Голова Новгородківського районного суду з Кіровоградщини став механіком-водієм у танковій роті 17-ї криворізької бригади. Після 40-річної перерви Юрій Рачкелюк пригадав свою службу танкістом. Суспільному розповів, чому лишив суддівську мантію та, як доводив, що потрібен у боях на фронті, а не на юридичній роботі в штабі.
Юрій Рачкелюк почав службу у 17-й бригаді імені Костя Пестушка восени 2022 року. На фронт потрапив не з першої спроби. Брати його у центрі комплектування не хотіли. На той момент чоловіку було майже 59 років.
“З початку повномасштабного вторгнення Росії я на наступний день пішов у військкомат. Сказав, оскільки почалася війна, бронь з мене, як з судді, була знята, тому що я механік-водій середнього танка. На що комісар відповів мені: "Ти один в суді, щоб я тебе тут більше не бачив". Після цього я ще двічі приходив, але отримував ту саму відповідь".
"Побратими не вірили, що я суддя"
Потім йому запропонували юридичну посаду. Відмовився, бо хотів брати участь у бойових діях. Так потрапив до танкового батальйону 17-ї танкової бригади.
"Хлопці покликали мене за намет і кажуть: "Ти суддя? Кажу, так. "А чим доведеш?" Говорю, доказувати нічого не буду. Не вірили, поки я їм не показав своє посвідченняПопросив, щоб перевірили – потрібен я їм чи ні. Казали, що в мене вже не той вік. На третій день доручили завести танк, я завів його і разом з екіпажем приїхав на полігон, де брав участь у невеликих маневрах".
Разом з побратимами воював у районі Бахмута. Майже місяць тримали оборону з 80-ю десантно-штурмовою бригадою. Наприкінці минулого року його підрозділ вивели звідти.
“Нас вивели в останніх числах грудня. Ми перебували за річкою Бахмутка, у районі заводу шампанських вин. Деякий час були замасковані і таємно виїжджали на завдання, але коли "вагнерівці" зрозуміли, що є танки, нас почали шукати. Танк, на якому я служив, до чотирьох разів атакував вертоліт. Можливо він випускав ракети на нас, але поцілив у будинок, у якому, на жаль, перебували місцеві жителі. Деякі з них загинули".
Зараз чоловік виконує завдання з обслуговування та утримання військової техніки. З його слів, батальйонам та ротам її не бракує.
"Я служив на танку Т-72, який ми отримали від Польщі. На нашому напрямку немає "Леопардів", бо їх передали новоствореним бригадам наступу. Ми воюємо на Т-64, Т-72, Т-80. Техніка є, можливо буває брак снарядів".
Окрім своїх танків, мають і трофейну техніку, каже військовий. Під час українського наступу на Херсонщину її залишали війська РФ.
"Наприклад, ми затрофеїли сучасний російський танк Б-3, який зараз перебуває на озброєнні нашої роти".
Машину, на якій їздить нині на передову, допомогли купити місцеві благодійники та колеги з різних областей України.
"Є такі ділянки дороги, де треба проїжджати на максимальній швидкості, щоб не обстріляла артилерія або не вслідкували дрони. Тому там не зважаєш на ходову".
Дружині не говорив, на якому напрямку воює
Дружина Юрія Рачкелюка не знала, де він де воював. Думала, що чоловік перебуває на полігоні під Дніпром: "Хтось з танкістів нашої роти проговорився кореспонденту, що я суддя".
Зі слів захисника, найдорожче на фронті – це люди, з якими воює на фронті.
“У нашій роті є люди різних професій: і безробітні, і слюсарі, і електрики, і шахтарі. Це дійсно побратими, з якими ділиш шматок хліба, ковток води, які ніколи не підведуть і за це я дуже вдячний їм. Тож, не забувайте про тих воїнів, які зараз знаходяться в окопах, і здобувають для усіх нас перемогу".
