На великі екрани 17 вересня вийшла стрічка «Resident Evil: Оселя зла» Зака Креґґера — режисера, що зняв «Варвара» та минулорічний горор «Зброя». Стрічка, за словами постановника, не переноситиме на кіноекрани безпосередньо сюжетні лінії з ігор знаменитої франшизи, але розповість про спроби звичайного мешканця Раккун-сіті вижити на початку зомбі-апокаліпсиса, що розгорнувся у місті.
Спеціально для Суспільне Культура кінокритикиня Олександра Поворозник розповідає, яким вийшов погляд Креґґера на «Оселю зла», чи фанати відеоігор нарешті отримали достойну адаптацію улюбленої франшизи і як постановнику вдалося поєднати гумор зі справді страшною атмосферою тотального колапсу суспільства.
Серед поціновувачів відеоігор є напівжарт: мовляв, кіноадаптації ігрових франшиз мають на собі непорушне прокляття, яке раз за разом заважає студіям зробити хоч одну хорошу екранізацію. І хоч у цього правила є винятки. Здебільшого — у форматі ігрових серіалів, як це було з «Останніми з нас», або ж анімації, як у випадку з «Аркейном» чи «Каслванією». Однак найчастіше відеоігри переносилися на теле- та кіноекрани недолуго, засмучуючи фанатів і закріплюючи за відеоіграми загалом стереотип щодо їхніх безглуздих сюжетів та однобоких персонажів.
Мало яка франшиза ілюструє цей феномен настільки яскраво, як бідолашна «Оселя зла» — серія японських ігор, які фактично створили піджанр survival horror, але в кіноглядачів асоціюються переважно з Мілою Йовович, що бігає по вертикальних поверхнях, стріляє вогнем з очей та загалом із кожною стрічкою стає більш небезпечною за зомбі, яких вбиває.
Та навіть після того, як Пол В. С. Андерсон (не плутати з режисером «Примарної нитки»!) завершив свій цикл гротескних масштабних бойовиків, які з іграми поєднувала наявність деяких героїв та сюжетних ходів, але аж ніяк не загальний настрій, фанатам «Оселі зла» було зарано спокійно видихати. За франшизу взявся стримінговий сервіс Netflix, і у 2021 році вийшла стрічка «Ласкаво просимо у Раккун-сіті» з Каєю Скоделаріо в головній ролі. Ця адаптація формально була більш наближеною до першоджерела за сюжетом та персонажами, але це не допомогло їй стати кращим фільмом.
Тож коли Зак Креґґер — один із найцікавіших режисерів горорів останніх років, відповідальний за «Зброю» та «Варвара», — оголосив, що зніме власну адаптацію «Оселі зла», франшиза нарешті отримала шанс на світле майбутнє на великому екрані. І хоч деякі фанати вже встигли обуритися, що режисер, мовляв, недостатньо з повагою висловлюється про сюжет оригінальних ігор, і довели дискусію до такого градуса абсурду, що Креґґер попередньо заявив про те, що більше не працюватиме з франшизою, ця версія «Оселі зла» — не просто найкраща адаптація відеогри, знята останнім часом, але й просто один із найкращих горорів останніх років.
«Resident Evil: Оселя зла» вміло балансує між жахіттями й чорним гумором, і саме в цьому вона несподівано близька до культових других «Зловісних мерців» Сема Реймі. Як і Еш Вільямс, протагоніст — звичайний медичний кур'єр у виконанні Остіна Абрамса — тут реагує на пекло навколо не пафосними промовами чи миттєвим героїзмом, а комічними, нервовими, цілком людськими емоціями — зривами голосу, недоречним сміхом, панічними спробами вмовити себе, що «все під контролем». Ці моменти працюють, бо виглядають природно: людина в екстремальній ситуації рідко поводиться як кіношний супергерой.
Втім, різниця між героями принципова. Еш — класичний стереотипний «крутий хлопець»: навіть у пеклі він залишається самоіронічним мачо з бензопилою замість руки. Герой «Resident Evil: Оселі зла», навпаки, вразливий і чуйний. Його страх, розгубленість і спроби захистити інших відчуваються щирішими й ближчими до того, як відреагувала б звичайна людина, раптом опинившись у будинку, де стіни дихають смертю, а з пащі пса можуть раптом вирости мацаки.
Візуально стрічка теж попадає в нерв. Дизайн зомбі тут явно перегукується з класичним «Щось» Джона Карпентера: тіла виглядають не просто мертвими, а спотвореними, адже щось чужорідне буквально вивертає їх ізсередини. Це вже не шаблонні «ходячі трупи», а справжній бодигорор — вологий, неприємний, вигадливо органічний.
Враховуйте перед переглядом, що це не черговий психологічний горор із глибоким підтекстом, складним символізмом і монстрами-метафорами, що більше лякають своїм значенням, аніж виглядом. Так, тут є декілька сцен, які проводять паралелі між страхом дорослішання та буквальним кінцем світу, але Креґґера цього разу більше цікавить сама історія, аніж її підтекст. Тож він з ентузіазмом проливає у кадрі сотні літрів штучної крові, а все, чого торкається головний герой, вибухає чи мутує в жаске місиво кінцівок та кишок. Комусь такий підхід здаватиметься огидним, комусь — чудовим продовженням традиції горорів 80-х, в яких завжди вистачало прямолінійного насильства, чорного гумору та джампскерів.
Найбільша заслуга Креґґера полягає в тому, як він відтворює атмосферу оригінальних ігор. Тут немає детального переказу сюжету, знайомих героїв чи заплутаного лору про корпорацію «Амбрелла» (хоча є безліч відсилань — від друкарської машинки та патронів бренду Heavyfield до жарту про набридливі замки, що намертво закривають всі ворота та двері).
Натомість є відчуття, що ти сам сідаєш за одну з перших частин Resident Evil: із затриманим подихом заходиш у темну кімнату, очі одразу шукають силует монстра чи блиск патронів на підлозі, а серце скаче від кожного скрипу підлоги. Навіть постійні розмови протагоніста з самим собою нагадають власний внутрішній монолог будь-кому, хто переконував себе пройти чергову локацію в грі. Саме ця постійна і невблаганна напруга, яку не руйнують ні жарти, ні знайомий світ, ні навіть повна відсутність знань про першоджерело у когось із глядачів — головна перемога стрічки.
Рубрика «Рецензії» публікує огляди й критичні тексти на мистецькі твори та інші культурні події.
Матеріали відображають особисту позицію авторів тексту. Думки, висловлені у текстах, не обов'язково збігаються з позицією редакції.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
