що, наприклад, майже ніколи не виходило записати звук без казусів: "То звукач натупить, то я, то софт для пульта коштує сотні доларів, то в самому кінці виступу хтось випадково зачепить USB-кабель і всі файли злетять, то пульт відмовиться приймати флешку", а також випробуванням стало під'єднаання платіжної системи.
Якщо вже вести мову про щось більш духовне та менш технічне, то ось як висловлюється Діма: "Мій персональний тригер — нерозуміння людьми важливості проведення культурних заходів офлайн під час війни. Дуже багато претензій до зовнішньої оболонки події — гучної музики, танців і посмішок, але неприйняття внутрішньо-глибинного — формування культурного поля, комунікація між людьми, проговорення важливих насущних тем. Також організація подібного заходу — це десятки робочих місць. І, звісно ж, на концерти приходять військові так само послухати музику чи улюблений гурт, посміятися, поспілкуватися, розслабитися, потанцювати і так далі. Про збори для військових я взагалі мовчу".
"«Квартиринка» — це як сімейні посиденьки за столом з мого дитинства. Є сцена-стіл, де відбувається основний двіж з палкими дискусіями, і є простір навколо, над та під столом, де кожну секунду втілюються ще неймовірніші сюжети та події, створюються паралельні Всесвіти і все це одночасно", — ділиться своїми асоціаціями з проєктом Діма.
Єгор
Єгор — художник та графічний дизайнер. Історія Єгора й "Квартиринки" починається з дружби. Спочатку хлопець відчув потребу підтримати друзів, які організовували свою першу подію та долучитися до цього, а потім, зі зростанням проєкту, знайшов місце для реалізації власних ідей та мрій. "Так і лишився", — каже він.
Зокрема, Єгор ділиться, що коли на їхні події стало приходити близько тисячі людей — він відчував радість саме за те, що так багато людей поділяють їхні цінності. А з початку повномасштабної війни, за його словами, команда відчула потребу визначити цінність самої "Квартиринки" у воєнний час, аргументувати для себе та гостей важливість подій. "Так народився маніфест і так ми почали робити збори"— розповідає Єгор.
За його словами, "«Квартиринка» — це свято змін і оновлень, яке дивиться у незавершене майбутнє і вірить, що воно буде добре і світле", а авдиторію "Квартиринки" об'єднує любов до халабуд.
Ярина
Ярина Квасній — 21-річна дівчина родом з Галичини. Навчалася на факультеті гуманітарних наук в "Києво-Могилянській академії", займається речами, які пов'язані зі словом або зі звуками.
Ярина ділиться, що "Квартиринка" в її житті з'явилася тоді, коли Іванка покликала її виступити на першій події. Згодом дівчина долучилася до команди організаторів, де взялася бути відповідальною за вербальне у проєкті.
За словами Ярини, вона і є цільовою авдиторією "Квартиринки": "Ти приходиш і так само дивуєшся від декорацій, від виступів, від ведучого, як і будь-хто інший-інша з гостей".
"Квартиринка" для Ярини — це хороводи, лимони, регіт та пап'є-маше.
Тарас
Тарас займається фільмуванням спогадів. Він з Одеської області, місто Роздільна. Приїхав у Київ вчитися і здобув освіту за спеціальністю "Режисура кіно і телебачення". Сам займається відеосферою: зніманням концертів, кліпів, фільмів, продакшном тощо. До "Квартиринки" мав досвід фільмування концертів та запропонував Іванці спробувати зафільмувати концерт на одну камеру. Колектив вирішив це продовжити, бо подія пройшла, а емоції можна згадати завдяки відео.
Тарас ділиться, що йому особисто дуже приємно дивитись на все це: "Це якийсь а-ля фестиваль «Червона рута», і збирає сотні людей, і вони перебувають в одному контексті. Дуже приємно бути дотичним до такого. Я іноді передивляюся якісь відео зі старих концертів в початку 1990-х та 2000-х, як виступала, наприклад, Сестричка Віка, і розумію, що я займаюсь приблизно тим же: фільмуванням спогадів. І це дуже приємно. А те, що ти дивишся і там тисяча людей біля сцени — то це ще набагато приємніше".
Хлопець описує взаємини з авдиторією проєкту як наївну безтурботну дитячу дружбу. "Наче ми всі сидимо в одній пісочниці в дитинстві і бавимось".
Тарас порівнює "Квартиринку" з першими українськими фестивалями, які відбувались на межі між розламом совка і незалежністю, з "Територією А" та відродженням українського, наприклад першими альбоми "Скрябіна" тощо.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
