Як російська культура спонукає вбивати – пояснює Юрій Береза

Як російська культура спонукає вбивати – пояснює Юрій Береза

Ексклюзивно
Як російська культура спонукає вбивати – пояснює Юрій Береза

У проєкті "Ніякого братерства – не було, немає й не буде" Суспільне Культура публікує колонки представників і представниць української креативної й культурної індустрії про те, як Росія впродовж років (а іноді – століть) намагалася знищити українську ідентичність.

Ці тексти ми публікуємо у двох версіях – українськомовній та англомовній. Для українців проблема інформаційної агресії Росії – частина повсякденного дискурсу, який особливо актуалізувався після Майдану 2014 року. Тепер необхідно поширити цей контекст за кордоном, щоби показати, що війна з російським впливом почалася не за тиждень.

Музичний оглядач Юрій Береза у своїй колонці розповідає, як російська культура сформувала приклад для наслідування, спонукаючи вбивати й ґвалтувати, та чому світу треба позбутися цього токсичного наративу.

Англійська версія колонки за посиланням.

Останніми тижнями в соцмережах активно ширяться тези від інтелектуальної частини російского суспільства. Якщо у двох словах, звучить вона так: “Ви нас хочете закенсилити, але як же тоді балет? Класична російська література? Композитори? Режисери? Ви зможете це викреслити цілий культурний пласт зі світового контексту?”.

У першу чверть секунди в голові промайне “А до чого тут надбання митців, які не жили зараз?”. Це думка, яку можна тлумачити по-різному. З одного боку, із жалем та співчуттям. А з іншого, їхня теза нерелевантна з багатьох причин. По-перше, ми всі знаємо про зверхнє ставлення класиків до України. По-друге, це адвокатують люди, які жодного стосунку до цього надбання не мають.

Це очевидна спроба принаймні якось зачепитися за останню ниточку цивілізованого світу, щоб уже зовсім не впасти в неозору темряву та варварство.

Будьмо чесними: більшість людей, які це пишуть, не ходить на балет та не читає Достоєвського в кав'ярнях третьої хвилі. Для цих людей, орієнтир – сучасний маскульт, який збирав у нас повні зали та займав перші сходинки в чартах стримінгів на кшталт Niletto чи Zivert. Або ж блогер Юрій Дудь, який в останньому відео щиро спитав: “А правда што Харьков бомбілі рускіє, а не украінци самі себя”.

Правда така, що з надбанням останніх років, яке Росія має зараз, шансів залишитися в скарбниці людства майже немає. Оскільки той маскульт не потрібен, бо є токсичним та шкідливим.

Це почалося не у 2014 році, а після розпаду СРСР, у буремних 90-х. Вже тоді культура тих часів була наскрізь токсичною. Свавілля та свобода у протиправних діях. Сильніші б'ють слабших та цим вихваляються. Нерозділене кохання, у якому прикладають холодне до синців.

Блатняк та попса під дешевий синтезатор для душі. Це своєрідний фундамент, який заклався, а з часом просто мімікрував під сучасні тренди. Парадокс, але за цим часом люди чомусь сумують чи не більше, ніж за “совком”. Мабуть тому, що тоді можно було робити будь-що й за це нічого не було.

Але дякувати інтернету, ми отримали доступ до сучасної психології й захопилися нею. З'явилася можливість науковою мовою тлумачити те, що ми чуємо з колонок. Те, що раніше за столами після пляшки горілки описували як життєве та романтичне.

От декілька прикладів. Тетяна Буланова у пісні “Колыбельная” розповідає синові: то її вина, що він росте без батька. А не батькова, який очевидно загазлайтив жінку, та покинув сім’ю. Ірина Салтикова в пісні “Серые глаза” кохає чоловіка, який свідомо маніпулює жінкою, хоча оточення радить кинути його та знайти здорові стосунки. А Катя Лєль у пісні “Мой мармеладный” не тільки не зізнається в маніпулятивній поведінці з чоловіками, а ще й не може назвати секс сексом, демонструючі інфантильну поведінку.

У сьогоденні прикладів значно більше. Кожен другий трек репера Скриптоніта – це зневага та знецінення жінок під кокаїном. Що більше – то зневажливіше. Щось подібне відбувається в “Грустной песне” Thrill Pill, Єгора Кріда та Моргенштерна. Репер 10Age у треку “Пушка” виправдовує свою агресивну поведінку, тим що його постійно хтось провокує. Артур Пірожков у пісні “Алкоголичка” глузує з людини, яка не може впоратися зі зловживанням психоактивних речовин. Поліна Гагаріна у пісні “Обезоружена” романтизує образ жінки в співзалежних стосунках. Водночас, “Кровосток” романтизує образ кримінального авторитета та смерть у будь-який спосіб майже в кожній пісні. Нехай це буде “Столярка”. Або ж репер Хаскі із його піроманським закликом “обезглавить, обос*ать и сжечь”. Чи репер Гіо Піка з його романтизацією тюремної культури у треці “Буйно Голова 5”.

Звісно, сюди можна приплести одразу тези про самовираження чи творче бачення артиста. Чи тезу про “музику поза політикою”, яка, як ми вже знаємо, не працює. Бо в США, Британії чи де-небудь ще вистачає артистів, які пишуть та виконують пісні про те саме. Так воно і є, але з однією великою відмінністю. За кордоном ці пісні здебільшого і залишаються самовираженням чи творчим баченням артиста, а не перетворюються на рольову модель.

Культура – якої якості вона не була би – завжди є одним із чинників, що формує світогляд людини. Російський маскульт через музику (і не тільки) цілком легалізує зухвалу, маргінальну поведінку з коксом, “суками”, культом АУЕАбревіатура від рос. арестантский уклад един – неформальний рух та ідеологія молодіжних банд, що складаються з дітей, підлітків та юнаків у Росії – ред. та волинами у бардачку авто. Слухач це почув один раз, другий, десятий. І з цим у нього викристалізовується думка: “Якщо про це співають, то значить так можна робити”. Особливо, коли ти живеш у депресивному регіоні. Здебільшого, ті, хто прийшли на нашу землю вбивати, іншої музики й не чули. Тож можна тільки здогадуватися що за кисіль в голові російських солдатів спонукає творити нелюдські злочини в Україні.

Рольовою моделлю вони стали не тільки для військових, а ще й для цивільних. І не тим, що вчинив ліричний герой, а тим, що артист вчинив у реальному житті. А в реальному житті ці й не тільки артисти злочини або проігнорували/замовчали, або підтримали. Знову-таки, в суцільній депресії хочеться стати таким, як твій кумир принаймні віддалено. Й це ніколи не призводить до хороших наслідків.

Українські чарти стримінгів вже потроху почали очищуватися від цієї токсичності. Культура повільно, але трансформується. Ще є, над чим працювати, є кого з нашого поля викорчовувати.

Заразом, не можна сказати, що ми самі в білому пальто. По-перше, російський наратив нас буде наздоганяти, але ми знаємо його справжнє обличчя. По-друге, самі маємо проблеми з персоналіями в музиці та якістю їхнього контенту. Це ми теж будемо вирішувати. Втім, на відміну від Росії, у нас справи набагато краще. Бо, як мінімум, ми не хочемо нікого вбивати, окрім ворогів.

Авторська колонка передбачає висловлення думок автора й може не збігатися з політикою Суспільне Культура.

Читайте також

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІншеРозкладКонцертиПрограмиПодкастиСПАДОК ТЕРЕЩЕНКІВARTИЛЕРІЯ