З початку повномасштабного вторгнення росіяни зруйнували 63 музеї та галереї. Такі дані надала пресслужба Міністерства культури та інформаційної політики. А міністр культури Олександр Ткаченко зазначав, що станом на 1 лютого цього року пошкоджено або зруйновано понад 1500 об’єктів культурної спадщини.
Поки росіяни продовжують нищити все на своєму шляху, українці не тільки намагаються зберегти життя, а й рятують музейні експонати, проводять концерти в укриттях, відкривають нові культурні та освітні установи тощо.
Ми підготували серію публікацій, у яких розповідатимемо про заклади культури, що відкрилися після 24 лютого. У першому тексті пропонуємо ознайомитися із новими музеями. Про те, якою є роль нових маленьких музеїв, коментує Ольга Гончар, директорка "Музею терору" та ініціаторка створення Музейного кризового центру.
Музей української культури в селі Михайлівка на Одещині
На початку січня 2023 року в селі Михайлівка на Одещині відкрився музей української культури.
"Михайлівка – справжнє козацьке село, де українські традиції глибоко пустили коріння у побут її мешканців, і відкриття музею є напрочуд символічним у час військової агресії Російської Федерації, коли знищується саме культура та історична спадщина", – написали на сторінці Facebook Саратської селищної ради.
Ініціаторкою створення музею української культури стала ентузіастка музейної справи Надія Спориш. Вона й зібрала перші експонати: фотографії, предмети побуту тощо. Музей пишається тим, що має вишиту картину "Українка", яку створювали протягом 20 років жінки, які перебували у місцевому пологовому будинку.
Музей Києва виставляє на аукціон картини, аби підтримати ЗСУ дронами
Музей меду у Великій Писарівці на Сумщині
19 серпня 2022 року, в День пасічника, в смт Велика Писарівка на Сумщині Олексій Скоркін разом зі своєю родиною відкрив музей меду. Бджільництвом вони почали займатися у 1986 році, коли до них залетів рій бджіл. Зараз вони мають вже 146 вуликів.
Олексія Скоркіна цікавить не тільки мед, а й український побут, стародавні речі. Як розповідає сам чоловік, щось йому подарували, а щось незвичне він придбав сам, скомпонував – так і виник музей. Найважче йому знайти вишиванки та інші предмети вжитку.
"Музей – це окремий будинок на нашій території. Пасіка розташована на подвір'ї. Я зустрічаю людей з українськими традиціями та звичаями, розповідаю про українське бджільництво, рідний край. У нас проводиться приблизно 10 майстер-класів. Це і майстер-клас по куштуванню сотового меду, для діток – з горіхами, також я розповідаю про пилок, показую медогонку й самі процеси. За програмою також передбачена дегустація медовухи, меду. Пригощаю гостей трав'яним чаєм та місцевими наїдками.
Також ми відкрили локацію з Гетьманським парком. Там я пояснюю людям, як бджоли збирають мед з екологічно чистих трав. Я не виводжу пасіку в поля, адже вони оброблюються", – розповідає Суспільне Культура Олексій Скоркін.
Чоловік розповідає, що після повномасштабного вторгнення постало питання: завершувати розпочату справу й відкривати музей чи ні. Але вирішив, що кожна справа, яку розпочав, має логічно завершуватися.
Олексій Скоркін ділиться, що російські снаряди долітали до його подвір'я: "Пасіка не постраждала, а от будівля – частково. Побиті вікна (вже окультурив, затягнув, зробив), паркан, деякі речі на господарстві. Держава допомогла частково, виділили вікна, тож плануємо їх поставити. 9 прильотів було. Це був адреналін, але в такі часи живемо".
Під час повномасштабного вторгнення відкривалися музеї і в обласних центрах, і маленькі локальні в селищах. Других навіть було більше. Ми запитали в експертки, яке значення мають маленькі музеї для нас, а особливо ті, що відкрилися в цей непростий час.
Яке значення маленькі музеї мають для нашої культури? Наскільки важливо зараз увічнювати "дрібне" і чи це "дрібне" насправді?
Кожен музей важливий! Немає значення, маленький він чи великий. А особливо важливі маленькі музеї, бо деколи тільки вони зберігають (якщо це музей при школі чи при заводі, при будинку культури, чи створений краєзнавцями) знання про маленьку спільноту, громаду, село. Зараз у нас немає цілих міст, бо їх знищили. І якщо вдалося врятувати музей чи музейників, то хоча б щось врятувалося про історію цього краю. Музей завжди на часі, немає неважливих музеїв. І що їх більше, то краще.
