"Життя не зупинилося, але це життя в постійному страху". Мешканці Маріуполя — про будні в окупації

"Життя не зупинилося, але це життя в постійному страху". Мешканці Маріуполя — про будні в окупації

Маріуполь забудова проєкт Щоденники окупації
На місці знищених історичних будівель в Маріуполі зводять бетонні коробки. Деякі будинки в місті відновлюють тільки зовні — для картинки. Illustration by Inga Levi

Оборона Маріуполя тривала з 24 лютого по 20 травня 2022 року — 86 днів, 82 з яких у повному оточенні. Тисячі маріупольців загинули — від голоду, виснаження, нестачі ліків, від російських обстрілів, під руїнами будинків, шкіл, лікарень. Росіяни скерували авіабомби, зокрема, на пологовий та Драмтеатр, де переховувалися сотні мирних мешканців. Як кажуть самі маріупольці, вони побували у справжньому пеклі.

Два роки Маріуполь живе в окупації. Росіяни намагаються швидкими темпами зробити його російським — і за виглядом, і за атмосферою. На місці знищених історичних будівель зводять бетонні коробки. У лікарні та школи завезли російських працівників. Відбудоване житло продають росіянам. У місті всі живуть за російськими паспортами та рублями. Водночас люди там досі зникають або ж їх затримують та судять за сфальсифікованими справами. Ті, хто хоче покинути місто, мають пройти фільтрацію.

Знайти хоч когось, хто досі залишається у Маріуполі й міг би розповісти про щоденне життя, складно — люди бояться. Як говорить одна з героїнь цього тексту: "Місто інфіковане страхом". Розповідати про життя в окупованому Маріуполі не хочуть і ті, хто нещодавно його покинув.

Але нам вдалося поговорити з декількома маріупольцями, які досі у місті або нещодавно виїхали з нього. Вони розповіли про те, як влаштоване життя в окупації.

Атмосфера: страх, тривога і надія

Перший рік в окупації Катерина (ім’я змінено з міркувань безпеки) намагалася зайвий раз не виходити з дому, а якщо виходила — лише в межах мікрорайону: у магазин, у поліклініку, в аптеку. "Як виїжджаєш у центр, на тебе одразу навалюється пригніченість. Усе тут чуже та неживе, — говорить вона. — Життя у Маріуполі не зупинилося, але це життя в постійному страху".

Катерина залишається у Маріуполі за сімейними обставинами. Вона погодилася на розмову, бо каже, інакше ніхто не знатиме, що відбувається в місті, а це веде до узагальнень та хейту щодо тих, хто залишився. Крім того, російська пропаганда швидко заповнює інформаційний вакуум. Тому Катерина обирає говорити: "Страшно? Звісно. Але я дуже обережна".

Інна (ім’я змінено) вже виїхала з Маріуполя. В місті залишилася її тітка, але провідати її вона не може — чоловік Інни служить в українській армії, а отже, каже, є всі шанси, що при вʼїзді її затримають російські спецслужби (про те, як українці заїжджають на окуповані території з українським паспортом — читайте у нашому матеріалі). Інна описує атмосферу у місті як "задушливу та гнітючу".

В Маріуполі лишився її найкращий друг. Він доглядає старших родичів. "Він мені, звісно, не все розповідає. Є речі, які в Маріуполі не можна озвучувати навіть у телефонній розмові, — пояснює Інна. — У чоловіків там часто перевіряють документи й мобільні телефони. Якби мій друг поспілкувався з кимось з українських журналістів, окупанти швидко б це пробили. Уявляєте, як там зараз жити?".

Жінка розповідає, росіяни особливо перевіряють молодь, бо "вона хоче жити краще і говорить про це у соцмережах". Серед старших людей, каже, переважає позиція: "аби не було війни, аби було що їсти". "У мене тітка така: і не за Росію наче, але і не за Україну, а скоріше — за комфортне життя у своєму домі", — говорить Інна.

Маріуполь забудова проєкт Щоденники окупації
"Життя у Маріуполі не зупинилося, але це життя в постійному страху". Illustration by Inga Levi

"Робота є — фізична і важка"

"На початку окупації у Маріуполі залишалося мало мешканців. Навіть птахів не було. Тільки бродячі собаки тягали вулицями людські кінцівки. Люди почали багато пити, просто, щоб не з’їхати з глузду, — згадує Анна Мурликіна, редакторка маріупольського порталу 0629.com.ua. Вона виїхала з міста у лютому 2024-го. — А потім до Маріуполя почали з’їжджатися люди з Росії, розгорнули бурхливу діяльність з будівництва".

Торік міський голова Маріуполя Вадим Бойченко розповідав, що під час блокади росіяни зруйнували 50% багатоповерхівок (934 будівлі), та пошкодили понад 38 тисяч приватних будинків. Наразі вони намагаються відбудовувати місто — вже знесли 465 будинків, в яких було близько 33,5 тисяч квартир, натомість побудували близько 4600 квартир. Металургійний комбінат імені Ілліча, на якому трималася частина оборонців Маріуполя, частково відновив роботу. "Азовсталь" — розбирають на металобрухт.

На будівництва приїжджають і росіяни, і мігранти з країн Азії. Зарплати майже вдвічі вищі, ніж загалом по РФ. Вони будують начебто для маріупольців, що втратили житло, проте не все так просто. Валентина (ім’я змінено в цілях безпеки) не покинула міста. Жінка вже на пенсії. Розповідає, мала дві квартири — одну в будинку з видом на море, іншу — в історичній будівлі. Ця, остання, належала її доньці, що виїхала у перші дні повномасштабного вторгнення. Обидва будинки постраждали від російських обстрілів. Будинок з видом на море окупанти знесли. "Надії, що його відбудують і мені дадуть там квартиру, немає. Зараз у Маріуполі квартири віддають росіянам, які приїжджають працювати, або продають. Можна ще взяти іпотеку на квартиру, яку ти мав, потім її зруйнували й зараз знову побудували. Це нонсенс!", — обурюється жінка.

Будинок, в якому була інша квартира Валентини, відновили. Але щоб зберегти це житло, її донька мала б приїхати у Маріуполь, взяти російський паспорт і підтвердити право власності. Зробити це треба до 2026 року, такий термін вказаний у російському "наказі". Весь цей час власник житла має сплачувати комунальні платежі, інакше квартиру визнають безхозною.

Оформити довіреність на квартиру, щоб її не втратити, не вийде. Інна розповідає, як намагалася зробити довіреність на тітку, що лишилася в Маріуполі: "Нотаріуси зробили в Україні генеральну довіреність. Потім вона через країни Європи потрапила до Росії, її переклали російською і завірили у місцевого нотаріуса. Але у Маріуполі тітці сказали, що тільки я і тільки з паспортом РФ можу підтвердити право власності".

будівельники у Маріуполі відбудова проєкт Щоденники окупації
"На початку окупації у Маріуполі залишалося мало мешканців. А потім почали з’їжджатися люди з Росії, розгорнули бурхливу діяльність з будівництва". Illustration by Inga Levi

Деякі будинки в місті відновлюють тільки зовні — для картинки. Російські пропагандистські канали знімають про них сюжети, де рієлтори показують понівечені квартири, "але в гарних будинках і в гарному місці". "Маріуполь для росіян — це бізнес-проєкт. Ніхто не думає ні про людей, ні про історію міста", — говорить Інна.

Вакансій, не пов’язаних з будівництвом, в Маріуполі в рази менше. На них, особливо, у сфері послуг, беруть переважно жінок. Чоловіків влаштовують неохоче — у місті мало хто вірить у відстрочку від мобілізації. Катерина розповідає, її подруга з чоловіком відкрили невеличку крамницю, але не реєстрували її в російських державних сервісах: "Щоб не світити дані про чоловіка, бо почнуть приходити повістки".

