До річниці Чорнобильської трагедії: сім історій про ядерні катастрофи

До річниці Чорнобильської трагедії: сім історій про ядерні катастрофи

До річниці Чорнобильської трагедії: сім історій про ядерні катастрофи

26 квітня 2020 року минуло 34 роки від дня аварії на Чорнобильській АЕС. Літературна критикиня Богдана Романцова в ефірі Українського радіо порадила книги, які оповідають про найбільші катастрофи за всю історію ядерної енергетики.

"Хіросіма, любов моя", Маргеріт Дюрас

Обкладинка книги "Хіросіма, любов моя", Маргеріт Дюрас

Це сценарій до фільму, який був написаний в 1959 році. У ньому закладена дуже важлива ідея про неможливість проговорити катастрофу, осмислити її словами. Двоє закоханих, японський архітектор і французька акторка, зустрічаються в Нагасакі. Попри те, що у кожного є своя родина, між ними зав'язався роман.

Їхній основний меседж: "Ти нічого не знаєш про Нагасакі". І через це "ти нічого не знаєш про…" вони доходять до того, що говорити про трагедію взагалі неможливо. Можна тільки створити щось натомість. І їхній акт кохання ― це не просто розвага, а спроба космогонії, коли неможливо осмислити словами те, що відбулось. Слів ніколи не буває достатньо.

Це настільки величезна і страшна річ, що ми можемо або мовчати, або творити щось натомість. І ця ідея проходить крізь велику частину і японської літератури, і крос-культурних текстів, пов’язаних з Японією ХХ-ХХІ століть. Окрім того, це дуже тонкий і пронизливий роман.

"Художник хиткого світу", Ішіґуро Кадзуо

Обкладинка книги "Художник хиткого світу", Ішіґуро Кадзуо

Роман про війну та її осмислення крізь призму життя однієї людини. Художник Оно колись малював плакати на догоду профашистській владі в Японії. Тепер він має видати заміж свою доньку. І навколо цієї підготовки до весілля доньки розгортається історія його спогадів. Він боїться, що його минуле, яке, вочевидь, є ідеологічно не дуже правильним, стане завадою для шлюбу його любої доньки.

Він потрапляє у місця своєї молодості, до початку війни, і думає, чи можливо критерії, які ми застосовуємо до себе сьогодні, застосовувати до себе минулого? Особливо коли йдеться про воєнний стан. Він думає про систему координат, яка діє в момент неймовірного випробування, зокрема — ядерної катастрофи. Оно думає, чи можна суворо судити людину, якщо вона повелася хибно внаслідок величезного стресу? Він знає за собою цю провину. І вся книжка ― це його спроба собі ж пробачити й пояснити.

Ішіґуро Кадзуо грає не на боці переможців, а на боці тих, хто помилявся і був інструментом зла. Його персонаж намагається зрозуміти, як так сталося, що він став частиною усього цього воєнного дискурсу. Це також тонка історія про стосунки батька і доньки, яка змушена нести батьківську провину. Це світ, який був зіпсований.

"Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього", Світлана Алексієвич

Обкладинка книги "Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього", Світлана Алексієвич

Алексієвич визначає цю книгу як поліфонічний документальний текст. Кожен має право розповісти власну історію ― це основа демократичного письма і демократичної поліфонії, якої просто не могло бути у Радянському Союзі, де основний дискурс підкоряв собі особисте мовлення.

Це книга історій, і багато з них увійшли до серіалу "Чорнобиль". Зокрема, історія пожежника, у якого є вагітна дружина, і який їде на ліквідацію, думаючи, що це звичайна пожежа, а потім помирає у московській лікарні, куди його везуть просто з Прип’яті. І хтось може подумати, що це красивий художній хід, однак це майже дослівно відтворена велика частина тексту Алексієвич про конкретну родину.

Читайте також: "8 книжок, які можна "проковтнути" за кілька вечорів"

Ці історії настільки неймовірні, що ми осмислюємо їх радше у контексті фікшну. Бо нам важко повірити, що такі речі могли відбутись насправді. Ми не готові їх сприймати як абсолютно документальні свідчення. Ми хочемо огорнути їх в якусь художню умовність, аби нам було комфортніше з ними працювати. Алексієвич опитала близько 500 людей, і її авторський голос звучить у тому, які історії вона обрала, як їх скомпонувала і в якому порядку виклала. І завдяки тонкому підбору вони постають як суцільний наратив, а не як просто мозаїка зі свідчень.

"Дівчинка на кулі", "Чайна церемонія" та "Вечірка у старій вінарні", Ірина Жиленко

Обкладинка поетичної збірки Ірини Жиленко "Євангеліє від ластівки"

Ці три поетичні книги — спроба Жиленко показати, як люди звичайними, побутовими практиками намагаються замістити лакуну, яку утворює велика трагедія. І це найкраще видно по дітях, які адаптуються до будь-чого за допомогою якоїсь ігрової практики, наприклад закопують реактор. Це якась безпосередня реакція на світ, яка, можливо, є єдиним способом зрозуміти цю трагедію. Можливо, усі ми якось мірою маємо поводитися як діти в цій ситуації. Стати більш чистими і відкритими до сприйняття.

"Планета Полин", Оксана Забужко

Обкладинка книги "Планета Полин", Оксана Забужко

Перше речення ― це кадр із фільму "Чорнобиль", і Оксана Забужко пише: "26 квітня 1986 року у Києві, у районі Шулявки, пішов сніг". І ми бачимо, коли у фільмі героїня Світлана, чоловік якої поїхав рятувати Чорнобильську АЕС, разом з іншими мешканцями Прип’яті виходить на вулицю, і цей сніг падає їй на волосся, як і всім іншим. Як і Забужко на Шулявці, яка пише, що почувалася неймовірно красивою, бо минулої весни її поцілував чоловік, намагаючись не струсити з неї сніг. Ось це відчуття — коли молодь ще не знає, що настав кінець ― це найстрашніше. Не тоді, коли людина бачить вибух і думає, що зараз всі помруть, а коли людина бачить вибух і думає, наскільки ж це красиво, що це найгарніше, що вона бачила у житті. І це останнє, що вона бачитиме.

Забужко не описує якісь фактичні дані, не подає великої історичної довідки або офіційних документів. Вона описує побутову реакцію людей. І мені здається, що їй потрібен був час, щоб ця реакція трохи гармонізувалася і виструнчилася. Бо безпосередньо реакція на будь-яку трагедію ― це крик і плач. Тут їх немає. Тільки спроба ретроспективно показати деструктивний внутрішній стан, спроба реконструювати його.

"Оформляндія або прогулянка в Зону", Маркіян Камиш

Обкладинка книги "Оформляндія або прогулянка в Зону", Маркіян Камиш

Батько Камиша був ліквідатором, тому ця тема для нього є важливою. І коли приходить черга осмислити Чорнобиль, він, насамперед, корелює з власним досвідом. Чужий досвід і сама трагедія Маркіяну не цікаві. Тут немає дискурсу 1986 року, проте є персональний досвід – як він ходить зоною відчуження, яких людей він там бачить. Він багато пише про самопоселенців, про тих, хто там залишився, про туристів. Для нього можливість написати про Чорнобиль ― це можливість його пройти від початку до кінця.

"Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи", Сергій Плохій

Обкладинка книги "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи", Сергій Плохій

У Плохія запитували, на що він чекав і чому книжка вийшла саме зараз. Він відповів, що Революція гідності і Майдан якоюсь мірою змусили його цю книжку писати. Тоді відкривали архіви КДБ, і стало простіше отримати доступ до документів, які розповідали, що відбулось насправді.

На відміну від Алексієвич, йому не довелося ходити й опитувати людей, тому що все це вже було у доступі. І у нього як в історика відчутно більше уваги до документів, до свідчень і до спроби зрозуміти, що відбулося на рівні буквально похвилинно у 1986 році. Він говорить не тільки про тих людей, які пережили це як трагедію, стали жертвами, а й про тих, хто мимоволі став гвинтиками у цій машині.

Про Дятлова з його неймовірною впертістю і тим, що він до кінця не визнавав своєї провини. Проте він винний у тому, що був людиною радянського штибу. Він говорить про ліквідаторів, розповідає їхні історії — про Щербину і про його поведінку у цій ситуації. В його тексті, на відміну від серіалу "Чорнобиль", всі образи повнокровні, виписані повноцінно, і нам на кожному етапі показують, що рухало людиною. Це дуже ґрунтовний аналіз, аби насправді зрозуміти, що тоді відбулося.

Читайте також: "Міфологема Донбасу. Рецензія на книгу Олександра Михеда "Я змішаю твою кров із вугіллям""
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди