Детективне реаліті-шоу, окультна секта та рейви: яким вийшов літературний дебют Світлани Кострикіної "Мертва жива вода"

Детективне реаліті-шоу, окультна секта та рейви: яким вийшов літературний дебют Світлани Кострикіної "Мертва жива вода"

Книжка "Мертва жива вода" Світлани Кострикіної
Книжка "Мертва жива вода" Світлани Кострикіної. Svitlana Kostrykina/Facebook

У квітні видавництво "Віхола" випустило друком книжку — детективний трилер "Мертва жива вода" Світлани Кострикіної. Її авторка — редакторка української сторінки вільнюського порталу новин. Вона також працювала сценаристкою на телебаченні. Героїнею її трилеру стає журналістка кримінальної телепрограми, чию рутину докорінно змінює раптове зникнення колеги.

В українському сегменті книголюби вже активно обговорюють цю історію. Чи варто звернути увагу на роман про моторошні залаштунки детективного реаліті-шоу — розповідає журналістка Суспільне Культура Оксана Заблоцька.

Обережно: у матеріалі є спойлери.

Історія створення

У коментарі для Суспільне Культура Світлана Кострикіна поділилася, що ідея написати цю книжку виникла в неї ще сім років тому, коли вона працювала в реаліті-шоу. Тоді авторка часто думала, що хоче створити історію про цей світ – "жорсткий, драматичний, зі щоденними емоційними гойдалками та надтісним контактом із реальним життям інших людей — настільки тісним, що кордони нерідко розмиваються".

Проте часу сісти за книгу тоді не було, тож реалізувати цей задум Кострикіна змогла лише коли перейшла на фриланс і почала писати сценарії детективних серіалів. Тоді й вирішила надати давньому задуму детективної форми: бо над детективами їй цікаво та приємно працювати.

Письменниця Світлана Кострикіна
Письменниця Світлана Кострикіна. vikhola.ua/Instagram

Сюжет

Історія розгортається навколо майже тридцятилітньої Майї — журналістки кримінального реаліті-шоу "Всупереч строку давності", у якому вони з колегами розплутують клубки кримінальних справ: розкривають старі злочини, витягують невинних людей з-за ґрат та добиваються покарання справжніх злочинців. І роблять це, звісно, заради встановлення справедливості, а не заради високих телевізійних рейтингів.

Майя обожнює свою роботу: готова до пізньої ночі скніти над монтажем нового випуску, спонтанно зірватися у відрядження в інший кінець країни та ще й перейняти кілька чужих завдань у власний вихідний, якщо цього потребує вчасний вихід в ефір. Попри те, що картинки зі скривавленими тілами та згорьованими родичами стоять в неї перед очима навіть уві сні, героїня майстерно відточила вміння створювати з них цілісну історію: щоб кожен кадр був на своєму місці й викликав у глядачів якомога більше емоцій.

Додатковою мотивацією для "бджілки Майї" є її колектив: оператор Кирило, поруч з яким наша холостячка-кар'єристка уявляє себе у весільній сукні; емпатійна редакторка Саша; відданий справі й холоднокровний продюсер Олег; режисер монтажу Ілля, який обожнює комікси та пригощає домашнім печивом під час багатогодинних "мозкових штурмів" над тим, як краще скомпонувати сюжет. І — Рита. Ще одна закадрова журналістка "Строку", яка раптово зникає, перевертаючи звичний світ Майї з ніг на голову.

До Майї звертається за допомогою Лев — хлопець Рити і основний підозрюваний у зникненні. Звинувачення з нього все ж знімають, але загалом розслідування рухається мляво. Лев, бізнес-коуч та експерт з особистісного розвитку (такий собі "інфоциган"), страшенно переймається цим: він-бо продає картинку красивого життя, у якій Рита була "чимось середнім між декорацією та реквізитом", і цей прикрий інцидент може негативно вплинути на його репутацію. Тому він пропонує Майї гроші та просить провести власне розслідування.

Лев переконаний, що до інциденту причетний загадковий колишній Рити з її рідного міста — тату-майстер та рокер Аскольд, з яким дівчина бачилася напередодні зникнення та повернулася геть понівечена, з синцями та в порваних колготах. З "Ейсом", як його ще називають, у Рити були токсичні стосунки та "фатальна пристрасть", а сам він видається підозрілим та ненадійним — тож версія здається цілком вірогідною.

Так Майя й занурюється у вир заплутаних детективних подій. Як виявилося, поза роботою її горе-колега встигла "вляпатися" в багато сумнівних активностей: тут вам і окультні секти з алхімічними символами, і рейви з наркотиками, і вплутаність у юридичні схеми. Майя відвідує Вирськ, у якому виросли Рита, Лев та Аскольд (і, як потім з'ясувалося, оператор Кирило). Загалом у цій історії всі дороги ведуть у Вирськ. Часом такі збіги аж здаються нереалістичними — занадто вже багато сюжетних ліній несподівано сягають корінням цього вигаданого приморського містечка.

Окрім провінції на Одещині, у романі описаний сучасний Київ: реальні локації, як-от Київське водосховище, Поділ, промзона Академмістечка, та придумані, на кшталт хмарочоса "Турмалінова вежа", який відіграє важливу роль у сюжеті.

Любовні лінії

Під час розслідування Майя стає фігуранткою любовного трикутника з Левом та Аскольдом (або радше квадрата — не забуваймо, що це теперішній та колишній бойфренди зниклої Рити). Тут також працює сюжетний троп "вимушена близькість" (forced proximity): героїв об'єднує тільки спільна справа, а спільного контексту поза нею нема. З одного боку — людина-свято Лев, з яким "кожен день нагадує день народження", бо той готовий доводити дівчині, що навіть найбожевільнішу мрію можна здійснити за неповну годину (хочеш на море — будь ласка, отримуй нічне побачення на Київському "морі"-водосховищі). З іншого — готичний Аскольд, чия загрозлива відчуженість виявилася похмурим спокоєм, наче штиль у хмарну погоду. До речі, давній краш Майї Кирило заручився з іншою, тож із "сердечних перипетій" швидко вибув.

Втім, любовна лінія в "Мертвій живій воді" нагадує нічного метелика: ледь помітна в темряві всіх інших зловісних подій і сполохано зникає з очей, щойно вийшовши на світло. Інтимних сцен тут майже немає.

Окрім цього, в книзі порушено важливі питання про стосунки. Зокрема, про самоцінність, розуміння себе та вміння не розчинятися у взаєминах читачі дізнаються від найкращої подруги Майї — Поліни. Вона розстається з нареченим, коли розуміє, що це "не її" людина: соромиться знайомити кохану з колегами через кілька "зайвих" кілограмів, звинувачує у власному поганому настрої, не розділяє її смаки, а сама дівчина у його квартирі з дизайнерським ремонтом геть не почувається вдома. Тоді Поля усвідомлює, що все життя підлаштовувалася під інших людей, тож навіть не знає, що любить їсти на сніданок. Так персонажка робить висновок: ти можеш багато років прожити під одним дахом з людиною і не зрозуміти, що в неї в голові — але набагато страшніше не пізнати по-справжньому саму себе.

Детектив з автобіографічними елементами

Дебютний роман Світлани Кострикіної — це насамперед детектив. До того ж створений за класичною формулою, яку запропонував Едгар Аллан По ще в 40-х роках ХІХ століття. Тут є детектив-аматор, ланцюжок "злочин — дедуктивне розслідування — розкриття — покарання злочинця", наявність загадки, яка необов'язково ґрунтується на злочині.

У книзі паралельно розвиваються кілька детективних ліній. На перший погляд, вони між собою не пов'язані, але зрештою кожна з них перетворюється на шестірню в загальному механізмі. Деякі сюжетні гілки переплітаються.

Все це відбувається в сетингу журналістської професії, який змальований напрочуд точно — тут став у пригоді багаторічний бекграунд письменниці на телебаченні. У коментарі для Суспільне Культура Світлана Кострикіна розповіла, що в книзі є дуже багато автобіографічного — зокрема, досвід "життя в режимі реаліті".

"Моїй героїні, якій всього лише не вистачає часу на особисте життя, ще пощастило: на каналі, де я працювала, люди нерідко ночували в апаратних відеомонтажу на розкладачках і прали білизну в офісному санвузлі. Міжособистісні стосунки у такому середовищі теж напружені  — наче мешкаєш у гігантській комунальній квартирі", — поділилася письменниця.

Герої спілкуються професійним сленгом, який метафорично обігрується: наприклад, петля-мікрофон перетворюється на петлю-мотузку, а відеокамера — на тюремну.

Троп із розслідуванням зникнення не новий для українських та світових детективів. З такою ж метою власні скриньки Пандори відкривають головні герої книжок "Я бачу, вас цікавить пітьма" та "Білого попелу" Ілларіона Павлюка, трилогії "Облудні Сосни" американського письменника Блейка Крауча і "Зникнення Стефані Мейлер" швейцарця Жоеля Діккера (там теж, до речі, зникає журналістка).

Втім, якщо в цих історіях справу розплутують детективи або поліція, то тут – журналістка, яка лише опосередковано дотична до такої діяльності у своїй професії. Відповідно, й інструменти розслідування в неї особливі: проникливі інтерв'ю, зйомки, соцмережний OSINT тощо. У цьому вона схожа з головною героїнею ще однієї новинки від "Віхоли" — "Сміття" Дмитра Скочка. Проте, на відміну від Ліни з постапокаліптичного детективу, наша Майя працює не з "пером" і блокнотом, а з кадром, інтершумом та іншим телевізійним приладдям. І можливість заглянути за лаштунки улюблених реаліті-шоу — безперечно, цікавий кейс для української літератури.

