Уявіть, що ви написали свою першу книжку. Ви наважилися показати її колу близьких і вони закликають нести рукопис у видавництво. Озирнувшися на книжкову полицю, ви обираєте декілька найкращих обкладинок. Знаходите контакти видавництв і надсилаєте документ. А далі — тиша.
У світовій практиці є поняття літературного агентства – посередника між видавництвом і автором. Агенти консультують авторів щодо тексту, пропонують його відповідному за специфікою видавництву та слідкують, щоби умови співпраці не порушували прав автора. Здавалося б, необхідна ланка книжкового ринку, але в Україні літагенти – досі рідкість.
Журналістка Суспільного Марія Бліндюк поговорила з виконавчою директоркою та засновницею Літературної агенції OVO Вікторією Ма про особливості роботи літагенції в Україні та чому ця професія тримається лише на ідейності.
Передісторія
Літературну агенцію OVO заснували у 2019 році піарниця й менеджерка Олена Одинока та перекладачка Вікторія Ма. Від початку планували не тільки допомагати авторам знаходити видавців, але і просувати українських письменників за кордон. У 2021 році Олена Одинока вийшла зі складу засновниць літагенції, ставши координаторкою програми Translate Ukraine в Українському інституті книги.
Зараз команда Літературної агенції OVO складається з Вікторії Ма, Юлії Григорук, яка займається листуванням, Саші Шекери, яка веде соцмережі. Також є літагентки Євгенія Чуприна та Тетяна Пилипець, четверо рецензентів, і додався новий член команди – Сергій Степаненко, який також буде пробуватися в ролі літагента. Вікторія каже, що найбільше команді бракує літагентів.
Співпраця з авторами
Надіславши текст до літагенції, автор може отримати на нього рецензію, де вкажуть на сильні сторони тексту й на те, що варто змінити. Важливо, щоби в книжці був міцний сюжет, цікава ідея, об’ємні персонажі та хороший стиль. Рецензування в Літературній агенції OVO коштує від 800 гривень за роботу над текстом до 180 тисяч знаків із пробілами. За кожні додаткові 100 тисяч знаків доплачується 150 гривень.
Вікторія розповідає, що автори по-різному реагують на рецензії. Одні вдячно допрацьовують тексти. Інші взагалі не розуміють, як працює ринок, і пишуть із "дозволом" прочитати їхній текст безкоштовно – мовляв, заслужили.
Для порівняння – минулого року на MediaLab публікували результати анонімного опитування про гонорари за матеріали на українському медіаринку. Середній гонорар на ринку – 1000-1500 гривень. І критична рецензія зазвичай не передбачає безпосередні поради щодо тексту. Відтак робота рецензента в літагенції оцінюється навіть нижче, ніж у медіа.
Досліджуючи досвід інших українських літагенцій, Вікторія бачила, що багато з них пропонували безкоштовно читати рукописи, – але зрештою закривалися. Наразі робота літагента в Україні тримається на ентузіазмі, оскільки це не приносить значного прибутку.
Після рецензування автор може дописати текст самостійно або звернутися до літературного наставника. Вікторія Ма розповідає, що одним із таких авторів був Сергій Демчук, який упродовж декількох місяців допрацьовував свій рукопис "12 унцій любові" з Ростиславом Семківим.
Коли літагенція погоджується співпрацювати з автором, він має підготувати синопсис, логлайн і біографію. Всю цю інформацію літагенція подає видавництву, додаючи текст від рецензента. Якщо видавництво зацікавлюють рецензія та синопсис, вони читають рукопис.
Публічність авторів
Вікторія пояснює, що довготривалі контракти з авторами вони підписують рідко, оскільки один літагент може вести не більше п’ятьох авторів і зараз літагенції бракує ресурсів. Також важливо, щоби це був автор, який регулярно писатиме й буде готовий працювати над своїм ім’ям. "Найскладніше – це особистісне спілкування з автором. Деяким письменникам просто важко бути публічними. Вести свій блог – це окрема робота", – розповідає Вікторія.
Зокрема, про це згадував і блогер Вадик Кириленко: "Окрім того, у нас усі творчі особистості – стендапери, письменники, музиканти – кричать: "Я не буду робити контент! Я буду йти класичним шляхом! Я опублікую роман на 1000 копій, зароблю з нього 500 грн і буду ходити на всі івенти, і жалітися, що в мене нема грошей!".
На папері
Щодо юридичних питань Літературна агенція OVO консультується з Христиною Потапенко. Зараз вони оформлені як ФОП і планують відкрити громадську організацію, оскільки це корисно в роботі з грантами. Вони укладають тристоронню угоду між автором, видавництвом і агенцією на одну книжку. В угоді прописаний процес підготовки книжки до друку та її презентація. З довготривалими проєктами агенція підписує угоди з видавництвом, а з автором працює окремо.
