Стендап-комік Сергій Ліпко понад рік на війні, до початку повномасштабного вторгнення служив на строковій службі.
Починав з блокпостів, потім був військовим медиком в піхоті, зараз він — аеророзвідник. Коли повертається в Київ на ротацію, виступає зі стендапами.
Як це — перемикатися між бойовими завданнями та гумором зі сцени, як жартувати про війну, як виглядають в камері дрона росіяни, що намагаються наступати та чому всім треба готуватися воювати, бо це не зробить "хтось" — Ліпко в інтерв’ю Суспільному.
Ви в Києві на відновленні. Зараз не у військовій формі. Для вас принципово виступати або давати інтерв’ю саме в цивільному?
Так. Я ж не в бою, коли в Києві. Навіщо всюди носити військову форму? Це зайва увага. Каву мені купують, а воно мені треба? Як оцінити відношення до військових, як не проникнувши в цивільне суспільство? Я — секретний агент. Тусуюся з цивільними та дивлюся з середини як ви ставитеся до військових.
Це зайвий привід подумати про те, що інколи, засуджуючи цивільних чоловіків, варто подумати, чи дійсно вони — цивільні.
Так, це моє улюблене. Так мрію, щоб мені хтось повістку вручав. А взагалі хочу зазначити одну річ стосовно інтервʼю у військовій формі. Перебуваючи на війні, мені інколи важко дивитися інтервʼю інших військовослужбовців, зняті не в окопі, не у прифронтовому місті. Сидить людина в красивому мультикамі, в теплій студії, випила запашну каву і розповідає як важко воювати. А ти дивишся це відео зі Старлінка.
У жовтні минулого року ви у відпустці зібрали кілька тисяч людей на сольник. Як ви перелаштовуєтесь? Ось були на завданні, а тепер виступаєте зі стендапом.
Важко перелаштовуюсь. Але це — єдиний спосіб. Якщо я приїду і буду сидіти вдома, дивитись фільми, читати книжки, не зможу перелаштуватися, буду все ще аеророзвідником. А сольники тим і класні, що це — екстремальний вихід з військової бульбашки: ти продав зал на півтори тисячі людей і зобовʼязаний їм дати щось класне, нормальний стендап. Його треба написати, тож необхідно вилазити зі своїх військових туг і журбинок. Мене мотивують люди в залі, заради них це потрібно зробити й саме тому це допомагає перемикнутися.
Що ваш командир каже? Ви мали його попередити про сольник?
Та чому? У мене відпустка. Я ж не виступаю у військовій формі, не розповідаю якісь секрети. Просто хтось займався, наприклад, альпінізмом до повномасштабного вторгнення. Приїздить, одягає альпіністський костюм і їде кудись лазити по горах. Я приїжджаю, вдягаю стендаперський костюм і займаюся стендапом.
Як ви готуєтеся до концерту? У вас бойові задачі, а паралельно маєте придумувати жарти.
Просто думаю, про що хотів би поговорити з цивільними. Що мене турбує, що б хотів розповісти. Є тема перебування на фронті як покарання. От ця людина погана, то давайте її відправимо в Бахмут. Чи це мені подобається? Ні. Що я з цього придумаю? Я аналізую, намагаюсь спростити, додати якісь жарти. Важко, бо теми складні. І часто мене несе — розумію, що п’ять хвилин вже не пишу жарти, а палаю. На жаль, це треба відрефлексувати, бо люди все-таки прийшли на комедійний концерт.
Я була на вашому концерті у жовтні минулого року. Був у вас, наприклад, момент, де ви згадували Романа Ратушного. Це для вас принципово — крім жартів згадати й про ціну війни?
Звісно. Стендап — такий жанр, де має бути весело. Якщо ти читаєш стендап про війну, то, по ідеї, має бути весело. Але це нечесно і неправда. Важко робити веселий стендап про війну.
Ваш перший виступ під час повномасштабного вторгнення був присвячений тому, як ви ходили від одного військкомату до іншого. Там було більше сміху.
Ви можете дивитись, як згасає мій оптимістичний погляд з кожним новим сольником. Тоді я був як дитина, яка не розуміла, що на неї чекає. Веселий був, стояв на блокпосту і все. Потім стає сумніше. Памʼятаю, я дуже крепко виступав на інформаційному фронті, писав жарти про те, які росіяни погані. Зараз їх читаю і думаю: "Чувак, оце ти канєшно…". Шапкозакидальний був, "Арестович", просто максимальний. Але це добре. На той час, певно, так і треба було.
Жартувати про ворога не треба?
Треба. Просто я думав, розумію, що таке війна. І все знаю, бо у мене був автомат, і 20 набоїв. Мені здавалося, що я пройшов уже весь військовий світ і знаю все. Це помилка новачка. Коли людина приходить на перше заняття з боксу, умовно, і після каже, що це взагалі не складно. Мені здавалося, що я непереможний. У мене є АК-74 і набої, і що мені ще треба?
Що варто знати про війну?
Війна — це не хтось. Війну не треба перечікувати. Не "хтось виграє війну" і "коли вже той контрнаступ?". Кожен має уявляти, що саме йому доведеться вигравати війну. От що треба знати. Ти ж закриваєшся в ракушці, ЗСУ тебе захищає, ти живеш достатньо комфортним життям, бо хтось все робить. Треба бути готовим, що це доведеться робити тобі. Казали, цивільним треба ходити на курси стрільби чи щось іще. Якщо ви досі не пішли, ви вже відстаєте від дедлайнів. У ваших дедлайнах ви вже маєте робити якісь там важливі справи на фронті, можливо.
Читайте також: "Це дійсно мотивовані люди, які хочуть бути дотичними до перемоги": як готують Гвардію наступу
За рік ви були й на блокпості в теробороні, і бойовим медиком в піхоті, зараз ви в аеророзвідці. Аеророзвідка — це те, чим ви хотіли займатися?
Для мене аеророзвідка — це можливість найдорожче продати життя. Я мушу висловити повагу піхоті, бо це дуже важко. Я аеророзвідник, коли працюю, знаходжуся в кількасот метрів від "нуля", не сиджу там в окопі. Люди в піхоті — титани. Я за війну жодного пострілу зі стрілецької зброї в сторону ворога не зробив. Щоб ви не думали, що я супервоїн чи ще щось. Але при цьому я бачу свій вклад. Це ж неймовірно, коли ви підіймаєте "пташку", спостерігаєте переміщення піхоти противника, передаєте координати й робите так, щоб це переміщення не досягло поставленої мети. Відчуваєш, що робиш дійсно щось важливе. І коли по тобі прилітає, знаєш, якщо зараз загинеш, то щось встиг зробити. Коли я був вперше на Донеччині, просто сидів в окопі. Воно летіло і ти думав: шкода, не встиг нічого.
Коли ви були вперше на Донеччині в одному з інтерв’ю сказали: "Заздрю аеророзвідці, бо вони хоч бачать орків".
Мрії матеріальні.
Тепер ви – аеророзвідник. Бачите орків. Що можете про них сказати?
Непроста у них доля. Ідуть на смерть і помирають у великих кількостях. Я ж розумію, що ось він біжить. Йому спочатку треба з групою добігти до підвальчика, наприклад. Якщо ми не встигли відпрацювати мінометом, він добіг. Але ми знаємо, він там і будемо чекати, поки він вийде. Можливо, він добіжить і до наступного підвальчика. Може і ще до одного. Але, рано чи пізно, загине. На його місце прийде інший. Безглузда, депресивна смерть. Ще й при цьому забираюча життя кращих людей України.
Доля росіянина, якщо абстрагуватися, непроста. Був контрнаступ на Харківщині. Ми приїхали у село. Вони там покинули свого пораненого побратима. На момент, коли зайшли наші війська, він вже помер — у нього була перебита рука, він намагався себе перемотати й стік кровʼю. І от він лежить. Заслужив він це? Звісно. Але погляньмо субʼєктивно. Ти міг жити у своїй Росії, дивитись "Камеді Клаб", жити з твердженням, що ти — друга армія світу, і тобі було б спокійно і добре. Але ти прийшов в Україну, де тобі не раді, де ти по окопах ховався, поки по тобі насипали. Їв ці сухпаї — у них є такі трилітрові банки й там щі, борщ. Потім пішов контрнаступ і от ти вмер, здохнув. Сумна доля. Але що робити?
Наскільки складно вам працювати?
Мені загрожує радіоелектронна розвідка противника. В основному. Мені головне себе не виявити, по-перше. І, по-друге, вони підтягують сильні комплекси РЕБРадіоелектронної боротьби, з якими важко працювати. Але ти завжди себе заспокоюєш, що це — вища ліга аеророзвідки. Якщо ти працюєш на Бахмуті, то важко, а що ти хотів? Це Бахмут.
Читайте також: Як українські військові обороняють Бахмут — Фоторепортаж
Як часто ви втрачаєте дрони?
На Бахмуті — часто. Наш екіпаж за місяць втратив чотири "Мавіки". Вважаю, це небагато. Один нам росіяни збили зі стрілецької зброї, один збили свої ж — так іноді буває, і два дрони ми втратили за день, коли був непопутний вітер і російська РЕБ, але треба було літати.
Один дрон — це ми про яку суму говоримо?
"Мавік" коштує в районі ста тисяч гривень. Це сама ходова штука. Вони роблять важливі речі, але треба бути готовим до їх втрати.
Ви нещодавно постили відео дрона з прикріпленою колодою. Для чого це було?
У нас є інженер-конструктор, що збирає великий дрон, завдання якого скидати щось важке. В ідеалі — по броньованій техніці противника. Вони перевіряли, яку вагу він може взяти, як поводить себе акумулятор, як гвинти. Символічно, що такі дрони до повномасштабного вторгнення використовувались, щоб возити контрабанду в Румунію та Польщу. Якісь цигарки. Саме тому ми зараз маємо дрон стійкий до РЕБ, з великої вантажопідйомністю, який можна адаптувати до фронту.
Памʼятаю вашу розмову з колегами по стендапу в січні цього року. Ви тоді говорили про мобілізацію, про те, що треба задуматися, чим ти можеш бути корисний на фронті, а не чекати, поки прийде повістка. Чи відчуваєте, що людей на фронті побільшало, і вам є на кого покластися та розраховувати на ротацію?
Ой, не можу такого сказати. Мені пощастило з підрозділом — він має ротації. Мені дають працювати, але дають і відпочивати. Такі питання краще задати підрозділам, які сидять по пів року без ротації. Це важко. Вони — титани. Але дійсно, розумієш, найстрашніше, що може статися, оце "хтось". "Хтось" має воювати. У мене багато знайомих чоловіків, всі хочуть воювати, але у всіх є "але", у всіх щось не виходить.
Читайте також: Поки ми живі. Три історії про ціну великої війни
Ви намагаєтеся з цими людьми говорити про ці моменти?
Я намагаюся їм донести, що ЗСУ не дорівнює "смерть". Що ти можеш реалізувати себе у збройних силах і не обовʼязково у тебе буде все погано. Але в той самий час мені не стане морально легше від того, що вони підуть в армію. Я заздрю комікам, які виступають, дають концерти, роблять якісь збори.
А дехто виїжджає і не повертається, як, наприклад, Андрій Щегель.
Це закономірний результат. Цій людині багато дозволяли. У нього було досить багато провокативних висловлювань. Суспільство спокійно це хавало. Саме тому він вирішив, що може дозволити собі аж настільки.
Навіть просто виїжджати з концертом за кордон — це недуже?
Чому? Ні! Треба! В тому і справа. Я заздрю комікам, які роблять концерти, тури, збирають бабки. Я б теж хотів збирати гроші й донатити. Але я у війську. І я їм заздрю. Але водночас думаю: якби вони не донатили, не виступали, не збирали концерти, було б мені легше, щоб ми всі сиділи в підвалі з дронами? Ні.
У вас суперечливі емоції.
Дуже. Тому все, на що маю мотивацію, це приїхати сюди й робити купу сольників, щоб завдавати їм поразки на їхньому полі. Щоб вони такі: блін, він воює і пише по годині матеріалу. Не знаю, як воно буде, бо вкрай мало часу писати. Але треба стимулювати коміків робити більше і не розслаблятись.
Читайте також: "Гумор, звичайно, це зброя, але тепловізор, коліматор самі себе не куплять" — Байдак і Журавльов
Головний страх, з яким вам довелося боротися перед тим, як іти на службу?
У мене був велетенський страх, що я не потраплю на війну. Ти стоїш на блокпосту, безполєзна людина, і хочеш робити щось корисне. Ми стояли й думали, що зараз війна закінчиться, а ми не встигнемо на неї потрапити. Ми так мріяли про неї.
Не так просто було потрапити в першу ротацію на Донеччину. Всі хотіли воювати. Я все життя уявляв, що колись, може, буду на війні. Вчився в БогунаКиївський військовий ліцей імені Івана Богуна, служив в армії й мріяв, що можливо колись буде мій перший обстріл. Я настільки його психологічно відпрацював, що коли він почався, я так боявся злякатися, що сперся на дерево і закурив "одноразку". Поки всі панічно рили землю, я такий: "Чьо ви? Все нормально!". Мене вистачило на 30 секунд. І от уже каска падає на лоба і ти весь мокрий копаєш з усіма.
Щоб ви порадили тим, хто може потенційно ще бути мобілізованими, або розглядає можливість приєднатися до якогось підрозділу добровольцем?
З підготовкою все просто. Мені писала одна людина, коли побачила мій годинник: "Я мобілізуюся, скажіть який у вас годинник". Розраховував, що я йому скажу, що це супертактичний годинник за 45 тисяч, цербер-убивця. Бо всі уявляють, що підготовка до війни, це ого-го. Годинник за 500 гривень, елементарний. Так само і підготовка. Ваша підготовка не має бути суперкурсами у професійних інструкторів. Добре, якщо сходите, але якщо немає можливості й грошей — бігайте. Прокинулись зранку — вийдіть не пробіжку. Намагайтеся гарно харчуватися, бо на війні часто не буде такої можливості.
Я займався спортом до повномасштабного вторгнення і зараз беру здоровʼя в кредит. З кожною ротацією завдаю йому велику шкоду. Але тому, що я про нього піклувався, в мене ще якийсь час є. Займайтеся, бігайте. Бігати — самий топ, буде гарна витривалість.
Читайте також
Глокалізація, міфи про українську бездержавність і навіщо нам Європа — інтервʼю з істориком Владленом Мараєвим
"Ідеться не про священну війну, а про справедливу" — релігієзнавець Козловський
Волонтерка, військова, лікарка, вчителька — історії українок, які змінюють країну на краще