Слід зауважити, що Шерлок із Майї такий собі: героїня часто поводиться наївно, піддається емоціям, занадто драматизує події, рухається хаотично та інтуїтивно. І в цьому її родзинка: віриться, що перед тобою — не "надлюдина" Мері СьюМері Сью — архетип персонажа, який часто є необґрунтовано компетентним у всіх галузях, обдарований унікальними талантами чи здібностями, якого любить або поважає більшість інших персонажів, позбавлений слабкостей, надзвичайно привабливий та позбавлений значущих недоліків характеру., а жива героїня зі своїми слабкостями та недоліками.

Більшість персонажів "Мертвої живої води" зображені досить природньо, хоч і не мають реальних прототипів (авторка переконана, що "коли в художній книзі списуєш реальну людину з життя, виходить неправдоподібно"). Окрім риби Тарані — саме така величезна понура рибина жила в акваріумі на продакшні, де Світлана Кострикіна працювала понад десять років тому.

"Багато персонажів стали збірними образами, позичивши у справжніх людей рису характеру, захоплення чи звичку. Дехто з моїх друзів, читаючи книгу, казали, що впізнали в героях себе – при тому, що я писала зовсім не про них. Думаю, річ у тім, що це роман про дорослішання — як би дивно це не звучало в контексті 30-річних героїв — а дорослішаючи, багато хто вчиться відстоювати себе, розпізнавати негідників, відкриватись і по-справжньому зближуватись", — прокоментувала авторка.

Проблематика та етичні дилеми

Під час прочитання також мимоволі проводиться паралель із бестселером "Віхоли" — "Танцями з кістками" Андрія Сем'янківа. Там яскраво відчувається, що автор — лікар і він досконало розуміє нюанси професії та моральні дилеми, з якими може зіткнутися його персонаж. "Мертва жива вода" — теж такий випадок. У книзі порушено тему журналістської етики та рівня відповідальності, коли від твого монтажу залежить доля інших людей, а помилка може коштувати репутації чи навіть життя.

Майя — динамічна персонажка, яка протягом сюжетної лінії змінює своє ставлення до професії. Спочатку вона наполегливо відточує навичку правильно "підтиснути" героїв інтерв'ю, щоб витягувати з них потрібну емоцію. Цю професійну рису вона переносить і на спілкування поза роботою: коли найкраща подруга ділиться труднощами в особистому житті або товариш розповідає про тяжкі миті дитинства.

Але стається переломний момент: одного разу журналістка мусить спровокувати сварку між подружжям, змусити чоловіка засумніватися у вірності його дружини, а потім помирити їх на камеру. Майя розуміє, що такі "тріщини" не залишаються безслідними й можуть зруйнувати шлюб. Вона підробляє фальшиву сцену ревнощів, через що зрештою втрачає роботу. Еволюція персонажки полягає в тому, що навіть коли вона отримує пропозицію повернутися до улюбленої діяльності, то розуміє, що більше не може експлуатувати людське горе заради рейтингів. Тобто якщо Северин із медичного трилера Сем'янківа не впорався з демонами свого фаху та дійшов до остаточного морального падіння, то Майї таки вдалося зберегти людяність та переосмислити власні цінності.

"Кінематографічний" трилер із певними недоліками

Як на мене, "Мертва жива вода" — дуже "кінематографічний" твір. У кадрі ефектно виглядатимуть пейзажі непривітного містечка на березі моря, вид на вогні вечірнього Києва з даху хмарочоса, неонові спалахи, що пробиваються крізь цигарковий дим у якомусь підвальному клубі тощо. Історію Світлани Кострикіної легко можна уявити у форматі гостросюжетного кримінального серіалу.

Незважаючи на гостроту сюжету, драматургія відчувається дещо затягнутою. Читачів так відчайдушно намагаються заплутати, так довго тримають інтригу, що до кінця книжки мимоволі забуваєш про половину "рушниць", розвішаних по сюжету. Так, твісти тут дійсно непередбачувані, але радше тому, що їх просто неможливо передбачити. А в таких історіях все ж важливо дати читачам шанс самим розгадати злочинця.

Попри все, "Мертва жива вода" — це хороша книжка, що працює в межах свого жанру. Роман не претендує на "високу полицю", але йому це й не потрібно: це добре написана історія, яка чудово тримає увагу читачів, спонукає співпереживати героям та ще кілька днів після прочитання згадувати сюжетні повороти з думкою "А, то ось що це означало! Оце накрутили...". Як на мене, "Віхола" гідно тримає планку та продовжує нарощувати довіру аудиторії до нової української художньої літератури.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок