Із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну дедалі частіше в публічному просторі стали звучати слова "деколонізація" і "постколоніалізм". Ці явища стали головними в українській культурній політиці, а також окреслили напрямок спільних зусиль українців щодо збереження та осмислення своєї культури.
І якщо поняття "декомунізація" й "дерусифікація" є більш знайомими широкому загалу через відповідну політику, яка з різною інтенсивністю проводилася від початку незалежності України, то дискусія довкола понять "імперія-колонія" лише зараз починає формуватися. Суспільне Культура намагається розібратись у поняттях та визначити, чим вони відрізняються та чим схожі.
Що таке деколонізація
Під словом "деколонізація" розуміють процес отримання незалежності чи повного суверенітету колоній від країни-гегемона, тобто колонізатора. Також це шлях переосмислення історії, спадку й культурного впливу колоніальних імперій в колишніх поневолених країнах.
Традиційно початком політики деколонізації в світі вважають Атлантичну хартію Атлантична хартія — спільна декларація президента США Рузвельта і прем'єр-міністра Великої Британії Черчилля. Учасники декларації проголосили в ній суверенітет, територіальну недоторканність, безпеку й економічне співробітництво своїх країн, прагнення досягти для всіх людей "більш високого рівня життя, економічного розвитку і соціального забезпечення", утворення системи загальної безпеки і роззброєння агресивних країн.1941 року, коли в обмін на підтримку у Другій світовій війні США зажадали відкритого доступу на ринки колоніальних країн. Остаточний злам колоніальної системи відбувся в 1947 року разом із незалежністю Індії й продовжився 1960 року, коли здобували незалежність низка африканських володінь.
Термін "деколонізація" з'явився дещо раніше, в 1930 роки. У німецькому написанні "Entkolonisierung" його використовував у своїх працях дослідник Юліус Бонн, а, переїхавши до Британії, переклав англійською як "деколонізація".
У своїй книзі "Крах імперії" він передбачив розпад не лише Британської, а й усіх колоніальних імперій, а за тридцять років його словником уже активно послуговувалися історики й політологи.
Що таке постколоніалізм
Якщо деколонізація — це процес, то "постколоніалізм" або "постколоніальна теорія" — це філософський напрям, оптика, з якою можна аналізувати процеси, що відбуваються в політиці, історії, літературі, тощо.
Постколоніальна теорія виникла наприкінці 70-х років XX століття як спосіб осмислення наслідків колоніального правління в різних країнах. У її формуванні помітну роль відіграли деконструктивізм, новий історизм, психоаналіз, фемінізм, марксизм і праця американського вченого, уродженця Палестини Едварда Саїда "Орієнталізм", написана в 1978 році.
Як ідейна течія постколоніалізм займається вивченням ідентичності, культури та літератури — у сенсі культурного конфлікту між колишніми або нинішніми колоніями та країнами-колонізаторами.
За її словами, хоч теорію постколоніалізму критикують,"за ті майже п’ятдесят років, які минули з часу появи "Орієнталізму" Едварда Саїда, постколоніальні студії стали потужною, багатоплановою, хоч і суперечливою теорією, яка пропонує відповіді на складні питання про взаємодію центру і периферії, колишніх метрополій і колоній, колоніального спротиву і колоніального мімезису".
Деколоніальні процеси в Україні
Дослідники досі шукають власний словник і точні визначення тим процесам, які відбуваються в Україні впродовж історії й після повномасштабного вторгнення зокрема. У цьому контексті дедалі частіше можна почути саме термін "деколонізація", але важливо розуміти, що Україна була певним типом колонії.
Дехто ставить під сумнів колоніальний взаємозв'язок Росії й України, посилаючись на те, що класичні імперії — до прикладу, Англія, Франція чи Японія — провадили іншу політику відносно народів, над якими встановлювали панування. У той самий час факти геноциду, лінгвоциду, примусового переселення й депортації народностей, знищення й "вимивання" інтелектуальних еліт, економічне підпорядкування та багато інших свідчать саме про колоніальну політику Російської імперії, СРСР та Російської Федерації.
Американський історик і письменник, дослідник України Тімоті Снайдер стверджує, що війна в Україні колоніальна.
"Коли Володимир Путін заперечує реальність української держави, він говорить звичною мовою імперії. Протягом п’ятисот років європейські завойовники називали суспільства, з якими вони стикалися, "племенами", вважаючи їх нездатними керувати собою.
Етнічні чистки: на державному російському сайті вийшла стаття "Що Росія має зробити з Україною"
Наразі процес деколонізації в Україні є комплексним і включає у себе зокрема декомунізацію та дерусифікацію, які розпочалися в часи розпаду СРСР та активізувалися в період Революції гідності й Російсько-української війни в 2014 році. Після російського вторгнення в Україну 2022 року розуміння необхідності продовження відходу від проявів російської імперської політики посилилося, зокрема був ухвалений закон, який надав процесам деколонізації легітимну рамку та визначив дієві механізми.
За словами історика й народного депутата Володимира В'ятровича, Росія використовує власну імперську спадщину для збереження, відновлення та посилення імперського впливу на Україну:
"Спільні назви вулиць та населених пунктів, пам’ятники, однакові традиції для неї аргумент на користь тези, яка лежить в основі нинішньої агресії: "українці — один народ із росіянами".
Тому деколонізація в Україні нині — це позбавлення від імперської спадщини, яка використовується для відновлення імперського впливу".
Окрім державної політики деколонізації, можна виділити також індивідуальні процеси, які відбуваються в життях окремих українців. Це може бути переосмислення свого ставлення до російської культури, перехід на українську мову в спілкуванні, відмова від споживання російського контенту тощо.
Деколонізація в межах особистості — це рефлексія про власну ідентичність, про те, що у вашому житті є своїм, а що насаджене штучно або знищене країною-імперією. Після умовного "звільнення" від атрибутів культури колонізатора не менш важливо віднайти власну забуту культуру. Адже лише так може відновитися культура, яка була колоніальною.
"Русский мір" – єресь чи неонацизм? Розбирається Костянтин Дорошенко
Постколоніальний дискурс в Україні
Перші дослідження постімперської ситуації в колишніх радянських республіках почали з'являтися після розпаду СРСР. Як українські науковці, зокрема, з діаспори, так і західні застосовували постколоніальну оптику до аналізу української культури. Досліджувала культурну спадщину колоніалізму в Україні Оксана Грабович, у літературознавстві постколоніальну критику представляють Соломія Павличко, Тамара Гундорова, Віра Агеєва, Мирослав Шкандрій, Марко Павлишин, а також філософ Вахтанг Кебуладзе.
Публіцистику й літературні твори, присвячені постколоніальним особливостям українського суспільства, писали Оксана Забужко ("Польові дослідження з українського сексу", "Дві культури", "Репортаж із 2000-го року") та Микола Рябчук ("Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення", "У ліжку зі слоном — українсько-російські асиметричні відносини: культурний аспект", "Постколоніальний синдром. Спостереження").
Чому процеси деколонізації й постколоніальний дискурс активізувалися з початком великої війни
Нинішні події мають історичні передумови, й погляд на війну Росії проти України в 2023 році неможливий без розуміння понад трьохсотрічної історії імперсько-колонізаторських взаємин між цими двома державами і їхніми народами. Про це говорить у подкасті "Культура всього" на "Українській Правді" креативна директорка Українського Інституту Тетяна Філевська. За її словами, в роботі й розмовах з колегами з Європи вона принципово проводить деколонізаційну лінію:
"Україна залишалася найменш відомою найбільшою країною Європи", як говорила Енн Еплбаум. З початком повномасштабного вторгнення ця тема максимально активізувалася й ми зрозуміли, що ми не можемо пояснити характер російської війни, не використовуючи цю термінологію і це поняття.
Української позиції не знають, світ дивився на Україну російськими очима — зокрема, в академічній спільноті превалювала московськоцентрична версія історії нашого регіону й через це наші аргументи потребують додаткових зусиль, щоб це пояснити".
Як російська культура спонукає вбивати – пояснює Юрій Береза
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
