Один з найкасовіших фільмів українського прокату "Скажене весілля” змінив режисера (Влада Дикого на творця "Штольні" Любомира Левицького), що для деяких шанувальників попередніх частин стало тривожним сигналом: все-таки дуже крихка магія утримувала воєдино солянку з традиційного українського весілля, культурних стереотипів, актуальних питань і дослідження психологічних проблем.
Здавалося, якщо що-небудь прибрати, переставити або додати нове – фільм стане абсолютно середньою комедією. Забігаючи наперед – так і сталося, але не з вини режисера.
"Скажені весілля" взагалі можна назвати хорошою комедією?
Звісно! У відсутності смаку можна звинуватити фільми, які усвідомлено порушують загальноприйняті моральні норми (наприклад, використовують жарти нижче пояса або образливий гумор тільки заради “комедійного” ефекту). Таким грішить верхівка айсберга української комедії останніх років, але практично кожен національний кінематограф рано чи пізно проходить через цей етап. Це нормально.
Річ у тому, що вульгарність непогано окупається. Погляньте на список найприбутковіших українських фільмів за 2016-2019 роки: там є фільми "Свінгери" і "Секс і нічого особистого", “Селфі Паті” – водночас в реальному житті помічниця голови ЦВК звільнилася з посади через хвилю негативу, яку викликало її повідомлення в соцмережах про вібратор. Країна контрастів.
Особисто можу виділити три категорії українських комедій, які мають шанс на окупність: є масовий guilty pleasureЦе щось, наприклад, фільм, телевізійна програма чи музичний твір, яким людина насолоджується, попри розуміння того, що це, як правило, не поважається суспільством, або вважається незвичним чи дивним. на кшталт "Американського пирога" на український лад. Це вже згадані "Свінгери", "Продюсер" і комедії "Студії "Квартал 95" – якісна картинка, купа жартів нижче поясу, на цьому все.
Є більш авторські сюжети, вони до смаку більш вимогливій до кінематографа аудиторії. Це, звичайно, "Мої думки тихі", столична драма "Герой мого часу", дуже артхаусна комедія "Ржака", “Ізі” або житейська притча "Припутні".
І умовна "золота середина": фільми, які зрозумілі масовій аудиторії, спілкуються з нею однією мовою, але при цьому не є підробкою на колінці. Їх сценаристи знають (і дотримуються) правила драматургії та намагаються закладати поміж рядків здорові роздуми. До цієї категорії я відношу, наприклад, фільми Dzidzio ("Перший раз" і "Контрабас") і перші дві частини "Скаженого весілля".
Але чому?
"Середюки – це європейська родина!". Цей слоган глава сімейства Василь (Назар Задніпровський) неодноразово повторював у першому фільмі. І в ній одразу помітний вектор: ми – українці – прагнемо бути європейцями. Як то кажуть, "претендуєш – відповідай".
Вся комедія франшизи побудована на невідповідності "справжнього Середюка" з тим ідеалом, до якого ми прагнемо. Фільм "Скажене весілля" був безболісним способом поговорити про наші помилки та стереотипи, парадокси сприйняття, з якими ми постійно стикаємося.
Перший фільм ставив важливі та актуальні питання української ксенофобії на тлі бажання стати по-справжньому європейською країною. Умовний відсоток населення хоче йти в Європу, але не всі розуміють, що під цим мається на увазі.
Василь Середюк – середньостатистична людина: добра, але горда, сильна, але зі слабкостями. Типова "Європа" Середюка у фінансовому добробуті, демонстрації багатого застілля, а не в культурі та традиціях, які він уособлює як директор українського краєзнавчого музею. Бажано, щоб не потрібно було полишати зону комфорту, кого-небудь приймати, прощати чи вчитися жити в одному світі. Але йому доводиться – і так Середюк починає змінюватись на краще.
Сценаристи вдавалися до вельми специфічного зображення інших народів, хоча не втрачали й можливості іронічно поглянути на самих себе: афрофранцуз (друг Франсуа) жартує про те, що "напудить у штани", вірменин Ашот додає перець чилі навіть у пончики, а його дружина, звичайна сільська дівчина, не розлучається зі слабоалкоголками протягом усього фільму, запиваючи нею навіть горілку. Але значно важливіше, що персонажі помилялися, щоб опісля визнати свою неправоту, виправитися, стати краще.
Друга частина не відступила від канону, хоча і досліджувала іншу тему: внутрішню кризу. Криза мужності вплутує Середюка в чергову аферу з весіллям, криза творчої самореалізації змушує "яблунівського тамаду" у виконанні Юрія Горбунова і плаття вдягнути, і в чужий будинок залізти. Другий фільм напрочуд тонко використала психологію людини для створення та розв'язання конфліктів між персонажами.
Але якщо історія ставала серйознішою, то рівень жартів почав падати. Третя частина мала відповісти на питання: чи візьмуть сценаристи все найкраще з двох фільмів і стрибнуть вище голови? Спойлер: ні.
Третя частина і втрата авторитетів
Під "крихкою магією", яка змушує механізми фільму обертатися злагоджено, я мав на увазі персонажів. Точніше, те, як вони впливають одне на одного. На ексцентричного Василя Середюка завжди знайдеться розсудлива Галина Сердюк (Леся Самаєва). У трохи підлого, але все-таки рідного сусіда Тараса (Олександр Кобзар) – така правильна і сильна дружина Оксана (Віра Кобзар).
Не можу сказати, наскільки це сучасне і справедливе рішення – наділяти жіночих персонажів функцією стримування чоловічого божевілля, – але сама наявність цих героїв не давала історії вийти за межі пристойності.
На жаль, третій фільм розгубив свої моральні авторитети. Як і раніше, все починається з кризи – у Василя Середюка криза середнього віку. Ця тема, як і багато інших психологічних питань, важлива і непроговорена у вітчизняному кінематографі.
Але пригнічений стан чоловіка Галина Середюк пояснює вроками, а тому веде Василя до триразової переможниці "Битви екстрасенсів", яка за 500 гривень готова зняти будь-які чари. Здавалося б, ось і ще одна потенційно важлива тема – така несучасна забобонність, якою користуються не найчесніші люди заради особистої наживи. Але жодна з піднятих тем не розвивається далі.
Ворожка пророкує Василю нову сім'ю з молодою дівчиною, з якою життя його зміниться на краще. А йому більшого й не потрібно: Середюк шукав дозволу у зовнішніх сил, щоб вирватися зі звичайних відносин і сірого життя директора краєзнавчого музею.
Виходить, що ворожка стає рушійною силою сюжету. Вона переконує Середюка, що йому умовно потрібно боротися проти втрати влади та молодості усім на зло. Тому він намагається відбити молоду наречену свого єдиного сина Захара – не може визнати, що незабаром перестане бути "главою сім'ї", віддавши це право молодшому і сильнішому чоловікові.
Правда, його імпульсивні вчинки (властиві чоловікам у кризі середнього віку) носять досить боягузливий характер, сюжет далі не просувають, та й до середини фільму конфлікт Середюка успішно вирішується – він заново закохується в дружину Галину. Відбувається переоцінка життєвих пріоритетів, правда, скоріше викликана неможливістю подолати зовнішні проблеми, ніж внутрішніми змінами.
В цьому криється друга печаль фільму – герої, які до цього два фільми стикалися з різними життєвими ситуаціями і змінювалися, щоб їх подолати, знову виявляються безпорадними перед власними емоціями.
Дружина Середюка, яка завжди була голосом совісті та розуму, втрачає голову в емоціях, робить не менш дурні, ніж її чоловік, вчинки, і в підсумку ледь не стає причиною зриву весілля. Завжди спокійна щодо Франсуа (чоловіка першої доньки) та багатого 40-річного нареченого другої дочки, вона почала страждати від упередженого ставлення до ромів, вірити ворожці та ігнорувати те, що відбувається навколо.
Сусіди, які служили контрастом історії, поганим прикладом хороших людей (просто трохи заздрісних), взагалі втратили свою роль в історії. Як, на жаль, і решта родини Середюків. Тепер головна інтрига фільму полягає не в тому, як вони усі вирішать внутрішні конфлікти, а в тому (і це вперше, хоча назва зобов'язує) – чи відбудеться весілля?
Впав і середній рівень жартів. "Скажене весілля" чіпляло не гострим гумором, а теплою взаємодією між персонажами, змістовним посланням для глядача. Це була класична комедія з тих, що є актуальними з часів "Политого поливальника". Очікування героя не виправдовуються через дії сторонніх сил – поливальник бризкає собі в обличчя струменем води.
Тепер же у фільмі з'явилися (хоч і нечисленні) жарти нижче пояса, але якщо опустити те, що вони несмішні – їх наявність просто не виправдана з точки зору сюжету. Все це змішане з величезною кількістю недоречної реклами: комерційні вставки іноді гальмують темп фільму, а в інші моменти заповнюють собою незручну тишу від попередніх жартів.
Якщо сценаристи й підготують четверту частину фільму, то я їм бажаю серйозно обміркувати продовження: відмовитися від старої формули побудови сюжету, не ігнорувати синці, які герої отримали на помилках минулого, і ризикнути щось кардинально змінити в історії, при цьому підіймаючи, як і раніше, важливі теми для українського суспільства: від старих добрих ксенофобських настроїв до стилю життя а-ля "моя хата скраю, але головне, щоб краще, ніж у сусіда".
Читайте також
Чому “Скажене весілля” б’є рекорди та чи буде четверта частина. Інтерв'ю з Юрієм Горбуновим
Фільми, з яких може початися ваша любов до сучасного українського кіно