Вікторія розповідає, що в довготривалій співпраці вони намагаються робити якомога більше безоплатно. Але якщо з’являються витрати на кшталт оренди приміщення, узгоджують це з автором.
Дохід агенції від публікації книжки – це 30 % від роялті автора. За словами Вікторії, роялті дебютантів здебільшого складають 7-8% від проданих примірників. З новими авторами видавці йдуть на фінансовий ризик, тому рідко погоджуються на аванс. "Наприклад, з усіх проданих примірників 10 книжок за перші пів року літагенція отримала 1800 гривень", – каже Вікторія. Відтак літагентові необхідно мати джерело постійного прибутку.
Інформаційна бульбашка
Найбільш популярний запит від авторів – рецензія літкритика на опубліковану книжку. Проте цю послугу літагенція забезпечити не може, оскільки це неетично. Бракує ресурсів, які би регулярно публікували рецензії та оплачували роботу літкритиків. За словами Вікторії, у Німеччині є державна підтримка ЗМІ, які публікують рецензії. Поки агенція працює з інстаграм-блогерами та буктуберами.
Однією з важливих навичок літературного агента є розуміння специфіки видавництв на ринку. Тобто, з якою саме літературою буде цікавіше працювати видавцеві – жанрово та стилістично. Вікторія Ма пояснює, що хоч і не мала досвіду роботи у видавничій сфері, її батьки в дев’яностих мали УНВЦ "Рідна мова". Отже, вона з дитинства спостерігала за видавничим процесом ізсередини. Заразом саме з цієї причини Вікторія не планує розширювати агенцію до видавництва.
Після публікації книжки роботи навіть більше. "В Україні читачі більше зацікавлені особистостями авторів, а не книжками", – вважає Вікторія. У цьому головна складність роботи з новими іменами, адже на них не звернуть увагу, поки не буде сформований медійний імідж письменника. Літературна агенція OVO намагається не тільки потрапити в інформаційну бульбашку літературної спільноти, але й розширити її.
Проте іноді вдається вийти на контакт із медійними людьми. Вікторія розповідає, що з романом "Розволокнення" фантаста Андрія Горбунова вони звернулися до Макса Кідрука, щоби він написав своє враження від книжки для обкладинки. Він погодився, але за умови, що йому сподобається текст. Зрештою радів, що з’являється українська фантастика світового рівня.
У спробі популяризувати українських авторів Літературна агенція OVO минулого року випустила провокативний календар із фотографіями напівоголених письменників. Про нього писали у ЗМІ, зокрема, згадували й те, що в календарі представлені тільки чоловіки. Вікторія розповідає, що цьогорічний календар, де письменники й письменниці були одягнені, менш популярний – із ним ледве вдалося вийти в нуль за витратами.
Окрім безпосереднього спілкування з авторами та видавництвами, Літературна агенція OVO втілює інші проєкти. Наприклад, до них звернулася авіакомпанія Windrose з пропозицією запросити поетів і поеток на борт літака й зачитати свої вірші.
Підсумки роботи
Першою книжкою літагенції була "Кокліко" Павла Матюші. Книжка потрапила в номінацію літературної премії "Смолоскип" та в Book Pitch від "Книжкового Арсеналу" й Одеського міжнародного кінофестивалю. Зараз шукають можливості для її екранізації.
Наразі в Літературної агенції OVO підписано 15 довгострокових угод з авторами. Зі 2019 року вона випустила 26 книжок, на 2022 рік уже підписані угоди з видавництвами на вісім книжок. Ще для 20 рукописів зараз шукають видавництва. Загалом за два роки опрацювали 156 рукописів.
Міжнародна співпраця
Однією з цілей Літературної агенції OVO Вікторія Ма називає популяризацію української літератури не тільки в Україні, але й за кордоном. І великим досягненням вважатимуть відкрити лауреата Нобелівської премії від України. Попри те, що ця премія вже багато років вважається політично зумовленою, Вікторія каже, що це – показник переходу від літератури національної до літератури світової.
Головна перепона до перекладів – знайти грант, адже закордонні видавництва часто шукають можливості для часткової компенсації витрат на видання. Відтак на переклад з української є можливість отримати підтримку через програму Translate Ukraine від Українського інституту книги та через House of Europe. Але в оцінюванні книжки для підтримки її перекладу важить популярність автора та номінації в преміях.
Найкращі умови для перемовин із міжнародними літагентами, за словами Вікторії, створює Книжковий Арсенал із програмою "Література на експорт". Також є амбіція взяти участь у Франкфуртському ярмарку, проте наразі немає грантових програм, що оплатили би участь літературних агентів у професійній програмі фестивалю.
