"Азовсталь — місце, де українці ще раз показали, що вони — сталеві" — історія дружини загиблого "азовця"

"Азовсталь — місце, де українці ще раз показали, що вони — сталеві" — історія дружини загиблого "азовця"

"Азовсталь — місце, де українці ще раз показали, що вони — сталеві" — історія дружини загиблого "азовця"
Чоловік та мама Тетяни Ластович загинули у березні на "Азовсталі" у Маріуполі. Кількома роками раніше загинув її брат, боєць полку "Азов". Запоріжжя, 16 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Переселенка з Донеччини Тетяна Ластович втратила на "Азовсталі" чоловіка — "азовця" та матір — військову психологиню. Про загибель дізналась, коли була вагітною і тікала з-під окупації з двома малолітніми дітьми. Наразі, Тетяна у Запоріжжі та чекає на результати генетичного підтвердження тіл рідних. Суспільне розповідає її історію.

"Сказав, якщо буде хлопчик, то назвемо Іллею"

Залізну хвіртку Тетяна Ластович прочиняє з двомісячним Іллею на руках. Поруч її доньки — Аня та Віка. З ними ще сімнадцятирічна Яна — племінниця загиблого чоловіка. Тетяна бувши ще вагітною сином, змогла евакуювати дітей в Запоріжжя, де вони нині й мешкають. Самі — зі Старого Криму, це на Донеччині. Будні у Тетяни, як розповідає: "стандартні материнські — погодувати, заспокоїти, зайняти".

"Тут багато друзів, знайомих і допомоги. Нам запропонувала подруга, мовляв: "Є пустий будинок, приїжджайте, живіть скільки потрібно". Складно, і зриви бувають. Але розумію, що від того, як я буду нити нікому краще не стане — ні мені не дітям", — розповідає Тетяна.

Ім’я для найменшого — Іллі, обирав тато — "азовець" Олексій Ластович. Раніше він служив на Донецькому напрямку. Тетяна була кінологом у прикордонній службі. Так і познайомилися. Чотири роки спільного життя, рік з них — подружнього. Завжди мріяли про велику родину, чоловік потаємно ще й про сина, згадує Тетяна: "Він же зі мною був на другому УЗД. Радості було… Я ще була вагітна Вікою, як він сказав, якщо буде хлопчик, то назвемо Іллею. Тому, там питань не було. Майже кожного вечора він повертався додому, якщо не було завдань. Як звичайна сім’я жили".

"Азовсталь" — місце, де українці ще раз показали, що вони — сталеві люди” — історія дружини загиблого "азовця"
Тетяна із старшою донькою та наймолодшим сином Іллєю в їхньому домі у Запоріжжі, куди родина вимушена була евакуюватися з Донеччини з початком бойових дій, 16 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

"Азовсталь" — місце, де українці ще раз показали, що вони — сталеві люди” — історія дружини загиблого "азовця"
Аня, старша донька Тетяни, показує фотографію загиблого тата – бійця полку "Азов" Олексія Ластовича. Запоріжжя, 16 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Читайте також: Вибухи на ринку, вода з опалювальних труб, розмінування та фільтрація — історія подружжя з "Азовсталі"

"Зранку він подзвонив сказав: "Всьо, бабахає — їзжай"

З початком повномасштабного вторгнення, Олексія направили обороняти Маріуполь. Мама Тетяни поїхала туди ж, бо працювала з "азовцями", як психологиня. Тетяна — в інший бік, бо мала захистити дітей.

"Ми приїхали й за нами приїхав "рускій мір".

"Ми раніше про це говорили. Я казала, поки не бабахне, нікуди не поїду. 24-го лютого зранку він подзвонив сказав: "Всьо, бабахає — їзжай". Так я дізналась, що почалась війна. Але якщо чесно, до останнього не вірила, що це надовго і думала, що це разова акція, що це закінчиться і нічого з того не буде, що не буде війни".

Тетяна каже, вже в перші дні почалися проблеми з виїздом — люди боялись виїжджати та складно було знайти машину. "Я про всякий випадок готувала дві тривожні валізи. Одну — для того, щоб виїжджати, другу — щоб залишатись і мати речі на перший час в підвалі".

Ввечері 25-го лютого Тетяна з дітьми все ж виїхали з селища Старий Крим до родичів у Запорізьку область. По дорозі, каже, вже були російські військові. Але вони заглядали в машину, бачили вагітну з купою дітей та пропускали. "Ми приїхали й за нами приїхав "рускій мір". Тобто, якраз захопили те місто (з міркувань безпеки Тетяна не називає яке саме — ред), де ми були та ми були змушені залишитись там. На окупованих територіях не солодко живеться, зараз ще гірше. Там проблеми з продуктами, медикаментами, дитячими речами — від пюрешки до памперсів. Починаєш розуміти, що не можеш вийти та купити елементарні речі, бо його просто немає. Треба стояти черги, як в 1990-ті — прокидаєшся о 4 ранку і чекаєш, що привезуть", — говорить дружина загиблого "азовця".

"Азовсталь" — місце, де українці ще раз показали, що вони — сталеві люди” — історія дружини загиблого "азовця"
Тетяна і Олексій завжди мріяли про велику родину, чоловік потаємно, розповідає Тетяна, ще й про сина. Запоріжжя, 16 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

"Азовсталь" — місце, де українці ще раз показали, що вони — сталеві люди” — історія дружини загиблого "азовця"
Ілля народився в Запорізькому перинатальному центрі вже після загибелі батька. Тетяну з пологового зустрічали побратими Олексія з полку "Азов". Запоріжжя, 16 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Читайте також: Вразливі. Як живуть ті, хто не може втекти від війни

"Тобі доведеться розраховувати на себе"

З мамою зв'язуватися виходило не часто, каже Тетяна. Коли така нагода з’являлась, чи не єдине, чого та уникала — подробиць про життя в оточеному заводі. "Вона могла написати, що нарешті вийшло помитися: "Таке враження, неначе я наново народилась, вперше за 2 місяці". Або що найбільше хоче піцу "4 сири". А постійні вибухи створювали відчуття, що смерть десь поруч. Постійні контузії через вибухові хвилі, постійні головні болі, не затихало ні вдень, ні вночі", — розповідає Тетяна.

"Я їй відправила відео і фото, як малі на валізах бісяться. І потім дізналась, її на той момент вже не було в живих".

В Олексія зв’язок з’являвся ще рідше. "Старлінк" вмикали коли не було авіанальотів. Чоловік, говорить Тетяна, наполягав на евакуації дітей у більш безпечне місце. Разом вони продумували можливі варіанти. "Спочатку ми говорили про те, як виїжджати. Потім я почала говорити, що потрібно десь будинок в Запоріжжі знімати, бо нас багато, а ще й вони з мамою повернуться. На що він мені сказав: "Зараз така ситуація, що тобі доведеться розраховувати на себе". Попросив, щоб я йому пообіцяла, що з дітьми буде все добре. 19-го квітня він подзвонив, а 25 чи 26 повідомили, що він загинув".

Згодом, Тетяна дізналася, що це був снайпер. Її чоловік загинув під час бойового виходу, від пострілу у грудну клітину, який "на виліт" пробив дві пластини бронежилета. А слідом — загинула її мати. Авіаудар, снаряд потрапив у бункер, де переховувалася жінка, вибуховою хвилею її відкинуло в стіну. "Я їй ще відправила відео і фото, як малі на валізах бісяться. І як потім дізналась, її на той момент вже не було в живих. Вона так і не побачила це відео", — розповідає Тетяна.

"Азовсталь" — місце, де українці ще раз показали, що вони — сталеві люди” — історія дружини загиблого "азовця"
Доглядати та виховувтаи дітей Тетяні Ластович допомагає чоловікова племінниця Яна. Усім необхідним забезпечує патронат "Азову" та військовослужбовці. Запоріжжя, 16 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

"Азовсталь" — місце, де українці ще раз показали, що вони — сталеві люди” — історія дружини загиблого "азовця"
Віка катається на самокаті у дворі в Запоріжжя, 16 липня 2022 року. Тетяні з дітьми, перш ніж виїхати на підконтрольну Україні територію, більше місяця довелось прожити в окупації у Запорізькій області. Вона порівнює цей період з життям у 90-х. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Читайте також: Пекло невідомості. Як в Україні шукають безвісти зниклих військових

"Мені відправляли фото мертвих людей: "Це твій брат"

Снайпер же, тільки у 2018 році, вбив і брата Тетяни — Юрія. Він теж був "азовцем", позивний "Барретт", загинув біля Водяного у снайперській дуелі. Жінка каже, після того їй час від часу писали "з того боку": "Через те, що він був досить результативним снайпером, часто мені відправляли фото мертвих людей, типу: "Це твій брат". Я зазвичай навіть відповідала. Це всього-на-всього боти, які не мають за собою нічого. Говорили: "Ми тебе знайдемо". Кажу: “Шукайте. Ви вже з 2018 року шукаєте, ніяк не знайдете. Вам що, адресу сказати?".

Цього разу, каже Тетяна, вона вирішила, що загроза знайти її в тимчасово окупованому місті після загибелі чоловіка, більш реалістична: "Ми активніше почали шукати машину. Я розуміла, що не можу контролювати всіх людей. Якщо люди, які його знають, почнуть розповсюджувати інформацію, про це дізнаються "орки". Вони дізнаються це — 100%. Тому, треба було виїжджати, доки ця інформація не сплила".

"Азовсталь" — місце, де українці ще раз показали, що вони — сталеві люди” — історія дружини загиблого "азовця"
Аня позує для фотографки в дворі у Запоріжжі, 16 липня 2022 року. Дівчинка запитала у Тетяни одного разу про тата, нині ж сама розповідає: тато на небі. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

З кінця березня до 5 травня Тетяна шукала людину, яка б допомогла їм виїхати. Врешті, зголосився водій автобуса. "Машини розвертали на виїзді, не пропускали — не важливо є діти, чи ні. Могли просто відкрити багажник, взяти сумки й вивернути їх, типу: "Єсть їда?".  Водій каже: "Ми з собою не веземо". "Сигарети давай!". Водій: "Я не курю". Вони: "Ну, сєйчас посмотрім". І почалось — вся машина переверталась. Могли просто бачачи, що дитина спить обпершись на двері, різко їх відкрити. Відношення не як до людей".

Читайте також: Ми втратили сон і спокій, але війна нас об’єднала. Жителька Маріуполя про життя в окупованому місті

"Якщо перетну кордон — я поїду з дому. А з дому їхати не хочу"

Зараз Тетяна в Запоріжжі. З дітьми їй допомагає Олексієва племінниця Яна. Усім необхідним забезпечує патронат "Азову" та військовослужбовці. "Я чітко розділила, що за чим має відбуватись. Зараз основна ціль — достойне поховання мами та Льоші. А так, багато звичайних додаткових цілей — дітей треба в садок, до логопеда. Я не мрію: "От, спочатку перемога і вже тоді щось буде". Поки ми живі, поки сонце встало, треба щось робити", — каже Тетяна.

Що для жінки "Азовсталь", де загинули її мама та чоловік? Каже, це місце, де українці ще раз показали, що вони — сталеві люди. Та говорить, із Запоріжжя можна евакуюватися і далі, але не закордон: "Це не варіант. Тут я вдома. Де б я не була — у Запоріжжі, Вінниці, Львівській області, Івано-Франківській. Якщо перетну кордон — я поїду з дому. А з дому я їхати не хочу".

Читайте також

Курбан байрам в останній неокупованій мечеті на Донбасі. Фоторепортаж

Від муфтія до парамедика на війні. Історія Саїда Ісмагілова

"Пам’ятаєте, як в Донецькому аеропорту? Люди витримали. А бетон — ні. Тут так само". Гайдай про Лисичанськ та окупацію

Під час війни більшість людей переживають горе та втрати. Як із цим справляється наш мозок

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди