На початку літа муфтій Духовного управління мусульман України "Умма" Саїд Ісмагілов залишив посаду, яку обіймав понад 13 років. З квітня 2022-го він їздить на схід України у складі бригади парамедиків. Це не перший досвід Ісмагілова, пов‘язаний із війною: у 2014-му він із сімʼєю залишив окупований Донецьк та згодом повертався на Донеччину як військовий капелан. Нині чоловік — член бригади парамедиків, які рятують життя цивільних і військових впритул до лінії фронту. У день одного з двох найбільших мусульманських свят Ід аль-Адха (або Курбан байраму) Ісмагілов також на Донбасі. Фотокореспондентка Суспільного Аліна Смутко розповідає історію парамедика та колишнього муфтія.
Рішення залишити посаду муфтія (вища посада у духовенстві мусульман в Україні – ред.) Саїд Ісмагілов прийняв ще до початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Вони разом із другом Камілем записались до київської Тероборони у грудні минулого року. 24 лютого обидва переодяглися у військову форму, яку носять і зараз.
"Як і більшість підрозділів міської Тероборони ми спочатку стояли на блокпостах. Більше особливо нічого не робили, — говорить Саїд. — Потім нам "Кроха" з "Ромашкою" (парамедики Ольга Башей та Тетяна Скиртач — ред.) запропонували їздити з ними на зруйнований Романівський міст біля Ірпеня, допомагати з евакуацією поранених військових та цивільних". Працювали вони як водії та помічники медичної бригади, каже Саїд. Крім поранених, вивозили лежачих людей та покинутих тварин.
У 2014-му, коли Донецьк захопили, говорить Ісмагілов, він до осені ще залишався у місті. Каже, перший час було страшно, а потім звик до того, що стріляють. Навчився не потрапляти у зони обстрілів, не звертати увагу на вибухи, бо важливо було залишатись з вірянами й продовжувати проводити молитви. Потім у місто зайшли колони військової техніки. Озброєних людей стало настільки багато, що було складно на них не зважати.
У проповідях в окупованому місті муфтій проголошував, що люди мають залишатися вірними країні, в якій народились, яка дала їм можливість побудувати мечеть, де можна молитися і безпечно сповідувати релігію. Наприкінці 2014-го Ісмагілов виїхав сам і вивіз родину у Бучу на Київщині.
Після переїзду він почав їздити на Донбас як військовий капелан. "До мене зверталися християнські капелани й питали: а чому до мусульман на лінію фронту ніхто не їздить? – каже Ісмагілов. — Я подумав: дійсно, а чому? Зібрався і поїхав у Краматорськ". В той перший приїзд у 2016-му його зустрів голова Краматорської громади Абдула Пустовіт і відвіз у частину, де служили мусульмани, один з них у званні підполковника ЗСУ. "Це була моя перша поїздка як капелана, — розповідає чоловік. — Ми розмовляли, їли, читали трохи Коран, а коли я повернувся до Києва пішов у Духовне управління і кажу: "Так, хлопці, нам потрібно створювати своє військове капеланство, роботи багато. Хто хоче?”. Погодились двоє: Хаджи Мурат Путілін та Тимур Беридзе. Саме з ними Саїд почав далі їздити на схід. "Покійна Аміна Окуєва нам подарувала "беушну" машину, яка була закріплена за їхнім батальйоном, — каже Ісмагілов. — Вона постійно ламалась, але їхала. Ми приїздили потягом до Краматорська, потім пересідали в ту автівку і — далі на позиції. Було й таке, що потрапляли під обстріли".
Останні роки до російського вторгнення Ісмагілов став знову більше приділяти уваги роботі муфтієм. А налагодженою мережею капеланства вже займався Хаджи Мурат Путілін. "Я запустив це капеланство, а далі вони вже працюють самі", — каже він. Однак відчував, як втомився від релігійної діяльності, і що принесе більше користі в інших справах. Зокрема готувався до захисту сім’ї та країни, пішов до Тероборони. Каже, вирішив, що вдруге тікати нікуди не буде. Якщо війна прийде на Київщину, то знає як зустрічати її й не розгубитись, як у 2014-му. "Ми домовлялись, що я у березні (2022-го року – ред.) складу повноваження муфтія, — розповідає Саїд. — Ми планували зібрати Духовне управління і провести процедуру зміни муфтія. Але почалась війна".
Зранку 24 лютого Ісмагілов вивіз сім’ю в безпечне місце та повернувся у свій підрозділ ТрО. Мечеть в Ісламському культурному центрі у Києві майже два тижні стояла зачинена. Ісмагілов каже, поки вони з Камілем займались війною, там ніхто, на жаль, не проводив навіть п’ятничний намаз. Зрештою муфтій вирішив суміщати службу в Теробороні з релігійними обов’язками. Тож київська мечеть весь період оборони столиці була щопʼятниці відкрита для парафіян, де він проводив хутби (короткі пʼятничні проповіді у мусульман під час обовʼязкової колективної молитви — ред.). Щодень двері мечеті були відчинені для парафіян і під час Рамадану (священний місяць для мусульман, під час якого віряни тримають піст — ред.), який теж припав на війну. Бійці та місцеві збиралися там на іфтар: вечерю-розговіння після дня посту.
З часів формування мусульманської громади на території материкової України (у Криму це відбувалося інакше) виникла й потреба в управлінських органах, аби просувати інтереси мусульман в українському суспільстві, будувати мечеті, організовувати спільні молитви та зібрання. У 2009 році на противагу Духовному управлінню мусульман України, на чолі із шейхом Ахмедом Тамімом, сформувалося нове об'єднання ДУМУ "Умма". Воно виступило альтернативою як у релігійних, так і в адміністративних питаннях до вже існуючого апарату старого Духовного управління. Його очолив муфтій Ісмагілов. До обрання на посаду Саїд бум імамом у Шахтарську на Донеччині, а згодом і аж до окупації — у Донецьку. Рецензував перший переклад Корану українською.
***
На початку квітня, коли російські війська відійшли від Київщини. Ісмагілов зміг потрапити у свою квартиру у Бучі. Це житло родина придбала після переїзду з Донецька у 2014-му. У період окупації Бучі в цьому житловому комплексі квартирувались росіяни. Квартира колишнього муфтія частково зруйнована і пограбована. Вікна повилітали від вибуху на електростанції.
***
"Дивіться, це вже Слов'янськ, все димить. Обстріл. А он білі гори, білі терикони", — показує Ісмагілов, проїжджаючи повз зруйнований обстрілами вказівник на в’їзд у місто. Російські війська продовжують наступати на півночі від Слов'янська. Після захоплення Лисичанська це місто називають наступним, за який можуть вестись бої.
У складі парамедиків фонду ASAP "Хоттабич" вперше Ісмагілов приїхав на схід у квітні, після деокупації Київщини. "Ми запитали в нашого батальйону Тероборони, чи відпустять нас з парамедиками, — каже Саїд. — Відпустили. Відрядили до 57 бригади у Донецькій області. Київ, хоч і ближчий до дому, але Донеччина теж мій дім".
В першу каденцію Саїд та його друг Каміль встигли попрацювати у Сєвєродонецьку, Лисичанську, Новотошківці. "Це все ще тоді було нашим, — розповідає колишній муфтій. — У квітні тут бої ще були не такими потужними. Найпотужніші відбувались не на цьому напрямку. Стріляли, прилітало, але це не було так, як потім під час боїв за Сєвєродонецьк".
Дорога від позиції, де бригада забирає поранених, до шпиталю займає зазвичай 40-45 хвилин. Спочатку, каже Ісмагілов, їдемо сільськими розбитими дорогами, а потім по трасі — там рівно і гарно. Поранених намагаються везти обережно, коли не можна "трясти" на поганій дорозі, але потім на трасі надолужують час — "врубають" 140-160 км на годину. "Мені найбільше тут подобаються соняхи, які ростуть дорогою", — каже Ісмагілов.
***
У день одного з двох найбільших мусульманських свят Курбан байрам (свята жертвопринесення) Саїд Ісмагілов, вже не у ролі муфтія, проводить молитву в мечеті у Костянтинівці. Зібрались місцеві мусульмани та ті, хто служить на Сході. Це – остання неокупована вціліла мечеть на Донбасі. Сьогодні тут приготували барана. Частину м’яса роздали місцевим.
Читайте також
"Неоціненний життєвий досвід, який нікому не варто пережити" — історія лікаря з Маріуполя
"Медикам нити не можна. В окопах ще гірше" — історії лікарів Донбасу
Як живуть прифронтові міста Донбасу. Фоторепортаж
Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
