В України триває Другий Всеукраїнський Національний тиждень читання. Українці діляться у соцмережах своїми найулюбленішими книжками від українських або іноземних авторів, виданих українською мовою, із хештегами "Зачитане до дірок" або "Тиждень читання".
У етері програми "Культура на часі" заступник генерального директора Українського інституту, журналіст, правозахисник, упорядник збірок “Кримський інжир” Алім Алієв поговорив з ведучим Віктором Дяченком про важливість звʼязку української та кримськотатарської літератури, майбутнє конкурсу та поділився однією з улюблених книжок про Крим.
Днями відбувся концерт з нагоди 100-річчя виконання "Щедрика" у "Карнеґі-холі", який організував Український інститут, а якщо говорити про літературу, чи є проєкти для популяризації саме української книги за кордоном?
Таких проєктів стає все більше, і попит на українську літературу стає більшим, Український інститут — один із флагманських проєктів у сфері літератури. Це представлення української книги на різних книжкових ярмарках — і у Франкфурті, і у Празі.
А також Український інститут разом з партнерами започаткував премію, яка нагороджує перекладачів з української на іноземні мови, таким чином стимулюючи переклад і поширення української літератури.
Якщо говорити про кримськотатарську літературу, то тут вже і "Кримський інжир" — він як і конкурс, і антологія розростаються. Найбільше я сподіваюся, що кримськотатарська література буде далі перекладатися на інші мови світу.
Зокрема в Україні вчетверте відбувся українсько-кримськотатарський літературний конкурс "Кримський інжир", ідея створення якого належить саме тобі. А чи можна говорити, що це спроба документувати з року в рік таку культурну єдність українців та киримли, аби після повернення Криму вже мати якесь спільне надбання, а не 8-9 років були порожніми чеканнями, просто чекали, що Крим повернеться?
"Кримський інжир" — це про важливе, от як тектонічні плити сходяться, то так сходяться українська і кримськотатарська літератури, які довгий час були не дуже зрозумілі один одному. І тому "Кримський інжир" — про творення спільного наративу, спільного літературного, інтелектуального контексту, того, чого в нас довгий час не було.
Але також "Кримський інжир" — це такий острівець свободи для людей, які живуть на окупованих територіях і які хочуть писати. Хочуть писати про війну, про окупацію, про те, що вони відчувають, і "Кримський інжир" допомагає це робити.
Крім того, є абсолютно нова категорія — це література політв’язнів. До нас на "Кримський інжир" подаються саме кримські політв'язні, які сьогодні знаходяться за ґратами, але попри це їхній внутрішній дух свободи і їхній талант дозволяють їм писати.
Збірка "Кримського інжиру" набула зараз ще більшої цінності, адже там є деякі твори вбитого росіянами письменника Володимира Вакуленка. І це вкотре дає нам усвідомлення, що Росія нищить та вбиває не лише кримців, але й українців, які підтримують демократію. Чим буде цінна четверта збірка? І взагалі чи друкуватимете її?
Так, очевидно вона друкуватиметься. Я вдячний "Видавництву Старого Лева", що ми вже четвертий раз поспіль зробимо це разом. Новий "Кримський інжир" — це якісні та цікаві тексти, це переклади як класичної та сучасної української літератури, так і кримськотатарської. І це "Інжирна промова" Тімоті Снайдера, яку він виголосив місяць тому під час оголошення переможців конкурсу.
Я думаю, що незабаром ми оголосимо вже наступний [конкурс], і думаю, що у нових текстах будуть теми, пов’язані з повномасштабним вторгненням Росії, окупацією, і, можливо, деокупацією.
Ти вже говорив, що "Кримський інжир" має ще премії для політв’язнів Кремля. Чи можна це і ці збірки розглядати як адвокаційні інструменти для притягнення до відповідальності росіян, на рівні документальних фільмів?
Так, бо "Кримський інжир" сьогодні має окрему категорію, яка називається "Слова свободи", і цього року і Сервер Мустафаєв, і Наріман Джелял, і Асан Ахтем — це кримські політв’язні, які подавали свої твори. Це і поезія, і проза кримськотатарською і українською мовами.
І для нас важливо, щоб це фіксувалося, бо це фактично автобіографічні твори, де вони показують те, що з ними відбувається і в СІЗО, і під час обшуків. Тому це має додаткову фактологічну цінність.
Зараз ми все більше дізнаємося інформації, що якщо військові після 24 лютого потрапили в полон, то інформація від них регламентується, читається росіянами. Як із політв’язнями? Чи піддаються ці тексти певній цензурі від Росії? Чи все ще є шанс їх отримати у первинному варіанті?
Я думаю, що тексти ми отримали в первинному варіанті. Для нас очевидно важливо отримувати не цензуровані тексти, але все одно перше, про що ми завжди думаємо, коли або оголошуємо переможців, або робимо публічні заходи, це про безпеку наших авторів і авторок на окупованих територіях.
"Кримський інжир" після деокупації ми його перенесемо. Для мене очевидно, що це буде Бахчисарай.
Цього тижня ми говоримо про книги "Зачитані до дірок" у межах Тижня читання. Можна попросити коротко порадити таку книгу, яку ти зачитав до дірок?
Я напевно пораджу книгу про Крим Олекси Гайворонського — "Країна Крим", це дуже цікава історична подорож по Криму, по його пам’ятках, тому кожен з вас може знайти у книгарнях цю книгу.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
