Полковник Юрій Ігнат — речник Командування Повітряних сил ЗСУ. Він погодився зустрітися з Суспільним незабаром після катастрофи двох літаків на Житомирщині, в якій загинуло троє пілотів. За кілька днів до трагедії Данія та Нідерланди оголосили, що будуть першими країнами, які допоможуть українським льотчикам опанувати американські винищувачі F-16. Серед пілотів, які загинули на Житомирщині — льотчик "Джус". У Повітряних силах він вважався одним із головних рушіїв кампанії щодо F-16 для України.
Про обставини катастрофи на Житомирщині, вплив F-16 на перебіг бойових дій та удар росіян по Чернігову — в інтерв’ю Юрія Ігната для "Ремовська Інтерв’ю".
Перш за все, прийміть наші співчуття у зв'язку з трагедією, яка сталася на Житомирщині. Ви були добрими приятелями з одним із загиблих — пілотом на позивний "Джус", Андрієм Пільщиковим. Він зробив великий внесок у просування питання передачі F-16 Україні. Яким би ви хотіли, щоб люди його запам'ятали?
Перш за все, варто вшанувати всіх — загинуло троє пілотів: майори В'ячеслав Мінка та Сергій Проказін і капітан Андрій Пільщиков. Уже був наказ командувача Повітряних сил, що майорам Мінці та Проказіну присвоєно звання "підполковник", капітану Андрію Пільщикову — "майор". На жаль, посмертно. Цим військовослужбовцям було доручено виконати одне з бойових завдань.
Мрія усіх льотчиків, особливо молодих, — це той самий F-16. Він дозволив би замінити стару радянську техніку на сучасну. І це не лише допомогло б убивати окупантів, але й дало б можливість завдавати ударів по наземних повітряних цілях. А також — зберігати життя наших пілотів, тому що західна техніка більш захищена.
Андрій Пільщиков, "Джус", боровся за F-16, віддавав усю свою силу і життєву енергію на це. Я його знав десь з 2017 року. У 2018-му я став керівником пресслужби, і почалася наша з ним медійна співпраця, яка приводила до гарних результатів. Андрій був настільки багатогранною людиною, що встигав геть усе — і воювати, і займатися волонтерською роботою, і давати сотні інтерв'ю, коли ми його просили. Ми всі розуміємо зайнятість льотчика. А він робив ще й презентації англійською, допомагав керівництву презентувати те, що потрібно Україні в плані протиповітряної оборони, авіації майбутнього, якою ми її бачимо. Він також консультував мене як пілот — я як речник маю володіти темою, але не маю фаху пілота чи зенітника.
Тож "Джус" та інші пілоти були долучені до інформаційної кампанії щодо F-16. Саме "Джус" був рушієм нашої адвокаційної групи, в яку увійшло понад десяток людей — представники Міноборони, Генштабу, волонтери, відомі люди, які допомагали організовувати зустрічі з сенаторами та конгресменами в США, куди минулого року поїхали "Джус", "Мунфіш" і також представник зенітних ракетних військ Денис Смажний. Протягом тижня в них було багато зустрічей — з конгресменами, сенаторами, деякі з них самі були пілотами свого часу. Вони слухали хлопців, і ті довели, донесли. Тоді в Конгресі США запропонували виділити 100 млн доларів на навчання українських пілотів на F-16.
Андрій був так близько до своєї мрії. Він хотів сісти в F-16. Але сталася трагедія. Тепер його колеги, однокурсники вже в Данії й вчаться. Сподіваюсь, вони швидко приїдуть і будуть робити те, що хотів Андрій — бити окупанта на F-16.
Повертаючись до трагедії на Житомирщині. Чи всіх трьох пілотів ви можете назвати досвідченими?
Андрію було 30 років, двоє інших — старша вікова група, вони були мобілізовані. Один з них прийшов ще у 2015 році. Інший — вже у 2022-му, після початку повномасштабного вторгнення. В усіх пілотів був чималий наліт годин.
Ми знаємо з офіційних повідомлень, що це були два навчально-бойові літаки L-39. У заяві Повітряних сил також йдеться, що це було виконання бойового завдання. Поясніть, будь ласка, за яких обставин відбувалися вильоти?
Деталізувати не можу. Всі матеріали передані в Державне бюро розслідувань. Кожна авіакатастрофа має розслідуватися. Тим паче відбулося зіткнення літаків. Що саме стало причиною? Мені навіть досвідчені льотчики кажуть: сказати важко. Треба розбиратися — бортові самописці, радіообмін, все це проаналізують і нададуть інформацію. Але у нас фактично всі вильоти зараз вважаються виконанням бойових завдань. Ці пілоти — бойова втрата, в умовах бойових дій.
Тобто що в цей день відбувалося на Житомирщині, ви не можете сказати?
Там не було ворожих літаків. Вони фактично на старті, коли вилетіли з аеродрому, зіткнулися. Коли летіли, виконували завдання, яке їм поставила частина. Цей літак використовується для різних специфічних завдань. Хоч він вважається навчальним, на ньому вчаться курсанти, але він теж може нести озброєння і виконувати певні спеціальні завдання, які визначаються саме для L-39. Будь-які завдання, які виконують пілоти, не є публічними. Крім того, триває слідство.
У ДБР повідомили, що зіткнення сталося під час виконання маневру з розвороту. Наскільки він складний?
Небо помилок не пробачає. Навіть найменша дрібниця може призвести до небажаних наслідків. Є організація польотів, є група керівництва, є технічний стан літака, є помилка пілота. Різні варіанти можуть бути.
В чому складність? В умовах війни пілоти завжди виконують польоти на групову злітаність. Тобто, у складі пари. Одразу злітає два літаки. Це тактичний прийом, який потрібний, щоб воювати з окупантами.
Так було в цей день?
Вони злетіли з аеродрому і десь на розвороті зіткнулися. Приблизно така історія — це те, що говорять очевидці. Але все одно — будемо чекати офіційних результатів.
Літаки коли летять групою — для чого це? Чим ближче вони один біля одного в груповій злітаності, тим можуть бути більш непомітними на радарах як дві окремі повітряні цілі. Тобто вони будуть як одна крапка. Навіть кілька літаків може бути — летять групою, потім можуть розійтися і ворог побачить, що там не один літак, а п'ять, наприклад.
Щодо L-39 — що це за літаки та в якому вони стані в арсеналі Повітряних сил?
Це навчальний тренувальний літак чеського виробництва. Він є основним літаком в Чугуївській навчальній бригаді, яка підпорядковується Харківському університету Повітряних сил (ХУПС). Зараз він розосереджений по всій території країни. Там готують різних фахівців, зокрема пілотів різних родів авіації. L-39 — це літак, на якому здійснюють перші польоти. Спочатку курсанти літають на ХАЗ-30, це легкомоторний літак. Потім переходять на L-39, а після них — на винищувачі, бомбардувальники, штурмовики. Така трирівнева система підготовки в ХУПСі. І вже п'ятий курс — пілоти проходять практику в бойових бригадах на бойових літаках. Коли курсанти випускаються з університету, вони є підготовленими льотчиками, 200 годин нальоту.
Але ж загиблі пілоти вже були досвідченими, не курсантами.
Льотчику постійно потрібно літати, він не може робити довгих пауз. L-39 є фактично в кожній бригаді й використовуються для виконання або бойових завдань, або ж для відновлень льотних навичок. Ви ж розумієте, ми втрачаємо літаки під час бойових дій. Зараз уже немає таких втрат, які були раніше. Але тут, на жаль, зіткнулися два літаки.
Чи були за ці півтора року схожі трагедії, коли під час навчання пілотів відбувалося зіткнення?
Підкреслюю, це було не навчання, а реальний бойовий виліт. ДБР отримало всі документи про те, що це було виконання бойового завдання. У нас зараз навчань як таких фактично немає, хіба що курсантів, про що я розповідав.
Випускники, до речі, харківські — цього року випуску, вже поїхали в Великобританію. Вони знову будуть проходити базовий курс, англійською мовою, потім — базовий курс теоретичної підготовки, і тоді — легкомоторний літак, але західного зразка. Він буде перехідним до реактивного літака, теж західного зразка. Їм уже немає сенсу сьогодні вчитися на радянській техніці.
Ми вже не раз порівнювали: західні літаки — це як з автомобіля з радянською історією і ручною коробкою пересісти на авто 2018-го, де сенсорні екрани, автоматична коробка передач. Приблизно такі аналогії можна проводити між західною технікою і тією, на якій наші пілоти зараз літають. МіГ-29, Су-27 — це два винищувачі, які ми сьогодні маємо.
У ДБР сказали, що будуть розглядати три версії: технічна несправність, помилка пілотів, порушення при організації здійснення польотів. Скільки, за вашими оцінками, це розслідування може тривати?
Вони мусять перевірити всі версії. Бортові самописці є, все фіксується, всі польоти, які відбуваються на аеродромі, — все записується. Військові надали всі матеріали, щоб в цій історії все з'ясувати якомога швидше.
Це скільки місяців?
Бувають і тижні, бувають і місяці. Залежить від того, як воно буде просуватись. Є правовий орган, який цим займається.
Ми із соціальних мереж Повітряних сил дізналися про те, що є такий ритуал: коли гинуть пілоти, спалюють фортепіано. Що це за традиція?
Наші молоді льотчики бували у США. Сам Андрій Пільщиков дружив з каліфорнійськими пілотами, які колись приїжджали до нас у 2018 році на навчання "Чисте небо". Коли наші пілоти були в США, вони побачили, як там ставляться до американських льотчиків, до поліцейських. Це — речі, які треба брати в приклад.
Зокрема — й ритуал прощання з льотчиками. Він дуже чутливий в американців, і наші льотчики його перейняли. Купується старе фортепіано. Пишуть на інструменті бортовий номер літака, позивні або прізвища пілотів, які загинули. Зазвичай у бригаді точно є хтось, хто має музичну освіту. Він сідає, грає — і під ті звуки душа пілота здіймається у вічний політ. Потім беруть авіаційний керосин, обливають фортепіано і палять його. Хто хоче, може сказати щось на пам’ять про пілота.
Це гарний ритуал. Він запам'ятовується і ще більш здружує колектив. У травні у нас загинув льотчик Владислав Савєльєв, позивний "Nomad". У день загибелі він уранці виконував політ із "Джусом", а ввечері вже полетів сам. Тоді теж спалювали фортепіано на аеродромі. Ми тоді написали такий заголовок: "Більше F-16, менше спалених фортепіано".
"Джус", вірогідно, був би одним із пілотів, хто літав би на F-16. І так збіглося, що в один тиждень спершу стала відома інформація щодо F-16 від Нідерландів і Данії, і також — ця катастрофа на Житомирщині. Чи ця трагедія може вплинути на процес навчання і передачі F-16? Чи західні партнери контактували з Повітряними силами й висловлювали стурбованість?
Західні партнери — це широке поняття. У нас є коаліція країн, яка приймає рішення. Не Україна одноосібно, чи Сполучені Штати. Є інші країни, де в консультаціях приймаються відповідні рішення. Рішень треба багато. Потрібні майданчики для навчання. Чим їх буде більше, тим краще. Вже знаємо, що це буде Данія, Румунія десь там пізніше, коли зроблять навчальний центр. Також ми говоримо про США. "Джус", до речі, теж устиг дізнатися, що є вже рішення про навчання у США. Він дуже хотів потрапити в Аризону, де може відбуватися в майбутньому навчання наших льотчиків.
Тобто не можна сказати, що ця трагедія загальмує передачу літаків тому, що західні партнери візьмуть паузу, щоб дочекатись, наприклад, результатів розслідування?
Це одне одного не стосується. Такі авіакатастрофи трапляються не лише в нас, а і в Америці в тому числі. Тому я не думаю, що ця трагедія якось пригальмує — навпаки.
Минулого тижня ми дізналися, що є вже згода від США навчати українських пілотів на F-16. І є дві перші країни — Данія і Нідерланди, які готові це зробити й передати потім ці F-16 Україні. Чи розпочалося навчання і скільки воно буде тривати?
Точних термінів ніхто не назве.
Минулого року ми з вами спілкувалися, і ваша оцінка була така, що за півроку можна опанувати.
Півроку, навіть чотири місяці. І це не моя оцінка, і не командування, а американських партнерів. Було два льотчики, вони їх тестували на авіасимуляторах, авіатренажерах. Це тривало кілька тижнів, і зробили висновок, що, можливо, навіть менше, ніж півроку. Тобто приблизно чотири місяці.
Але це питання стосується не лише льотчиків. Це стосується й інженерів, й інших авіаційних наземних фахівців.
Тому що мова також про те, хто буде допомагати обслуговувати ці літаки й підтримувати їх в належному стані?
Звичайно. Наприклад, у літаку льотчик один, а довкола літака на стоянці крутиться з десяток людей. Кожен відповідає за якусь частину. Літак — це високотехнологічна річ і сотні тисяч деталей. Літак типу F-16 коштує десь понад 50-60 мільйонів доларів. Можна уявити, що в ньому всередині, як воно все має працювати. А, як я вже казав, небо помилок не пробачає. Всі служби — керівництва польотів, група інженерно-аеродромного забезпечення, метеослужба — все це важливо.
Де вже почалося навчання?
Перша група пілотів уже вирушила в Данію. Очікуємо, що інші країни будуть долучатися до авіаційної коаліції й надавати майданчики для навчання пілотів. В цьому розумінні "майданчик" — це величезна комплексна історія. Ті ж авіастимулятори, авіатренажери. Злітно-посадкові смуги, тобто аеродром, де можна буде відпрацьовувати польоти з інструктором. Зрештою, самі інструктори. Це теж питання — треба мати достатньо інструкторів. Ті ж Бельгія, Нідерланди, Данія, Норвегія, інші країни, — всі ж хочуть перейти на F-35.
Тому вони й передають Україні F-16.
Зокрема і тому. Але F-16 хоче не тільки Україна. За F-16 в черзі зараз багато країн. Просто Україна має сьогодні пріоритет. Тож щодо інструкторів — їм теж треба перенавчатися на ті F-35. Інженерно-авіаційна служба — і тут питання не лише в контролі за технічним станом літака, але й в озброєнні, яке ці фахівці зможуть кріпити на літак. Озброєння — надзвичайно технологічна річ. Скажімо, ракета AIM-120 AMRAAM, яка з NASAMS, до речі, теж запускається. Це є авіаційна ракета класу повітря-повітря, а з NASAMS вона виходить поверхня-повітря. Та ракета коштує півмільйона доларів. Тож такі високотехнологічні речі треба правильно обслуговувати. Все має працювати без проблем.
Скільки треба F-16 Україні?
Все умовно. Наприклад, називалася цифра 128. Це про повністю переоснащення Повітряних сил. Нам потрібно замінити радянську техніку. Ясно, що це не буде за один день, чи місяць, чи навіть рік. Радянські літаки лишатимуться поруч з F-16, тому що вони ефективно б'ють окупанта — ракетами HARM, бомбами JDAM, SCALP, Storm Shadow. Це все працює.
І багато запитань, чи вистачить нам от тієї кількості? Проаналізуймо. Нехай 60 літаків. Нехай ми поставимо їх приблизно по два літаки на оперативних аеродромах, в різних куточках країни. Іде масований чи немасований ракетний, чи дроновий удар. Зараз наш винищувач може за тим "Шахедом" літати по колу і не збити його — просто тому, що радянський винищувач не створений, щоб збити "Шахед". У нього немає потрібного радара, він не може його "захопити". Збивають щось, але хотілося б більше. Тож якщо вони будуть роззосереджені по різних оперативних аеродромах, десь там між ними будуть радянські винищувачі. Оперативно вилетіли, знищили, сіли. То чи вистачить тих 60? Думаю, для таких завдань достатньо було б.
Далі — маємо повітряний простір. Лінія зіткнення починається між островом Зміїним і Кримом, і по колу, аж до Харківської області, до окупованих територій — якщо дивитися на "Віраж-планшеті", все червоне. Ці червоні цятки — це російські літаки, гелікоптери, безпілотники. Цього ранку, коли ми з вами спілкуємося, було 20 повітряних цілей. Так, вони не використовують усе це одночасно. Зокрема, це питання і щодо їхнього запасу ракет. Але дошкуляють: б’ють по наших позиціях, по цивільних об'єктах з літаків.
Наскільки F-16 зможуть змінити баланс сил саме в зоні бойових дій?
У нас лінія фронту сьогодні, разом із Білоруссю, Придністров'ям, всіма морськими кордонами — понад 2000 кілометрів. Тому усюди вони потрібні — для прикриття держави зсередини й для завдання удару по ворогу.
Зокрема — для просування українських сил.
Звичайно. F-16 — це багатоцільовий літак. Він має широченний спектр озброєння, десятки номенклатур. Це озброєння теж треба буде просити в наших партнерів.
Якщо російська авіація буде знати, що по них можуть ударити авіаційними ракетами, що вилетіла пара F-16, вони просто не будуть підлітати. От де ЗРК Patriot кілька разів відпрацював успішно — там вони вже не з’являються. Така само превентивна буде дія і F-16. Вони будуть стримуючою силою, ми це теж кажемо нашим партнерам.
Зараз російський літак безкарно підлітає на 50 кілометрів до лінії бойового зіткнення. Їхня Су-шка скидає керовану авіабомбу масою 500 кілограмів, вона летить тих 50 кілометрів до лінії фронту, і ще 20-30 км далі. Б'є по наших позиціях, але зазвичай попадають ще й у житлові будинки, бо ті бомби — це не американські JDAM, а таке собі. Але їх багато, вони його роблять щодня, і сиплять, сиплять — і будуть робити це далі. Потрібна протидія далекобійними системами ППО, або F-16. Те, що нам потрібно — завоювання переваги в повітрі на окупованих територіях. Тоді, коли російська авіація відійде, у їхніх наземних військ не буде прикриття з повітря, нашим силам оборони буде простіше просуватися і звільняти території.
Володимир Зеленський, коли був у Швеції, заявив, що українські льотчики взяли участь в ознайомчому навчанні на шведських винищувачах Gripen. І що Україна сподівається їх отримати. Чи влаштовує Повітряні сили такий стан справ — що Україна починає кампанію за ще один тип винищувача?
Gripen — непоганий літак. Він розглядався ще у "Візії" у 2020 році. Взагалі "Візія" — це бачення, моделі Повітряних сил до 2035 року, приймалася у 2020-му році. Там ідеться про певну модель. Наприклад, ми хотіли переозброїти зенітні ракетні війська тими ж ЗРК Patriot, NASAMS — це все там прописано. Зрозуміло, що переважно все впирається в питання фінансового ресурсу. Зараз ми вже отримуємо ці комплекси, які замінять старі радянські.
Так само і з літаками. Чотири бригади літаків покоління 4+. Там були й F-15, і F-16, і Gripen, і Typhoon. Питання — в можливостях отримати. Нам потрібні літаки вже зараз. Нам потрібні вони "на вчора" були. Ми почали активно про це говорити ще рік тому. F-16 переміг по всіх параметрах. Вивчалися питання, перш за все, наявності літаків, можливості їх отримання, хто забезпечить — купа моментів. У світі побудовано 4600 винищувачів F-16. 25 країн має їх на озброєнні.
Кожний новий тип — це серйозне навантаження. Зараз ми обслуговуємо кілька типів радянської техніки, але раніше база була велика — до повномасштабного вторгнення у нас було близько 12 ремонтних заводів. Щоб літак утримувати, обслуговувати, навчати персонал — це не так просто. Тому у Повітряних силах зараз розглядаються один, максимум два типи.
Щодо української системи ППО. Рік тому, єдина західна допомога в цьому плані — це була система С-300 від Словаччини. Зараз вже є і Patriot, i IRIS-T, i NASAMS. Як росіяни адаптуються до того, як змінюється і модернізується система української протиповітряної оборони?
Вони постійно міняють тактику. Буває, що ракети летять через всю країну, буває що маневрують — можуть до заходу долетіти, а потім повернути на 180 градусів. По мірі слідування більшість ракет знищується. У нас є мобільні вогневі групи, їх оснащують все новими й новими стрілецькими гаджетами. Той самий кулемет ДШК чи інші, які є в мобільних вогневих груп, на них можна встановити приціли, нічне бачення, прожектори навіть ставлять. Там не є великий відсоток збиття, бо і зона ураження не велика. Але в них все є і вони по всій території України. Більш ефективно, зрозуміло, відпрацьовує велике ППО — NASAMS, IRIS-T, а ще — "Бук", С-300. Це — ті системи, які працюють по захисту міст, об'єктів критичної інфраструктури тощо. Ще Patriot.
Ворог розуміє, де ми приблизно розташовуємо, як ми змінюємо позиції. Відповідно, кожен раз вони ракетами чи "Шахедами" літають, прокладають маршрут, використовують усі розвіддані, які можуть зібрати, щоб максимально завдати нам удару. Але до цього наші сили оборони готові.
19 серпня росіяни завдали ракетного удару по центру Чернігова, по обласному театру, де проходив захід за участі розробників безпілотників. За даними СБУ, це була 9М727 — крилата ракета наземного ракетного комплексу "Іскандер". Чи могла тут зарадити українська система протиповітряної оборони?
