21 серпня 1991 року у Москві настав емоційний пік серпневих подій, у Києві — події лише починають розгортатися. Депутати з "Народної Ради" вимагають скликання позачергової сесії Верховної Ради. Леонід Кравчук вагається. Про те, що зупинило штурм московського Білого Дому, чи був Горбачов співпричетним до заколоту та як змінилися настрої в Києві — у третьому епізоді документального серіалу Суспільного "Колапс. Як українці зруйнували імперію зла" — "Без ейфорії".
Москва. 21 серпня 1991 рік
21 серпня 1991 року почалося з новин про вбитих у Москві. Російський Білий Дім ніч чекав на штурм. Але щось пішло не так.
Організатори Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) до останнього готували штурм, згадує державний секретар при президенті РФ в 1991 році Геннадій Бурбуліс: "У нас було відчуття, що Володимир Крючков (на той час — шеф КДБ СРСР, — ред.) шукає контакти з Борисом Миколайовичем Єльциним. У Крючкова було таке своє ставлення, що він зможе Єльцину і пояснити, і показати, чому так зробили, знайти взаєморозуміння. І Єльцин категорично це відкинув".
Розмова між держсекретарем Росії Геннадієм Бурбулісом і Володимиром Крючковим відбулася майже на світанку.
"Я сказав, що я вас прошу категорично не допустити штурму. Він щось почав говорити: ваші люди розбирають мостові, будуть огорожу, а потім: "А чому ви до мене звертаєтесь?". Я кажу: "Тому що знаю, хто сьогодні приймає ці рішення", — розповідав Геннадій Бурбуліс. Крючков почав дорікати Бурбулісу на непорядок і відсутність дисципліни, проте соратник Єльцина відповів: "На місці розберемося, зараз спільне завдання — допоможіть утримати від цього божевілля, від цієї дурниці занадто відчайдушних ваших колег".
О п’ятій ранку Крючков капітулює: "Можете спати спокійно. Штурму не буде!". Але спокійно не вийшло: на світанку Москва прокинулася від гуркоту танків.
Артемій Троїцький, керівник відділу музичних програм на російському телерадіо в 1991 році: "Із самого початку не було зрозуміло, що це за історія. Куди ці танки рухаються? Танки, що стоять, — це завжди спокійніше, ніж ті, що рухаються. Згодом стало зрозуміло, що рухаються ті танки у правильному напрямку, тобто, з центру Москви, кудись там по мінському шосе в райони дислокації Таманської та решти дивізій".
Зупинка штурму, згадує співачка і композиторка Марія Бурмака, не викликала ейфорії. "Але дуже добре пам’ятаю татову фразу. Він сказав: "Вони дали слабину". Я зрозуміла, що не те, що перемога, а те що цього всього, що я собі вже надумала, може, й не буде".
Одна з причин, чому штурм не відбувся, розповідає історик Сергій Плохій, — маршал Язов після першого кровопролиття віддав наказ прибрати війська з вулиць Москви. Після розгону демонстрації в Тбілісі, після використання зброї у Вільнюсі військові були не готові виконувати ту саму роль, бо вони розуміли, що опиняться перед судом.
Сергій Плохій, історик, автор книги "Остання імперія": "Коли це ставалося, політичне керівництво зникало і підставлялися військові командири, які віддавали безпосередній наказ".
Крючков намагається переконати Язова, але безрезультатно. "Без військових вони Москву утримати не можуть. ДКНС провалився, скільки б у них планів не було. Рішення Язова було ключовим", — вважає Плохій.
Згодом з матеріалів слідства стає відома докладна хронологія подій. Язов розпорядився дати команду "стій!" через 20 хвилин після загибелі трьох захисників російського Білого Дому — о 01:30. О 02:30 почалася нарада у Крючкова на Луб’янці. Язов не з’явився. І силовики з КДБ та МВС вирішили, що він злякався. На світанку Крючков скасував операцію "Грім".
Київ. 21 серпня 1991 р. 15:00. Пресконференція Народної Ради
Коли вдень 21 серпня в Києві в Спілці письменників України зібрали пресконференцію Народної Ради України, програш ДКНС був однозначним, каже народний депутат України, член Народної Ради в 1991 році Іван Заєць. Але ніхто не розслаблявся, бо багато хто вважав, що ДКНС — це просто гра, що це ніякий не державний переворот, а тільки внутрішнє перетасовування органів влади, каже він.
Вночі Ігор ЮхновськийІгор Юховський — народний депутат, голова Народної Ради. телефоном розмовляв з Леонідом Кравчуком, наполягав на терміновому скликанні Верховної Ради, проте той вирішив чекати до ранку.
Уже вранці Кравчук в телефонній розмові з Лук’яновим, головою Верховної Ради СРСР, заявив, що не визнає ДНКС, вимагає, щоб Горбачов виступив на сесії Верховної Ради. Якщо цього не буде, Кравчук заявив, що важатиме сесію Верховної Ради СРСР незаконною.
Олександр Ємець, народний депутат, Народна Рада, пресконференція 1991 р: "Чим викликане сміливішання Кравчука, точно аргументувати не можу, але мені чомусь все-таки здається, що більш імовірний варіант: Кравчук досить чітко тримає руку на пульсі суспільних настроїв в Україні. Буквально за добу досить різко змінилися настрої на користь демократії".
О 15:36 до Києва долетіла звістка. Вісім путчистів виїхали до московського аеропорту "Внуково". (Як потім стане відомо, летіти на перемовини із Горбачовим).
У перші хвилини після цієї новини розліталися навіть найнеймовірніші припущення: куди і навіщо полетіли "гекачепісти"? А найголовніше — якою була роль Горбачова в заколоті?
Олександр Мороз, народний депутат України, голова фракції комуністичної більшості в 1991 році, переконаний в тому, що ця "авантюра розіграна з відома і за участі Горбачова". Проте є докази на користь версії, що Горбачов дійсно нічого не знав.
Євген Кисельов, ведучій програми "Вісті" російського телерадіо у 1991 році: "Горбачов був дуже непослідовний. Вибачте за каламбур, рішуче непослідовний. Я добре пам’ятаю пресконференцію, яка відбулася наступного вечора після того, як він 22 серпня пізно ввечері повернувся з Форосу. З іншого боку, фізичний стан Раїси Максимівни (у неї стався інсульт, — ред.) був такий, що ніби неможливо було припустити, що це було хоча б частково якесь інсценування".
Історик Сергій Плохій нагадує: шефа КДБ Крючкова не влаштовував новий союзний договір. Планувалась не тільки з реструктуризація відносин між центром і республіками, але також зміна уряду. Після 20 серпня Крючков, прем’єр-міністр Валентин Павлов, міністр внутрішніх справ Борис Пуго, міністр оборони Дмитро Язов втрачали владу. Новим прем’єр-міністром мав бути керівник Казахстану Нурсултан Назарбаєв, члени уряду мали би погоджуватися з Єльциним та Горбачовим.
Крючков доручив генералам КДБ Олексію Єгорову та В’ячеславу Жиліну підготувати стратегічний прогноз і перелік заходів для забезпечення надзвичайного стану. 8 серпня генерали доповіли шефу КДБ про недоцільність введення надзвичайного стану до підписання нового союзного договору. Відповідь Крючкова: "Після 20 серпня буде пізно!".
Сергій Плохій, історик, автор книги "Остання імперія": "До останнього сподівалися на те, що оскільки відносини між Горбачовим і Єльциним були надзвичайно напруженими, то це підписання, призначене на 20 серпня не відбудеться. Що Горбачов і Єльцин пересваряться. Коли було перехоплено і записано телефонну розмову між Горбачовим і Єльциним за кілька днів до підписання, що вони не розварилися, що підписання все-таки відбудеться, тоді був включений варіант ДКНС".
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України, перший президент України: "Ми зайняли дуже чітку позицію. Україна не просто не підписала (союзний договір, — ред.): я відмовився їхати туди. Я попросив у МасикаКостянтин Масик в 1991 році перший віце-прем'єр УРСР і ПлющаІван Плющ на той момент, в серпні 1991 року — перший заступник голови Верховної Ради. тоді поїхати туди, але тільки з консультативною ціллю, ніяких документів не підписувати. Я кажу: "Ви можете виступати, декларувати, пропонувати, відхиляти, але нічого не підписувати". Таким чином було очевидно, що якщо Україна, друга по величині республіка Радянського Союзу, уже прийняла рішення не підписувати нового союзного договору. Це означало дуже погані для Радянського Союзу тенденції, які могли перерости в практичні справи".
Влада в Москві була переконана, що без України СРСР не буде. Крючков вважав: підписати нову союзну угоду без України – значить поставити хрест на СРСР.
Віталій Портніков, журналіст: "Без України існування СРСР було неможливим. Бо без України російська імперія перетворюється на євразійську державу. Яка більше тяжіє до Азії, ніж до Європи. А вони бачили її великим європейським гравцем. Для того, щоб Росія була великим європейським гравцем, її кордони мають закінчуватися в Ужгороді, а не на хуторі Михайлівському. Це реальність. І навіть перебування у складі Росії білоруських земель не змінює цю реальність сильно, якщо ми говоримо про військово-стратегічні інтереси, якими ці люди завжди мислили, і економічні також".
Але Горбачов не бачив у цьому загрози. Бо він розраховував, що ключові республіки, крім України, підпишуть договір, а Україна приєднається пізніше.
За кілька днів до путчу Кравчук і Горбачов зустрілися на дачі "Зоря" у Форосі. Пахло ялівцем і равликами. Несамовито співали цикади. "Михайле Сергійовичу, ви читали договір 22‑го року? Ленінський?" — запитав Кравчук. "Ну, звичайно". "Ну, так от, там Україні дозволялося мати збройні сили, свої міністерства, свої відомства – все своє. Це потім уже Сталiн усе забрав в України. То хiба може наш договiр бути гiршим, ніж ленiнський?" — спитав Кравчук. "Ну, з тобою важко говорити", — відповів Горбачов.
На думку Кравчука, Горбачов хотів залишитися при владі. Хоча розумів, що перебудова Радянського Союзу на інший союз може закінчитися його усуненням. У 2021 році Кравчук згадував, як наводив Горбачову результати дослідження громадської думки. Звичайно, казав він, це не було сучасне соцдослідження, але ж. "Ось ми провели таке дослідження, Михайле Сергійовичу, вибачте, — кажу, — але ви на останньому місці. Єльцин на другому, а я на першому. "Ну, ви це кажете, щоб мене образити". Кажу: "Та ні, я вам кажу правду". Він навіть у це не вірив".
Горбачов не хотів помічати ані падіння популярності серед людей, ані консолідації заколотників у найближчому оточенні.
По четвертій дня, в суботу 17 серпня на секретному об’єкті "АБЦ" у Москві зібралися шеф КДБ Крючков, прем’єр-міністр СРСР Павлов, міністр оборони Язов і ще кілька осіб. Саме на цій нараді заколотники домовилися:
- ввести надзвичайний стан з 19 серпня;
- сформувати державний комітет з надзвичайного стану;
- вимагати від Горбачова підписати підготовлені заколотниками документи про введення надзвичайного стану чи подати у відставку.
О 16:32, в неділю 18 серпня Горбачова у Форосі відключили від зв’язку. О 16:50 до нього прибули емісари ДКНС: ШенінОлег Шенін — секретар ЦК КПРС., БаклановОлег Бакланов — заступник голови Ради оборони СРСР., БолдінВалерій Болдін — керівник апарату президента СРСР Михайла Горбачова. , генерал ВаренниковГоловнокомандувач сухопутних військ, заступник Міністра оборони СРСР у 1991 році Валентин Варенніков.. О 18:00 Горбачов "їх послав". О 22:15 емісари ДКНС повертаються з Криму в Кремль і повідомляють про провал місії. Шляху назад нема: вони "засвітили" плани про створення ДКНС.
Путчисти ізолювали Горбачова в Криму і почали реалізувати план самостійно, сподіваючись на те, що Єльцин, який є в надзвичайно поганих відносинах з Горбачовим, підтримає їх і виступить проти Горбачова, нагадує історик Сергій Плохій. Через це не було наказу арештувати Єльцина, через це йому дозволяють приїхати до Білого Дому в Москві. "І на той момент, коли їм стало ясно, що з Єльциним домовитися буде неможливо, вже було запізно. Єльцин почав мобілізувати москвичів," — каже Плохій. Історик звертає увагу на віцепрезидента Янаєва, який ззовні керував переворотом, хоча за своїми особистими рисами не був лідером.
Янаєв про організацію ДКНС дізнався останнім із тих, хто увійшов до комітету. Йому не повідомляли про плани заздалегідь. О 16:30 Павлов зателефонував Янаєву на дачу. Той був нетверезий. О 20:00 Янаєв приїхав у Кремль. Кілька годин він опирався. Але о 22:25 все ж підписав усі документи ДКНС.