Музей трофеїв з поля бою у Кропивницькому
Музей розташований у громадському просторі "Krop:hub". Саме там можна побачити трофеї з Луганської, Донецької, Харківської та Херсонської областей, які почали збирати ще у 2014 році. У 2022 році колекція поповнилася.
Тут зберігається півтори сотні трофеїв: одяг, сухпайки, частини ракет, дронів та гелікоптерів, гроші та одяг російських окупантів тощо.
Питання, яке авторка статті поставила експертці, виникло саме собою, адже пам'ятаємо, як навесні на Михайлівській площі відкрилася виставка розбитої техніки окупантів і які суперечливі відчуття вона викликала. З одного боку, ми бачили розбиті танки російських окупантів та раділи, а потім помічали навпроти легкове авто, розстріляне й схоже на сито, на якому виднівся напис "Діти".
Наскільки важливо та доречно зараз відкривати музеї з експонатами вже цієї війни, яку розпочала Росія в Україні 24 лютого 2022 року? Чи все ж таки варто було б зачекати й відкрити після перемоги?
Ольга Гончар:
За моїми спостереженнями, музеї збирають колекцію, приймають експонати з передової. Наш музей "Територія Терору" поки що просто приймає. Проте в нас була виставка фотографки Вєри Бланш, яка документувала перші дні війни на Київщині. Її історію про літак ми доповнили парашутом. Парашут був з російського винищувача, який збили наші ЗСУ на Луганщині. Тобто ми потихеньку теж починаємо це використовувати.
На мою думку, такі виставки вже можна робити, і низка музеїв їх робила за кордоном. Людям треба якось рефлексувати, ділитися своїми емоціями, душевними переживаннями, травмами. Нехай поки що вони не будуть науково вивірені, а більш емоційні, демонстраційні, інформаційні, по гарячих слідах.
Зрозуміло, що оскільки ми перебуваємо всередині цієї війни, ми є її безпосередніми жертвами та насправді не встигаємо рефлексувати.
Наша задача — вижити, перемогти, зібрати докази, зафіксувати всю цю історію: чому так сталося, як ми вистояли й стоїмо, що буде далі – тобто більш світоглядні речі. Скоро рік війни. Ясно, що перемога буде, але незрозуміло, коли. Треба робити вже і качати цю тему, бути голосними для України.
Сьогодні [9 лютого], наприклад, надіслали листи. Мій друг – військовий на південному напрямку. Прислали листи російських дітей, які вони пишуть російським військовим. Діти пишуть: "Убівайтє іх побольше". Ну, тобто нас. Отакі зараз експонати є.
"Танцівниці" Деґа, національність Куїнджі, Айвазовського та Рєпіна: музей Метрополітен вніс зміни у підписи до картин
Музей-будинок Дмитра Чижевського в Олександрії на Кіровоградщині
Музей, присвячений видатному українському науковцю Дмитру Чижевському, відкрили в місті Олександрія Кіровоградської області 27 липня 2022 року. Навіть попри те, що вже 5 місяців тривала повномасштабна війна.
Дмитро Чижевський – філософ, культуролог, літературознавець, релігієзнавець, дослідник історії культури та української і слов'янської літератури – народився в цьому місті. І хоча більшість життя прожив за межами батьківщини, багато згадував і писав про рідну Кіровоградщину.
Щоб відтворити будинок Дмитра Чижевського, знадобився рік підготовки, а до роботи долучилися краєзнавці. У музеї містяться унікальні документи, фотографії, книги, відреставровані старовинні меблі, музичний інструмент та телескоп – схожий на той, в який любив дивитися на небо сам науковець.
Це перший центр в Україні, присвячений Дмитру Чижевському. Після перемоги на базі музею планують провести наукову конференцію.
Інтерактивний музей науки у Чернівцях
У грудні 2022 року в Чернівцях відкрився інтерактивний музей науки. Він має 4 тематичні локації та близько 100 експонатів. Цей музей став другим в Україні Музеєм науки Малої академії наук НАНУ.
Експонати привезли з Києва та Одеси, а також деякі експозиції, як-от "Оптичні ілюзії", музейна асоціація Ecsite передала з німецького музею. Завдяки цьому діти зможуть дослідити принцип роботи калейдоскопу, побачити дзеркальний лабіринт.
Музей науки у Львові
У Львові також у кінці грудня відкрився Музей науки. Експонати потрібно досліджувати, адже вони мають пояснити дітям явища природи та закони фізики.
У музеї можна поспілкуватися з роботом RoboThespian, який розмовляє та може танцювати й співати, а ще є роборука. Безліч тематичних зон про людину, воду, повітря, науку, електрику тощо та є лабораторія.
Як зараз великі музеї та маленькі локальні переживають війну? З якими проблемами стикаються?
Ольга Гончар:
Чим далі від Росії, тим краще. Бо більше можливостей продовжувати саме музейну роботу. Тобто якщо це Львівська область, то в нас основна проблема – нема світла, перебої. Це означає, що потрібно забезпечити установу генераторами, павербанками, ліхтарями, термопотами (ми це зробили завдяки донорам). Нема світла – значить, нема тепла. Ми обладанали пічки під опалення дровами, поставили буржуйки. Коли нема електроенергії, то генератор тягне світло, вайфай, інтернет, ми топимо в офісі дровами. Таким чином продовжуємо працювати і в нас тепло. Якщо нема зв'язку – забезпечили "Старлінк". Це якщо ми говоримо про музеї на заході.
Ті музеї, які евакуювалися, – наприклад, виїхала команда музею чи якась частина колективу з колекцією, – то в них узагалі такі проблеми починаються, на кшталт потрібно забезпечити комп'ютери, переносні сканери. Якщо вони врятували колекцію, то там, де вона зберігається, потрібно, аби дотримувалися всіх умов належного зберігання, і взагалі в них купа проблем, бо ти виїхав і мусиш і побутові речі вирішити, і ще якось музей зберегти.
Час повертати мистецтво. Розмова з Ельмірою Аблялімовою, Тетяною Філевською та Яною Супоровською
Ті музеї, які прийняли інші музеї в евакуації, мають турбуватися не тільки про себе, а й про інші колекції. Там теж свої проблеми. Потрібно якось вмістити у сховища, які не дуже були пристосовані до війни, щоб своє зберігати, а тут ще й чуже.
Ті музеї, в які влучила бомба, – то взагалі. Ми були в Охтирці, там повністю зруйнована будівля музею, але працівники врятували експонати. Зараз вони мають думати, як законсервувати будівлю, як знайти гроші на відновлення.
У кожного чим далі від Росії, тим краще, але все одно проблеми такі, що треба забезпечити побут, рутину, створити робочі умови своїм працівникам. Багато ресурсу йде на виживання, забезпечення базових потреб безперебійної роботи. У нас є тенденція скорочення бюджетів на культуру, на зарплати – відправляння людей в простій, на 2/3, за власний рахунок, звільнення, якісь музеї об'єднуються (оптимізація). Вони і до війни були не дуже в плані зарплат балувані, а зараз так іще гірше стало.
І отримали грошове знецінення своєї праці. Це просто веде до того, що люди втрачають мотивацію і мусять міняти свою сферу, бо їм просто треба заробляти на те, щоб вижити.
Ті музеї, які окуповані й не розбомблені, перетворені окупантами на центри пропаганди. Це вже відомі факти про Луганщину зокрема, туди прийшла окупаційна влада і вони перетворили музеї на рупори пропаганди.
Є музеї розграбовані. Ті, що розграбовані, як херсонські, зараз займаються інвентаризацією колекції, адвокацією своїх прав, готуються, щоб знайти свої колекції. Тому живуть, переживають. У музейників проблем дуже багато. Якісь музейники на фронт пішли, якісь загинули, якісь виїхали назавжди.
Рада музеїв Німеччини оголосила бойкот російським музейникам
Попри те, що минулого року розпочалася війна, було безліч обстрілів з різної зброї у різних населених пунктах, попри спроби деморалізувати українців, вдаючись до різних інформаційно-психологічних маніпуляцій, ми тримаємося, продовжуємо займатися своєю справою та вірити в перемогу.
Українці не тільки оберігають те, що мають, а продовжують створювати нове. Саме тому музейники закривали тілами колекції, і саме тому з'являються нові музеї під час повномасштабної війни.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
