Війна завдає болю усім українцям. Кожного дня чуємо про вибухи, руйнування, смерті. Ми хвилюємось, плачемо, сумуємо та відчуваємо біль від того, що російські солдати роблять з українськими містами, громадами та людьми. Чи нормально відчувати радість, коли в країні війна? Чи варто ділитися її причинами у соцмережах? Чи ображає це військових? Що робити, коли оточення цькує за позитивні емоції?
На всі ці питання Суспільному відповів кризовий психолог Андрій Фоменко.
Далі – зі слів психолога.
Спойлер: радіти під час війни – нормально
Війна – це теж життя. З 24 лютого вона стала спільною для всіх українців. Ми розуміли, що війна з Росією триває з 2014 року, але тоді до неї були дотичні не всі.
Тепер ми щодня чуємо тривоги, хвилюємось за родичів, що залишились на окупованих територіях чи живуть у "гарячих точках", намагаємось вивезти дітей у безпечні місця, проводжаємо рідних воювати. Проте навіть у таких умовах відчувати радість – нормально. Неможливо заборонити це людям.
За день людина може відчувати не одну, а декілька емоцій. Наприклад: нести тривалу тугу і зрадіти від перших кроків дитини, зустрічі зі старим другом чи випитої кружки кави на свіжому повітрі.
Радість – це реакція нашого організму, емоція. Вона виникає через приток у мозок людини гормонів. Ми не можемо заборонити позитивні емоції під час війни.
Чи варто радіти у соцмережах?
Причини радості різні: прочитали про успіхи ЗСУ, вибрались родиною на природу чи заправили повний бак машини пальним, вистоявши у черзі пів дня. Але перш ніж писати щось у соцмережі, поставте собі питання: яку ціль я переслідую?
Якщо підбадьорити, порадувати чи надихнути інших – це хороша ідея. Так, наприклад, родичі військових знаходять у собі сили запостити щось веселе та позитивне, щоб підтримати один одного.
Дуже корисно – вміти радіти дрібничкам. Помічати якісь світлі речі у важкий для нас період та показувати це іншим.
Якщо ж ціль публікації викликати в інших заздрість чи гнів, то цього робити не варто. Покупка дорогого автомобіля, відпочинок на елітному курорті або придбання одягу всесвітньо відомих брендів викличе негативні емоції у людей. Багато хто втратив свій дім, роботу, близьких і рідних, або віддає останнє на допомогу армії.
Наше суспільство розшароване, ми про це знаємо. Проте зараз не ті часи, коли варто це підкреслювати у соцмережах.
Писати про радість можна по-різному. Безтурботна прогулянка торговими центрами Лондона або історія про порятунок від російських снарядів у столиці Британії – викличе абсолютно протилежні емоції.
Ділитися чи не ділитися причинами своєї радості у соцмережах – це моральне питання, яке людина має поставити собі сама.
Чи ображає військових, коли цивільні радіють?
У цьому питання треба розділити професійних військових та тих, хто пішов воювати нещодавно. Ці люди відчувають по-різному.
Військові за фахом або ті, хто на передовій не перший рік, нормально реагують на життя цивільних. Їм може бути трохи незвично, коли вони повертаються. Але жодних скарг, злості, агресії чи заздрощів до радості інших вони не відчувають.
"Емоційні вибухи" трапляються у тих, хто став військовим вимушено, через вторгнення. У соцмережах можна побачити не одне відео, як військові питають інших: "А що там по війні?" Їх зачіпає мирне життя у тилу.
Треба розуміти, що таким солдатам психологічно важко дається війна. І це абсолютно нормально, бо кому вона дається легко? Не треба сперечатися чи проявляти агресію у відповідь. Спробуйте зрозуміти стан бійця.
Чому люди не дозволяють радіти іншим?
Інколи люди негативно реагують, коли інші радіють або роблять щось, щоб відчути позитивні емоції. Вони пишуть образливі коментарі у соцмережах або особисто звинувачують у несерйозному ставленні до війни. "Як ви можете радіти, коли в країні війна?", – питають вони.
Часто ті, хто звинувачує, не знають, до кого висувають претензії. Може це людина, яка пів зарплатні віддає на ЗСУ, волонтерить вдень і вночі або є ветераном війни. Вони звинувачують тому, що їм боляче. Їм складно прийняти дійсність і вони зляться, коли це роблять інші.
За свою радість не треба виправдовуватись. Хтось постійно буде оцінювати нас та нашу поведінку. Не завжди ця оцінка буде нам подобатись. Щоб це не зачепало, треба знати – яка ви людина і яка була мета вашої радості – позлити чи підтримати?
Якщо хтось булить за це вас у соцмережах, найкращий варіант – забанити кривдника та забути.
Світ без радості – сірий світ
Якщо людина щодня свідомо заганятиме себе у напруження, рано чи пізно це призведе до депресії. Воно завжди так відбувається. Спочатку – сум, потім – апатія, далі – депресія. Це схоже на середньовічну традицію християн носити вериги, які спричиняли біль та дискомфорт.
Багато людей надягли на себе ці психологічні вериги думками: "Ти недостатньо страждаєш, страждай більше". Людина постійно буде картати себе за радість, контролювати позитивні емоції.
Але чого тоді варті зусилля наших бійців, якщо уся Україна вигорить емоційо? Світ без радості – безкольоровий, сірий світ.
Читайте також
- Відчуття перших днів вторгнення. Як психологічно протидіяти російському тероризму.
- Як підтримати рідну чи близьку людину, яка захищає Україну. Поради кропивницького психолога.
- Як говорити з постраждалими від війни. Поради кризового психолога з Кропивницького.
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм, Інстаграм та Ютуб
