Як говорити з дітьми про Чорнобильську катастрофу? Розповідає письменниця Катерина Міхаліцина

Як говорити з дітьми про Чорнобильську катастрофу? Розповідає письменниця Катерина Міхаліцина

Як говорити з дітьми про Чорнобильську катастрофу? Розповідає письменниця Катерина Міхаліцина

Дитяча письменниця та поетка Катерина Міхаліцина розказала в ефірі Радіо Культура про свої нові книжки, що присвячені Чорнобильській трагедії: "Квіти біля четвертого" і "Реактори не вибухають".

Катерино, ти працювала одразу над двома дуже різними книжками. "Квіти біля четвертого" - для молодших діток, і це особиста історія, де бабуся розповідає онуці про свою долю і переживання. А "Реактори не вибухають" – пояснювальна, зовсім інший жанр для більш дорослих дітей. Як тобі працювала над цими книжками?

У 1986 році мені було чотири, зараз моєму синові чотири - ось так воно перекидає паралелі в голові. Єдине, що я насправді пам'ятаю за ті дні – це тривожність, неможливість собі нічого пояснити, неможливість знайти відповіді чи заспокоєння в тих, хто був поруч зі мною. Відповідно ці дві книжки – спроба розмови з собою маленькою, з власними дітьми і спроба пояснити їм, що Чорнобиль – частина їхньої приватної історії. Насправді, ми всі є постчорнобильцями. Тому важливо, щоб 26 квітня не було річницею, тому що треба, а справді було знаковою подією. Трагедія змінила нас всіх, навіть якщо хтось цього не усвідомлює. Вона вплинула на наше сприйняття, розуміння, зрештою, на якесь світовідчуття.

Коли почалася пандемія, то тривожність весною 2020 року, яка була від невідомості, від недовіри джерелам інформації, від нерозуміння, що відбувається, нагадувала відчуття, які були у людей після вибуху на ЧАЕС весною 1986 року.
Як розповідати дітям про Чорнобильську катастрофу? Розповідає письменниця Катерина Міхаліцина

Катерина Міхаліцина: "Ці книжки – спроба розмови з собою маленькою, з власними дітьми і спроба пояснити їм, що Чорнобиль – частина їхньої приватної історії".

Як працювалося з книжками? З одного боку наполегливо, з другого - тривожно. Я дуже рада, що у книжці "Реакторі не вибухають" у мене був співавтор Станіслав Дворницький, який є фізиком і для якого ця тема неемоційна.

Ще науковим редактором цієї книжки є пан Олексій Бреус, старший інженер четвертого енергоблоку ЧАЕС. Власне він та людина, яка натиснула останні працюючи кнопки на пульті ядерного реактору, який вибухнув. (Вранці 26 квітня, після аварії, Бреус вийшов на зміну на 4-й енергоблок. Його зміна завершилася тим, що він натиснув кнопку щита управління четвертого енергоблоку - це була остання спроба подати воду до реактора, якого вже фактично не було. Після цього обладнання пульту вимкнули назавжди).

Так от працювалося. Це книжка, яка довкола себе притягувала багато інформації, багато приємного і неприємного, але основне – це ідеї, з якими хочеться працювати і є що розкопувати далі.

Як було з "Квітами біля четвертого"? Ця книжка більш тонка, душевна, чи мала ти прототипів цієї історії?

"Реактори не вибухають" – дуже колективна робота і нас зі Стасом, і Анни Працюк, яка працює головною редакторкою видавництва "Портал", і дівчат зі студія "seri/graph", які зробили бомбезні ілюстрації до книжки. А "Квіти біля четвертого" - це книжка потік для мене. В певному сенсі вона присвячена моїй прабабці. Вона сиділа в мене на плечі як янгол і допомагала писати.

Сама побудова розповіді взята так, як робила моя прабабуся, яка теж була переселенкою, теж втратила дім. Тільки в книжці є прабабуся, яку висилили із села Болотня в зоні відчуження, а моя прабабуся переселялася з Польщі. Але якби не вона, і не її історія, і не її вміння говорити… Коли вона садила мене маленьку коло себе і брала фотоальбом, з яким їхала зі свого рідного села Ганськ через всю Україну, і потім поверталася назад у спробі дістатися до Польщі, куди так і не потрапила. Я вже не пам'ятаю, що ставало для неї мотивом розповідати мені все це, але у випадку книжкової прабабусі - це була гілочка чорнобиля, яка пахне їй одночасно і домом, і катастрофою, власне тим, що цей дім забрало. Це така бентежна, маленька гілочка. Тому що наша пам'ять, як мені здається, складається з таких маленьких, дрібних, бентежних моментів, які ніколи нас не покидають. І згадки про те, що і як розповідала мені прабабуся, допомогли мені написати ось цю книжку зовсім здавалося з іншою історією, але насправді з дуже схожою.

На який вік дітей розраховані книжки?

Технічно "Квіти біла четвертого" – сім років плюс, "Реактори не вибухають" – одинадцять років плюс, але за "Реактори" я маю відгуки від дорослих людей, яким вона якби допомогла скласти пазли. Від бібліотекарів отримую багато відгуків, від вчителів. Пишуть, як цікаво, як добре, що ви про це говорити.

У книжці "Реактори не вибухають" ви розповідаєте про трагедію у кількох вимірах: технічному, природничому, політичному, а також емоційному. Такі речі привертають суспільну увагу і можуть зацікавити підлітків. Тому, Катерино, хочу спитати, як, на твою думку, говорити з дітьми про Чорнобильську трагедію? Як варто це робити і як у будь-якому разі не можна розмовляти.

Про не можна я ще мушу думати, але точно знаю з власного досвіду, що говорити треба чесно. Якщо ви не готові до цієї розмови, то треба так і сказати. Бо говорити потрібно з дитиною, маючи ресурс, маючи для самого себе пояснення на якісь ключові моменти, розібравшись з тим, про що говорити, бо розмови бувають різні.

Можна поділися емоціями, а можна обговорити серіал, чи книжку, чи особистостей, які прив'язані до теми Чорнобиля, а це не лише ліквідатори, не лише конструктори реактора РБМК, а, наприклад, художниця Марія Примаченко, яка є частково героїнею книжки "Квіти біля четвертого".

Говорити точно потрібно чесно і спільною мовою з дитиною. І потрібно не боятися цих розмов, бо вони дуже потрібні.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше