У що повірив Малдер? Розповідаємо про дві круті книжки Девіда Духовни

У що повірив Малдер? Розповідаємо про дві круті книжки Девіда Духовни

У що повірив Малдер? Розповідаємо про дві круті книжки Девіда Духовни

У двох крутих книжках Девіда Духовни немає жодного іншопланетянина, зате є нігерійська богиня і родове прокляття емігрантів зі східної Європи. І є купа кайфу!

До речі, про кайф я буквально кажу. В прозі Духовни нечасто надибаєш людину-без-залежностей (автор знає, про що пише), а головні герой і героїня будуть або відданим аматором марихуани, або палкою шанувальницею віскі. І тому історії їхні можна читати так, як хочеться: про реальність, яку снять собі "кайфові люди", чи про реальність, яка ламає кайфи. Але давайте про все по порядку.

Девід Духовни – голлівудський актор, який пише романи. Це інтригує і насторожує. Утім, Духовни – випускник Лігі Плюща, має науковий ступінь саме з філології, в інтерв’ю розповідає, що в акторську школу пішов, аби зрозуміти "зсередини", як писати п’єси. Час від часу Духовни брався за написання сценаріїв. І весь цей час мав репутацію одного з найдосвідченіших і найінтелектуальніших акторів Голівуду. Його дорога в літературу була широким добре підсвіченим фрівеєм. Перший роман вийшов 2015-го (за головну героїню – темношкіра рабиня; але ця книжка у нас ще не перекладена). Потім відразу два романи – про чоловічу кризу і про любов богів (ось вони вже є українською). І все ж. Справді важкувато позбутися початкового відчуття: "Ану-ану які книжки тут нам понаписував Фокс Малдер? Які історії нарозказувала Деніза з Твін Пікс?" Добрі книжки, дуже добрі, і хвацькі історії.

У що повірив Малдер? Розповідаємо про дві круті книжки Девіда Духовни

"Bucky F@cking Dent". Бакі Дент із назви роману – бейсболіст, один із цінних гравців світової серії 1978 року. Що з Бакі Дентом треба зробити, теж із назви видно, і от за що. Команду "Бостон Ред Сокс" прокляли, смуга невдач триває від 1919 року. Тоді "Ред Сокс" продали нью-йоркським "Янкіс" свого найкращого гравця і позбулися удачі на десятиліття. Гравця звали Бейбом Рутом (читай: продали душу немовляти). Прокляття було знято в 2004-му, коли Сокс нарешті перемогли Янкіс. У серії ігор 1978 року "Ред Сокс" мали надію на реванш, коли якраз Бакі Дент зробив вирішальний удар на користь "Янкіс". Граний Бакі Дент!

Отож у цій на позір нам незрозумілій назві є дві підказки: бейсбол і прокляття. А дія роману відбувається і правда 1978 року.

Роман Девіда Духовни – не про бейсбол. Бейсбол – те єдине, що поєднує "пана Арахіса" і його тата Марті, вони багато років не спілкувались, але нині пробують помиритися. Для цього і потрібен бейсбол. Марті помирає, йому залишилися лічені дні. Перемога улюбленої команди надає йому сенс життя, тож його син фальсифікує підсумки гри (о свята доба безінтернетна!). У Теда ж безліч своїх проблем: колись відвідував престижний коледж, на горизонті було світле майбутнє, потім вирішив стати письменником, з писанням ніяк не складається, тому він працює арахіс-боєм на бейсбольному стадіоні і щохвилини укурюється нелегальними речовинами, як павук. До речі, як виявляється, Марті теж писав був роман (про коханку) і теж підсів на травичку. Ти диви, у батька і сина виявилося багато спільного!

Роман Девіда Духовни – про прокляття. Між батьком і сином не сталося жодної драми і трагедії. Вони поступово, протягом всього життя віддалялися один від одного. Це не той випадок, коли над дитиною знущалися – Теда просто не помічали. Відсутність любові часом гірша за нелюбов. Марті гадає, що знає, з чого почалося. Малий Тед важко захворів і задихався, тоді Марті звернувся до демона, який душив немовля: ввійди у мене, борися з рівним, дай малому дихати. Тепер Марті помирає від раку легень. І вже його син буде пропонувати демону контракт-за-душу… Обидва в цій історії укурені, прошу пам’ятати.

Епілог роману припадає на 2004-й. Прокляття знято. Марті був рекламним агентом, йому належить мото реклами "ДаблМінт" – подвійна м’ята. Героїв романів батька й сина так і зватимуть – Чоловік-подвійна м’ята. Вдвох легше, знаєте, навіть із прокляттям поратися. "Bucky F@cking Dent" – щемлива історія. Для тих, хто не є ані сином, ані батьком, книжка Духовни буде цікавезною екскурсією у заборонені світи. Для тих, хто ним є… як підказує Духовни, батьки і сини ніколи не визнають, чим саме для них є важливі досвіди.

Читайте також: "Роман, який отримав Нобелівку: читання в реальному часі"
У що повірив Малдер? Розповідаємо про дві круті книжки Девіда Духовни

Серед книжок, які Тед з роману "Bucky F@cking Dent" планує написати і ніяк не напише, є одна, присвячена темі відданого кохання. Вона називається "Міс Підземка". І це останній на сьогодні, написаний уже Духовни, роман. У "Міс Підземці" Духовни запросить на терени всім знайомі любовні еротичні стосунки. А щоб не було нудно, зробить ті стосунки частиною війни богів.

Духовни походить із родини емігрантів. Саме цей досвід йому стає важливим. У героїв "Міс Підземки" є теорія: кожен емігрант привозив із собою до США своїх богів, але прижився надійно тільки християнський Бог, та ще, по ходу, мармони створили собі релігію (єдину, започатковану уже в Америці). Що ж сталося з іншими богами-переселенцями? Вони живуть серед людей, роблять великі і дрібні пакості, намагаються бути поміченими і шаленіють, коли втрачають аудиторію – причому неважливо, лояльну до них чи ворожу. Коротше, поводяться як інстаблогери. Боги відають, наскільки така ідея неоригінальна (згадати б хоча б "Американських богів" Ніла Ґеймана), але на такому неоригінальному тлі Духовни пише цілком самобутню історію. Неоригінальність "Міс Підземці" пасує: автор багато цитує найрізноманітніші тексти – від складних ірландських поем до епічної битви з гігантським павуком із кіно категорії В.

Живе собі подружжя нью-йоркських інтелектуалів: Емер і Кон. Емер – головна героїня, їй сорок один рік, вона не має дітей і кар’єри, працює вчителькою у молодшій школі, має заплановані вівторкові оргазми, її життя – це її чоловік і його письменницькі амбіції. Емер гарує при Коні-літераторі секретаркою. Якась така карикатурна жіночість із застарілих кліше. А ось у Кона зараз зірковий момент: його нова книжка привернула увагу кінопродюсерів, і за нею збираються знімати блокбастер. Про що книжка, здогадалися? Про богів-емігрантів, що живуть серед людей. А тут ще на Кона накинула око шикарна темношкіра юнка. Добре бути богом.

Однієї ночі, поки чоловік десь завіявся в компанії чорної богині, до Емер приходить Сид-порт’є, показує на смартфоні мить із близького майбутнього: коханка штовхає Кона під колеса таксі, він гине. Сид пропонує: Кон житиме, але він не пам’ятатиме Емер і їхньої любові. Контракт підписаний. На ранок Емер прокидається самотньою, але перший же чоловік, якого вона бачить в метро – це Кон. Між ними виникає, скажімо так, сексуальна напруга (постільні сцени оповідач еротичних "Щоденників червоної туфельки" писати вміє).

У що повірив Малдер? Розповідаємо про дві круті книжки Девіда Духовни

Девід Духовни / Esquire

Емер – дружина Кухуліна з кельтських міфів. За міфом королева Емер саме так і вчинила: коли її чоловіка спокусила інша жінка (і це може призвести до його смерті), Емер і Кухулін випили зілля забуття і дали одне одному слово більше не бачитися. Кохання жінки в обмін на життя чоловіка. І вони таки більше не бачилися. Те, що пара горе-коханців з "Міс Підземки" – це давні герої ірландського епосу, які емігрували до Нью-Йорка, стає очевидним сторінці так на десятій (і в передмові перекладачів, яку ненависникам спойлерів треба прогортати з заплющеними очима). У декораціях нью-йоркської підземки Емер мусить розіграти той сюжет, через який вона уже раз пройшла і який забезпечив їй місце в історії (в міфології, даруйте). Але тепер вона має змогу змінити фінал.

Духовни реалізував фантазію всіх жінок 40+ (добре, може, не всіх, але мою – то точно). Емер протягом роману якось дуже ненав’язливо втрачає по року: спочатку їй сорок один, потім тридцять вісім, потім тридцять два і через пів століття ми побачимо її уже 29-річною. І що це означає? Що поки ми читали роман, ми повірили в цю давню кельтську "богиню підземки" і тим додали їй кількасот років життя. Наче в казці про Пітера Пена: плеснеш у долоні – фея оживе. Так і тут: дочитаєш роман до кінця – боги житимуть вічно. Ну, дотепно ж! І ясна річ, що всі персонажі "Міс Підземки" по вінця наливаються ірландським (і тільки так!) віскі.

"Міс Підземка" – не книжка про богів. У ній важать пересічні люди-кліше, які раптом опинилися в ситуації, що вимагає екстраординарних реакцій. Культурні штампи стають живими людьми, намагаючись перетворитися на богів. Відкласти шкільні підручники – і вийти за бій з богинею, доїсти чергову кілограмову пачку морозива (о так, Емер залежна від цукру) і пляшку міцного бухла – та закластися на душу з лепреконом… А оце таки смішно, не обійшовся Духовни без зелених чоловічків таки.

Його Малдер відомий тим, що вірить у кожну найнедолугішу теорію змови та зрештою має рацію. Я от собі тепер думаю: хто і чому так довго приховував від нас вправного романіста Девіда Духовни? Він же весь час був десь поруч!

Девід Духовни, Bucky F@cking Dent / Переклад А. Хлівного. Київ: Рідна мова, 2019. 304 с.

Девід Духовни, Міс Підземка / Переклад О. Руденка. Київ: КМ-Букс, 2019. 312 с.

Читайте також: "Книга "Хліб із хрящами": перший український зомбі-трилер"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди