Щороку за кордоном виходить понад сто назв українських книжок у перекладах – таку тенденцію прослідковує “Читомо” у своїх підсумках. Навіть у 2020-му, коли змінилася міжнародна комунікація через скасування ярмарок, у світі вийшло понад 120 перекладів українських авторів і авторок. Що ж саме впливає на вибір тексту для перекладу та як цей процес налаштований в Україні – розбираємося разом із експертами й дослідженнями.
Важливою точкою продажу прав та інших домовленостей щодо міжнародної співпраці є різноманітні ярмарки й фестивалі. Найбільший такий фестиваль – Франкфуртський книжковий ярмарок, який щожовтня збирає гостей із понад 100 країн. Це найважливіша подія, до якої заздалегідь готують каталоги та формують план – щоби все встигнути.
Проте якщо ви хочете про щось домовитися з іноземним агентом, необов’язково їхати саме у Франкфурт, адже ярмарки відбуваються впродовж усього року (найскупіший сезон узимку), й кожен із них має свою специфіку. Наприклад, у Болоньї проходить культовий фестиваль дитячої літератури й ілюстрації, є також Лондон, Париж, Варшава та Вільнюс – і для кожного необхідно купувати книжки, формувати каталоги та думати про представлення на стенді.
Раніше українські видавці їздили на ярмарки самостійно. От хто змогли зібрати гроші та розібратися з організацією – ті й спілкуватимуться з агентами великих видавництв на кшталт Gallimard чи Amazon. Бувають і дивакуваті гравці, до яких просто неможливо достукатися інакше, окрім особистої зустрічі чи порад уже знайомих агентів.
Сьогодні ситуація дещо інакша, й Україна має свої стенди на найбільших ярмарках. Це один із напрямів роботи нової державної структури – Українського інституту книги: щороку вони збирають каталоги прав із перекладами фрагментів текстів та контактами видавців, презентують нові українські видання та продумують програму виступів гравців ринку.
Менеджерка культурних проєктів Богдана Неборак пояснює, що у співпраці з іноземним ринком літературний агент або видавець необхідні – це проміжна ланка, яка може прокомунікувати книжку через каталоги. Особливо це помітно для перекладних “дебютантів” – тих, чиї тексти перекладаються вперше. Автори зазвичай не вміють (і, зрештою, не мають уміти) рекомендувати та представляти свої тексти, адже це менеджерська функція власне агентів.
Із українських авторів за кордоном найбільше відомі Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко та Андрій Курков. Проте найбільшу кількість прав на переклад от уже три роки поспіль продають творча майстерня “Аґрафка”, Оксана Була та Сергій Жадан. Перші троє – Романа Романишин, Андрій Лесів і Оксана Була – авторки й автори дитячої літератури. Так, “Голосно, тихо, пошепки” та “Я так бачу” продані до 24 країн.
Іван Федечко, директор відділу авторського права у “Видавництві Старого Лева”, яке є лідером серед українських видавництв із підписаними контрактами, розповідає, що в них найпопулярніші позиції тримають дитячі книжки. Окрім книжок “Аґрафки”, за кордоном читають “Зубр шукає гніздо” та “Ведмідь не хоче спати” Оксани Були – загалом оці троє ілюстраторок і ілюстраторів успішно продаються й із іншими своїми книжками. Іван також наголошує на важливості налагодження постійних зв'язків з редакторами та менеджерами іноземних видавців, які відповідають за добір книг для перекладу.
На кількість перекладів із певної мови також впливає і наявність фахових перекладачів. Адже з української англійською має перекладати україніст, а не український перекладач із англійської – це різні формати взаємодії з текстом. Тут з’являється запит на мотивацію людей перекладати з української та вивчати її в університетах. Для цього потрібна грантова підтримка.
Тому минулого року Український інститут книги запустив програму Translate Ukraine, що частково відшкодовує витрати видавництв на переклад і видання української книжки. Богдана, яка займалася реалізацією цієї програми, каже, що така підтримка зменшує підприємницький ризик видавця, коли він береться за переклад менш відомих українських авторів.
Подібна державна підтримка практикується й за кордоном, наприклад, Німеччина добре фінансує переклади своїх авторів. Ба більше, хороші перекладачі можуть стати своєрідними амбасадорами української літератури за кордоном. Українська перекладачка Ярослава Стріха розповідає, що грантова підтримка спонукає перекладача прийти у видавництво й запропонувати якусь менш відому книжку, витрати на видання якої зможе частково відшкодувати держава.
Звісно, на впізнаваність автора впливають і номінації в міжнародних преміях – це секрет успіху Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Сергія Жадана й Тані Малярчук. Після Літературної премії Європейського союзу роман Гаськи Шиян “За спиною” планується в щонайменше двох країнах, хоча це тільки друга публікація авторки.
Богдана Неборак визнає, що поки у світі немає тренду на українську літературу. Україна не асоціюється зі своїми поетами, романістами чи будь-якими іншими сторітелерами. Проте, наша література має багато цікавих історій, про які варто навчитися розповідати так, щоби іноземцям хотілося ввібрати їх у власну мову та забрати до власних домівок.
Однак, у нас уже є державна грантова програма, Україна вже декілька років поспіль також бере участь у програмі “Креативна Європа”, що підтримує переклади. В нас є автори, імена яких впізнають у різних культурних сферах: не тільки літературі, але й кіно та музиці. А також з’являються амбасадори й амбасадорки, які розповідають про українську літературу так, що права купують не тільки на сучасних авторів, але й на класику на кшталт Марка Вовчка або В. Домонтовича.
Читайте також
Книжки і Minecraft: чому ваші діти можуть читати будь-що, і це нормально
Чи справді російські книжки – найбільша загроза на українському ринку
