Цьогоріч на Венеційській бієнале, що триватиме 20 квітня — 26 листопада 2024, окрім офіційного українського павільйону "Плетіння сіток", українське мистецтво буде представлене ще й у польському національному павільйоні.
Проєкт "Відкритої групи" (Юрій Білей, Антон Варга та Павло Ковач мол.) представлятиме голоси українських біженців та внутрішньо переміщених осіб, що покинули свій дім внаслідок війни. Частину з відео записали в серпні 2022 року в прихистку у Львові, а другу створили на початку 2024-го спеціально для павільйону в Венеції.
Цифрове відео створене за принципом караоке, де глядачів просять повторити звуки повітряної тривоги, артилерійських обстрілів та вибухів — всього, що люди переживали і що лишилося в їхній пам'яті.
Вони розповідають свою історію і просять повторити за ними — іронічно приміряти той досвід, якого насправді нікому не побажаєш.
Кураторкою польського національного павільйону стала Марта Чиж.
В ексклюзивному інтерв'ю Суспільне Культура вона розповідає про те, якою буде виставка та чому вона є важливою для європейської аудиторії.
Марто, уряд Польщі змінив своє рішення та відмовився представляти країну на бієнале з проєктом "Польські вправи про трагедію світу. Між Німеччиною та Росією" художника Ігнація Тшечоса. Це дало змогу представити саме ваш проєкт, створений спільно з українськими художнім колективом "Відкрита група". Тому я хотіла би вас запитати, чому ви вирішили взагалі обрати проєкт українських митців для представлення Польщі на 60-й Венеційській бієнале?
Коли я думала про свою мрію, таку як стати кураторкою на бієнале, то завжди думала, що це станеться інстинктивно. Це прийде від моїх відчуттів, а не буде прораховане наперед. Це станеться у певний момент, коли до мене прийде відчуття про те, що саме час і що це саме та робота.
Так сталося з роботою "Відкритої групи", яку я вперше побачила в Любліні у галереї "Лабіринт "на виставці до 10-річчя колективу. Тоді я отримала сильне емоційне відчуття від того, що побачила. Це було надзвичайно сильно та зворушливо. І власне ця робота найяскравіше працює з наративом війни і тим, як потрібно оповідати про неї. Я подумала, що це найкращий час показати саме цю роботу на бієнале, навіть якщо я розуміла, що ми не мали великих шансів отримати цю можливість.
Мій сумнів був пов'язаний з тим попереднім урядом, який був. Але я просто відчула, що не можу чекати наступного. Адже у нас, можливо, немає стільки часу, щоб чекати на два роки. І той посил, той сенс, який би я хотіла дати на бієнале, — це про те, що відчувається сьогодні, прямо тут і зараз. Тому я вирішила податися, а учасники "Відкритої групи" погодились взяти участь.
Також було важливо для мене як для кураторки, як для жінки, як для громадянки Польщі отримати право говорити у ці складні політичні часи. І насмамкінець ситуація так склалась, що я зрештою отримала можливість проявити свій голос.
Тож для бієнале ви вирішили створити другу частину відео та доповнити вже наявний проєкт новими сюжетами та історіями? Які ще зміни зроблені та як загалом виглядатиме проєкт?
Ми показуватимемо два відео. Перше — це те, що було створене у 2022-му, друге — нова робота, що була знята у 2024 році у кількох містах, переважно європейських: Вроцлав, Берлін, Вільнюс, Відень, Туламор та Нью-Йорк. Ми показуємо теперішній час, те що війна продовжується і що цивільні люди, герої фільму "Відкритої групи", перебувають у трагічній тривалій війні.
Перше відео зняте в серпні 2022-го: там ми бачимо літні кадри з львівського центру для внутрішньо переміщених осіб. Ми згадуємо ту велику силу мобілізації та підтримки всього світу, яка була спрямована на допомогу Україні. Тоді ми зрозуміли, що ми не зробимо крок назад і не хочемо повертатися у комуністичне чи царське минуле, про які знають, зокрема, наші країни. Після Другої світової війни Європа говорила, що не хоче більше війн. Та зараз, живучи у 2024 році, розуміємо, які ризики стоять перед нами. Допомога та підтримка світу меншають. Тож і надія на те, що все закінчиться швидко, теж потроху зникає. Я принаймні не вірю в те, що це може статися найближчим часом. Саме тому ми маємо говорити про війну знов і знов.
Показуючи тепер уже біженців з різних країн, ми показуємо географію війни і те, як вона впливає на світ. Біженці повсюди. І про це говорять також герої фільму, яких учасники "Відкритої групи" знімали у центрах для біженців, готелях. Ці люди згадували про те, що разом із ними — люди з усього світу. Тому ми розуміємо, що ми говоримо про Україну, але цей фільм можуть зрозуміти люди з дуже різних контекстів. Тому що ми просимо згадати людей звуки зброї, яку вони чули. А ці звуки "популярні" у загарбників всього світу. Тож якщо ми, скажімо, запитаємо людей, наприклад, із Гази, про те, які звуки війни вони знають, — вони, можливо, повторять ті самі речі, що й українці. Тому я вірю, що це універсальна мова та проєкт, який вплине на багатьох.
Але, звісно, для нас дуже важливо, що ця робота показує український контекст. По-перше, художники є українцями і вони знають історію своєї країни якнайкраще. Це їхня особиста історія, їхній персональний біль. Вони говорять про це поза межами України, щоб привернути до цього увагу.
Я знаю, що наш павільйон не зможе змінити глобальних речей, як би сильно я цього не хотіла. Але я вірю, що коли глядач або глядачка зайде всередину виставки, то не покине її просто так, і емоційне враження та знання залишаться з ним чи з нею ще тривалий час.
Чи впливають на павільйон і його сприйняття теперішні стосунки України та Польщі?
Я би не сказала однозначно, який саме вплив відбувається, адже ці процеси дуже складні. Наприклад, я згадую промову нового міністра культури, який сказав, що пишається тим, що країну буде представляти такий проєкт, який зробила "Відкрита група", і для Польщі дуже важливо мати саме українських митців у національному павільйоні. Тому я думаю, що підтримка є, хоча вона, звісно, має бути більшою.
Зараз у нас новий уряд, який має розв'язувати дуже багато проблем, що лишилися від попереднього. Наприклад, фермерська криза виникла саме від політики попереднього уряду. Але рішення для розв'язання мають ухвалювати зараз. Коли прийшов новий уряд, він пообіцяв розв'язати це питання прямо зараз — це було ще перед Різдвом. Але, як виявилося, ця проблема потребує більше часу.
Тож уряд прягне розв'язати ці проблеми, бажає робити кроки в бік України, але певні механізми не дозволяють їм реагувати на це швидко. Мені цікаво дізнатися про те, що саме стає на заваді, адже я переконана, що Польща має більше допомагати Україні.
Я також маю сказати, що ми отримуємо надзвичайну підтримку від міністерства культури та зокрема міністра, який наголошує, що проєкт є саме таким, який відповідає поглядам уряду: бути ближче до України, наскільки можна. Тож я сподіваюсь, що скоро ці слова перетворяться на конкретні дії.
Чому хлопці погодилися показати свій фільм? Бо всі ми можемо опинитися у війні. І це дуже сумно. Тому, на наш погляд, було важливим показати не лише відео 2022 року, але й нову роботу, наголошуючи на цих ризиках. Війна не закінчилася, досі є люди, які втрачають будинки та тікають від війни, набувають нових травм та потребують допомоги.
Як реагували люди на вашу пропозицію знятися в відеороботі та розказати про свій досвід?
Переважно вони хотіли розказати свою історію та поділитися цим досвідом. Я відчула, що вони дійсно хотіли поділитися своїм досвідом і просили повторити за ними.
На початку я думала, що таке моторошне караоке, яке створила "Відкрита група", може когось налякати — як тих, кого просили відтворити ці звуки та згадати, що вони чули; так і тих, кому пропонується повторити. Але пізніше я зрозуміла, що люди діляться досвідом, який їм допоміг урятуватися. І це свого роду інструктаж, який нам дається. Можливо, він нам теж знадобиться якогось дня.
Тоді, у 2022-році від перегляду в мене було враження того, що люди говорили "тут немає нічого смішного чи веселого, ви берете участь у караоке, але воно не веселить". Втім, у новій роботі це відчуття ще більш загострене та сильне. Адже ми всі розуміємо: якщо Трамп переможе на виборах, Європейський Союз відчує це на собі. Зараз Україна — це останній бастіон демократії. І якщо Україна не переможе, ми всі будемо в небезпеці. Про це варто постійно пам'ятати.
Тож досвід, про який оповідають люди, — для нас дуже важливий. І ми розуміємо, що тривога, яка лунає посеред мирних вулиць, може лунати і посеред мирних вулиць уже європейських міст. Це саме про цю близькість небезпеки.
Це працює так само, як і ракета Жанни Кадирової, — стикер, який вона лишає на вікнах та склі. І це теж про те, що війна раптово може опинитися всюди.
Ви вже давно знаєте "Відкриту групу" та, зокрема, одного з учасників колективу — Юрія Білея. Нещодавно також ви були кураторкою його персональної виставки "Європа ІІ". Про що вона? Та як загалом розпочалася ваша співпраця?
"Європа ІІ" — це про Європу, яку ми створюємо зараз. Це Європа свободи та демократії, якої ми прагнемо. Цією виставкою ми розповідаємо історію про кордони, які нічого спільного не мають із державними кордонами, вони про інше.
Ми звертаємося до історії наших країн та, зокрема, тих країн, з якими пов'язаний Білей, — Україна, Польща і Німеччина. Він намагається розказати історію від 1960-х до сьогодні за допомогою архівів. Кажучи про 1960-ті, він звертається до досвіду маніфестацій західного Берліна, де звучали лозунги на потребу та захист громадських свобод, які були частиною спротиву комуністичному і радянському режиму. Тоді ж Хрущов зробив заяву про те, що холодна війна може перетворитися на справжню війну.
У своїх роботах Білей на архівних фотографіях з мітингів з постерами про свободу затирає тло, на якому розгорталися ці події, лишаючи самі написи постерів та плакатів. І тим самим розширює історичний контекст.
Друга частина виставки присвячена Польщі 1970-х, у якій Юра так само працює з текстом та звертається до політичних лозунгів, осмислюючи їх по-новому. Але, звертаючись до тих політичних гасел, Білей їх актуалізує у сучасному контексті: він порушує теми прав жінок, біженців, так само порушується проблема фермерів і так далі.
Третя частина — це нова робота, вона називається "Мальовнича Україна". У ній Білей збирає листівки і зображення х альбомів про Україну часів СРСР, які зазвичай містили багато фотографій пам'ятників перемозі у так званій Великій Вітчизняній війні. Він також показує монументи "дружбі" — "братам та сестрам", а також власне людей, які мали б бути спільнотами. Показує символи культури та пропаганди. І за допомогою ціанотипії, коли він передруковує це у значно більшому форматі, всі ці наративи міняються. Зображення ніби розмиваються у такому специфічному глибокому синьому кольорі. І це дає враження, що брехлива історія, несправжні герої та неможлива дружба між так званими країнами-братами та сестрами — це все неможливо, це все ніколи не може бути таким, як було. І зараз, саме тому що триває війна, ці монументи більше не мають значення і ми ніколи до них не повернемося.
Тут символічним є і те, який ми зробили постер. Він містить назви кирилицею та латинкою, зроблений у кольорі, що притаманний світанку чи заходу сонця. Це той час, коли на вулиці темно, але є тіні на вулицях від променів сонця. У нашому постері до виставки незрозуміло, йдеться про світанок чи, зрештою, захід сонця. Ця метафора для нас важлива, адже вона говорить про те, що може статися з нашою демократією, гідністю та правами. Тому все те, що відбувається зараз у політичному сенсі, — не лише про майбутнє України, це про майбутнє нашої Європи ІІ, нашого майбутнього у ній.
У роботі з Юрою мені важливо те, як він взаємодіє з мовою, історичним, соціальним та культурним контекстами. Його роботи працюють дуже візуально, але й також є політичними та концептуальними.
Як ви сказали, мова грає важливу роль. Як ви зараз розумієте зміну цієї мови, як ми переглядаємо ці самі поняття як "свобода", "рівність", "Європа"? Ви вже зазначили, що Юра використовує у роботі різні мови, але чи збігаються значення цих слів?
Думаю, ви як ніхто інший розумієте значення усіх цих слів і якою є вага цих слів. І думаю, що, можливо, у 2022 році Польща так само зрозуміла, що ці значення залежать від безпеки. Але для вас це інакше — ви боретеся за ці слова, адже ви розумієте, що саме можете втратити.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
