Ієн Гарнер називає себе "перекладачем російської культури та воєнної пропаганди". Він досліджує історію появи пропагандистських наративів у Росії та пояснює причини їхньої популярності. У грудні вийде дебютна книга Гарнера "Stalingrad Lives: Stories of Combat & Survival" про те, як битва за Сталінград 1942-го стала частиною героїчного епосу для СРСР та згодом Росії. А наступного року — праця про те, як і чому набувають популярності неофашистські рухи серед російської молоді.
Ми поговорили з Гарнером про те, як діють механізми російської пропаганди на різні аудиторії, чому одночасно вживаються наративи про СРСР та царя, чи складно відновитися травмованим пропагандою та як вона єднає людей під час війни.
Як би ви визначили специфіку російської пропаганди в умовах війни?
Підхід тут такий, яким він був завжди: бомбардувати різноманітними, часто суперечливими історіями, щоб врешті побачити, що відгукнеться російській аудиторії. "Вкинути" багато наративів, з’ясувати, що з них працює, що приваблює суспільство, що є ефективним. Тоді на базі цього формується наратив, довкола якого "зациклюються" пропагандистські мережі всередині РФ.
Можна подивитися на суперечності цієї пропаганди, невдачі, і вважати, що вона не працює. Але насправді минуло дев’ять місяців війни, у Росії справи йдуть не дуже добре, і все ж, російська громадськість залишається досить спокійною. Схвалення війни залишається відносно статичним. Тож принаймні можна сказати, що Путін здобув пропагандистську перемогу.
Мені як досліднику цікаво, що російська держава упродовж останніх років не вигадала розумних, блискучих, нових стратегій. Просто імперіалістичний та колонізаторський підхід — поширення наративів про те, що Україна історично належить Росії. А також повторення класичної тоталітарної та авторитарної пропаганди, яку ми бачили в 1920-х і 1930-х роках, коли вона змальовувала українців як менш вартісних людей, малоросів, шкідників, які не є людьми. Це безглуздя. Але коли у вас є мережа пропагандистських джерел, все, що вам потрібно робити — проштовхувати ці історії знову і знову.
Ви можете змусити людей повірити в брехню або принаймні створити у них відчуття того, що диму без вогню не буває. Нерідко, навіть російські ліберали кажуть: "Але ж в Україні все ж чимало "правих", хоча це й неправда. Або: "НАТО все одно якесь страшне, чи не так?".
Чи можемо ми у випадку Росії поставити знак дорівнює між пропагандою та інформаційною й психологічною зброєю?
Все, що побудовано як наратив, щоб цілеспрямовано переконати людей у чомусь, може бути визначено як пропаганда. Вона не обов’язково має бути чимось поганим — ви можете використовувати пропаганду і для благих цілей. Приміром, деякі українські ЗМІ чи аккаунти у Twitter поширюють меми про Росію — це пропаганда. Але це те, що можна назвати "білою пропагандою". Вона має добру мету. І вона не обов’язково брехня.
А є російська пропаганда, яку назвемо "чорною пропагандою". Вона спрямована на дезінформацію. Крім того, є ще операції впливу. Це тип пропаганди, який не поширюється державними ЗМІ, не виглядає як новини. Це може бути, наприклад, фейкова група у Facebook або фальшивий обліковий запис у Twitter, який створений наче від імені якоїсь людини із Заходу, яка буцімто "просто ставить питання про війну".
Читайте також: "Нацисти прагнули "великої Німеччини". Кремль — створення "великої Росії" коштом України — юрист Предраг Дойчинович
Пропаганда може єднати людей під час війни?
У воєнний час ви й повинні об’єднати людей. Українська сторона робила це надзвичайно ефективно. В певному сенсі Україні пощастило, що Зеленський виявився людиною, що опинилася у правильному місці в правильний час. Чого ще можна побажати, коли ви хочете провести велику кампанію в соціальних мережах, а тут є хлопець, який є актором, коміком, і комфортно почувається в такому середовищі? Ви використовуєте усі наявні у вас інструменти для боротьби з РФ.
Я дивився виступ Зеленського перед студентами університету в Канаді влітку. Він казав: "Слова — це наша зброя, наші кулі. Ми повинні використовувати інформацію як частину війни, тому що Росія своєю інформацією поціляє по Україні. Це частина поля бою". Ми бачимо, що запускаються вірусні кампанії, наприклад, по збору коштів не лише на генератори та гуманітарну допомогу, а й на військову допомогу. Є краудфандингові кампанії для купівлі снарядів та дронів. Це нове явище у війні, але це той випадок, коли пропаганда покликана проштовхнути те, чого, можливо, самі держави не могли зробити.
Як російська пропаганда різниться залежно від аудиторії?
Є розмежування між способами, якими Росія намагається діяти, скажімо, на західну аудиторію і, наприклад, на Індію, Китай та африканські країни.На Заході підхід полягає в тому, щоб ширити наративи й тези, які руйнують сенси. В уми людей це мусить сіяти сумніви, питання: що правда, а що ні? Мовляв: "Ось ви підтримуєте Україну, а що як..?" Ідея полягає у тому, щоб зруйнувати єдність. Вони вже робили це, наприклад, з кампанією проти вакцинації від COVID-19 пару років тому.
В самій РФ російський наратив намагається створити підтримку війни в народі, зокрема, посилаючись на Другу світову. Це майже напіврелігійний підхід: "Ви повинні пожертвувати собою", "країна має пережити період потрясінь і страждань", "в Україні на фронті гинуть наші хлопці". Усе, щоб дійти до утопії, за яку "наші діди гинули в 1945 році". Божевілля. Але вони апелюють до віри людей, а не до їхніх розуму та логіки. І це починає набувати змісту.
Як у російській пропаганді можуть уживатися ностальгія за СРСР і наративи про "священну війну" та релігійні речі?
Радянський Союз проголосив себе атеїстичним, але там було багато релігійного. Вони замінили Бога Марксом, церкву суботниками та парадами, Біблію — "іконами" Леніна та Сталіна. І був певний елемент віри в ідеї прийдешньої утопії. Це те, що ніколи не настане, але ж ми обіцяємо: настане. І звісно, Друга світова війна — найвеличніший релігійний момент у Радянському Союзі, в радянській вірі, в ідеї жертви, смерті та воскресіння.
Але як ви апелювати водночас і до Радянського Союзу, і до царизму, тобто до Росії величних церков та царя Путіна? Відповідь на це: фашизм. Справедливо називати Росію неофашистською державою, яка створює світ, що обіцяє повернення до минулого. Але не до справжнього минулого, а до уявного, до якогось гармонійного й досконалого, де все уже вирішено, і де, нарешті, можна позбутися всіх проблем.
В Росії повернення до минулого є обіцянкою, що "ми можемо знову стати великою державою, мати всю її пишність, усі виблискуючі золотом палаци Петергофа та Петербурга, балети Чайковського". Але може бути також і Радянський Союз — коли ми були сильні та нас поважали. Усе це не може мати сенсу. Але це символ віри.
Читайте також: Що таке геноцид і чи вчиняє його Росія в сучасній Україні? Говоримо з істориком Ярославом Грицаком
Як пояснити те, що молодь є теж вразливою до пропаганди?
Про це якраз моя нова книга — про молодь Росії. З 2012 року ми спостерігаємо там певний патріотичний зсув разом із переходом до більш ідеологізованої політики. Якщо тобі 16-ть і ти живеш десь в Челябінську чи іншому місті у якійсь безвісті, не був у Європі, ти, мабуть, знаходишся в дуже консервативному середовищі. Навчаєшся у державній школі, яка неабияк ангажована пропагандою. І якщо ти стикався лише з такою "патріотичною" подачею історії, у тебе мало варіантів вирости у щось інше, крім "правильного росіянина".
А якщо, скажімо ти гомосексуал, просто мовчатимеш про це. Твоє оточення не бачить, що є інші способи існування. Вони теж виховуються на цій міфічній обіцянці: якщо ми зможемо завоювати Україну, то Росія знову стане великою і потужною. Це божевілля, бо цього не станеться. Навіть якби Росія завтра виграла війну і завоювала всю Україну, то що вам залишиться? Мільйони розлючених людей, які не задовольняться тим, щоб бути росіянами. Тож це фантазія, але з огляду на те, наскільки російський уряд контролює медіа та соціальні мережі, ви можете жити цією фантазією.
Як згортання останніх більш-менш незалежних медіа в Росії та частини соцмереж впливає на поширення пропаганди?
Тисячі сайтів закриваються, а водночас пропагандисти використовують групи у соцмережах та фальшиві аккаунти, щоб поширювати ідеї та проштовхувати їх у Вконтакте та Telegram. Принадність соціальних мереж для пропагандиста полягає в тому, що не потрібно робити багато. Ви створюєте ідею, а потім раптом якійсь мій дядько ділиться дописом. Можливо я не вірю допису, взагалі проти Путіна і готовий померти протестуючи. Але все одно бачу, що мій дядько поділився цим дописом. Це просто просочується через спільноти, щоб усі бачили історію так, як цього хоче пропагандист.
Є таке поняття як "вікно Овертона" — це ідея в науці про політику, яка говорить про те, що існує певний діапазон того, що можна обговорювати публічно. В різних країнах діапазон різний. Ви не можете у Британії або Канаді сказати, що бути гомосексуалом — це неправильно. Але це можна казати в Росії, адже там це "вікно" має інший вигляд.
"Вікно Овертона" можна розширювати — це російська пропаганда зрозуміла добре. Вона просуває потрібні ідеї, поки не доходить, наприклад, до того, що "ми повинні вбивати геїв, ми повинні вбивати українців". І на цей момент реакція на це в громадян РФ: "Я не згоден, але не вважаю це божевіллям". Раптом все більше людей починають погоджуватися.
Тобто по суті пропаганда нормалізує насильство в Росії?
Так, і Путін робив це з найпершого дня перебування при владі. Одна з найперших речей, які він зробив — почав жорстоку війну в Чечні. Стався теракт у Москві, він казав: "Ми будемо полювати на чеченців, вбивати їх, "мочить в сортире", чи щось таке. Це було в 1999 році. Він завжди говорив про насильство, про страждання та мученицьку смерть, а паралельно говорив про справжні війни. Тож він виробив у суспільстві думку, що це нормально.
Читайте також: Трибунал для Путіна, уроки Югославії та чому правосуддя після війни — це гра в довгу — юрист Марк Елліс
Чи бачили ви, що з’явилися якісь нові наративи у російській пропаганді з початку повномасштабної війни?
Я не думаю, що вони створили щось особливо нове. Хороша новина для України: російська пропаганда є повільною та неефективною. Як і їхня армія та економіка. Вони не були готові до справжньої війни. Просто була надія, що Київ впаде за три дні. А тоді вони опам'яталися і такі: "Чорт, що нам робити?". Створили символи "Z" та "V". Так, вони здавалися жахливими, але насправді це не якісь блискучі пропагандистські кампанії.
Мені було цікаво спостерігати, як вони швидко викрутили риторику до максимуму навколо ядерних воєн і біохімічних атак — речей, які завжди були присутні в російській пропаганді.
Як може виглядати процес відновлення для травмованого пропагандою російського суспільства?
Психологічний стан російського суспільства та зв'язки всередині нього зруйновані, фрагментовані державою. Це те, що роблять тоталітарні режими — "розбивають" людські спільноти. Такі спільноти шукають найлегший шлях до чогось цілісного, гармонійного, того, що має сенс. І тому цей міфічний світ фашистської обіцянки такий привабливий.
Небезпека такого постконфліктного суспільства в тому, що людей так само привабить інша (така ж погана) історія помсти тим, хто зрадив Росію, хто винен в кризі. Вони почнуть звинувачувати інші країни. Або це може бути атака на сексуальні чи етнічні меншини всередині Росії. Небезпека ж нікуди не зникне.
Ми маємо щось протиставляти російському населенню з промитими пропагандою мізками. Але в позитивному ключі, типу: "Жити можна по-різному, є різні можливості". І не кидати Росію напризволяще. Це необхідно, щоб зупинити більші спалахи насильства в майбутньому.
Але це — наступний етап після усвідомлення росіянами колективної відповідальності за війну?
Так, і це буде тривала боротьба. Ми можемо розробити механізми й втілювати їх, показуючи громадянам РФ: ви можете бути росіянином, не вбиваючи інших. Ви можете бути росіянином, який є православним християнином і читає Біблію, де сказано: "Люби ближнього свого" і "Не вбивай". І при цьому йому не потрібно ходити в РПЦ і слухати патріарха, який каже: "Йдіть в Україну і вбивайте — так ви станете святими".
Ви збираєтеся достукатися до мільйона росіян, і 2% з них почують. Але 2% краще, ніж жодного. Якщо це рятує життя в Україні, в інших країнах, в самій Росії, то це добре. Якщо ми просто закриємо кордони з РФ, немає гарантії, що не станеться чогось значно гіршого.
В ідеальному світі це повинно відбуватися паралельно з озброєнням України та забезпеченням надійної оборони довкола кордонів з Росією. Я уявляю собі навіть якусь Комісію правди та примирення в африканському стилі, яка збере звіт про все, що сталося в Росії за останні 30 років, ба навіть за минуле століття. Адже насправді там ніколи не було належного розуміння та звітності про те, що сталося в епоху сталінізму: насильство населення тоді просто проковтнуло. Я розумію, чому росіянам, які справді хочуть змінити РФ, важко визнати, що може бути певний елемент спільної відповідальності. Але росіяни не можуть без кінця просто заплющувати очі й казати: "Це не моя провина".
Читайте також
"У міжнародному праві є принцип: агресор сплачує" — віцепрезидент Європейської комісії
"Я не думаю, що Путін буде в Гаазі, живим він туди не добереться" — заступник міністра оборони Чехії
"Без правосуддя зцілення після війни ніколи не настане" — військова журналістка Жанін ді Джованні
