Роман Костенко — полковник Служби безпеки України, секретар парламентського Комітету з питань національної безпеки, оборони і розвідки. На війні — з 2014 року. Брав участь зокрема в обороні Донецького аеропорту. У Верховній Раді — з 2019-го, депутат від фракції "Голос". Після початку повномасштабної війни Костенко долучився до оборони Миколаєва, восени 2022 року брав участь у контрнаступі на Херсонщині. Про удари по Росії, мобілізацію в Україні, про нового міністра оборони Рустема Умєрова та про колишнього — Олексія Резнікова, про закупівлі Міноборони — Роман Костенко для "Ремовська Інтерв’ю".
Про Міноборони
6 вересня новим керівником Міноборони став Рустем Умєров. Чи згодні ви з рішенням президента змінити міністра оборони?
Про це можна довго дискутувати. Олексій Резніков, швидше, був хорошим міністром. Він вступив в обов'язки майже перед самим початком великої війни. Пам'ятаю, як все це працювало в перші дні, коли в нас ніхто не вірив — ні західні партнери, ні багато хто тут всередині. Скажу чесно: і ми в себе не вірили, коли стояли з автоматами на полі бою і бачили, яка армада на нас йде. Розуміли, що зробимо все, що від нас залежить, але чи вийде? Резніков теж на своєму місці робив те, що мав. Ми пройшли шлях від одноразових гранатометів, які нам давали на початку, до кількості зброї, яка є зараз. Достатньо чи ні — це інше питання. Але його велика заслуга в тому, що вона є.
Рустем Умєров — ваш колишній колега по парламенту та фракції. Які його сильні й слабкі сторони?
Умєров приходив до нас на комітет. Ми з ним розмовляли й комітет вирішив одноголосно підтримати його кандидатуру. Важко сказати, яким він буде міністром оборони. У Фонді держмайна, коли він там працював, не було корупційних скандалів. Про нього розповідають як про гарного менеджера. Тому сподіваюся, він впорається. Де потрібно, будемо допомагати.
Він хороший перемовник. Були перемовини з РФ в Туреччині, ще одні були на самому початку війни. Президент залучав його до цих переговорів. В нього є серйозні зв'язки й в Сполучених Штатах, і в Туреччині. Якось ми з ним були у парламентському відрядженні в Туреччині. Там кримські татари мають великий вплив і вагу, починаючи з місцевої влади й до президента Ердогана. Коли турки дізналися, що в делегації є Джемілєв і Умєров, поміняли нам плани й попросили, щоб ми приїхали. Також він має зв’язки на Близькому Сході.
Але не треба забувати й про внутрішню ситуацію. Ми у вівторок говорили з Рустемом, я йому казав: міжнародка — це правильно, і міністр має цим займатися. Але ми не маємо забувати про закупівлю харчів, одягу, зброї на внутрішньому ринку — воно теж має бути важливим.
Скажу, що буде йому важко. Але не має шансу не справитися.
Чи нема побоювань, що зміна міністра оборони може загальмувати процеси — і ті, які стосуються переговорів щодо зброї, і ті, що стосуються інших питань забезпечення війська?
Побоювання є. Тому, оскільки рішення ухвалене, як комітет маємо зробити все, щоб Умєров швидко включився в роботу.
Про інформаційне тло, на якому Олексій Резніков пішов у відставку. Президент у заяві про кадрові зміни в Міноборони прямо не сказав про історію з закупівлями військових курток у Туреччині, але чи відставка Резнікова пов'язана з цим скандалом або з іншими журналістськими розслідуваннями, що виходили про Міноборони цього року?
В тому числі. Корупційні скандали сильно вдарили по Міністерству оборони. Скажу одразу, що вони не доведені. Наприклад, те, що яйця були по 17 гривень, не доведено. Нам показували контракти, в них не було яєць по 17 гривень.
Питання по куртках. Спочатку казали, що привезли літні замість зимових. Потім з’ясувалося, що все-таки зимові куртки заїхали. Багато неточностей. Я зараз не буду на 100% стверджувати, була там корупція чи ні. Ми завжди говорили: хай правоохоронні органи розберуться.
Чи могла бути в Міноборони корупція при таких грошах, при таких закупівлях і при таких можливостях? Звичайно. Чи міг все це контролювати Резніков? Скажемо так, мав би. Чи міг — це вже питання до структури. Але мав би.
Олексій Резніков в інтерв'ю "Укрінформу" сказав, що кримінальних проваджень по історії з "яйцями по 17 гривень" немає.
У нас як Кримінальний кодекс працює? — є заява що може бути злочин, відкривається кримінальне провадження. Тому йде перевірка, і поки що інформації щодо цього не було. І по куртках також перевіряється. Комітет направив заяву до правоохоронних органів, щоб нам надали відповідь, як йде розслідування.
У розслідуванні про куртки зокрема йшлося про те, що одним із засновників турецької фірми, що продала куртки для ЗСУ, є 26-річний Олександр Касай — племінник депутата ВР Геннадія Касая, члена парламентського комітету з безпеки і оборони — вашого комітету. Чи ви запитували в нього про це?
Звичайно. Він відповів: я нічого не знаю. Але сказав, що готовий піти на поліграф і дати свідчення. Сказав, що навіть не знав, де його племінник. Тому сподіваюсь, якщо він це сказав, то зробить, і ми побачимо результати поліграфа або розслідування.
Взагалі можете запитати будь-кого в комітеті — немає такого, що ось ти з профільного комітету, і проситимеш Міноборони, щоб вони щось у тебе купували. Я такого ніколи не пробував, але от дивлюся — це складно. Зокрема тому, що це одразу стане відомо.
Рада голосувала за відставку Резнікова. Чи був якийсь його звіт за період роботи на посаді міністра?
Треба віддати йому належне, він прийшов на комітет. Чого не було при тому ж самому Андрієві Тарану (ексміністр оборони України у 2020-2021 роках — ред). Комітет вирішив надати йому можливість для звіту. І він — знову ж таки, на відміну від попередніх міністрів — став на трибуну, розказав, якою була робота Міністерства оборони, і зал йому аплодував. Поставили запитання, проголосували й він пішов.
Я думаю, пішов він нормально. У міністерстві велика проблема з комунікацією. Коли ці скандали спливали, ми й самі казали Резнікову: Олексію Юрійовичу, чому ви не виходите і не комунікуєте? Він каже: я на "Рамштайні". Ну у вас же є людина, яка має це комунікувати. Вважаю, це провал в комунікації. Він призвів до того, що потім оцей ком накопився, і ми прийшли до такого рішення.
Зараз обговорюють, що Резнікова можуть призначити послом у Велику Британію. Чи це було б доречним кроком з огляду на те, що тривають перевірки по можливих корупційних кейсах?
Ми демократичне суспільство, і нікого не можна звинувачувати в чомусь, поки не буде рішення суду. Є перевірки, але не доведено, що були такі факти. Зі зв'язками, які він здобув за період роботи в Міноборони, він буде не найгіршим послом.
Знаєте, наші партнери бачать все. Іноді нам вказують: оцей у вас краде, звідси гроші йдуть. І зараз йде питання погодження Резнікова на посла. Якби партнери знали, що він 100% корупціонер, крав гроші, вони б його ніколи не погодили. Якщо погодять, це буде відповідь на всі запитання, як вони до нього ставляться.
Є історія Андрія Тарана, який став послом у Словенії, коли йшов з посади міністра оборони. Є історія з колишньою генпрокуроркою Іриною Венедіктовою — на момент, коли вона йшла з посади, тривали перевірки щодо зрадників в органах прокуратури. Але вона стала послом у Швейцарії. І тепер перевірки в Міноборони, і колишній міністр, імовірно, поїде послом у Британію. Хіба це не дивна ситуація?
Що стосується загалом призначення послів — у нас ця дипломатична школа втрачена. Раніше посли мали йти до посади, мали працювати на дипломатичній службі у Міністерстві закордонних справ (МЗС) і рости до цього. А коли ми беремо людей, які займалися секс-тренінгами, і призначаємо в Болгарію, мабуть, багато часу треба буде людині, щоб зрозуміти, що таке посол. Тим більше під час війни. Тут питання і до міністра МЗС Дмитра Кулеби, і до Офісу президента.
Тому тут я з вами згоден. Але коли ми говоримо конкретно про Резнікова, я кажу: він зі своїми знаннями, досвідом міг би іще принести користь державі.
Наскільки я знаю, було не багато охочих іти в Міноборони. Офіс президента розглядав кілька кандидатур — Олександр Камишин (міністр з питань стратегічних галузей промисловості — ред), Олександр Кубраков (міністр розвитку громад, територій та інфраструктури України — ред), ще деякі кандидатури спливали. Всі розуміли, що це дуже важливе міністерство, за яким прискіпливо спостерігають. Не кожен може з цим впоратися. І це також шанс загубити кар'єру — навіть якщо будеш робити правильні речі. Знаю досить професійних людей, які відмовляються бути заступниками міністра. Кажуть: будемо радниками, будемо допомагати, але йти на офіційні посади не хочемо. Бо завтра комусь з активістів щось не сподобається і нас зіллють. Я їх розумію. Тому те, що Умєров пішов — це зокрема і про розуміння, яку відповідальність на себе взяв.
В чому системна проблема в цій історії з закупівлями на рівні Міноборони? Чи тут можна діяти на випередження, зокрема правоохоронним органам, а не реагувати на журналістські матеріали?
Суспільство знає тільки те, що зверху — "яйця по 17", куртки. Це не найдорожче. Найбільш дороговартісне — боєприпаси, зброя, і правоохоронні органи це також контролюють. І ми в комітеті розглядаємо.
Ви про зловживання на закупівлях зброї?
Ну, дивіться, "зловживання"… От, наприклад, хтось дає інформацію, що, умовно в Азербайджані купили снаряди 155 калібру по півтори тисячі доларів. А в Болгарії вони коштують тисячу. І все, це уже резонанс — значить, 500 доларів хтось поклав собі в кишеню? Сідаємо з представниками міністерства, починаємо говорити.
Запитуємо: чому тут тисяча, а там півтори? А там безліч факторів. Перше — логістика. Часто буває, що боєприпаси до нас потрапляють через п'яту країну. Бо першій країні в цьому ланцюжку не можна продавати в Україну. І другий не можна, і третій. І питання: або ми взагалі їх не отримуємо, або якось завеземо. І цим займаються наші зброярі.
Я розумію, про що ви: Україні треба інколи погоджуватися на складні схеми закупівлі зброї. І в цих умовах якраз і можливі зловживання, на рівні окремих людей чи компаній.
Чи є корупція в цих умовах? Є. За цим мають дивитися правоохоронні органи. Ми як комітет взяли це на контроль. На початку війни було дуже неправильне рішення: у нас є закон про оборонні закупівлі, і там був такий рядок, мовляв, під час воєнного стану контроль за оборонними закупівлями, його порядок визначає Кабмін. Тобто на початку вони визначили так, що Верховна Рада не бере участі. І перші два-три місяці все робилося швидко. Зараз, до речі, є кримінальні справи за те, що купували не згідно з технічними умовами (ТУ). Але тоді не було ТУ, тоді люди ходили в куртках-"алясках", і ніхто про ТУ не згадував. А зараз, коли армія зросла до мільйона, починають.
Ми зараз повернули собі в комітет контроль. Також маємо тепер доступ до кожного контракту. Загалом, у питаннях національної безпеки — між національною безпекою і корупцією я, в першу чергу, вибираю питання національної безпеки. З корупцією ми будемо боротися, найсерйознішим чином. Але у першу чергу маємо поставити все необхідне на фронт. І паралельно розбиратися з людьми, які захотіли на цьому нажитися. Щоб не було так: не купуємо ці боєприпаси, бо там всі корупціонери. Я за боротьбу з корупцією. Але зараз зусилля треба кидати на оборону. Щоб не було, що стаття в журналі не дає закупити боєприпаси або одяг для військовослужбовців.
