Не лише творив красу, а пробуджував почуття: як дослідники мистецтва згадують одеського художника Дмитра Дульфана

Не лише творив красу, а пробуджував почуття: як дослідники мистецтва згадують одеського художника Дмитра Дульфана

Помер одеський художник Дмитро Дульфан: що про нього відомо
Дмитро Дульфан . Архів PinchukArtCenter

16 травня помер одеський художник Дмитро Дульфан. За словами друзів та близьких митця, він не зміг подолати хворобу. Про це повідомляють на Facebook-сторінці художника.

Дмитро Дульфан експериментував з різними мистецькими жанрами та формами виразності. Його перші живописні роботи відзначалися впливом вітальної традиції Одеси та Києва, а також античної міфології. Він швидко перейшов до абстрактного стилю, в якому використовував метафори та алегорії.

У подальшому Дульфан створював фантастичних персонажів, запозичені з радянських казок та літературних творів, досліджуючи взаємодію дитячого малювання та страху. Він експериментував зі стилем та формою, створюючи роботи, які наділені концептуальною основою "психоделічного реалізму".

Пізніше Дмитро перейшов до інших видів мистецтва, таких як інсталяція, скульптура та перформанс, зберігаючи впізнаваний стиль та фантастичні образи. Його роботи відзначалися експериментами з формою та виразом, де кожен персонаж має свою власну концептуальну основу.

У своїй творчості Дмитро Дульфан намагався знайти новий шлях в мистецтві, спираючись на власне внутрішнє світосприйняття та дослідження сучасних мистецьких течій.

Для Дульфана поняття мистецтва перестає існувати; це не вишуканість, це — штучність, — наголошує він у своїй роботі "Штучність вимагає жертв".

Суспільне Культура поспілкувалось з мистецтвознавцями, кураторами та дієвцями культури, які працювали з Дмитром Дульфаном.

Анна Алієва, мистецтвознавця, дослідниця мистецтва Одеси

Говорити про Дмитра Дульфана мені важко, це такий випадок, коли тут особисте, і загальне  —  одночасно. Власне, таким і був художник Дмитро Дульфан — він не розділяв життя та мистецтво. Бо його мистецтво народжувалось саме зі споглядання навколишнього світу, з взаємодії з ним. Тобто мистецтво для нього було завжди таким дуже органічним продовженням щоденної справи спогляданням за зовнішніми та внутрішніми процесами власного життя, від ментальних практик до щоденного побуту.

Він з тієї плеяди одеських художників, які не мали першочергових кар'єрних амбіцій, чи амбіцій політичних. Його задачі полягали  у царині споглядання, творення мистецької атмосфери навколо. А не  в середовищі  фінансової реалізації, чи соціальної, ієрархічної. Це дозволяло йому  залишатися таким собі “вільним”  художником не інституціоналізованим. Хоча, звісно, Дульфан приймав участь в  знакових виставках українського сучасного мистецтва та мистецтва Одеси, бо він був одним із ключових фігур.

Дмитро вчився в Одеському художньому училищі на межі 1980-90 років, якраз у цікавий час для українського сучасного мистецтва, який називають “новою хвилею”. В художниках його тодішнього кола — був особливий стиль. Це Ігор Гусєв, Андрія Казанджи, Дмитро Лігєйрос, які були своєрідними “денді” і одночасно — “панками”  — такий потужний мікс в зовнішньому вигляді та поведінці. Кожен жест художників був проявом мистецтва, тож їхні виходи на вулицю ставали перформативними практиками.

Дмитро  починав з живопису, який створював в співавторстві з Андрієм Казанджи. За стилем це дещо нагадувало те, що робили художники київської Паркомуни (місце, де збирались митці в покинутому будинку (сквоті) по вулиці Паризької Комуни в Києві з 1990 по 1994 роки та мистецьке явище (андеграундна художня група), що виникло в бурхливу добу революційних політичних, економічних, соціальних, естетичних змін на початку 1990-х років — Ред.). Але для Дмитра та Андрія тільки живопис як медіум був недостатнім, їхні живописні образи виходили з концептуального підґрунтя, який вводив до одеського дискурсу Сергій Ануфрієв. Тож у медіум живопису  вони внесли концептуальну іронію, а такий критерій як “смішний” був визначальним для розуміння влучності образу.

Зараз я дивлюся у відкрите вікно і згадую, як вперше побачила їх картину "Льопа помер" в каталозі "Портфоліо", збірці текстів про одеське сучасне мистецтво Я була ще підлітком, але вже тоді закохалась в цю картину. Ось якраз в ній  можна розглянути: живопис з однієї сторони, а з іншої — концептуальний текст. Таке поєднання засобів вираження - зображення  та тексту, до речі, Дульфан використовував в надалі.

Звичайно, що були перетину з художниками "Паризької комуни" Гнилицьким, Голосієм. Вони приїжджали в Одесу та на Кінбурнську косу, де в Дульфана був будиночок, така собі резиденція для митців. А сам Дмитро ненадовго їздив до Києва, одесити ніколи не любили затримуватися в Києві. Вони просто використовували його як транзит на шляху до інших міст.

Живописний період межі 1980-90х закінчився для Дмитра з появою одеського центру сучасного мистецтва Соросу. Саме тоді Олександр Ройтбурд оголошує про "кінець картини" для локальної спільноту,  після чого з'являється  запит на медіальне мистецтво та мистецтво інсталяції.  Можна сказати, що для Дмитра настав час, коли він знайшов свій особливий шлях - створення об'єктів. Він реалізував свою здатність бачити дивні форми у реальному та ірреальному світі, та за допомогою мистецтва розповідати про них глядачу. Треба розуміти, що невіддільною частиною методу Дульфана і його кола був психоделічний метод пізнання світу. Психоделія, ментальний стан, якого досягали за допомогою психоактивних речовин — такий собі цілком робочий інструмент для спільноти того часу, тож художні образи, створені в ці роки — як правило продукт психологічного досвіду.

На цій хвилі Дмитро починає робити світлові об'єкти, які нагадують чи підводну фауну чи інопланетних істот. Сам він називав ці об'єкти "тємнільники" і для Дульфана вони стали найголовніший медіумом, за яким його можна впізнати. Перший раз, мені здається,  широкий загал побачив ці об'єкти  у 2003 році на виставці "Перша колекція", яку було представлено у Центральному домі художника.

Окрім того, для Дмитра вагомим методом у практиці було створення тотальних інсталяцій, які ставали точкою входу  глядача в певний стан або в певний світ. Його інсталяції, як правило, займали приміщення його квартири або мастерні. Як я вже сказала, його життя та мистецтво були невіддільно повʼязані одне з одним. Інтер'єри, які створював Дмитро та його особистісь завжди приваблювали людей, тож його дім був наповнений людьми. Дім, в якому його більше немає, так.

Юлія Жаркова, наукова спiвробiтниця Одеського Нацiонального Художнього музею.

Дмитро Дульфан народився у 1971 році в Одесі в родині відомого художника Люсьєна Дульфана. Я з дитинства товаришувала з Дмитром, наші мами були найкращими подругами. Його творчість почалася у період розквіту українського мистецтва в 90-ті роки, коли молоді художники активно експериментували з різними формами мистецтва.

Навчався він в Одеському художньому училищі, де отримав академічну основу та навички у малюванні. Коли мені було 20 років, він вже прагнув до експериментів у скульптурі. Експериментуючи з скульптурою, Дмитро розробив новаторський підхід, використовуючи підсвітки та світлові ефекти, що розширювали межі його практики.

У той час він активно співпрацював з іншими відомими художниками, такими як Олександр Ройтбурд, і взяв участь у створенні лабораторії світла та в інших колективних проєктах.

Дмитро був філософом та, не побоюсь цього слова, інтелектуалом. Він активно вивчав філософські та мистецькі тексти, включаючи праці Бодріяра, Делеза, Гваттарі, постструктуалістів, а також праці античних авторів таких як Платон, Сократ, Арістотель. Це допомагало йому підживлювати своє світосприйняття та надати його роботам філософський зміст. Цих книг у ті часи не було у доступі як зараз, тим паче у перекладі, можливо, він як батько, читав їх англійською.

Навіть у повсякденних розмовах з ним, відчувалася його безмежна цікавість до знань і бажання ще більше пізнати та розширити межі свого розуміння світу. Він був тим рідкісним художником, який не лише творив красу, але й пробуджував у людях нові думки та почуття.

Його галерея "Вікно" теж має філософське підґрунтя. Він вважав, що двері — це підсвідомість людини, вони відкривають щось приховане. А вікно це те, що відкриває щось свідоме, пов'язане з богом, пов'язане з якоюсь такою світлою стороною людини.

У галереї виставка може тривати годину, а може один день, там може бути перформанс. Це такий незалежний майданчик, де завжди був перманентний фуршет, де можна випити вино.

Семен Кантор, директор музею сучасного мистецтва Одеси

Для мене він завжди був такий, на якого не можна довго злитися, навіть якщо злитися. Є таке слово "світлий", можливо, це трохи перебір, занадто сентиментально, але він вмів посміхатися і викликати у людей позитивне ставлення до себе. Це було повсюдово.

Співпадіння у тому, що вчора (16 травня — Ред.) в Києві в "Українському домі" відкрилася виставка, на яку ми надіслали роботу Дмитра. У Кракові теж вчора спільно з партнерами відкрили виставку "Довге XX століття одеського мистецтва", де експонуємо роботу Дульфана.

Одним з найважливіших творів Дмитра я вважаю напис створений з неонових трубок No Future now. Цей витвір 1997 року був частиною постійної експозиції музеєю сучасного мистецтва Одеси. Робота, на жаль, не зберігалася і Дмитро спільно з нами її реконструював у 2015 році перед великою виставкою "Одеський концептуалізм" в Києві. Це один з найцікавіших, на мою думку, його експонатів. Інша робота, яку я люблю навіть більше, — "Блискавка". Її важко показувати в інших просторах, оскільки її створено для конкретного залу. Ми його завжди експонуємо, бо він дуже різний. Навіть, коли не дуже радісний, не дуже оптимістичний, все одно це не агресивно і дуже ніжно.

Помер одеський художник Дмитро Дульфан: як про нього згадують дослідники мистецтва
Дмитро Дульфан. No future now. 1997 (реконструкція 2015 року). Неонові трубки, пластик, дерево. Архів PinchukArtCenter

"Вікно" — це такий маркер проти нового ринку Одеси. Спочатку там експонувалися його друзі, а потім вже приїздили не тільки одесити. У галереї "Вікно" була іронічна і легка атмосфера, там глибокі стіни і на укосах стін теж були виставлені роботи, які можна було побачити з вулиці. Вся атмосфера виставкового простору дуже відповідала характеру Дмитра. Я вірю, що майже всі українські художники з задоволенням там виставлялись. Відповідно, переймали цей дух.

А друге, це те, що Дмитро, мабуть, перший, хто почав працювати з світлом. Неонові трубки, які він почав використовувати в середині 1990-х років. Зараз це достатньо популярно, але зачинателем був він.

Михайло Рашковецький, історик мистецтва, куратор, арт-критик

Він був дуже яскравою фігурою, важко уявити художнє життя Одеси без Дульфана. Я ніколи спеціально не писав про нього, але співпрацював. Пам'ятаю його роботи ще з початку 1990-х років. Частіше у співавторстві з Андрієм Казанджієм — такий постпанковий живопис. Він робив дуже ідейні інсталяції зі світлом. Він збирав сміття, плавив його і робив якісь чудернацькі квіти.

Він займався лендартом, з використанням світла і неоновими трубками. Він був дуже різноманітним митецем.

Я виклав у Facebook з мого проєкту "Неприродній добір" 1997-го року його плакат, де він зображений у траві і квітах.

Незважаючи на різні не зовсім приємні обставини його життя, він постійно працював і постійно нервував. Художник має нервувати: кураторів та своїх колег-художників. Гострий в нього був язик. То посвариться, то знову піде у буддизм і з усіма помириться. Він був дуже яскравою фігурою протягом 30 років не тільки в одеському художньому процесі, а й в українському та в міжнародному, бо як лендартист брав участь у багатьох міжнародних проєктах.

Основна аудиторія цієї наливайки (галерея заснована на базі винної крамнички – Ред.) — це люди, які любили випити, але не обов'язково представники художньої чи іншої інтелігенції. У роботі будь-якої інституції головне — це постійна безперервність та системність. Кожен раз було щось цікаве. Це така спроба існування андеграунду у часи, коли, ніби вже андеграунду немає місця, бо все дозволено не вистачало тільки грошей. У цьому була своєрідна романтика, це було щиро і правдиво.

Моя улюблена його робота — плакат "Неприродній добір", де зображений сам Дмитро у зміненому, перехідному стані. Це дійсно портрет покоління: 1990-ті, які відійшли від традиційного для Одеси андеграунду живопису, з його живописними цінностями. Час, коли художники почали працювати з новими медіа, новими для України і для Одеси. Відчувається, що це нова дійсність, яка не вміщується в те, на що здатен традиційний живопис.

Як куратору мені подобалось, коли пропонують щось ідейне, ця виставка була присвячена цінностям неприродності. Мені подобалося, що Дульфан завжди думав про концепт, коли отримував запрошення на участь у виставці. Коли він працював сам, він продукував свої концепції. Тоді мені сподобалось, що він дуже влучно побачив те, що я хотів би зробити в цьому проєкті.

Про художника

Дмитро Дульфан народився у 1971 році в родині відомого українського художника Люсьєна Дульфана (нар. 1942).

Немає точного року вступу Дмитра, але відомо що до 1991 року він навчався в Одеському художньому училищі ім. Грекова на спеціальності художника-оформлювача у майстерні Валентина Захарченка.

Протягом 1980-х років і пізніше, перебував під впливом художника-концептуаліста Сергія Ануфрієва та Павла Пепперштейна.

У 1980-ті роки разом з письменниками з Одеси Дмитром Лигейросом та Володимиром Володимировим він створив групу Yellow hammer, що займалась перформативними практиками.

З 1991 по 1993 роки за сприяння Олександра Ройтбурда Дмитро познайомився з художниками сквоту "Паризька комуна" у Києві, де здобув нові знайомства та взяв участь у спільних виставкових проєктах. Він також періодично відвідував Москву, проживаючи у сквоті на Петровському бульварі.

У середині 90-х років, після участі у виставці "ПостАнестезія. Діалог з Києвом" 1992-1993 років, Дмитро змінив свою творчу практику з живопису на створення об'єктів, інсталяцій та перформативних практик.

З 2000 року і далі, він повернувся до живопису, організовуючи виставки сучасного мистецтва з участю молодих митців з Одеси.

З 2012 року, працюючи у одеському винному магазині, Дмитро створив галерею "Вікно", де регулярно організовує виставки сучасного мистецтва, фотографії та інші культурні заходи.

Твори Дмитра Дульфана знаходяться у колекції Музею сучасного мистецтва Одеси, а також в приватних зібраннях України, Росії та інших країн.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок