26 квітня 2022 року минуло 36 років від дня аварії на Чорнобильській АЕС. Літературна критикиня Богдана Романцова в ефірі Українського радіо порадила книги, які оповідають про найбільші катастрофи за всю історію ядерної енергетики.
"Хіросіма, любов моя", Маргеріт Дюрас
Це сценарій до фільму, який був написаний в 1959 році. У ньому закладена дуже важлива ідея про неможливість проговорити катастрофу, осмислити її словами. Двоє закоханих, японський архітектор і французька акторка, зустрічаються в Нагасакі. Попри те, що у кожного є своя родина, між ними зав'язався роман.
Їхній основний меседж: "Ти нічого не знаєш про Нагасакі". І через це "ти нічого не знаєш про…" вони доходять до того, що говорити про трагедію взагалі неможливо. Можна тільки створити щось натомість. І їхній акт кохання ― це не просто розвага, а спроба космогонії, коли неможливо осмислити словами те, що відбулось. Слів ніколи не буває достатньо.
Це настільки величезна і страшна річ, що ми можемо або мовчати, або творити щось натомість. І ця ідея проходить крізь велику частину і японської літератури, і крос-культурних текстів, пов’язаних з Японією ХХ-ХХІ століть. Окрім того, це дуже тонкий і пронизливий роман.
"Художник хиткого світу", Ішіґуро Кадзуо
Роман про війну та її осмислення крізь призму життя однієї людини. Художник Оно колись малював плакати на догоду профашистській владі в Японії. Тепер він має видати заміж свою доньку. І навколо цієї підготовки до весілля доньки розгортається історія його спогадів. Він боїться, що його минуле, яке, вочевидь, є ідеологічно не дуже правильним, стане завадою для шлюбу його любої доньки.
Він потрапляє у місця своєї молодості, до початку війни, і думає, чи можливо критерії, які ми застосовуємо до себе сьогодні, застосовувати до себе минулого? Особливо коли йдеться про воєнний стан. Він думає про систему координат, яка діє в момент неймовірного випробування, зокрема — ядерної катастрофи. Оно думає, чи можна суворо судити людину, якщо вона повелася хибно внаслідок величезного стресу? Він знає за собою цю провину. І вся книжка ― це його спроба собі ж пробачити й пояснити.
Ішіґуро Кадзуо грає не на боці переможців, а на боці тих, хто помилявся і був інструментом зла. Його персонаж намагається зрозуміти, як так сталося, що він став частиною усього цього воєнного дискурсу. Це також тонка історія про стосунки батька і доньки, яка змушена нести батьківську провину. Це світ, який був зіпсований.
"Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього", Світлана Алексієвич
Алексієвич визначає цю книгу як поліфонічний документальний текст. Кожен має право розповісти власну історію ― це основа демократичного письма і демократичної поліфонії, якої просто не могло бути у Радянському Союзі, де основний дискурс підкоряв собі особисте мовлення.
Це книга історій, і багато з них увійшли до серіалу "Чорнобиль". Зокрема, історія пожежника, у якого є вагітна дружина, і який їде на ліквідацію, думаючи, що це звичайна пожежа, а потім помирає у московській лікарні, куди його везуть просто з Прип’яті. І хтось може подумати, що це красивий художній хід, однак це майже дослівно відтворена велика частина тексту Алексієвич про конкретну родину.
Ці історії настільки неймовірні, що ми осмислюємо їх радше у контексті фікшну. Бо нам важко повірити, що такі речі могли відбутись насправді. Ми не готові їх сприймати як абсолютно документальні свідчення. Ми хочемо огорнути їх в якусь художню умовність, аби нам було комфортніше з ними працювати. Алексієвич опитала близько 500 людей, і її авторський голос звучить у тому, які історії вона обрала, як їх скомпонувала і в якому порядку виклала. І завдяки тонкому підбору вони постають як суцільний наратив, а не як просто мозаїка зі свідчень.
"Дівчинка на кулі", "Чайна церемонія" та "Вечірка у старій вінарні", Ірина Жиленко
Ці три поетичні книги — спроба Жиленко показати, як люди звичайними, побутовими практиками намагаються замістити лакуну, яку утворює велика трагедія. І це найкраще видно по дітях, які адаптуються до будь-чого за допомогою якоїсь ігрової практики, наприклад закопують реактор. Це якась безпосередня реакція на світ, яка, можливо, є єдиним способом зрозуміти цю трагедію. Можливо, усі ми якось мірою маємо поводитися як діти в цій ситуації. Стати більш чистими і відкритими до сприйняття.
"Планета Полин", Оксана Забужко
Перше речення ― це кадр із фільму "Чорнобиль", і Оксана Забужко пише: "26 квітня 1986 року у Києві, у районі Шулявки, пішов сніг". І ми бачимо, коли у фільмі героїня Світлана, чоловік якої поїхав рятувати Чорнобильську АЕС, разом з іншими мешканцями Прип’яті виходить на вулицю, і цей сніг падає їй на волосся, як і всім іншим. Як і Забужко на Шулявці, яка пише, що почувалася неймовірно красивою, бо минулої весни її поцілував чоловік, намагаючись не струсити з неї сніг. Ось це відчуття — коли молодь ще не знає, що настав кінець ― це найстрашніше. Не тоді, коли людина бачить вибух і думає, що зараз всі помруть, а коли людина бачить вибух і думає, наскільки ж це красиво, що це найгарніше, що вона бачила у житті. І це останнє, що вона бачитиме.
Забужко не описує якісь фактичні дані, не подає великої історичної довідки або офіційних документів. Вона описує побутову реакцію людей. І мені здається, що їй потрібен був час, щоб ця реакція трохи гармонізувалася і виструнчилася. Бо безпосередньо реакція на будь-яку трагедію ― це крик і плач. Тут їх немає. Тільки спроба ретроспективно показати деструктивний внутрішній стан, спроба реконструювати його.
"Оформляндія або прогулянка в Зону", Маркіян Камиш
Батько Камиша був ліквідатором, тому ця тема для нього є важливою. І коли приходить черга осмислити Чорнобиль, він, насамперед, корелює з власним досвідом. Чужий досвід і сама трагедія Маркіяну не цікаві. Тут немає дискурсу 1986 року, проте є персональний досвід – як він ходить зоною відчуження, яких людей він там бачить. Він багато пише про самопоселенців, про тих, хто там залишився, про туристів. Для нього можливість написати про Чорнобиль ― це можливість його пройти від початку до кінця.
"Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи", Сергій Плохій
У Плохія запитували, на що він чекав і чому книжка вийшла саме зараз. Він відповів, що Революція гідності і Майдан якоюсь мірою змусили його цю книжку писати. Тоді відкривали архіви КДБ, і стало простіше отримати доступ до документів, які розповідали, що відбулось насправді.
На відміну від Алексієвич, йому не довелося ходити й опитувати людей, тому що все це вже було у доступі. І у нього як в історика відчутно більше уваги до документів, до свідчень і до спроби зрозуміти, що відбулося на рівні буквально похвилинно у 1986 році. Він говорить не тільки про тих людей, які пережили це як трагедію, стали жертвами, а й про тих, хто мимоволі став гвинтиками у цій машині.
Про Дятлова з його неймовірною впертістю і тим, що він до кінця не визнавав своєї провини. Проте він винний у тому, що був людиною радянського штибу. Він говорить про ліквідаторів, розповідає їхні історії — про Щербину і про його поведінку у цій ситуації. В його тексті, на відміну від серіалу "Чорнобиль", всі образи повнокровні, виписані повноцінно, і нам на кожному етапі показують, що рухало людиною. Це дуже ґрунтовний аналіз, аби насправді зрозуміти, що тоді відбулося.
Війна — усі останні новини
- 5 книжок про Чорнобильську катастрофу, які радить прочитати літературознавиця Тамара Гундорова
- Як говорити з дітьми про Чорнобильську катастрофу? Розповідає письменниця Катерина Міхаліцина
- Чому українці їдуть жити і працювати у зону відчуження? Розповідає авторка фільму "Люди зони"
- Сім книг про ядерні катастрофи (до річниці Чорнобиля)
- Вплив Чорнобильської трагедії на мистецтво: книги, фільми, музика та комп'ютерні ігри
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