Сама Катерина не працює — "щоб не комунікувати з росіянами". Вона продала одну зі своїх квартир і живе з цих грошей. Згадує, як на початку окупації зі знайомим їздила у села за продуктами, щоб продавати їх на базарі в Маріуполі: "Потім нас зупинили "деенерівці". Чоловіка того били сильно. Повезли у комендатуру. Чоловікові сказали, що кинуть у підвал і заберуть машину. Я питала, за що? А вони: за несплату податків. Які податки? У місті ні електрики, ні води, ні їжі!".

За два роки у місті відновили й електрику, і водопостачання, але все працює з перебоями. "Вода поганої якості — зі Старокримського водосховища. Комунікації зруйновані, тому її часто вимикають. Зі світлом та ж історія. Резервні лінії кинули з сусідніх населених пунктів, але потужностей не вистачає, постійно трапляються аварії", — говорить Анна Мурликіна.

продаж квартир у Маріуполі проєкт Щоденники окупації
"У Маріуполі квартири віддають росіянам, які приїжджають працювати, або продають. Можна ще взяти іпотеку на квартиру, яку ти мав, потім її зруйнували й зараз знову побудували". Ілюстрація Інги Леві

"Усе є, але російське і дороге"

Один із маріупольських волонтерів, який займається евакуацією людей за кордон, розповідає, що у місті добре живуть "будівельники, міняли та перевізники". У Маріуполі всі фінансові операції у рублях, але можна перераховувати родичам гривні на українські картки. “Міняли” їх зрештою міняють на рублі.

"Спочатку ми їздили за продуктами у Ростов. У Росії ціни нижчі, ніж у нас, та й вибір був кращим, — розповідає Валентина. — Зараз у місті все є — російське, або з Білорусі, але дороге. Іноді ще можна натрапити на українську соняшникову олію чи якісь консерви, але, думаю, це ще зі старих запасів".

На тематичних форумах маріупольці публікують фотографії цін на продукти — в середньому вони у півтора-два рази вищі за російські. Наприклад, сирокопчені ковбаси коштують від 1050 рублів (близько 315 гривень) за кілограм, тоді як у Ростові — 722 рублі (216 гривень), яйця у Маріуполі — 180 рублів за десяток (78 гривень), а у Ростові — 113 за 12 штук (34 гривні).

Катерина теж говорить про високі ціни: "Я їздила в Таганрог. Там ціни нижчі, але атмосфера совдепівська. І усюди реклама поминальних обідів і ритуальних послуг — усе вони розуміють".

У Маріуполь також можна передавати обмежений список речей з підконтрольних Україні територій. Йдеться, переважно, про якісь пам’ятні дрібниці — дитячі малюнки (без українських кольорів, символіки та написів українською), фотоальбоми, подарунки, одяг. Ці посилки везуть перевізники через Європу.

Медицина: брак медзакладів і лікарів

Росіяни пошкодили або знищили в Маріуполі 64 будівель закладів охорони здоровʼя. У вересні 2023-го Маріупольська міська рада заявила, що окупанти закрили всі дитячі відділення: тепер дітей при гострих станах треба везти в Донецьк.

Валентина розповідає, що в місті не вистачає лікарів, особливо з вузькою спеціалізацією. У медзакладах — черги. Щоб отримати консультацію у поліклініці, треба приходити ледь не о п’ятій ранку (коли завершується комендантська година). "Багато лікарів виїхали, дехто загинув, на їхнє місце приїжджають російські медики, але їх все одно мало", — говорить жінка.

Щоб отримати медичну допомогу і безкоштовні ліки, такі, як інсулін, треба мати російський паспорт. Ці ліки для уразливих груп є, російські. "Я маю діабет і отримую їх безкоштовно", — говорить Валентина.

черга в поліклініку у Маріуполі медицина у Маріуполі проєкт Щоденники окупації
"Багато лікарів виїхали, дехто загинув, на їхнє місце приїжджають російські медики, але їх все одно мало". Illustration by Inga Levi

Освіта: порожні школи й російські наративи

За даними Human Rights Watch, під час облоги міста росіяни пошкодили будівлі 86 з 89 навчальних закладів, зокрема, всіх 15 міських вишів. "Росіяни будують садочки та школи, але більшість закладів стоять напівпорожні, бо не вистачає учнів, — говорить Катерина. — Є проблема і з вчителями, їх завозять з Росії".

Школи у Маріуполі перейшли на російську мову і навчальну програму та п’ятибальну систему оцінювання. Росія друкує методички для них — настанови про "патріотичне" виховання та російські історичні наративи: князі Київської Русі були "діячами Росії", РФ бореться з "українськими нацистами", Україна — "проєкт іноземних спецслужб".

У школах створюють піонерські організації та музеї, які мають "правильно розповідати історію Росії та Донецького краю". Катерина згадує 9 травня — у той день, каже, в маріупольських школах проходили костюмовані виступи дітей в одязі радянських солдатів із георгіївськими стрічками.

Є поодинокі випадки, коли маріупольські діти ще вчаться онлайн в українських школах. Але це ризиковано, говорять наші героїні. Одна з них зазначає, що залишатися в окупації з дітьми — злочин, бо "за кілька років це вже будуть російські діти".

"Масової мобілізації немає, але маріупольців забирають у російську армію"

"У 2023-му і на початку 2024-го у Маріуполі не було масової мобілізації, як це було восени 2022-го, — розповідає Анна Мурликіна — Але окремі випадки були. Чоловіки, які отримували російські паспорти, мали ставати на військовий облік. Декого вже відправили воювати. Знаю, що забирали студентів, людей на підприємствах, яким 30 і більше років. Але не масово".

Цієї весни у центрі Маріуполя з’явилися намети "Армии России". В них маріупольців заохочують приєднуватися до російських збройних сил. Але, кажуть місцеві, особливо ніхто в ці намети не заходить. Також, український Центр національного спротиву повідомив, що на окупованих територіях півдня та сходу України росіяни почали змушувати ставати на військовий облік дітей: "Згідно з планом "військкоматів", з березня 2024 року 17-річні підлітки мають стати на військовий облік росіян".

За даними Маріупольської міськради, найближчим часом в місті мають мобілізувати щонайменше тисячу людей. Під "призов" підлягають чоловіки 1994-2006 років народження.

будівництво у Маріуполі квартири житло проєкт Щоденники окупації
"Росіяни будують садочки та школи, але більшість закладів стоять напівпорожні, бо не вистачає учнів". Illustration by Inga Levi

"Люди повертаються у місто"

До повномасштабного вторгнення у Маріуполі жило 500 тисяч мешканців, зараз — за різними даними — їх 100 тисяч, включно з росіянами та трудовими мігрантами з інших країн. Частина маріупольців виїхала. Також, ще в перші місяці облоги, окупанти примусово вивезли з Маріуполя на окуповану територію Донеччини або у РФ кілька десятків тисяч людей. Тоді українській владі вдалось верифікувати 33 тисячі з них.

За даними міської влади, у Маріуполі загинули понад 20 тисяч людей. Верифікували щонайменше 147 вбитих дітей. Проте точну кількість загиблих неможливо підрахувати. Люди поховані під зруйнованими будинками, когось ховали на околицях міста у братських могилах, когось — закопували просто у дворах.

Загалом немає даних про 150 тисяч маріупольців, говорить Анна Мурликіна. Велика кількість містян і досі вважається безвісти зниклими. "Універмаг у центрі міста, де у підвалі загинули люди, росіяни ще не демонтували, — розповідає журналістка. — Не виключаю, там і досі лежать тіла загиблих. Люди там переховувалися від обстрілів. У 2022-му і частково у 2023-му біля універмагу неможливо було перебувати — був нестерпний трупний сморід". Ексгумація не проводилася і в Драмтеатрі, на який 16 березня 2022 року росіяни скинули дві авіабомби. За різними даними, там загинуло від 300 до 600 людей. Зараз окупанти зводять новий театр на руїнах старого.