Сергій Плохій, історик, автор книги "Остання імперія": "ДКНС провалився, я думаю, з тієї причини, яку назвав Горбачов зразу після повернення в Москву. Він сказав, що суспільство стало іншим. Я з ним абсолютно погоджуюся. Тобто, ті роки перебудови фактично змінили суспільство. Дали можливість лідерам, як Єльцин, з’явитися на поверхні. Вибудувати підтримку поза межами ЦК і партії й мобілізувати людей. Тобто, люди під стінами Білого дому не дозволили конкретно Москві реалізації ДКНС".
Київ. 21 серпня 1991 р.
Якщо в Москві емоційний пік минув — у Києві в цей день події тільки почали розгортатися.
Журналіст Микола Вересень, кореспондент всесвітньої служби ВВС у 1991 році, згадує важливий епізод. У Києві 21 серпня він зустрічається зі співробітником КДБ.
"Я з ним розмовляв дві години, як не більше. А йому, мабуть, доповідали, що в Москві в цей час відбувається. І почав він зі мною розмовляти з точки зору радянського патріота, а закінчував вже українським націоналістом. Тобто, мабуть, до нього дійшла якась інформація, що ДКНС не виграє. Але якщо ДКНС програє чи не виграє, це означає, що дорога до незалежності далі продовжується", — розповідає Микола Вересень.
У Києві, на Володимирській "люди в погонах" працювали над черговою доповідною Кравчуку. У документах КДБ змінилися настрій, тон, але не стиль: "За наявною інформацією, населення республіки з тривогою і занепокоєнням стежить за ситуацією в країні, засуджує авантюрні дії групи державних осіб, які намагалися вчинити державний переворот…".
Коли стало відомо, що путч провалився, каже Володимир Філенко, виник мітинг на Майдані Незалежності. Тоді його прозвали "Мітинг переможців".
Володимир Яворівський, народний депутат, Народна Рада, мітинг 21 серпня 1991 р.: "Сьогодні можна тихо сказати парадоксальну фразу, яка вчора-позавчора справді звучала дико, а сьогодні так природно: слава демократичній Україні й слава Єльцину".
Той мітинг, окрім гасел та промов, згадує кореспондентка газети The Guardian у Києві в 1991 році Марта Дичок, мав ще одну відмінність: "Як завжди ті мітинги відбувалися? Люди стоять, є металева тимчасова перегородка, а з другого боку стоїть міліція. І тоді, я не знаю, може, і на Майдані ця новина пролунала — люди просто почали сунутися. І ці перегородки посувати. І то не раз так бувало, але завжди міліція робила опір і била людей. А цього разу міліція відступила. Було таке відчуття, що хвиля людей змила цю тоталітарну міліцію, яка там стояла і зупиняла їх. Було таке почуття, що ця система відступає".
Народний депутат, член Народної Ради Ярослав Кендзьор вважає: міркування про те, що незалежність Україні "впала з неба", дилетантські. "Я б хотів нагадати усім, що ідея незалежності ніколи не вмирала на українській землі, серед українського суспільства, серед українського народу".
Кендзьор говорить: віче затягнулось дотемна. Одним з найбільш помітних був виступ Дмитра Павличка:
Дмитро Павличко, Народна Рада, виступ на мітингу 21 серпня 1991 року: "Ми виходили з ініціативами до наших сусідів: до Варшави, до Праги, до Будапешту і Бухаресту. Ми зверталися до Буша, до пані Тетчер і до інших державних діячів світу, щоб вони визнали нас і підписали з Україною дипломатичні угоди. Визнали Україну незалежною державою. Але вони посміхалися, а пані Тетчер сказала, що ми не обмінюємося посольствами з Каліфорнією. Я звертаюся до них з цієї площі. Визнайте Україну, підпишіть з нами договори, які поставили б нашу Україну на рівні з іншими державами, бо ми хоч не маємо ще держави воїстину, але хочемо її мати".
Виробництвом серіалу "Колапс. Як українці зруйнували імперію зла" на замовлення Суспільного мовника займалася команда кінематографістів документалістів з Esse Production House. Режисер серіалу — Сергій Лисенко, сценарист — Олександр Зінченко. Оператор — Сергій Михальчук. Продюсер та автор ідеї — Ярослав Лодигін. Продюсери — Віталій Шеремєтьєв, Ольга Безхмельниціна, Ірина Бубнова, Сергій Недзельський.