Вона може завжди зарадити. Питання — у виявленні та реагуванні. "Іскандер" — що М, що К — дуже небезпечна річ. Якщо вони ведуть вогонь з прихованої позиції, заздалегідь підготовленої, близько до кордону… Скільки там до Чернігова? 60-70 кілометрів? Що таке ця відстань для крилатої ракети, яка летить зі швидкістю 600-900 кілометрів на годину? І летить одразу по землі, тобто низенько, радіолокаційно малопомітно. Або для Іскандер-М — вона летить по балістиці, теж недалеко, лічені хвилини.
Тобто система ППО просто не може впоратися з таким викликом, коли прихована, наприклад, позиція і коротка відстань?
Звичайно, мало часу. Коли є інформація про те, що готується ракетний удар, відразу вмикається повітряна тривога.
Окреме питання — і в наявності засобів для збиття цих ракет. Наприклад, балістику може збити тільки ЗРК Patriot. "Іскандер К" можна збити звичайними комплексами, і ми вже не раз їх збивали. Але ціль складна, не завжди це вдається зробити. Ці крилаті ракети створені, щоб долати систему ППО. Летять низько, по рельєфу місцевості.
У випадку Чернігова ми говоримо про "Іскандер М"?
"К". На початку була інформація про "М". Можна визначити, що прилетіло, на 100%, коли бачиш двигун, уламки ракет. Це роблять поліцейські підрозділи, вибухотехніки, які вже мають великий досвід, на жаль.
Коли сталася ця трагедія в чернігівському театрі, одні звинувачували організаторів заходу, що вони вирішили його проводити. Інші казали, що не треба зміщувати акценти, бо винна Росія. Тут не посперечаєшся. Ви як вважаєте — чи варто було в Чернігові проводити такого типу заходи?
Серед людей, які займаються безпілотною авіацією, є мої друзі. Безпілотна авіація — це майбутнє. Ви бачите, війна виходить на такий технологічний рівень. Тому цей напрямок дуже потрібний Україні. Тим паче Росія семимильними кроками налагоджує виробництво БПЛА різних типів.
Що стосується організації. Потрібно, мабуть, більш виважено ухвалювати рішення про будь-які заходи. Але я б не хотів коментувати, тому що все-таки розслідування триває.
У Росії залишається вдосталь "Шахедів", щобільше — за даними ГУР, РФ нібито налагодила виробництво їх вже на своїй території. Командувач Повітряних сил, генерал Олещук нещодавно також розповів, що по Україні вже прилітають ракети 2023 року виробництва. Як це можливо в умовах, коли проти Росії запровадили вже стільки санкцій?
Росія все життя робить так, як робив Радянський Союз — я про крадіжку технологій. Невже ви думаєте, що вони самі взяли й придумали ті всі види озброєнь, літаки, ракети.
Але питання про те, що їм є з чого це робити.
Інше — це постачання. Це гроші, це контрабанда, це підкуп. І ще один шлях — треті країни, що є дружніми чи нейтральними, чи "нейтрально дружніми", які можуть допомагати РФ отримувати унікальні запчастини. Ми постійно на цьому наголошуємо, показуємо світу: дивіться, ось зроблено, умовно, у Швейцарії, ось — у Сполучених Штатах, в іншій країні. Оце ж ваша запчастина — без неї "Шахед", чи "Ланцет", чи Х-101 не полетить. Саме тому потрібно припинити повністю постачання. І жорсткий контроль за такими товарами подвійного призначення. І я б ще сказав, нафтогазову сферу треба теж душити — щоб вони не могли оплачувати війну.
Про осінньо-зимовий період. Чи є в Повітряних сил очікування, що росіяни знову будуть намагатися поцілити в критичні об'єкти інфраструктури?
Вони будуть намагатися поцілити всюди. Питання в тому, чи вистачить в них засобів. Ми бачили оголошену кількість ракет — близько 600 високоточних, сучасних. А є ще старе радянське озброєння.
Є "Шахеди".
От власне, мабуть, на "Шахеди" буде все ж таки робитися більша ставка. Бо вони виробництво відкрили, а це говорить про що? Їх створювати легше, швидше, дешевше.
Що ви думаєте про російську систему ППО? З огляду на те, що безпілотники вже долітають до Москви?
От вам і приклад. Чому складно збивати "Шахеди"? Малопомітна ціль, летить повільно, а це навіть складніше виявляється — збивати повільну ціль.
Росія має достатньо сучасних засобів — це ППО малого, середнього і великого радіуса дії. Починаючи від "Панциря", закінчуючи С-400. Але і Росія велика. Ну то і пролітає щось туди — я не знаю, хто їх там запускає, ті дрони. Але долітає.
