Кінострічка режисерки та письменниці Ірини Цілик "Я і Фелікс" в українському прокаті з 11 квітня.
Це екранізація роману письменника, воїна ЗСУ Артема Чеха "Хто ти такий?".
Фільм відзначили на багатьох кінофестивалях, зокрема він отримав спеціальну відзнаку журі Національного конкурсу кінофестивалю "Молодість", а також спеціальну відзнаку польського фестивалю українського кіно та культури UKRAINA! Festiwal Filmowy. Серед нагород стрічки ― приз The CGS Award (Social-cultural Cineclubs for Young People) від італійського кінофестивалю Giffoni.
Це перший ігровий фільм для режисерки. Її дебютна документальна робота "Земля блаткина ніби апельсин" також мала низку міжнародних та українських нагород і отримала схвальні відгуки від критиків.
В інтерв'ю Олені Гусейновій для Радіо Культура режисерка розповідає про свій досвід ігрового кіно та про героїв, які живуть на тлі 1990-х.
Суспільне Культура публікує текстову версію.
Українська публіка у прокаті зустрінеться з фільмом, на який ми почали чекати ще до початку повномасштабного вторгнення. Це стрічка "Я і Фелікс" — робота, якій багато хто у творчому середовищі позаздрить. Я особисто з великим захопленням дивлюсь на українські пари в літературі й мистецтві, які можуть працювати разом. Ви з Артемом Чехом, твоїм чоловіком, письменником і військовослужбовцем, є однією з таких пар "зі спільним обміном речовин". Спершу ми прочитали роман Артема Чеха "Хто ти такий?", і анонс фільму стався десь одночасно. Це був 2021 рік, і ти вже працювала над фільмом.
Я ще й раніше працювала. Насправді проєкт народився десь на початку пандемії. Проєкт як ідея. Продюсери Володимир та Анна Яценки запропонували мені створити якесь кіно разом. Я почала роззиратися в пошуках матеріалу, тобто який сценарій я могла б запропонувати. Бо ми готувалися до майбутніх пітчингів Держкіно і думали, що саме можемо подати. А тут ця книжка — на той момент рукопис, який Чех активно писав-дописував, — і я, відповідно, була в матеріалі. Сама ідея була дуже спонтанною, але водночас для мене було очевидним, що це дуже кінематографічний матеріал. Я його зразу бачила як потенційне кіно, так воно й сталося.
Ми зняли фільм 2020 року, саме в цей пандемічний рік, повний обмежень. Подали його на конкурс, отримали гроші й зрозуміли, що їх треба активно освоювати, бо в Україні буває по-різному. Буває, якщо гроші не освоєні, вони можуть просто розчинитись. Тому загалом процес створення фільму був дуже швидким.
Це фільм про 1990-ті?
Я так не позиціоную це кіно. Принаймні не було мети зняти певний гімн про 1990-ті, просто дія роману відбувається у цей час.
Головний герой, хлопчик ніжного віку ― а це автобіографічна історія, бо Чех писав про власне дитинство ― росте, і в його житті з'являється дуже особливий друг. Це ветеран війни в Афганістані, а також новий бойфренд бабусі хлопчика. Цей Фелікс ― людина поламана, травмована, та водночас дуже харизматична і яскрава ― з'являється в їхній сім'ї і стає дуже важливою чоловічою фігурою для головного героя. Хоча почуття хлопчика дуже змішані, тому що цей друг як надихає, так і глибоко травмує деякими своїми вчинками.
Цікаво те, що роман і фільм закінчуються по-різному, але обидва фінали правдиві. Просто коли ми працювали над сценарієм, то дізналися дещо, чого не знали на етапі, коли Чех закінчував рукопис. Взагалі це мій ігровий дебют і, за правилами гри, бюджет був, м’яко кажучи, скромний. І з цим скромним бюджетом ми раптом усвідомили, що вляпалися в історичне кіно. Бо здавалося б, 90-ті ― це не так давно було, але вже потрібно реконструювати всі ці локації, костюми, і це копітка робота.
У мене була дуже крута команда, я дуже вдячна передусім моїм художникам, реквізиторам, різним асистентам. Люди були включені, це був певний азарт ― відновити світ нашого дитинства, бо ми всі в команді плюс-мінус одного покоління. І для багатьох людей це був чистий кайф ― пограти в цю гру і влаштувати колективну мандрівку в часи нашого дитинства. Але, звісно, ми стикнулися з купою проблем, тому що багато чого змінилося.
Київ, у якому ми були вимушені знімати фільм (я б поїхала в менше, більш провінційне місто), створив нам цілий квест, як знайти потрібні локації, як дозволити собі зйомки на натурі, у міських екстер''єрах, адже навіть вікна є нескінченною проблемою, бо всі вони тепер пластикові. Це одна з таких очевидних проблем, яка постійно мені обрізала крила. Хоча, здається, ми непогано викрутились.
Для нас дуже важливо, щоб прокат фільму відбувся. Що це означає ― "прокат відбувся"?
Хотілося б, щоб українські глядачі й глядачки пішли на наше кіно, потім привели своїх батьків і, можливо, дітей-підлітків. Здається, нам вдалося влучити у різні вікові категорії, і загалом цей фільм ― привід поговорити нам із батьками, нам із дітьми. Я чула вже думку, яка мені дуже сподобалась, що цей фільм будує певні містки між поколіннями. Я бачила, що фільм подобається людям старшого віку, а зазвичай вони не дуже охоче ходять до кінотеатрів. Мені здається, вам фільм може відгукнутися, запрошую вас. Щодо прокату, правила гри працюють так, що чим більше глядачі йдуть у перший-другий тиждень, тим довше фільм тримається на плаву і тим більше є шансів його подивитися.
У фільмі ми мали на увазі 1997 рік. Але я скажу, що про всі ці важливі деталі дбав більше Артем Чех, який був не лише співавтором сценарію. Я його запросила також на майданчик як скрипт-супервайзера — це людина, що дбає про дотримання всіх закладених у сценарій рішень. Але водночас Чех ― ідеальний консультант, бо в нього такий тип пам'яті, що він пам'ятає все в деталях, на відміну від мене. Я пам'ятаю передусім емоційні досвіди різних часів, і для мене неважливо, чи це був 96, 93 чи 99 рік. Є просто певна атмосфера часу.
Є бабуся, є мама, є онук — три покоління. Плюс є Фелікс, який представляє цілий соціальний клас. І є тато хлопчика, який представляє інший соціальний клас. Є також соціальні групи, які тоді з’являються. Травмований афганець, який має проблеми з алкоголем, — це насправді посттравматичний синдром. Такого слова ми тоді не знали, але це також частина досвіду в 1990-х. Іздрик грає сам себе.
Такою була задумка. З Іздриком (прозаїк, поет, культуролог Юрій Іздрик зіграв роль Фелікса ― ред.) було все просто. Як тільки рішення прийшло, я жодного разу не пошкодувала. Це означає, що мій досвід режисерки-документалістки багато на що вплинув. І затверджуючи непрофесійних акторів, я свідомо йшла на те, щоб вони були собою у запропонованих обставинах. Бо від непрофесійних акторів небажано вимагати грати те, що для них не є характерним, або змушувати їх говорити не властиві їм репліки. Отже, це було певне рішення, але я дозволила цим двом, Андрію та Іздрику, говорити так, як їм говориться (Андрій ― син Ірини Цілик, який зіграв головного героя ― ред.). І вже ми з групою підлаштовувалися під цей процес. Але ж вони обидва ― яскравущі, багаті в тому, як вони себе висловлюють.
Мушу ще похвалити абсолютно несподіваний прояв особистості Іздрика, бо він ― поет, панк, дуже непроста людина, часто інтроверт, який недовго витримує скупчення людей. А тут потрібно було витримати багато знімальних днів, це велика група людей і треба поводитися професійно, вчасно прокидатися, багато працювати. І це було максимально несподівано ― Іздрик був супердисциплінованим. Було очевидно, що для нього цей проєкт дуже важливий, він викладався на всі сто відсотків, і я досі йому страшенно вдячна.
11 квітня розпочинається всеукраїнський прокат фільму. Що ти відчуваєш?
Я відкрита і з нетерпінням чекаю прокату. Так чекаю цього прокату в Україні, що ніщо інше за ці кілька років мене так не хвилювало. Бо саме цей фільм я знімала передусім для українських глядачів. І нарешті цей момент настав. Мені дуже цікаво подивитися на ці діалоги між готовим твором і тим, як він відгукуватиметься.
Шукайте сеанси цього фільму у ваших кінотеатрах. Також планується тур спеціальних показів у різних містах ― південь, схід, захід, центральна Україна. На своїй сторінці я публікую зараз всі анонси досить активно. Якщо ви зацікавлені, то стежте. Я теж буду в турі, їду зустрічатися з глядачами і глядачками. З великим нетерпінням чекаю на цей досвід.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
