"Ластівка" рятує життя військових, а її чоловік захищає Батьківщину зі зброєю в руках. Сергій і Ганна — подружжя нацгвардійців, несуть службу у Слов'янському полку Нацгвардії України. Він минулого року отримав поранення та знову повернувся в стрій. Вона поранених не лише лікує, але й підтримує. Історія родини оборонців — у репортажі.
Ганна та Сергій прогулюються вулицями Слов’янська. Для них, кажуть, такий спільний відпочинок скоріше виключення. Адже обидва зараз боронять Україну. Вона — з Сумщини, він — з Полтавщини. Познайомились чоловік та жінка у Харкові.
"Познайомились ми на Хелловін 31 жовтня. Саме в ніч як раз. У 2015 році. Зі своїми друзями побачив її, її подруг. Так зав'язалось наше спілкування. Обмінялись контактними телефонами", — згадує момент знайомства нацгвардієць Сергій.
З того дня вони вже не розлучались, у жовтні 2018 року — побрались. А в листопаді Сергій потрапив до війська: спершу як строковик, за пів року підписав контракт.
Повномасштабне вторгнення зустрів у Слов’янську, у вересні при звільненні села Діброва був поранений.
"Я отримав осколок прилетів трішки вище ока. І потім саме в будинку саме, коли зайшли в Діброву, там на четвертому поверсі розтяжка була. Акубаротравма (контузія), у мене струс мозку був, закрита черепно-мозкова травма", — розповідає про отримані поранення під час звільнення села Сергій.
"У мене задзвонив телефон і мені кажуть: а можна, будь ласка, інформацію на вашого чоловіка? Я питаю — а що сталось? А вам що не сказали — він поранений. Я як стояла, так серце в п'ятки та пішло. Я поки їхала в машині до Краматорська, плакала в машині, бо я не знала, що з ним. Я розуміла, що не треба опускати руки. Знала, що з ним все буде добре. Але було тяжко", — згадує Ганна.
Після лікування Сергій повернувся в стрій. З травня 2022 року Ганна служить разом з чоловіком. Лікарка за фахом, вона стала військовим медиком на псевдо "Ластівка".
"Я лікар. Я не могла просто сидіти та нічого не робити. Я у 2014 році була причетна до допомоги військовим, я була у військовому шпиталі у Харкові. В реанімації я працювала як волонтер. Я закінчувала коледж. Тяжкого нічого не було для мене. Тяжче було адаптуватися на життя в підвалах. Потрібно було знайти якийсь куточок, де буде стерильно, де я зможу допомагати хлопцям", — розповідає військова медикиня Ганна.
Доводилось працювати цілодобово та під обстрілами, згадує жінка. Найважче було, коли точилися бої навколо Майорська. Та навіть тоді, каже Ганна, їй було спокійніше поруч із чоловіком.
"Я можу відносно порівняти ті ситуації, ті розмови, які у нас були до того, як я приїхала сюди, і після. Я вже більше розуміла. Я менше хвилювалась, тому що я була в курсі всього. В мене чоловік такий, що він більше мене береже, не хоче жалітися", — каже Ганна.
І хоч не завжди є змога проводити час разом, подружжя постійно підтримує одне одного.
"Вона така, знаєте, як стержень такий — запальний. Завжди така бойова. Вона і хлопців підтримує, і мене підтримує", — посміхається Сергій.
"Він мене також підтримує. І дуже добре підтримує. Бо я така буває запальна, буваю плаксива. Що мені потрібна також підтримка. Але його я більше підтримую, бо багато роботи, виїзди, БРки. Як мені не тяжко самій, я завжди його підтримую. І гарним словом, і чимось допоможу, і зберу. Все, що потрібно, аби з ним все було гаразд", — додає Ганна.
Сергію та Ганні ще немає тридцяти. Спільні мрії про власний будинок та дітей поки відклали на час після перемоги.
"Найближчі плани — щоб з нами все було добре. З нашими хлопцями все було добре. І нам буде легше і добре, що ми знатимемо, що з нашим колективом все нормально. Тому що ми тут всі один одному як сім’я", — каже "Ластівка".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
