23 лютого житель міста Бобринець Кропивницького району Кіровоградської області Андрій отримав робочу візу, щоб поїхати в Польщу на заробітки. Але вже 24-го стояв у черзі в територіальному центрі комплектування. Та якби навіть і виїхав до лютого, повернувся б захистити Україну від росіян. Про це й інше чоловік розповів Суспільному.
14 жовтня в Україні відзначають День захисників і захисниць України.
До повномасштабної війни Андрій був заробітчанином. Їздив працювати у Польщу, любив рибалку та проводити час із сім'єю. 23 лютого він отримав робочу візу і мав знову їхати. Але день російського повномасштабного наступу змінив усі плани.
"О п'ятій ранку я почув, як над будинком пролетіли два літаки. Ввімкнув телевізор та почув, що почалася велика війна. Я до останнього не вірив, що так буде", – розповів про цей день чоловік.
Проте Андрій не був розгубленим. У 2014 році, коли Російська Федерація напала вперше, він добровільно став на захист України та воював на Донеччині. На передовій був рік і місяць, поки не повернувся у цивільне життя. Тож 24 лютого, вже маючи бойовий досвід, так само добровільно пішов у терцентр: "Росіяни забрали у моїх дітей дитинство, а у батьків – старість. Я злий на цих людей. Росія не дає своїй країні жити демократично. У людей немає ані права голосу, ані демократії. У нас все це є. Україна розвивається і прагне жити. А у них такого немає".
Спершу чоловік служив у громаді. Проте не пройшло й місяця, як написав рапорт, щоб його відправили на передову. Тепер він воює на Херсонському напрямку у найгарячіших точках. Має позивний "ВасильокВасильок – це русизм. Українською – волошка.", так військові називають міномет 2Б9 калібру 82 міліметрів.
Вдома на Андрія чекають дружина і трирічна донька. За вісім місяців повномасштабної війни він бачив їх лише раз, і то поспіхом: коли треба було забрати машину. "Зустрівся із донькою буквально на три хвилини. Стояв з бородою, а вона мене таким ще не бачила. Злякалась".
Також на батька чекає за кородоном 15-річний син від першого шлюбу: "Каже, як повернеться – буде вчитися на військового. Потрібно виховувати в дітях патріотизм. У мене вся родина така, патріоти".
Нині друга сім'я Андрія – це побратими. За їхню долю переймається більше ніж за свою. А ще стурбований тим, щоб після перемоги люди не забули тих, хто зараз віддає своє життя за незалежність: "Я знаю кожне число, коли загинув мій побратим. Одному з них на День Незалежності виповнилося 25 років. А 9 вересня він загинув. Нас відпустили на два дні попрощатися. Ми самі платили за поховання. Сільська рада дала тільки машину. Якось це не по-людськи".
Проте Андрій відчуває підтримку українців. Зокрема тих, яких вони рятують від "миру" росіян: "Після деокупації сіл люди аплодують, цілують. Їсти нам готують. За можливості, ми теж віддаємо якісь речі. Це дуже приємно".
Війна – це місце не для всіх, вважає Андрій. Тому вдячний людям, які у тилу всіляко підтримують українську армію: донатять, волонтерять, нагадують світові про наступ та російський тероризм. "Без цього було б важче", – сказав він.
Солдат із позивним "Васильок" має два бажання – щоб Україна перемогла та обійняти дружину й дітей. Бо, каже, насправді людині для щастя треба небагато.
Читайте також
- Зимове меню для військових. Кропивничанки готують та передають на фронт харчі.
- У Знам'янці на Кіровоградщині висадили алею калини на підтримку захисників.
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм, Інстаграм та Ютуб
