Володимир Вакуленко загорне списані аркуші у целофан і закопає їх під вишнею біля хати. Тоді ж він скаже батькові: "Як тільки наші прийдуть, віддай їм". Це станеться навесні 2022 року, коли рідне село письменника займуть російські війська і почнуться довгі дні окупації. Пізніше його щоденник таки відкопають.
Дитячий письменник Володимир Вакуленко народився і мешкав у селі Капитолівка, поблизу Ізюма. Невдовзі після того, як Харківщину окупували, чоловіка викрали. Наприкінці березня п’ятеро військових російської армії забрали його з дому просто у тому, у чому він був — старій кофтині, джинсах і капцях. Більше рідні його не бачили.
У вересні українські війська звільнили Ізюмський район. Тоді ж батько письменника виконав прохання сина і відкопав згорток, що заховав у садку. У березневому щоденнику Володимир Вакуленко виклав хроніку бомбардування рідного краю, а також описав потворність окупаційного режиму. Чоловік сподівався, що одного дня його записи побачить світ. Його воля здійсниться. Проте що сталося із самим письменником?
Журналісти редакції розслідувань Суспільного провели розшуки Володимира Вакуленка. Обставини зникнення українського дитячого письменника, а також уривки його щоденника з окупації — у документальному фільмі "Записи під вишнею".
Як викрали Володимира Вакуленка
"24 березня приїхали і забрали Володю. Прямо з садка. Роздягненого, в одних капцях, у светрі. Він там готував на тагані їсти, і його забрали. З тих пір ми його ні разу не бачили", — розповідає мама письменника Олена Ігнатенко.
Володимир Вакуленко у Капитолівці жив з батьком та сином — 14-річним Віталієм. У дитини діагностували аутизм. Так сталося, що Володимир сам виховував сина. Перший раз, коли по письменника прийшли окупанти, його забрали з дитиною.
"Прийшли, кажуть: "Що ж ти націоналиста виховав?". "Чого націоналіста? Хто вам сказав?". "Нам сказали". Усе. А потім уже й не запитували", — каже батько письменника, якого теж звати Володимир. Вакуленко-старший пригадує, що до його оселі увірвалося п’ятеро людей. Найкраще він запам’ятав військового із позивним "Бєс": "Рудий, малий, із бородою. Пістолет отакий завбільшки".
Зрештою, і дитину, і чоловіка повернули додому. А через день прийшли знову і остаточно забрали письменника.
Дитячий письменник і громадянин України
"Він почав писати саме для діток, уже коли у нього був Віталик. От, можливо, він відчув, шо такі дітки потребують цього", — каже мама письменника.
У своєму щоденнику, уривки якого Суспільне публікує з дозволу рідних, Володимир Вакуленко багато писав, що ніколи не думав, що його рідне село стане "епіцентром окупації". Чоловік розумів загрози, які очікують на нього через проукраїнську позицію. Та найбільше його турбувала доля Віталика.
"Поруч зі мною дитина, до всього — з особливим сприйняттям усього, що навколо, яка ще в перших числах березня взагалі припинила будь-яке спілкування із зовнішнім світом. Врешті, я й так розумів, що всі оці вибухи, "гради", бомбардування і нові команди на кшталт "… лягай" торкнуться і його аутичної психіки. Хоча те, що в дитини не лише аутизм, цілком усвідомлювалося мною, але ж заплановане обстеження влітку тепер стовідсотково доведеться відхилити на довгий час. Харків розбомблений, і його реабілітація буде сунути роками", — йдеться в одному з записів за березень 2022 року.
Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну письменник почав волонтерити для військових.
"П’ятого березня він ще ходив на блокпости ЗСУ. Носив цигарки, ліки. А сьомого нас окупували, — розповідає Вакуленко-старший. — У нього з Майдана прапори позалишалися: "Правого сектора", європейський, ізюмський, грузинський. Я його змусив зняти".
Володимир Вакуленко — учасник Революції Гідності. На Майдані, зі слів Олени Ігнатенко, його сильно поранили. Чоловік отримав травму голови і деякий час провів у лікарні: "Він був на Майдані, коли хлопців повбивали. Він дуже-дуже… настільки боляче це переніс. Він і плакав, і… Я це все пам’ятаю. Він телефонував мені і кричав, що "візьму зброю".
Пошуки письменника
Мама письменника припускає, що, судячи з розпізнавальних знаків і говірки, люди, які викрали Володимира, були з незаконного утворення "ЛНР":
"Знали, де вони проживають, чиї будинки займають. І я побігла туди. Вийшли до мене. Один з них був саме з тієї команди, яка забирала, з тих п’яти чоловіків. І я до нього зразу: "Нащо він вам? Що він вам? Ну, українець, так ми всі — українці!". У нього була дуже така патріотична позиція, у сина мого. Тверда і незламна".
Жінці тоді пообіцяли відпустити Володимира щонайпізніше наступного дня. "Ідіть піклуйтеся про Віталика. Ми ж — не нацисти", — цитує Олена Ігнатенко слова окупантів.
Утім, сина не повернули ні наступного дня, ні пізніше. Мама письменника обійшла комендатури як в Капитолівці, так і в самому Ізюмі. Однак ніде новин про сина не було.
Тим часом стало відомо, що в селі зникло ще троє чоловіків. Односельчан знайшли мертвими, їхні тіла були понівечені. Батько письменника пригадує, що після того, як виявили тіла, його викликали на впізнання у морг: "Його не було там. Трьох наших хлопців знайшли у лісі. Накрили гілляччям, хотіли підпалити, а воно не… Обгорілі трупи. Ну, як там можна було глянути? Відкрили ці мішки — там хробаки лазять".
Могила номер 319
Усередині вересня, одразу після того, як ЗСУ деокупували Ізюмський район, у місті виявили масове поховання. Там знайшли і ексгумували 451 людину.
Місцева ритуальна служба, що хоронила тіла, вела журнал із даними про небіжчиків. У ньому правоохоронці виявили прізвище письменника. А також — дані про дату його народження і місце проживання. Відповідно до записів ритуальної служби, людину захоронили в могилі під номером 319. У документі, крім того, було вказано, коли поховали тіло — 12 травня. Проте дати смерті не було.
Водночас до мами письменника надходила інформація, що її сина вивезли з України: "У травні, а можливо, навіть у червні я випадково почула від людей розмову про Вакуленка. І чую таку фразу: "Та Вакуленка вивезли у Росію, його будуть судити". Це знову дало мені надію, що він живий. А судячи з останніх подій, що розкопки й запис у книзі… Це вже я дізналася днями, коли з’явився зв’язок… Маємо надію, що якась плутанина".
Із виявленням цієї знахідки постала потреба здачі зразків ДНК. Батько Володимира Вакуленка вирушив у Харків до слідчої, аби надати біологічні зразки. Тоді ж у поліції йому повідомили, що під 319 номером не його син, а тіло невідомої жінки. Та зразки ДНК усе ж відібрали. На результати дослідження попросили очікувати впродовж декількох місяців.
Проте попри обнадійливі новини для сім’ї письменника, журналісти Суспільного відшукали докази, які підтверджували версію зникнення Володимира Вакуленка.
Прострілений військовий квиток
"Ось фотографія. Він там був", — повідомила розслідувачам співробітниця ритуальної служби, яка вела облік загиблих в окупації людей. Тамара Кравченко показала журналістам фото тіла з могили номер 319, яке зробили до поховання. За зовнішніми ознаками його вже складно було ідентифікувати, але декілька моментів вказували на те, що на світлині — зниклий письменник. А саме: документи, з якими його викрали з дому, і характерне патріотичне татуювання на руці, що збереглося попри змінений стан тіла.
Інший співробітник ритуальної компанії — Віталій Боровий, команда якого опікувалась похованням тіл, — розповів, що це тіло їм привезли на кладовище. І ймовірно, його виявила так звана група волонтерів із пошуку "двохсотих". "Це ж була бригада. Їх там було п'ять чи шість людей, які їздили містом — викопували людей. Привозили до нас на кладовище, а ми там уже фіксували і хоронили", — розповів він Суспільному.
Журналісти відшукали ключового свідка — того, хто міг дати відповідь на питання, де саме знайшли тіло із документами Володимира Вакуленка. Чоловіка звати Сергій Салтовський. Поглянувши на фото, після деяких вагань він в деталях відтворив обставини виявлення небіжчика.
Чоловік провів знімальну групу до місця, де знайшов тіло — на узбіччі дороги на шляху з Ізюма до Капитолівки. "Він лежав на животі. Коли ми його перевернули, обличчя вже було розкладене. Ми перевернули його. Потім помацали — є документи. Дістали їх", — згадав він.
Сергій Салтовський каже, що зміг згадати все в подробицях, оскільки йому запам’ятався прострілений військовий квиток, у який було вкладено решту документів Вакуленка. На них теж був слід від кулі: "Портмоне прострілене разом з військовим квитком. Паспорт, портмоне прострілені. А потім уже на кладовищі, коли задерли йому светр — чи футболку, я вже не пам’ятаю — на животі дві дірки були. Одна — у грудях. І на животі".
Офіційне слідство
Протягом власного розслідування журналісти редакції розслідувань Суспільного неодноразово контактували із правоохоронними органами. Зокрема, повідомили поліції про те, що знайшли фото із документами письменника. Тому вони провели повторний огляд тіла, ексгумованого з могили №319.
"Рештки тіл, які ми ексгумували, у дуже поганому стані. Більшість з них неможливо навіть зібрати докупи. Тобто та інформація, що то була жінка, ймовірно, через те, що в нього могло бути довге волосся або ще якісь ознаки, які могли свідчити, що це — труп жінки. Але коли ми провели детальний огляд в морзі, разом із експертами, то так, ми встановили, що це — саме чоловік. А за співпадінням ДНК-профілю ми вже підтвердили, що це — Володимир Вакуленко", — пояснив журналістам Сергій Болвінов, заступник начальника поліції Харківської області.
Звістка про ДНК-екпертизу прирекла надії сім’ї, які не полишали її понад пів року — знайти письменника живим. "Якщо я житиму, то тільки цією мрією і надією: що вбивці мого сина будуть покарані", — говорить Олена Ігнатенко. Жінка, попри літній вік, тепер самотужки дає раду Віталію — особливому синові Володимира. Дитина майже себе самостійно не обслуговує, тож за ним потрібен нагляд.
У тілі Володимира Вакуленка судмедексперти вилучили дві кулі 9-міліметрового калібру, що, ймовірно, можуть бути кулями від пістолета Макарова, розповів Сергій Болвінов. Зі слів поліцейського, серед тих, хто викрав письменника, схоже, був один із офіцерів: "Чи він вбив, чи хтось інший, це буде встановлено слідством".
Нині ж слідство зосередилося на пошуку людини із позивним "Бєс", який був у групі людей, що забрали дитячого письменника. Це саме та людина, яку детально запам’ятав батько Вакуленка — низького росту із рудою бородою, при собі мав пістолет.
У щоденнику, який Володимир Вакуленко вів в окупації, написано, що він передбачав повномасштабну війну.
"24 лютого. Певно, найчорніший день в історії України. Вони прийшли на чужу землю будувати російське гетто, та чи питали вони в нас, чи ми хочемо їхнього гетто. Хто вони такі, щоб вирішувати за нас. До повномасштабної війни цінував кожен день і тішився тому, що прожив його мирно. Я бачив війну до цього всього і бачив її наслідки. Спочатку Росія знищує житлові квартали разом з людьми, а потім прикидається доброю", — йдеться у березневих нотатках дитячого письменника на аркушах згортку, закопаного під вишнею.
Читайте також
- "Він передчував війну": розмова з ексдружиною вбитого дитячого письменника Вакуленка
- Як окупанти викрали письменника Володимира Вакуленка: свідчення вітчима
- Що таке геноцид і чи вчиняє його Росія в сучасній Україні? Говоримо з істориком Ярославом Грицаком
- За Херсон до останнього. Історія подвигу та загибелі оборонців Бузкового парку
