Пів року прожив в окупації випускник Луганського військового ліцею "Кадетський корпус" 18-річний Микола. Рідне місто юнака російські війська захопили на початку повномасштабного вторгнення. Батьки ховали сина від окупантів, і лише у вересні йому вдалося вибратися на територію підконтрольну Україні, дістатись Києва і поновити навчання.
Як пережив окупацію, як зміг пройти блокпости і відновити навчання — Суспільне розповідає історію юнака. Він погоджується на інтерв’ю на умовах анонімності з міркувань безпеки: в окупації ще залишилися рідні та близькі.
У 2014 році, коли почалась війна, Миколі було дев’ять років. Його рідну Луганщину розділила лінія зіткнення, та доля окупованих територій його місто не спіткала. Сепаратисти намагались захопити населений пункт, але в них нічого не вийшло. Місцеві чоловіки взяли мисливські рушниці, чергували на блокпостах, перекривали шляхи до домівок. Бойовики пішли геть.
Микола пригадує, саме тоді у 2014-му оголосив батькам: хоче стати військовим.
"У 2021 році я вступив до Луганського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою "Кадетський корпус" у місті Кремінна. Я відчував себе щасливим, бо моя мрія — зв’язати своє майбутнє зі службою у лавах Збройних сил України — почала здійснюватись", — розповідає він.
Учбовий заклад, який переїхав з окупованого Луганська до Кремінної, після відновлення мав нове обладнання, сучасні спортивні споруди, комфортний гуртожиток.
"Головне ж — дуже потужний колектив вчителів та офіцерів. Я з гордістю розповідав про своє навчання родичам, друзям, з якими раніше навчався в школі", — каже юнак.
Коли 24 лютого 2022 почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, всіх ліцеїстів родичі забрали додому. За кілька днів Микола та його батьки опинилися в окупації.
"Я знаходився в "неволі" приблизно пів року. Про такі події складно говорити. Це був просто жах: батькам доводилось мене ховати у підвалі. Прихильники "руського миру" жили і на нашій вулиці. Приходили до нас, питали в батьків, де я. Мати щось вигадувала: то до тітки поїхав, то за стареньким дідусем в селі наглядаю", — пригадує Микола.
За ці пів року з розповідей батьків, він дізнався, що "визволителі" "віджимали" домівки, авто, грабували оселі, знущались з людей.
Хлопець хотів повернутися на навчання, але не мав інформації про ліцей — в окупованих населених пунктах Луганщини був поганий доступ до інтернету, не працював український мобільний зв'язок. Через знайомих ліцеїсту вдалося дізнатися, що навчальний заклад тепер знаходиться на Київщині в місті Березань.
Вибратися з окупованої території Миколі вдалося тільки у вересні. Розповідає, з товаришем дісталися російського кордону, потім Європи, і далі — до Києва.
"З нами був мій дідусь — людина поважного віку, має інвалідність. На блокпостах ми казали, що супроводжуємо на лікування старенького, бо сам він не може пересуватися. Пояснювали окупантам, що російські паспорти ще не встигли отримати, бо в паспортному столі дуже велика черга. Нам пощастило, шлях був складний, але всі труднощі подолали. Дідусь тепер живе з моєю старшою сестрою в столиці, а я й мій товариш завершуємо навчання в Луганському військовому ліцеї. Наш випуск 2023 року – вже 26. Мені нещодавно виповнилося 18, я обов’язково продовжу здобувати військову вищу освіту, обрав спеціальність — військовий розвідник. Але вже сьогодні, в тяжкий для українців час, я готовий захищати нашу Батьківщину", — каже юнак.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
