Загадала на день народження, щоб її взяли на службу — чотири роки 24-річна Забава з Канева — медична сестра, яка лікує поранених у мобільному польовому госпіталі Держприкордонслужби на Донеччині. Дівчина старша з п'яти дітей в родині, розповідає, звикла піклуватися про інших. На службі Забава зустріла і свого майбутнього чоловіка.
Про найскладніші півтора місяці у Покровську, роботу із пораненими та — медична сестра розповіла Суспільне Донбас.
Медична сестра Держприкордонслужби Забава згадує: найскладніші дні за час повномасштабного вторгнення були у Покровську, де у складі мобільного шпиталю вона працювала півтора місяці.
"Ми там практично не спали. Ми за добу могли поспати годину-півтори. Це максимум. Ми де працювали — там і спали. Та майже не спали, не їли. Це було для мене найважче", — згадує медична сестра-прикордонниця.
"Без рук, без ніг. Хлопці кричать — з такими шоками вони були. Молоді хлопці. Воно таке маленьке, худесеньке. І питає — ви мені врятуєте ту ногу? А ти бачиш, що ти її не врятуєш, бо її немає практично. Моя робота, моя задача була в них розпитати: “Друже, як тебе звати, скажи своє ім’я”. Мені хоча б його ім’я було потрібно, тому що мені треба було завести на нього "форму 100".
24-річна Забава каже, служити мріяла з дитинства. Після школи вивчилась на фельдшерку.
"У мене тато в прикордонній службі служив раніше, і я дуже цього хотіла. Вони розглядали заявку мою три місяці. Я дуже довго чекала. Продавала на базарі огірочки з помідорчиками. 6 жовтня в мене був день народження, і я загадала, щоб мене взяли в цю прикордонну службу. А 10 жовтня мене взяли. Я була дуже рада. Мене одразу попередили, що я йду у мобільний польовий шпиталь", — згадує медична сестра.
На службі Забава чотири роки. У лютому 2022 року стояли неподалік кордону із Білоруссю у селищі Іванків.
"Хлопці наші з'їхали звідти буквально за дві години. Через дві години там все зрівняли з землею. Якщо чесно, дуже важко згадувати", — розповідає медсестра.
Старша з п'яти дітей, Забава звикла дбати про своїх молодших, тепер так само разом з колегами опікується пораненими у мобільному польовому госпіталі Держприкордонслужби на Донеччині.
"Ходиш няньчишся, сюсюкаєш до них. То й тут так само. Він приходить такий: "можна мені укольчик?". Я така: звичайно, можна. Моє ти сонечко, моя ти рибонька. Як тут інакше, я не знаю. Якщо це 2000 рік народження, 2005, 2006. Та навіть і старші хлопці. Вони до тебе так говорять, наче діти маленькі", — ділиться медична сестра.
Переживати складні моменти, каже дівчина, їй допомагає віра в Бога та чоловік, з яким познайомились під час повномасштабного вторгнення та служать разом.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
