15 жовтня на Київському тижні критики відбулася українська прем'єра стрічки "Назавжди-Назавжди" Анни Бурячкової. До цього фільм був представлений в одній з програм Венеційського міжнародного кінофестивалю, а українська премія "Кіноколо" відзначила стрічку номінаціями у категоріях "Відкриття року" та "Найкраща акторка".
У цьому матеріалі журналістка Суспільного Культура Альона Шилова розбирає сильні та слабкі сторони фільму.
Сильні сторони фільму
У 2023 році дев'яності стали майже окремим персонажем стрічок молодого покоління українських режисерів. "Ля Палісіада" розповідає про останній вирок смертної кари в Україні у 1996 році, "Ти мене любиш?" ловить момент розпаду СРСР, і навіть у стрічках попереднього року — "Люксембург, Люксембург" Лукіча та "Я і Фелікс" Цілик — не обійшлося без цього буремного етапу.
У випадку "Назавжди-Назавжди" режисерка Анна Бурячкова використовує похмурий ландшафт розбитих часів, щоб підкреслити самотність та розгубленість юних героїв, які прагнуть віднайти свою належність і відчуття любові.
Головною перевагою "Назавжди-Назавжди" є операторська робота та режисура. Між режисеркою Анною Бурячковою і операторкою Леною Чеховською відчувається сильний збалансований тандем. Картинка наповнена тим самим зеленим кольором, у який фарбували більшість стін часів СРСР, та багряними вкрапленнями, ніби зі старих радянських килимів. Камера слідує за персонажами у делікатній близькості, чим ще більше занурює глядачів у світ розбитих кісточок пальців та підліткового рум'янцю на щоках героїв.
Відчувається продумана робота з локаціями — окремі кадри надзвичайно влучно передають дух часу, зберігаючи кінематографічну естетичність і при цьому не впадаючи в романтизацію совкових часів.
За перформансами приємно спостерігати — "Назавжди-Назавжди" знайомить глядачів з прекрасним тандемом молодих українських акторів, котрі, як хочеться вірити, ще не раз з'являться на великих екранах.
З погляду стилістики та візуальної форми, які обрали авторки, "Назавжди-Назавжди" можна назвати прекрасною цілісною роботою. Утім, усі ці довершені аспекти стрічки безжально тягне на дно сумбурний сценарій.
Заплутаний любовний трикутник та акторські роботи
На початку фільму перед глядачами змальовується світ останніх років 1990-х та його головна героїня — 15-річна Тоня. Вона за власним бажанням змінює школу, і згодом глядачі дізнаються чому — дівчину переслідує її колишній однокласник, з яким вона мала аб'юзивні стосунки. З самого початку цей елемент змальовується як важлива частина сюжету: цей хлопець є небезпечним для Тоні та несе пряму фізичну загрозу. Тобто логічно припустити, що надалі ця сюжетна гілка буде розвиватися.
Та надалі у сценарій вплітається наратив з любовним трикутником, де героями стають зовсім інші люди.
Щойно Тоня переходить до нової школи, у неї одразу закохуються два хлопці. Що саме їх привабило у Тоні, до кінця не ясно — як героїня вона доволі звичайна дівчина, яка просто хоче влитися у колектив, тому переважну більшість часу мило усім посміхається та заправляє волосся за вушко. Поведінка Тоні зрозуміла: вона опиняється у новому середовищі, де має триматися зграї (прагне подобатися своїм однокласникам, але не привертати до себе зайвої уваги), але як героїня вона доволі пасивна і місцями взагалі нагадує типаж Мері СьюАрхетип героїні, яка часто є необґрунтовано компетентною в усіх галузях, обдарованою унікальними талантами чи здібностями, а також є конвенційно фізично привабливою. Її любить або поважає більшість інших персонажів. При цьому сама героїня підкоряється лише волі автора, а не власному характеру. Така героїня здійснює вчинки, що суперечать її фізичним чи розумовим здібностям (наприклад, у жанрах фентезі чи бойовиках вона виявляє дива спритності, кмітливості та сили), але вже у наступній сцені раптово стає слабкою та вразливою, часто щоб отримати підтримку з боку чоловічих персонажів..
Хоча акторська гра Аліни Чебан і додає їй шарму, більшість часу Тоня просто існує поруч з іншими персонажами, занурюючись у їхній маленький світ підліткової жорстокості та закручених закоханостей. У неї трапляються несподівані агресивні випади: наприклад, реакція на порушення своїх кордонів, але ця якість ніяк не розвивається протягом фільму. Тому коли героїня в кінці стрічки різко дає відсіч своїм однокласникам, це не відчувається як щось сповнене катарсису або зусиль, до яких героїня йшла протягом усього фільму — бо ці риси простежуються у Тоні ще на початку та на середині фільму, а отже, ніякого сильного ефекту під кінець історії на глядачів не справляють.
Перший хлопець, якого бачать глядачі і який закохується у Тоню, — це Журік. Він щось на кшталт місцевого бедбоя, принаймні про це часто згадують дівчата у школі. От тільки чим саме таким хуліганським він відзначився, глядачам теж не покажуть, це треба прийняти на віру. Роль Журіка грає Захар Шадрін — один з найкращих з молодого покоління, яких відкрила публіці "українська нова хвиля". Його гра виважена та органічна, він гарно передає драматичні та глибокі моменти, не скочуючись до фальшивості. Але Шадрін не дуже підходить на роль задиристого підлітка з району. Дивлячись на нього в образі Журіка розумієш, що це актор, якого вдягли у джинсову куртку і сказали глядачам: він з 1990-х. Але його так само легко можна уявити сьогодні у рекламній кампанії для, скажімо, H&M. І у це вірилося б значно більше.
Цей дисонанс між роллю та вибором актора впадає в око ще більше на контрасті з Артуром Алієвим, який грає іншого закоханого хлопця — Саню. Дивлячись на Алієва у ролі грубуватого підлітка не ставиш під сумнів, що він щойно розбив носа комусь за гаражами. Актор гарно вливається в образ і природно виглядає в усіх своїх сценах. Тому коли вони разом з Шадріним опиняються в одному кадрі, складається враження, ніби зустрілися персонажі з різних часових періодів.
Серед акторів також варто відзначити Єлизавету Цілик, яку українські глядачі до цього могли бачити у кримінальній драмі "Носоріг" Сенцова. Стервозна подружка Лєра у виконанні Цілик харизматична та автентична, тож номінація на "Кіноколо" для неї як "Найкращої акторки" є цілком заслуженою. Хочеться вірити, що згодом Цілик з'явиться на екрані у головній ролі, і "Назавжди-Назавжди" допоможе українським режисерам та кастинг-директорам вже зараз звернути увагу на молоду акторку.
Та давайте повернемося до сюжету: Тоня переходить до нової школи, вливається у вищезгадану компанію (на тлі якої мелькотять ще й інші персонажі, але вони настільки другорядні, що згадати про них мало що можна). Першу половину фільму в неї закручуються цукерково-букетні стосунки з Журіком — Тоня сяє, розповідає усім, що вони зустрічаються і як вона його любить. Причину цього бурхливого романтичного пориву можна приписати гормонам, але й не лише ще тому факту, що Журік рятує Тоню від її колишнього та його побоїв (трохи сумнівна причина для старту стосунків). Інший хлопець Саня весь цей час підколює Тоню, прагнучи її уваги, але вона йому взаємністю не відповідає.
Несподівано, на середині фільму, Тоня відчуває раптовий порив симпатії до Сані й вони займаються сексом (хоча в усіх попередніх сценах героїня мліла від Журіка та ігнорувала залицяння іншого). Далі ця незрозуміла суміш почуттів виливається у зізнання Тоні наприкінці фільму, що вона "любить обох". Ці хаотичні взаємини можна списати на підлітковий вік героїв та їхні спроби зрозуміти себе, але у стрічці жодного разу не пояснюється, за що Тоня любить бодай когось одного з них. Мимохідь з'являються натяки, на кшталт вірша від Журіка чи захисту з боку Сані, коли той проводить героїню додому після нападу колишнього (чому, до речі, цим питанням взагалі не опікується чинний хлопець Тоні Журік — глядачам теж не пояснюють). Між тим любовні взаємини героїв є однією з найважливіших сюжетних ліній фільму, але показані вони абсолютно поверхнево.
Чи можна називати любов'ю будь-які романтичні почуття? Чи йдеться про прагнення Тоні бути захищеною, внаслідок чого вона обирає "сильнішого"? Чи це про фізичне бажання, яке підлітки часто плутають з любов'ю? Що головна героїня взагалі вкладає у слово "любов"?
Почуттям героїв бракує комплексності, в них бракує глибини, яку цікаво було б досліджувати. В одній зі сцен Тоня начебто описує відчуття любові своїй молодшій сестрі, але її мікромонолог зводиться до стереотипного "ти робиш дурощі заради нього".
Жодним чином й не рефлексується прагнення персонажів до належності та глибина їхнього внутрішнього світу. Герой Сані в одній сцені говорить, що спить із майже усіма дівчатами свого друга Журіка, — і на цьому його розвиток як персонажа обривається. Чому б не заглибитися у причини поведінки цього героя? Чому б не розглянути світ переживань Тоні, і чому її так тягне з одних нездорових стосунків в інші самодиструктивні взаємини? Що взагалі ми дізнаємося про Журіка, окрім того, що він пише вірші та мріє стати диджеєм?
Його герой іноді зовсім випадає з сюжету — в окремих сценах задаєшся запитанням, куди він подівся, чому він не поруч із Тонею, чому не показана його реакція не деякі важливі сюжетні події?
Простіше кажучи: у любовному трикутнику, якому приділено більшість екранного часу, майже немає нічого цікавого, бо психологічні портрети та внутрішній світ його учасників ніяк не досліджуються. Як можна співпереживати любовним перипетіям персонажів, якщо до кінця не ясно, хто вони такі та чого прагнуть?
Більш розглогий погляд на романтичні зв'язки між героями дають сцени сексу. Вони зняті інтимно, чуттєво і кожна з них чітко передає закладений у неї настрій (від ніжності у теплому світлі, до тваринної агресії у темній кухні). Водночас ці епізоди не містять у собі недоречної відвертості — Бурячкова вдало транслює жіночий погляд, передаючи вразливість та тендітність своїх героїв. Але її прийом, знов таки, пов'язаний з візуальною формою, а не сюжетним змістом.
У своїх інтерв'ю авторки зазначають, що "Назавжди-Назавжди" — це історія про підлітків, яка розрахована на дорослих глядачів. Проте зацікавити дорослу публіку драмою любовного трикутника у стилі "Сутінок" — у сьогоднішній час видається дивним.
Загравання з темою сексуального насильства
Сюжет фільму закидає багато цікавих та важливих тем, але більшість з них не розвиваються далі однієї сцени. Наприклад, розповідаючи подрузі Лєрі про свої взаємини з хлопцем-аб'юзером, Тоня говорить про те, що пережила зґвалтування. Це доволі сильна і болюча тема, яка начебто має додати героїні глибини, наблизити глядачів до кращого її розуміння. Проте надалі у фільмі цей травматичний досвід не згадується. Ні на рівні страху Тоні за свою безпеку, ні у розрізі сприйняття свого тіла чи сексуальних зв’язків з наступними партнерами.
Згодом у стрічці виникає доволі похмура та дискомфортна сцена сексуального насильства. Як "покарання за зраду" компанія підлітків роздягає та залякує іншу дівчину, яка на них "настучала". Цей епізод кристалічно відображає у собі все, чим "Назавжди-назавжди" хоче бути — історію про жорстокість, сексуальну вразливість та відчуття єдності у зграї розгублених і травмованих підлітків, які прагнуть відчути свою силу та контроль бодай у чомусь. Але всі ці аспекти викручені на максимум саме в цьому епізоді, решта сцен — лише його блідий відгомін.
Сама Тоня на спроби зґвалтування дівчинки її новими друзями майже не реагує. Так, вона подає постраждалій светр (бо ту роздягли та кинули в кабінеті майже голою), але це не є жестом взаємопідтримки між двома постраждалими від сексуального насильства. Радше це сценарна спроба трохи відбілити героїню Тоні у цій ситуації, щоб глядачі продовжували відчувати до неї хоч якусь емпатію. Але вже у наступній сцені Тоня забирає светр назад, бо не хоче викликати жодних підозр та асоцій між нею та "стукачкою". Здавалось би, у Тоні мають виникнути хоч якісь думки та сумніви стосовно її нової компанії, але цього не стається і глядачеві доведеться додумувати історію самостійно.
Нерозвинені сюжети
У згадках про дев'яності також часто спливає тема байдужості, або точніше неможливості глибокого залучення батьків у життя своїх дітей. Останні часто були змушені самі піклуватися про себе та розбиратися з проблемами власноруч. "Назавжди-Назавжди" так само містить відголоски цієї теми, але зроблені вони вкрай заплутано.
На початку фільму мати Тоні приносить дівчині телефон зі словами: "Тобі там дзвонить той хлопець, погрожує вбити" і з абсолютною байдужістю йде з кімнати. Тобто сенси, які закладалися у цю взаємодію, зрозумілі — це про байдужість батьків. Але мати, яка не може заглибитися у життя своїх дітей, бо змушена перейматися чим їх прогодувати, і мати, яка ігнорує погрози життю своєї доньки, — це зовсім різні контексти. В жоден із них фільм також не заглиблюється, далі даючи лише натяк на кризу в стосунках батьків головної героїні, їхню неможливість порозумітися та ймовірне розлучення. Та і ця тема буде заявлена лише в одній сцені.
Так само серед якостей персонажки Тоні є любов до плавання. Це цікавий елемент сюжету, який відображає, як дівчина знаходить спокій у воді, віднаходить бодай якусь стабільність у хаотичному світі. На початку фільму Тоню помічає тренерка з плавання у школі і запрошує дівчину до команди за умови, що та буде дотримуватися дисципліни. Тоня начебто й рада, приходить на одне заняття, але наступне пропускає, тому її виключають із команди. Це виключення наче має справити емоційне враження на глядачів — бо Тоня підвела тренерку і втратила місце в команді. Але до цього було показано всього дві короткі взаємодії між ними, тобто тренерка не є для Тоні авторитетом, а тим паче взірцем.
Після виключення з команди Тоня все одно продовжує плавати — вона як мала доступ до басейну, так і досі ним користується. Тому навіть на рівні прийому "герой втрачає все" (який є класичним у сценарії під кінець третього акту) не відчувається співчуття до Тоні — не схоже, що це справило на неї якись вплив.
Головна проблема "Назавжди-Назавжди" полягає у тому, що глядачі мусять самі придумувати та пояснювати собі характери й психологію персонажів. Сценарій наповнений фактами на кшталт "вона пережила зґвалтування", "він спить з дівчатами найкращого друга", "вона байдужа мати", але використовує цю характеристику героїв суто як ярлики, без подальшого заглиблення чи бодай якихось деталей.
У першій половині стрічки усі перелічені теми наявні в сюжеті, але вже до середини фільму безслідно зникають, і їхні відголоски з'являються тільки наприкінці. Небезпека від колишнього хлопця, який першочергово став причиною усіх подій у фільмі (адже саме через нього героїня змінює школи), також зникає, тільки щоб під кінець фільму герої знов згадали про його існування та побилися стінкою на стінку, віддаючи дань ще одному елементу дев'яностих. І такий приклад не є поодиноким.
Сама собою загальна ідея фільму зрозуміла: "Назавжди-Назавжди" — це історія про пошук належності та "своїх" у підлітковому віці, на фоні розпаду старих устроїв. Про те, що якщо ти не будеш суб'єктом насильства, то станеш його об'єктом. Стрічці вдається правдоподібно змалювати розгубленість та бурхливі почуття підлітків, які прагнуть віднайти себе, на фоні дев'яностих. "Назавжди-Назавжди" схожий на плівкову фотографію з дев'яностих — ти бачиш яскраві кольори, вловлюєш дух та настрій, але, пробуючи роздивитися деталі та обличчя, натикаєшся на розмиті фрагменти, які не дають ніякої конкретики.
Більшість підсюжетів, закладених у фільмі, справді могли б підсилити його головну ідею та показати її у різноманітних проявах, проте були просто втрачені.
Висновки
З технічного погляду "Назавжди-Назавжди" — це прекрасний режисерський дебют, який відкриває нові акторські імена та знайомить поціновувачів українського кіно з творчістю Лени Чеховської і викликає бажання стежити за наступними проєктами Бурячкової.
Загалом під час перегляду "Назавжди-Назавжди" складається враження, що авторки фільму так і не визначилися з самою історією, яку хотіли розказати. Ніби сценарію не вистачало ще одного драфту, фінальної вичитки — щоб загострити усі важливі кути та відкинути зайве. Натомість вийшла технічно та візуально цілісна картина, яка, розбивається об недовершену оповідь.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
