День пам'яті жертв політичних репресій: що треба знати про пам'ятний день

День пам'яті жертв політичних репресій: що треба знати про пам'ятний день

День пам'яті жертв політичних репресій: що треба знати про пам'ятний день
Биківнянські могили. ОП

Цьогоріч 19 травня в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій. У цей день вшановують людей, які загинули або зазнали тортур і ув'язнення в таборах через політичні переконання, які не мали можливості справедливого суду і були знищені радянською репресивною машиною.

У час великого терору утисків зазнали й українські митці, які ввійшли в історію як представники Розстріляного відродження. Низку письменників, драматургів, художників розстріляли в 1937–1938 роках в урочищі Сандармох та в Биківнянському лісі під Києвом.

Суспільне Культура зібрало, що варто знати про пам'ятний день.

Заснування пам'ятного дня

До 2008 року в Україні не було окремого дня для вшанування жертв політичних репресій. Заснував його президент Віктор Ющенко (указом від 21 травня 2007 року) — до 70-х роковин Великого терору. З того часу день пам'яті відзначають у третю неділю травня. В цей жалобний день щороку на місцях пам'яті трагедій Великого терору вшановують його жертв, а на офіційних установах приспускають прапори.

Також Ющенко доручив провести наукові дослідження політичних репресій, провести наукові конференції, тематичні заходи, видавати книги, а також увести в експлуатацію Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили".

Політика Великого терору

Після завершення політики "коренізації"Політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного статусу їхнім національним мовам. Радянська влада проводила протягом 1920-х та до 1932 року. радянська влада почала політику Великого терору. Диктатор Йосиф Стлін вважав, що репресіями можна досягти покори й приборкати так званих ворогів народу.

Цей термін походить від латинського вислову hostis publicus — його вживали у давньому Римі щодо ворогів республіки, яких знищували. Друге вживання терміна зафіксували під час Якобінського терору у Франції в 1793–1794 роках. СРСР запозичив цей термін та вніс його до конституції, у якій ворогами народу визнавали тих, що вчиняли замах на громадську чи соціалістичну власність.

Але часто справи "ворогів народу" були фальсифіковані. Щоб отримати свідчення, людей викрадали, катували, як метод терору використовували депортації та вбивства.

Офіційним початком Великого терору вважають 5 серпня 1937 року — тоді набула чинності постанова політбюро ЦК ВКП (б) "Про антирадянські елементи". Теоретичне обґрунтування, хто ж такі вороги радянського народу, написав тодішній очільник НКВД Ніколай Єжов і вдосконалив Сталін.

Політбюро ЦК КП(б)У наказало формувати по областях "трійки", які поза судом мали проводити репресії для спрощення процедури засудження. Попри те, що існування "трійок" суперечило радянському законодавству та конституції 1936 року. До них зазвичай належали начальник обласного НКВД, обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б). Терору зазнавали й представники партії та радянських органів безпеки. Арештованих позбавили права на адвокатський захист. Вирок "трійок" не підлягав оскарженню.

УІНП стверджує, що на засуджених чинили психологічний тиск, їх утримували в нелюдських умовах, вибивали зізнання катуваннями:

"В 1937 р. дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими й виправдовувалась прислів'ям «ліс рубають — тріски летять»".

Цей час сформував у населення СРСР тотальну недовіру та страх до сусідів, близьких, колег, друзів, родичів, адже у повсякденне життя ввійшли доноси й обов'язкове таврування "ворогів народу". Наприклад, колеги могли доносити одне на одного, остерігаючись, що на них донесуть першими.

Під час терору ввели плани покарань людей, а також ввели дві категорії вироків. За першою категорією людей засуджували до розстрілу. За другою — до ув'язнення в таборах системи ГУЛАГ.

УІНП навів дані архівів, за якими ліміт вироків першої категорії становив 26 150 людей. Проте в січні 1938 року цей план збільшили до 83 122 людей. Прохання збільшувати ліміти відправляли наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

За інформацією УІНП, у цей час засудили 198 918 людей, з яких дві треті розстріляли, а решту відправили до таборів і в'язниць. Від покарань звільнили тільки 0,3 % ув'язнених.

Місце вчинення Великого терору: Биківня

Найбільш досліджене та впорядковане місце пам'яті — Биківня між Києвом та Броварами. За різними даними, тут поховані від 15 до понад 100 тисяч людей.

Згідно з архівами, органи НКВД Радянської України використовували Биківнянський ліс для таємних поховань протягом 1937–1941 років. Територія площею 4,5–5,3 га була обнесена високим зеленим парканом (2–3 метри) і перебувала під цілодобовою охороною НКВД.

До Биківні звозили тіла вбитих у київських катівнях НКВД: Лук'янівській в'язниці, внутрішній в'язниці НКВД по вулиці Короленка (тепер Володимирська), Київському управлінні НКВД по вулиці Рози Люксембург (тепер будівля Українського інституту національної пам'яті, вулиця Липська, 16), але найбільше — приміщення НКВД по вулиці Інститутській (нині — Жовтневий палац, МЦКМ). Експерти, що досліджували останки жертв, стверджують, що більшість із них загинули від пострілу в потилицю або основу черепа. Тіла людей закопували разом із речами, документами, дрібними грошима, які були при них. Завжди в одязі й неодмінно засипали вапном.

В Биківні поховали письменників Михайля Семенка й Майка Йогансена, поетесу Вероніку Черняхівську, художників Михайла Бойчука та Миколу Касперовича, академіків Федора Козубовського й Петра Супруненка, також репресували митрополита УАПЦ Василя Липківського.

Радянська влада спершу заперечувала причетність до місця поховання і заявляла, що у Биківнянському лісі покояться жертви нацистських окупантів. І тільки 1989 року спеціальна комісія визнала, що в Биківні поховані жертви сталінського режиму.

Інші місця пам'яті Великого терору

Терор відбувався по всій території України: П'ятихатки у Харкові, Рутченкове поле у Донецьку, Суча балка на Луганщині, урочище Триби на Полтавщині, Халявин біля Чернігова. Такі ж братські могили є і у Вінниці, Умані, Житомирі, Бердичеві, Запоріжжі, Одесі та багатьох інших містах.

Окремо згадуємо трагедію в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж'єгорська в Карелії. До 20-річчя Жовтневої революції з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року розстріляли 1111 людей. 287 з них мали стосунок до України чи вважали себе українцями. Зокрема, там вбили таких митців, як Лесь Курбас, Микола Куліш, Марк Вороний, Микола Зеров, Валер'ян Підмогильний та інших.

Офіційно Великий терор завершився за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва, коли 17 листопада 1938-го ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову "Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства". Це означало кінець діяльності "трійок", після чого виконавців Великого терору теж репресували.

Заходи пам'яті

Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили" до Дня пам’яті жертв політичних репресій проведе лекцію "Імена, викреслені з афіш". Подія пройде у приміщенні Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого за адресою вулиця Грушевського Михайла, 1. Її присвячують пам'яті театральних дієвців, яких розстріляли у Києві під час Великого терору. Тему розкриватиме Олена Полідович, керівниця науково-дослідного відділу НІМЗ "Биківнянські могили".

У лекції йтиметься про зміни українського театру 1920–1930-х років, чому радянська влада вирішила взяти під контроль театр, яке було життя репресованих театралів Василя Верховинця, Сергія Каргальського, Януарія Бортника, Степана Шагайди, Олекси Ходимчука, Бориса Дробинського та інших. Також дослідниця пояснить, що допомогло довідатися про ці злочини.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок