Людина-павук повертається! Стрічка «Людина-павук: Абсолютно новий день» виходить на великі екрани 30 липня, а історія Пітера Паркера (Том Голланд) продовжується після п'ятирічної перерви.
Та чи треба сучасним глядачам ще одна супергеройська історія зі знайомими сюжетними ходами й персонажами? І як довго тридцятирічний Том Голланд зможе грати героя, який у більшості історій залишається вічним школярем, що постійно стикається з підлітковими проблемами?
Кінокритикиня Олександра Поворозник розповідає, якою вийшла історія про дорослішання вкушеного радіоактивним павуком школяра в епоху, коли глядацька втома від супергеройського кіно досягла критичної маси.
У сучасному кіновсесвіті Marvel (навіть у стрічках, які формально продюсує компанія Sony), де космічні загрози, мультивсесвітні колізії та нескінченні кросовери давно стали нормою, новий фільм про Людину-павука намагається повернутися до джерел. Дестін Деніел Креттон бере Пітера Паркера чотири роки після подій «Додому шляху немає»: світ змінився, тітка Мей загинула, а Ем-Джей (Зендея) і Нед (Джейкоб Баталон) забули про спільні пригоди з Пітером унаслідок закляття, яке допомогло врятувати всесвіт у попередній стрічці франшизи.
Сам Пітер тепер живе самотнім життям супергероя, патрулюючи вулиці Нью-Йорка, самостійно створюючи нові костюми та відточуючи власні сили. Якщо раніше Людині-павуку світу MCU щастило (принаймні порівняно з Пітерами Паркерами інших всесвітів), то тут герою Тома Голланда доводиться осмислювати втрату тітки Мей та шукати власний шлях без мудрого наставника, який навіть після власної смерті забезпечував Павучка надтехнічними суперкостюмами. А водночас з усім цим — зупиняти нового загадкового антагоніста, який телепатично контролює давніх ворогів Пітера.
Персонаж Людини-павука завжди створював творцям складнощі саме через свою природу вічного підлітка. У коміксах автори на кшталт Дена Слотта чи Ніка Спенсера неодноразово намагалися провести Пітера шляхом дорослішання — розривали шлюби та стосунки, вбивали близьких, влаштовували фізичні трансформації, змінювали статус-кво, аби герой міг говорити з ширшою аудиторією. Та в очах тієї самої ширшої авдиторії Пітер Паркер назавжди лишається героєм-школярем (максимум — студентом, що підробляє у місцевій газеті), який встигає рятувати світ навіть посеред шкільних екскурсій та між екзаменами.
Фільм Креттона також намагається уявити, яким буде доросле життя Людини-павука: Пітер еволюціонує фізично під тиском відповідальності, намагається знайти свій шлях поза друзями та старими соратниками (не з власної волі — його просто не пам'ятає ніхто зі давніх знайомих) та поступово перетворюється на месника-одинака, що самотужки очищує Нью-Йорк від злочинців, а потім повертається у свою крихітну квартиру їсти холодну піцу та дивитися дописи колишніх друзів у соцмережах. І в цій щирій меланхолійності та спробах осягнути складнощі дорослого життя стрічка нагадує найкращі моменти трилогії Сема Реймі — включно з контраверсійною біологічною павутиною, яку починає продукувати організм Пітера Паркера.
Тут навіть є відчуття Нью-Йорка як живого організму, а не просто тла для чергового апокаліпсиса: Пітер має повноцінні стосунки з місцевими поліціянтами та злочинцями, перетинається із сусідами та регулярно ходить до того самого дворового магазинчика. І ось у цій локальності — секрет найсильнішої сторони стрічки. Загроза залишається в межах міста, пов'язана з повсякденними інституціями та невидимим антагоністом, який ніби випробовує межі людяності. Людина-павук завжди був героєм кварталу, сусіда, звичайної людини. Ця приземленість стає справжнім свіжим подихом на тлі останніх років MCU, коли кожна нова історія мусила вражати ще більшим масштабом, ще більшою кількістю героїв і ще грандіознішими ставками. Повернення до вулиць Нью-Йорка відчувається як повернення додому.
Екшн-сцени належать до найкращих у всій серії — вони динамічні, креативні, з відчуттям справжньої грації, потреби навігації містом і хаосу павучих здібностей, що змінюються під впливом складних емоцій протагоніста. Тут стрічка надихається не лише картинами Реймі, але й відеоіграми про Людину-павука — як нещодавньою дилогією від студії Insomniac, так і старішими іграми на другу PlayStation.
Окремої уваги варта взаємодія Пітера з Карателем у виконанні Джона Бернтала: контраст між ідеалістичним, гумористичним Павуком, який зберігає оптимізм навіть попри втрату друзів та коханої, і жорстоким, цинічним вбивцею дає фільму свіжу, напружену й водночас кумедну динаміку. Новий антагоніст (не будемо поки розкривати, хто ж це) — сильне доповнення до всесвіту MCU, і його протистояння з Пітером Паркером створює не новий, але все ж цікавий емоційний конфлікт.
Втім, стрічка порушує головну обіцянку, закладену в назві. «Абсолютно новий день» звучить як радикальний перезапуск, свіжий початок, а натомість пропонує добре зроблений, емоційно грамотний, проте надто знайомий продукт. Ті самі мотиви втрати й відповідальності, ті самі формули стосунків, ті самі натяки на щось більше.
Нічого справді революційного. Незрозуміло, на кого саме розрахований цей фільм. Старі фанати приходять зі щоразу меншим ентузіазмом — вони вже бачили подібні історії. Нові глядачі ризикують заплутатися в багаторічних нашаруваннях контенту: хто захоче дивитися стрічку, для розуміння якої потрібно ознайомитися з двадцятирічним архівом фільмів та серіалів?
Супергеройська мильна бульбашка немов підвішена в невизначеному стані: студії не можуть зупинити запущену машину виробництва блокбастерів, бо вона досі приносить прибуток, і вичавлюватимуть ринок до останньої копійки.
Особливо гостро ця проблема стоїть для кінокомпанії Sony, які змушені випускати нові стрічки про Людину-павука та інших супергероїв з усталеною періодичністю, аби не втратити права на їх використання. Так, ця стрічка безумовно принесе і Sony, і Marvel Studios шалені гроші, але куди франшиза рухається далі, і як довго глядачі ходитимуть на сюжети, які вона бачили вже десяток разів?
Цей фільм міг би стати красивим, зворушливим фіналом історії цього Пітера Паркера — дорослого, самотнього, але все ще здатного на героїзм і сповненого оптимізму навіть попри усе, що він пережив. Том Голланд грає з глибиною й щирістю, яких від нього ця роль раніше не вимагала. Однак сцена після титрів із новими героями та явними сетапами на майбутні події нагадує правду: MCU не зупиниться. Машина крутитиметься далі, незалежно від втоми аудиторії та художньої доцільності.
І тут варто згадати про нещодавню контраверсію з піснею російської виконавиці Монєточки, яка грає у декількасекундній сцені фільму (і яку, схоже, вирізали з української прокатної версії). Попри зрозуміле обурення в соцмережах, проблема не в конкретній пісні конкретної виконавиці — проблема в тому, що кінематографічний світ Marvel настільки застряг у своїх давніх тропах та сюжетних ходах, що навіть у 2026 році потребує сцени у Брайтон-Біч, де герой спілкується з колишньою радянською шпигункою в російській бані. Це не лише дивно з точки зору неетичності використання радянських та російських персонажів у час, коли Росія вбиває українських митців і кінематографістів, але й суто позбавлено оригінальності та сучасного контексту. Зрештою, скільки можна використовувати тропи, породжені Холодною війною? Надворі 2026 рік, і фільми про супергероїв повинні були б вже експериментувати з оригінальнішими ідеями.
«Людина-павук: Абсолютно новий день» — яскравий, динамічний і емоційний фільм, який найкраще працює саме тоді, коли не намагається бути частиною чогось більшого. Шкода лише, що навіть у цьому «новому дні» все залишається надто знайомим і передбачуваним. Павук продовжує ткати свою павутину, а глядацтво дедалі частіше відчуває, що вже в ній заплуталося.
Рубрика «Рецензії» публікує огляди й критичні тексти на мистецькі твори та інші культурні події.
Матеріали відображають особисту позицію авторів тексту. Думки, висловлені у текстах, не обов'язково збігаються з позицією редакції.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