"Склад населення в місті змінився, думаю, наполовину. Хоча, можливо, місцевих зараз навіть менше, ніж приїжджих, — говорить Мурликіна. — У перший рік окупації здавалося, залишилися лише пенсіонери. Але зараз люди повертаються. І молоді стало більше. Люди не витримують, зокрема, фінансово життя поза межами міста".

братські могили масові поховання загиблі у Маріуполі пошук загиблих проєкт Щоденники окупації
У Маріуполі загинули понад 20 тисяч людей. Точну кількість встановити неможливо. Люди поховані під зруйнованими будинками, когось ховали на околицях міста у братських могилах, когось — закопували просто у дворах. Illustration by Inga Levi

"Людей затримують, але про це не можна говорити"

24-річна Ірина Навальна виїхала з Маріуполя у травні 2022-го. Але вже у вересні повернулася провідати бабусю. Приїхати у Маріуполь дівчина наважилася після того, як кілька її подруг змогли з’їздити й повернутися з міста. Дівчина провела місяць у Маріуполі, а коли мала вертатися — зникла. 27 вересня 2022-го її зупинили на перевірку документів і не відпустили. Увечері того дня на російському телебаченні показали сюжет, що у Маріуполі затримали жінку, яка начебто готувала теракт на виборчій дільниці — у місті тоді проходив псевдореферендум, щодо приєднання Донецької області до РФ.

"Ми місяць не знали, що з нею, — розповідає Олександра Столяр, мама Ірини. — Її тримали в Донецькому СІЗО, били. Коли обміняли одну з наших дівчат з "Азову", вона розповіла, що сиділа разом з Ірою, розповіла про жахливі умови, побиття".

Ірину Навальну зараз "судять" у Ростові, їй загрожує до 20 років ув’язнення. "Думаю, тут зіграли три фактори: те, що вітчим Іри служить в "Азові", а зараз перебуває у полоні. Те, що Іра працювала у колцентрі маріупольської поліції. І третє — її прізвище. Коли вона проходила фільтрацію, їй приставили до голови пістолет і знущалися, мовляв, хто хоче побачити доньку Навального?", — розповідає Олександра.

Журналістка і документаторка Медійної ініціативи за права людини Лідія Тараш каже: "Раніше люди повідомляли про тих, хто зникає. Зараз із цим важче. Росіяни не пишуть прізвища затриманих, у соцмережах люди теж не пишуть, кого саме затримали. У нашому списку по окупованій Донеччині верифікованих випадків затримання людей — понад 200, але їх більше".

"У Маріуполі зараз такий страх, що люди не довіряють сусідам. Ніхто не знає, хто може бути донощиком. Ніхто не розмовляє в черзі. Уявляєте? Про арешти є повідомлення лише від окупаційних силових структур", — пояснює Мурликіна.

"Маріуполь — це територія беззаконня"

Маріупольці говорять, людям не в окупації складно уявити повну картину життя там. Анна Мурликіна називає місто "зоною беззаконня" та пояснює: щобільше росіяни будують у Маріуполі, тим більше місцевих розуміє: звільнення буде нескоро: "Коли бачать це гігантське Нахімовське училище, побудоване в парку, думають: "Не може Росія вкладати такі величезні гроші, щоб потім звідси піти". Вони втрачають надію на повернення міста Україні. І все більше співпрацюють з окупантами. Навіть ті, хто не хотів цього робити. Але більшість — індиферентні, їм байдуже, під якими прапорами жити".

"Більшість розуміє, що сталося, хто це все зробив. Навіть будівельники, які приїхали з РФ, у розмові зі мною зауважують, що це було захоплення Росією території України. Просто люди інфіковані страхом, тому не висловлюють думок чи сумнівів", — говорить Катерина.

На початок