Про контрнаступ
Ви — учасник війни ще з 2014 року, обороняли Донецький аеропорт. Після початку повномасштабного вторгнення брали участь в організації оборони Миколаєва, у звільненні Херсонщини. Нещодавно публікували відео, як у листопаді минулого року піднімали прапор над батьківським будинком.
Так, село Чарівне у Бериславському районі Херсонської області.
Бериславський район, на жаль, зараз часто в новинах — через обстріли. Як зараз ваші батьки?
Нормально, я їх вивіз після декількох тижнів окупації. Я їх переховував, була ціла спецоперація — зміна телефонів, там же всі один одного знають. У цей період у мене з’явилося більше сивини, а батько навіть осліп від перенавантаження. Зараз уже все добре. Потім ми своїми силами проводили спецоперацію по їх звільненню. І дякую тим, хто допомагав. Ми там робили все, щоб росіяни їх не впізнали. Тому що коли прийшли до мене додому, там і форма моя висіла офіцерська, і фотографії.
До того ж ви — полковник Служби безпеки України.
В селі мене шукали. Але тоді ще не було такого серйозного контррозвідувального режиму. Тому вони спитали, де, що, але батьків не було. Я так розумію, вони на потім залишили, і я за той час зміг батьків евакуювати. Я їх нещодавно возив додому. Хата пограбована, все побито-розбито.
Що стосується району — там йдуть активні бойові дії. Противник застосовує всі наявні сили та засоби — артилерія, авіація, КАБи. Наносять удари по місцевих. Велика проблема з замінуванням території. Але наші люди неймовірні. По мапах на Херсонщині понад 600 тисяч гектарів заміновано. І водночас цього року ми отримали шикарний урожай. Я бачив трактори, на яких спереду стояли саморобні міношукачі. І хлопці, які до цього навіть в армії не служили, їхали, збирали міни. Я ж сапер, вони мені пишуть: Романе Васильовичу, ми тут з поля 700, тут — 300, тут — 200 мін зібрали.
Чи зараз ви берете участь у бойових діях?
Я долучаюсь до проведення операцій і до участі у бойових діях. Ми знищуємо ворожу техніку, працюємо в основному з дронами. У нас є "джавеліни", "стінгери". Основна задача — знищення техніки противника, і в цьому у нас є успіх. Можу з гордістю сказати, що це, мабуть, один з найефективніших підрозділів саме цього напрямку в Силах оборони.
Як зараз виглядає наступ на Півдні?
Коли я говорю реальні речі, мене називають песимістом. Хто розповідає, що ми вже прорвали мало не всю лінію оборони та зараз вийдемо на Токмак — трохи там не так. Ми вперлися в "лінію Суровікіна" (Сергій Суровікін, ексзаступник командувача армії РФ — ред). Я взагалі її вважаю основною лінією, що це вона є першою. Коли йде оборона, є основна лінія, є смуга забезпечення, де розташовані інженерні споруди, мінні поля, підрозділи забезпечення. Тому бої можуть починатися, як це і було, ще до підходу до першої, основної лінії.
Ми зараз пройшли цю лінію забезпечення. Вона була досить складною, наші воїни там показували верх героїзму. І зараз якраз ми підійшли до основної лінії — "лінії Суровікіна". Тепер треба буде командуванню ухвалювати рішення. З одного боку, добре, що пройшли. Але противник стягнув туди більше військ. Тому будуть більші втрати. Є багато форм і методів — можливо, почнеться щось в іншому напрямку. Але це, звичайно, винятково рішення командирів.
Складно, але просуваємось. Звичайно, не такими темпами, як всі очікували після Харкова і Херсона. Але таких темпів на цій війні може вже і не бути. Тому що тоді противник ще не вибудував оборону повною мірою. Наші генерали цим скористалися. Зараз це можливо, але малоймовірно, особливо на напрямку Запоріжжя. Для того, щоб так було, нам треба вийти на оперативний простір. А це треба подолати близько 20 кілометрів оборони в глибину.
Стратегічно зараз Росія проводить оборонну операцію з елементами наступу. Ми заявили, що проводимо наступальну операцію з елементами оборони. Росіяни дійсно обороняються. У них маневри є тільки на Сході — вони намагаються нас продавити на Куп’янському напрямку. Різні задачі — відтягнути наші війська, досягнути цілей по захопленню адмінкордонів Донецької й Луганської областей, якось змусити нас маневрувати. Ми, маючи 1500 кілометрів фронту, наступаємо в трьох напрямках і маємо невеликий успіх через те, що ворог сильний і ресурсний.
Який прогноз щодо цих 20 кілометрів, про які ви згадали?
Я не можу прогнозувати. Треба чітко бачити, що на цьому напрямку є у противника, які сили й засоби, а які є в тебе. Наприклад, я знаю, що там стоїть 47-ма бригада. А який її чисельний склад після того, як вони ходили в атаки, скільки там залишилось БМП, скільки танків, бійців, який їхній морально-психологічний стан — це знають командири, вони доповідають. І згідно з цим починаєш планувати операцію.
Чи ми досягнемо цілей, які запланували — вихід на Азовське море в цьому році? З моєї точки зору, малоймовірно.
Про удари по Росії
У вересні почастішали удари дронами по об'єктах, зокрема військових на території РФ. Україна не визнає, що вона до цього причетна, визнає лише удари по окупованому Криму. Що це за сили такі, що допомагають Україні в цьому питанні?
Хто конкретно це робить? По Росії прилітає від українського народу.
Очільник ГУР Буданов каже: війна має бути перенесена на територію РФ. Натомість президент Зеленський сказав, що за таких умов "великий ризик, що ми залишимося самі". Чия позиція вам ближча?
Якщо ми не перенесемо війну на територію РФ, це буде програш. Зараз починається нова фаза війни — війна економік. Війна на виснаження. І в цій фазі переможе той, у кого буде більше ресурсів. Для нас ця історія не вигідна, тому що у РФ ресурсів більше.
Вони все життя готувалися до війни з НАТО. Тобто одна країна мала вступити у війну з 30-ма країнами й перемогти їх, або не програти. У них цей потенціал є. І вони це все спрямували проти нас. Ця нова фаза війни має полягати для нас у знищенні їхнього ресурсу. Бо що нам пропонують? Щоб Росія піднімала економіку, завозила якісь елементи для зброї, бо санкції погано працюють. Відновлювала танки на заводах, літаки, і перекидала це до нас. А ми, виходить, це будемо знищувати тільки, коли воно вже красиво зайде стрункими рядами? Водночас якщо ми в себе щось робимо, вони відразу атакують наші заводи.
Поки ми не будемо завдавати ударів по заводах, які ремонтують техніку, або роблять ракети, по інфраструктурі, по економіці, поки наші партнери не закриють прогалини в санкціях, щоб інші країни — Китай та Казахстан, наприклад, боялися їм через треті країни передати чипи для ракети — перспектив немає.
Про операцію ГУР та справу Червінського
Цього тижня ГУР показало російського пілота Максима Кузьмінова, який перегнав до України бойовий гелікоптер Мі-8. Кирило Буданов назвав це "першою вдалою такою операцією в історії України". Яке її значення?
Здається, цьому пілоту пообіцяли виплатити 500 тисяч доларів за те, що він перелетів, дали йому можливість жити в Україні. І це дуже правильно. Вертоліт для нас не має великої цінності, але сама операція — це добре і показово. Щось подібне ми проводили на Миколаївщині, тільки там за БМП гроші давали.
Була подібна операція, яку планував полковник ЧервінськийПолковник Роман Червінський зараз знаходиться під судом. 23 липня 2022-го російські війська завдали ракетного удару по аеродрому "Канатове" на Кіровоградщині. За версією слідства, це сталося через те, що група українських військових, серед яких був Червінський, начебто самовільно вирішила заволодіти російським літаком та запропонувала пілоту РФ перейти на бік України. Він нібито погодився, проте у результаті російські військові отримали дані про розміщення на аеродромі "Канатове" особового складу Повітряних сил ЗСУ й українських літаків та обстріляли летовище. Червінський заперечує, що планував операцію самовільно., який зараз знаходиться — з моєї точки зору, незаконно — під вартою. Він теж хотів таку операцію провести, тільки там масштаби були більші.
Чи могли використати досвід тієї операції, щоб провести цю?
Таких операцій було багато, ще при Радянському Союзі. Це не якісь нові методи, які придумав Червінський. Я не бачив матеріалів справи, але спілкуюся з людьми, які з ним разом працювали по цій справі. Я його знаю. Не добре, але знаю. Ми з ними спілкувалися, разом в СБУ служили. Якщо мене запитають, він патріот чи він ворог, я скажу, звичайно, Червінський — патріот. І професіонал.
Чи міг би він, або будь-хто інший самостійно спланувати та реалізувати таку операцію?
Це неможливо. І в мене є інформація, що там були задіяні всі, хто потрібний. Кажуть, що нанесли удар після того, як він там організував — у мене питання: якщо ви знали, що там буде сідати літак, чому там якісь наші літаки були? Багато питань. З моєї точки зору, він не має бути там, де зараз є.
Про мобілізацію
Президент Зеленський визнав: військові звертаються до нього щодо того, що є потреба наростити масштаби мобілізації. Яка ситуація з людьми на тому напрямку, де ви працюєте?
Мобілізація триває постійно, щомісяця призиваємо людей. Звичайно, люди нам потрібні — по-перше, поповнювати втрати, по-друге — формуються нові підрозділи.
Найголовніше — треба створити умови, щоб люди не ухилялись. Щоб розуміли: захист країни — завдання кожного громадянина, у нас це в Конституції прописано. Але багато хто шукає шпарини. І з цим потрібно боротися.
Часто на фронті мене запитують: а чому ми — так, а інші 30 мільйонів — ні? Я згоден із цим запитанням. Зараз уже починають ставити запитання ті, хто прийшов у військо 24 лютого 2022-го — скоро буде два роки, як вони тут. І вони мене запитують: пане полковнику, а ми звідси — і до куди? До смерті? До поранення? До 2025 року? До перемоги? Я їм кажу як полковник: хлопці, ви — професіонали, інших у нас немає, ви — солдати нашої країни, які нас захищають. Вони кажуть: ми згодні, а хто тоді ще ті 5-10 мільйонів, які просто ходять, поробили собі довідки про інвалідність? Це ж також є. І я дуже підтримую те, що зараз будуть перевірки. І закон про другу вищу освіту буде внесений, що не дає права на бронювання.
"Чому ми? А де всі інші?" — це правильне питання. Можливо, зараз вже потрібно нашим командувачам і політичному керівництву думати, як ми будемо міняти цих людей. Можливо є план, але я цього не бачу. Не можна так — звідси й до безкінечності.
На початку повномасштабного вторгнення добровольці йшли до військкоматів. Зараз факти, які спливають на тлі перевірок ТЦК, наприклад, свідчать ніби як про протилежний процес. Ви бачите, що є така проблема — люди, які можуть брати участь в бойових діях, не хочуть цього робити?
Я б не узагальнював — до мене досі звертається багато людей, які хотіли б служити. Тут є низка факторів.
Звичайно, в перші дні, місяці, в перший рік всі хто хотів, пішов. Багатьох не брали. Мені дзвонили хлопці, з якими я служив, і казали: пане полковнику, нас у військкоматі не взяли, але ми хочемо битися. Зараз уже, дійсно, призивають усіх — хочеш ти, чи ні. Різні фактори. Зокрема — ми ж пам’ятаємо, як казали: ось контрнаступ — і все, ми вже перемогли, в цьому році. У травні мали бути в Криму, до кінця року мало все закінчитися. Я вже не кажу про "два-три тижні". Тому багато людей розслабилися. Мовляв, а навіщо нам іти, якщо воно все зараз закінчиться.
Багато людей боїться попасти до, як би так правильно…
Поганих командирів.
Є різні. Є хороші, які бережуть своїх людей. А є такі, які бережуть себе. Не зважають ні на що, штурмують "в лоб". Мені дзвонять, кажуть: я готовий піти, але можеш мені порадити, куди? Щоб я розумів, що я воюю і що мене завтра не кинуть "на м'ясо" в атаку не підготовлену. Є багато таких випадків.
Знаєте, які коментарі в соцмережах лишають під заявами про мобілізацію? "Хай спочатку депутатів мобілізують", "хай сини депутатів першими підуть воювати".
От я пішов воювати, я народний депутат. По-перше, 400 депутатів особливо нічого не зроблять на фронті. Я розумію емоції. Але демократія — це те, за що ми воюємо. Ми говоримо про інституцію. Має бути три гілки влади: законодавча, виконавча і судова. Давайте і суддів тоді всіх відправимо.
Багато хто сказав би, що не проти.
Але тоді що залишиться з нашої країни? Ми не маємо скотитися до авторитаризму, коли один орган ухвалює всі рішення — тоді буде як в Росії або Білорусі.
Депутати, як би їх не обмежував Офіс президента, на своєму місці можуть зробити набагато більше. Чи є погані депутати? Звичайно. Чи є ті, хто просто сидять і тиснуть на кнопки? Є. А чи є ті, хто багато робить? Так.
Чи добре те, що нам закрили виїзд за кордон і ми не можемо спілкуватися з партнерами? Я виїжджав за весь час два чи три рази у відрядження – в Японію, в США, коли була танкова коаліція, і у Відень, здається. Є багато колег, які ведуть переговори на міжнародному рівні. А зараз права депутатів обмежили, це протизаконно. Обмежили права депутатів, яких обрав народ і які не мають бути обмежені у своїх повноваженнях.
Якщо перетворити Раду на ручний орган, що ви от тільки тисніть на кнопки, вам нікуди не можна їздити, а всі корупційні негаразди — теж на Верховну Раду, — то так, звичайно, буде і суспільство ставитися. Хтось поїхав на Мальдіви, хтось вкрав або корупцією займається — звичайно, потрібно на це реагувати. Але бачу, що йде атака, зокрема і суспільству подають ВР як щось негативне. Інституція має існувати, має захищати інтереси держави.
Екстрадиція з закордону ухилянтів — чи це реальний сценарій?
Цих людей треба повертати. Притягати до відповідальності тих, хто дав змогу це зробити. Чи можливо це? Це вже, мабуть, міжнародне право. Потрібно подавати їх в розшук. Але як ти зрозумієш, людина правильно виїхала чи ні? Це складне питання. Хочу подивитись, як влада буде його вирішувати.
З 1 жовтня жінки, які здобули медичну та фармацевтичну спеціальність, будуть зобов'язані ставати на військовий облік. Чи можуть цей перелік спеціальностей для жінок із часом розширити?
Наскільки я пам'ятаю, за законом, жінки можуть ставати на облік тільки за бажанням. Ми пам’ятаємо, як суспільство реагувало. Двояка ситуація: хтось каже, треба, щоб рівні права були, а потім такий закон в суспільстві викликає резонанс. Я не знаю, чи може бути розширено — взагалі може, але це треба буде ухвалювати інший закон.
Чи допускаєте ви, що в майбутньому в Україні можуть переглянути саму формулу мобілізації й будуть призивати не лише чоловіків, але й жінок?
Сподіваюсь, ми як чоловіки зможемо захистити жінок країни. І зробити так, щоб вони тільки за своїм бажанням йшли на фронт. Питання чи може — можливо й може. Але сподіваюся, до цього не дійде, вистачить чоловіків, які прийдуть захищати країну.
